...

Про ноосферу та наші діяння

Історія людства схожа на велику книгу, наповнену розповідями про боротьбу та єдність, про світлі винаходи і темні часи. У цій історії кожна глава відкриває нам пригоди великих винахідників, як-от Томас Едісон з його електричною лампочкою або Альберт Ейнштейн, який відкрив теорію відносності.

З іншого боку, є фігури, які принесли хаос і руйнацію – Адольф Гітлер чи Володимир Путін, які розв’язали війни, що призвело до масових людських трагедій.

Добро не може повністю перемогти зло, адже вони існують у вічній рівновазі, яка змушує нас розвиватися, міркувати і шукати нові шляхи вперед. Це постійне змагання між протилежностями спонукає нас до змін і прогресу.

Ми бачимо, як великі відкриття – колесо, друкарський верстат, інтернет – дали нові можливості для людства. Проте історія не обходиться без катастроф, як-от аварії у Чорнобилі та на Фукусімі, які показали нам ризики технологічного прогресу.

Ці події змушують нас визнати важливість балансу між розвитком та безпекою, між новаціями та їхніми можливими наслідками для людей та довкілля.

Ідеї Платона

Світ ідей, або світ форм, є центральним у філософії Платона. Згідно з Платоном, світ ідей – це незмінний, вічний і досконалий рівень реальності, що існує поза фізичним світом і який ми сприймаємо через наші відчуття. У цьому світі існують ідеальні форми або ідеї усіх речей, які існують у нашому досвіді. Наприклад, окремі столи, які ми бачимо, є неідеальними копіями ідеальної форми столу, яка існує у світі ідей.

Платон вважав, що душа людини є більш фундаментальною і досконалою, ніж її фізичне тіло. Він стверджував, що душа є безсмертною та існує до і після життя в тілі. Втілення душі у фізичне тіло він розглядав як ув’язнення. Тіло з його потребами та емоціями може відвернути душу від прагнення до істини та знання, які можливі через контемпляцію світу ідей.

Платон висував ідею, що перед народженням душі перебувають у світі ідей, де вони знають ідеальні форми. Проте, коли душа втілюється в тіло, вона п’є воду з легендарної річки Лети (річка забуття в грецькій міфології), що змушує її забути бачене у світі ідей. Таким чином Платон стверджує, що знання, які ми здобуваємо через навчання, насправді є процесом «згадування» того, що душа вже знала.

 

Мерилін Монро

Мерилін Монро, відома як одна з найбільших ікон Голлівуду ХХ століття, була американською актрисою, моделлю та співачкою. Народилася як Норма Джин Мортенсон 1 червня 1926 року в Лос-Анджелесі, Каліфорнія.

Мерилін почала свою кар’єру моделлю у ранніх 1940-х, і згодом перейшла до акторської діяльності. Вона здобула величезну популярність у 1950-х роках, зігравши в таких фільмах, як «Джентльмени віддають перевагу блондинкам» (1953), «Як одружитися із мільйонером» (1953), і «Сім років заміжжя» (1955). Її зображення блондинки-бімбо стало культурним стереотипом, хоча сама Монро була значно більш талановитою і розумною, ніж багато хто думав.

Життя Мерилін було складним і трагічним. Вона пережила кілька невдалих шлюбів, зокрема з бейсболістом Джо Дімаджіо та драматургом Артуром Міллером. Монро також боролася з депресією, залежністю від ліків і постійним тиском з боку громадськості та преси.

Її життя обірвалося за трагічних обставин – Мерилін Монро померла 5 серпня 1962 року від передозування снодійного в своєму будинку в Брентвуді, Каліфорнія, у віці 36 років. Обставини її смерті породили численні теорії змови, хоча офіційною причиною смерті названо самогубство.

Мерилін Монро залишила за собою спадщину як символ сексуальності та гламуру, але вона також відома своїми зусиллями боротьби за рівність у Голлівуді, що часто затьмарюється її образом. Її образ досі залишається значущим у культурному дискурсі, символізуючи як життєві успіхи, так і трагедії.

«Оголена», Олександр Архипенко

Олександр Архипенко був українсько-американським скульптором і художником, який зіграв важливу роль у розвитку скульптури XX століття. Народився в Києві 1887 року. Емігрував до Західної Європи, а згодом оселився у Сполучених Штатах, де продовжив свою кар’єру як один із піонерів модерністської скульптури.

Олександр Архипенко навчався в Київській школі мистецтв, переїхав до Москви і далі – в Париж. У Парижі він був залучений до авангардних мистецьких рухів і став частиною спільноти художників, які мешкали в Ла-Рюш, знаменитому арт-комплексі. Він заснував власну школу скульптури і живопису в Берліні, перш ніж переїхати до США 1923 року.

Однією з найбільш відомих робіт Олександра Архипенка є скульптура «Оголена» («Nude»), створена 1910 року. Цей твір є яскравим прикладом його інноваційного підходу до форми і структури. Архипенко експериментував із пропорціями та об’ємами, часто спотворюючи та абстрагуючи фігуративні форми для передачі емоційної глибини та динамізму.

«Оголена» відображає елементи кубізму, з якими Архипенко активно працював, інтегруючи плоскі та геометричні форми в трирозмірному просторі. Цей твір символізує модерністське прагнення відійти від класичного зображення людської фігури, використовуючи зламані лінії та зрізані площини для створення нового візуального мовлення.

Архипенко залишив значний слід у світі скульптури, вплинувши на багатьох художників і продовжуючи бути визнаним за свої внески у розвиток модернізму. Його роботи виставляються в провідних музеях світу, зокрема в Музеї сучасного мистецтва у Нью-Йорку та Центрі Жоржа Помпіду в Парижі.

Французька буржуазна революція

Французька буржуазна революція, відома також як Велика революція, що відбулася у 1789–1799 роках, стала однією з найважливіших подій у світовій історії, що кардинально змінила політичний, соціальний та економічний ландшафт Франції і мала глибокий вплив на розвиток сучасної державності та прав людини.

Причини революції

  1. Соціальні розбіжності. Суспільство було розділене на три стани: духовенство, дворянство та буржуазію, селян, ремісників. Перші два стани мали значні привілеї та не сплачували податків, тоді як третій стан ніс на собі основне податкове навантаження.
  2. Економічна криза. Франція зазнавала значних фінансових труднощів, що було посилено великим державним боргом, частково через витрати на підтримку американської війни за незалежність.
  3. Політична криза. Неефективність монархічної влади під керівництвом Людовіка XVI та відсутність реформ сприяли зростанню невдоволення серед населення.

Основні події

  • Зібрання Генеральних штатів. У травні 1789 року Людовік XVI скликає Генеральні штати для вирішення фінансової кризи. Однак через розбіжності між станами третій стан ( буржуазія, селяни, ремісники) проголошує себе Національними зборами.
  • Штурм Бастилії: 14 липня 1789 року штурм і взяття Бастилії стали символом революції і кінцем королівської авторитетності.
  • Декларація прав людини і громадянина. У серпні 1789 року ухвалюють Декларацію прав людини і громадянина, що проголошувала рівність перед законом та захист основних свобод.
  • Падіння монархії: У 1792 році Франція стає республікою, а Людовік XVI був засуджений до смерті та страчений 1793 року.

Революція кардинально змінила політичний ландшафт Франції, поклавши кінець абсолютній монархії та феодальним привілеями. Це також призвело до розширення громадянських свобод, створення республіканської форми уряду і надихнуло подібні революційні рухи по всьому світу.

Африканські ритуальні маски

Африканські ритуальні маски є важливою частиною культурної спадщини багатьох етнічних груп по всьому континенту. Ці маски, часто роблені з дерева, металу, тканини або шкіри, служать не просто як предмети мистецтва, а як носії глибоких символічних і духовних значень. Вони використовуються під час різноманітних обрядів, ритуалів і святкувань, зокрема під час ініціацій, похоронних церемоній, весіль та релігійних фестивалів.

Маски виконують кілька ролей у традиційних африканських суспільствах.

  • Духовний посередник. Маски часто вважаються посередниками між живим та духовним світом. Носій маски може вважатися засобом для спілкування з предками або духами природи.
  • Соціальний контроль. Маски можуть використовуватися для вивчення моральних, соціальних уроків, а також для підтримки порядку в громаді. Вони часто з’являються під час церемоній ініціації, передаючи важливі знання і цінності молодому поколінню.
  • Історичний переказ. Маски можуть розповідати історії або міфи, відіграючи роль у збереженні і передачі культурної ідентичності.
  • Лікування. У деяких культурах маски використовуються в шаманських обрядах для лікування хвороб, вважають, що вони можуть витісняти злі духи або хвороби.

Майстри-маскари традиційно використовують природні матеріали з місцевого середовища: дерево, бавовну, пера, шкіру та метал. Дизайн маски та вибір матеріалів часто мають символічне значення та пов’язані з духовними властивостями.

 

Дінгір – символ шумерів

Це схематичне зображення дінгіра, що вказує на богів або небесне тіло, часто асоціюється з Ану, богом неба. У шумерській міфології цей знак використовувався для позначення божественності або небесних сутностей і часто з’являвся на табличках та монументах для підкреслення божественної природи предмета або персони.

Цей символ міг використовуватись для зазначення священних текстів або місць, пов’язаних із поклонінням, відіграючи ключову роль у ритуальних і релігійних контекстах.

 

Леонардо да Вінчі

Леонардо да Вінчі, повне ім’я Леонардо ді Сер П’єро да Вінчі, був однією з найвидатніших фігур італійського Відродження, відомий як художник, вчений, інженер, винахідник, анатом, музикант, скульптор, геолог. Він народився 15 квітня 1452 року в містечку Вінчі, що в Тоскані, Італія, і помер 2 травня 1519 року у Франції.

Леонардо є автором деяких з найвідоміших картин у світі, як-от «Мона Ліза» і «Таємна вечеря». Його стиль відрізнявся надзвичайною деталізацією і здатністю передати емоції та глибоку психологічну складність персонажів. Леонардо був майстром сфумато, техніки розтушовування кольорів, яка додавала його роботам м’якості та реалістичності.

Леонардо також відомий своїми науковими досягненнями. Він видав розлогі записи та зошити, наповнені малюнками та детальними нотатками з різноманітних тем, від анатомії людини до летальних машин. Його анатомічні малюнки, базовані на ретельних розтинах і спостереженнях, значно випереджали свій час.

Леонардо був винахідливим інженером та винахідником. Він створив проєкти літальних апаратів, танків, водяних насосів та інших машин, які були далеко попереду його епохи. Хоча багато з його винаходів так і не було побудовано за його життя, вони виявилися дивовижно пророчими, антиципуючи сучасні технології на століття вперед.

Леонардо залишив по собі спадщину одного з найуніверсальніших геніїв в історії людства. Він є символом Відродження – епохи, яка цінувала знання та інтелектуальний розвиток. Леонардо да Вінчі вплинув не лише на мистецтво та науку своєї епохи, але й продовжує надихати нові покоління митців, вчених і інженерів по всьому світу.

Колос Родоський

Колос Родоський – одне з семи чудес світу стародавності, що слугувало символом перемоги і гордості для жителів Родосу. Ця величезна статуя бога сонця Геліоса була побудована в місті Родос, яке розташоване на однойменному острові в Егейському морі.

Колос Родоський був зведений між 292 та 280 роками до н. е. скульптором Харесом з Ліндоса, що також був з острова Родос. Статуя була споруджена на честь перемоги родоських жителів над військами македонського владики Деметрія Поліоркета, який намагався захопити острів 305 року до н. е.

Статуя була висотою близько 33 метри (приблизно висота сучасного 11-поверхового будинку) і була зроблена з бронзи. Вона зображувала бога Геліоса, який стояв ногами на кожному з двох малих пагорбів, розташованих біля входу в гавань Родосу.

Колос Родоський простояв менш як 60 років. Близько 226 року до н. е. статуя була зруйнована під час сильного землетрусу. Після руйнування родосці отримали пропозицію від Птолемея ІІІ єгипетського відновити статую, але оракул з Дельф заборонив, твердячи, що родосці образили Геліоса.

Руїни статуї залишились на місці протягом століть, доки у 653 році нашої ери арабські сили, які захопили Родос, не продали їх як металобрухт. Відтоді не залишилося жодних видимих слідів Колоса, і його точне місцерозташування залишається невідомим.

Мавзолей у Галікарнасі

Мавзолей у Галікарнасі є одним із семи чудес світу стародавності. Це була велична гробниця, побудована для Мавсола, сатрапа Карії, який помер 353 року до нашої ери. Мавзолей розташований у сучасному місті Бодрум на південно-західній Туреччині.

Після смерті Мавсола його вдова Артемізія вирішила звести грандіозну гробницю на знак його пам’яті. Будівництво було доручено двом знаменитим архітекторам того часу – Сатіру та Піфею. Мавзолей був завершений приблизно 350 року до н. е. через кілька років після смерті Артемізії.

Мавзолей мав приблизно 45 метрів у висоту і включав кілька рівнів.

  • Основа – велика кам’яна платформа, прикрашена рельєфами.
  • Основний корпус складався з 36 іонічних колон, що оточували масивну, відкриту гробницю.
  • Пірамідальний дах завершувався статуєю колісниці з Мавсолом та Артемізією, яку висічено з мармуру.

Мавзолей був прикрашений скульптурами чотирьох знаменитих грецьких скульпторів – Скопаса, Леохара, Тімофея та Бріаксіса. Ці скульптури зображували битви між греками й амазонками та інші міфічні сцени.

Сьогодні від мавзолею залишилися лише руїни. Більшість оригінальних скульптур була знищена або вивезена в музеї, зокрема в Британський музей у Лондоні.

 

Заявка