Елементи Космогонії

logo_white_2018

Шаманізм (Перехід померлих)

Шаманізм – це давня духовна практика, яка зустрічається в багатьох культурах по всьому світу. Центральним елементом шаманізму є віра в те, що шаман як посередник між світами може подорожувати до інших реальностей, зокрема світу духів, для лікування, отримання настанов та допомоги померлим у їхньому переході.

У шаманській космології часто існує уявлення про три основні світи – нижній (підземний), середній (людський) та верхній (небесний). Перехід померлих, за віруваннями, часто включає подорож до одного з цих світів, що забезпечується шаманом.

Шаман виконує ритуал, який часто передбачає використання барабана, співу, молитов і танців для входження в трансовий стан. У цьому стані він може спілкуватися з духами та направляти душу померлого через різні перешкоди в духовному світі.

Шаман служить провідником та захисником для душі померлого, допомагаючи їй безпечно дістатися до місця вічного спочинку або реінкарнації. Цей процес може включати примирення або вирішення нерозв’язаних питань душі.

Ритуал також може включати очищення та відновлення, які забезпечують душі заспокоєння та готовність до наступного етапу її існування. Це також може принести втіху родині померлого, заспокоївши їх знанням, що душа їхнього близького була належним чином відправлена.

Шамани часто отримують настанови від духів померлих або інших духовних істот під час своїх подорожей, які можуть бути важливими для спільноти або окремих осіб.

Перехід померлих у шаманізмі – це не тільки про відправлення душі, але й про підтримку спільноти, забезпечення культурної та духовної цілісності, виховання зв’язків між живими та мертвими.

Пектораль

Є типом давньої прикраси, яку носили на грудях. Вона використовувалася у різних культурах часто як символ влади, статусу або релігійного значення. У контексті скіфської культури такі прикраси мали велике символічне і церемоніальне значення.

Пекторалі часто виготовляли з дорогоцінних металів, як-от золото, інкрустували коштовними каменями або емаллю. Техніки їхнього виготовлення передбачали ковку, чеканку, інкрустацію та грануляцію.

Пекторалі носили як символи божественного заступництва та захисту. Вони могли також символізувати певні міфологічні або космологічні концепції. У багатьох випадках пекторалі носили воїни або вожді як символи їхньої влади та військових досягнень.

Пекторалі часто знаходять під час археологічних розкопок гробниць та святилищ, що дозволяє історикам та археологам дізнатися більше про соціальні структури, релігійні вірування та мистецтво давніх цивілізацій.

Одним із найвідоміших прикладів пекторалі є знаменита пектораль з Товстої Могили, знайдена в скіфському кургані біля міста Орджонікідзе (нині Покров) в Україні. Цей шедевр скіфського мистецтва датується IV століттям до н. е. і вражає складністю виконання та багатством символічного змісту, зокрема міфологічні та сцени полювання, що ілюструють зв’язок скіфів з природою та їхніми віруваннями.

 

Стоунхендж

Стоунхендж – один із найвідоміших та найзагадковіших археологічних об’єктів у світі, розташований у графстві Вілтшир, Англія. Цей давній кам’яний монумент, що складається з кількох кам’яних блоків, встановлених у коло, є предметом наукових досліджень та популярної фасцинації вже багато століть.

Стоунхендж був побудований у кілька етапів, почали приблизно з 3000 р. до н. е. та завершили близько 1600 р. до н.е. Первісно це місце було простим земляним валом та ровом, але з часом перетворилося на складну структуру.

Камені для Стоунхенджу були транспортовані з різних регіонів. Найменші камені, відомі як блакитні, були привезені з гір у Вельсі, відстань від яких становить близько 240 км. Великі піщаники для структури могли бути добуті значно ближче, приблизно в 32 км на північ.

Хоча точна функція Стоунхенджу залишається предметом наукових дебатів, існує кілька теорій.

  • Релігійний або ритуальний центр. Багато вчених вважають, що Стоунхендж міг бути давнім місцем поклоніння або жертвопринесень.
  • Астрономічний обсерваторій. Камені монумента чітко орієнтовані на захід та схід сонця в дні літнього і зимового сонцестояння, що може свідчити про його використання для відстеження астрономічних подій.
  • Місце зборів. Деякі теорії припускають, що Стоунхендж міг використовуватися для зборів та об’єднань різних дореволюційних груп населення Британії.

Сучасні археологічні дослідження навколо Стоунхенджу виявили численні поховання та інші артефакти, які надають додаткові докази того, що ця місцина мала значний культурний і релігійний вплив у давнину. Недавні дослідження також показали, що ландшафт навколо Стоунхенджу містить багато інших давніх структур, що можуть бути частиною більшого ритуального комплексу.

Бог Рама

Рама (часто пишеться як Рам) є однією з найважливіших фігур в індуїзмі та центральним героєм епічної поеми «Рамаяна». Він вважається сьомою аватарою (інкарнацією) бога Вішну, який зійшов на землю для боротьби зі злом та встановлення дхарми, або праведного порядку.

Рама втілює ідеального правителя, сина, чоловіка і брата. Він славиться своєю справедливістю, вірністю, мужністю і відданістю дхармі. Його життя та вчинки навчають індивідуальної доброчесності та відповідальності.

Основні події «Рамаяни»

Рама добровільно йде в 14-річне заслання, дотримуючись обіцянки своєму батьку та бажання мачухи.

Його дружина Сіта була викрадена демоном-царем Раваною, що призвело до великого походу на Ланку (нині Шрі-Ланка) для її порятунку.

Рама вбиває Равану у величезній битві, де йому допомагають його вірний брат Лакшмана, прихильник Хануман та армія ванарів (мавпячих воїнів).

Рама має братів Лакшману, Бхарату та Шатруґну, які також грають важливі ролі в «Рамаяні». Його взаємини з ними підкреслюють значення братерства та взаємної підтримки.

Рама вважається символом відданості та відповідальності, його життя відображає ідеалістичні принципи, до яких прагнуть індуси. Празник Рама Навамі святкується на його честь, а «Рамаяна» читається та розповідається у багатьох індійських домівках як засіб передачі моральних та етичних учень.

Життя Рами в «Рамаяні» має величезне релігійне, моральне та культурне значення в індуїзмі, і його часто прикладають як приклад для наслідування в особистому та суспільному житті

 

Полювання на оленя (Сирія)

У багатьох культурах олень вважається священною твариною або символом плодючості та природи. У деяких віруваннях полювання на оленя могло мати ритуальний зміст, що символізує перемогу над хаотичними силами природи або перехідні ритуали для молодих воїнів.

Полювання в давніх культурах часто було привілеєм аристократії або воєначальників. Це було не тільки засобом забезпечення їжі, але й способом демонстрації влади, майстерності та мужності.

Олень був цінним ресурсом у багатьох давніх економіках, забезпечуючи м’ясо, шкіру та іноді ліки. Тому сцени полювання також можуть відображати економічну діяльність.

Візуалізація полювання в давньому мистецтві часто використовується для передачі важливих історичних чи міфічних подій. Ці зображення можуть бути розташовані в гробницях, храмах або на предметах побуту, слугуючи декораціями або способом передачі культурних наративів.

Антара ібн Шаддад аль-Абсі (арабський поет)

Антара ібн Шаддад аль-Абсі є однією з найвидатніших фігур в арабській літературі, особливо відомою завдяки своїм поетичним творам та епічним пригодам, описаним у «Муаллақа» – збірці передісламської арабської поезії. Він жив приблизно у VI столітті, і його історія є зразком класичної арабської літературної традиції.

Він народився як напівраб – його мати була ефіопською рабинею, а батько арабським вождем з племені Бану Абс. Його початкове становище в суспільстві було складним через рабське походження матері, але неймовірна відвага та воєнні здібності допомогли Антарі здобути визнання та повагу.

Антара відомий своєю здатністю поєднувати ліричні описи природи з героїчними розповідями про битви та особисту боротьбу. Його поезія також містить потужні вирази кохання до Абли, його кузини, кохання до якої стало основною темою його творчості. Його вірші виділяються глибокими емоційними мотивами та філософськими роздумами про життя, смерть і честь.

Антара ібн Шаддад є символом шляхетності, сміливості та поетичного генія. Його історія та твори згодом стали невід’ємною частиною арабської культурної спадщини, а його образ втілює ідеал мурабіта (воїн поет), який захищає свої землі та честь племені.

Боротьба Зевса з Тіфоном

Міф про боротьбу Зевса з Тіфоном – це один з епізодів грецької міфології, що описує конфлікт між владарем богів Зевсом і могутнім велетнем Тіфоном.

Тіфон був сином Геї (землі) та Тартара (прірви під землею) і представляв собою потойбічну силу величезного зросту з великими крилами та страшним вогненним диханням.

Легенда говорить, що Тіфон прагнув захопити Олімп та знищити всіх богів. Він об’єднав сили з іншими чудовиськами та титанами, і разом вони напали на Олімп. Зевс, лідер Олімпу, зібрав усі сили, зокрема богів та титанів, щоб відстояти своє панування.

Зевс веде важку боротьбу з Тіфоном, використовуючи свою блискавку та інші божественні зброї проти велетня. Битва відбувається на небі, землі та в океані. Обидва боги наносять один одному тяжкі поранення.

Зевс, використовуючи свою хитрість та сили, здатний перевершити Тіфона. В одній з версій міфу Зевс закрив Тіфону вулкан Етну на Сицилії, де він залишається у в’язниці під владою бога вогню Гефеста. В інших версіях Тіфон був забитий Зевсом і похований під горою.

Міф про боротьбу Зевса з Тіфоном вражає своєю епічністю та символізує вічний конфлікт між порядком і хаосом, між божественним та потойбічним силами. Це також підкреслює могутність та мудрість Зевса як владаря Олімпу, який здатний перемагати навіть найсильніші загрози.

Символ юдаїзму

Зірка Давида є одним з найвідоміших символів юдаїзму. Цей шестикутний символ складається з двох переплетених рівносторонніх трикутників, які утворюють зіркову форму.

Хоча точне походження зірки Давида залишається незрозумілим, її асоціація з юдаїзмом стала виразнішою в середньовічній Європі. Згодом символ став широко використовуватися єврейськими спільнотами як знак ідентифікації.

Зірка Давида часто інтерпретується як символ захисту та божественної опіки. Дві переплетені сторони можуть символізувати взаємозв’язки між Богом і єврейським народом, а також поєднання небесного та земного.

В сучасному світі зірка Давида є офіційним символом держави Ізраїль та розміщена на національному прапорі. Символ також широко використовується в юдаїчних ритуалах та символіці.

Зірка Давида стала символом єврейського народу та їхньої культурної та релігійної ідентичності. Вона використовується в різних контекстах: від релігійних та культурних до соціальних та політичних, і є важливим знаком єврейської спадщини та гордості.

Скандинавські наскельні зображення, доба бронзи

Наскельні малюнки, характерні для скандинавської доби бронзи – цінне джерело інформації про культурне життя, вірування, повсякденні справи та міфологію народів, які населяли Скандинавію в ті часи.

Найчастіше малюнки зображують людей, тварин (особливо оленів, коней, корів), човни, колісниці, а також різноманітні символи та абстрактні знаки. Ці малюнки дають уявлення про те, що мореплавство, мисливство, тваринництво та ритуали мали велике значення в житті скандинавських спільнот того часу.

Більшість наскельних малюнків виконана шляхом викарбовування на скелях або вибивання форми на камінних плитах. Часто зображення мають стилізований, узагальнений вигляд, що свідчить про високий рівень символічного мислення.

Такі наскельні малюнки знаходять по всій території Скандинавії, зокрема в Норвегії, Швеції та Данії. Найбільш відомі місця таких знахідок — Альту в Норвегії та Танум у Швеції.

Деякі малюнки можуть зображати сцени з міфів, які були поширені серед скандинавських народів. Наприклад, зображення кораблів та колісниць можуть символізувати подорожі в потойбічний світ або зв’язок із богами.

Ці малюнки не просто мистецтво, вони культурні артефакти, які відображають складність суспільства того часу. Вони можуть розповідати про економіку, соціальну структуру, релігію і давати змогу сучасникам краще зрозуміти, як давні люди бачили світ навколо себе та які цінності були для них важливими.

Символ індуїзму

Символ відомий як свастика і має давнє та глибоке значення в індуїзмі, а також у багатьох інших культурах та релігіях по всьому світу. У індуїзмі свастика є священним символом, що асоціюється зі щастям, удачею та благополуччям.

Свастика є одним із найдавніших символів у світі, їй щонайменше 5 000 років. Вона була використана в багатьох давніх цивілізаціях по всьому світу: Індії, Китаї, Японії та навіть у Європі.

В індуїзмі свастика є символом доброго здоров’я та щастя. Вона часто зображається на входах у будинки, в храмах та на релігійних предметах, а також використовується під час релігійних церемоній для принесення блага.

Слово «свастика» походить від санскритського кореня “स्वस्ति” (svasti), що означає благополуччя або щасливий.

Свастика складається з чотирьох стилізованих рук, що вказують на кути або обертаються навколо спільного центру, символізуючи стабільність, порядок і вічні цикли природи.

На жаль, свастика також асоціюється з Націонал-соціалістичною партією Німеччини, яка використовувала інвертований варіант цього символу як свій емблему, що привело до негативних асоціацій в західному світі. Однак важливо розуміти, що первісне і традиційне значення свастики в індуїзмі та інших культурах є позитивним і не пов’язаним з ідеологією нацизму.

У багатьох культурах, зокрема в Індії та інших азійських країнах, свастика продовжує бути символом добробуту та благословення, широко використовується в релігійних і культурних контекстах.

Заявка