«Любість» – рідковживане українське слово, означає те ж саме, що й «любов». Те ж, та не зовсім. Є саме в «любості» якійсь додатковий вимір, всеосяжність, щирість, автентичність і драматургія, якої Павло Мазай завжди прагне.
Драматургія і автентичність – його улюблені слова, і певним підсумком цієї любості стала автопортретна безмеж Мазая, який, наче деміург, знов і знов творить небо й землю, пропускаючи увесь цей шалений Всесвіт через себе.
В своїх роботах він завжди сам один в оточенні, в епіцентрі стихій, він тут і яйце, і жито, і вогонь, і вода, і коріння, і зорана земля, і коса на камінь.
Треба мати не тільки невтамовану мистецьку жагу, а й певне творче нахабство, щоб замкнути цей кругообіг вічного творіння на собі.
З жагою у Павла все дуже ок, він досі не в курсі, що таке творча криза, виснаженість і знеструмленість митця – всі ці обов’язкові складнощі унікального життя художників його оминають. Чи то він – їх.
Більш того, Мазай каже, що саме зараз відчуває «дуже сильний творчий захват і підйом. В мене взагалі ніколи не було такого сильного підйому, як під час війни».
Життя попри все надихає Павла кожен день, він весь час в процесі, в пошуках, їде і працює, і завжди – за містом. Бо в місті – мури, вони не надихають. В місті він друкує роботи і проводить виставки.
Мазай працює серіями, які іноді народжуються з того, що зненацька впало в око і миттєво перетворилось на задум, тему, ідею. Іноді може розгойдуватись довго, поки не зійдуться кінці з кінцями. Ретельність і спонтанність – це його коники.
Власне, Павло цінує фотографію ще й за те, «що вона німа», що «з нею не треба слів. Вона промовляє інакше, і до кожного по-своєму».
Ця його експозиція – певний екстракт з робіт різних циклів: «Земля Мирона», «Дім, в якому мене нема», Ovum, «Метрика». Найголовніше. Найважливіше. Найщиріше. Найавтентичніше. Любість.
Юлія П’ятецька
Кураторка виставки: Аліна Очеретяна.
Вхід на подію вільний. Запрошуємо
м. Луцьк, вул. Корсака Івана, 1
