«Арт- кафедра» презентувала творчість київських модерністів

Модерне мистецтво не визнає умовностей, не має обмежень і виходить за рамки будь-яких правил. Підтвердженням цього є творчість київських постмодерністів Андрія Александровича-Дочевського та Анатолія Твердого, які у п’ятницю 19 лютого завітали до галереї сучасного мистецтва України «Арт-кафедра».

Попри те, що обидва митці мають серйозні доробки живопису, їхній художній талант не обмежується створенням полотен. Андрій Александрович-Дочевський є головним художником Київського національного академічного театру імені Івана Франка, відтак, створює неймовірні сценографії для театральних постановок. Анатолій Твердий керується у житті та роботі принципом: робити те, що відчуваєш, і серед його робіт – надзвичайні інсталяції, в яких модерна скульптура відтворюється у динаміці і несе глядачу глибокий філософський меседж.

Художник-постмодерніст Андрій Александрович-Дочевський є головним художником Київського національного академічного театру імені Івана Франка
Відвідувачі «Арт-кафедри» добре знайомі із живописом Андрія Александровича-Дочевського. Відразу при вході у галерею вже кілька місяців виставлений його триптих «Адам, Ліліт і Єва».

Художник каже, що ця робота – початок біблійного циклу, і наступною планує зобразити історію Каїна та Авеля. Передає Старий завіт постмодерніст у своєрідній манері: хтось би назвав це еротикою, а Александрович-Дочевський каже, що не розуміє, чому люди вирішили прикривати тіло, а, приміром, ніс і вуха лишають голими.
«Це єврейський апокриф, він не увійшов до Старого заповіту, за яким першою дружиною Адама була не Єва, а Ліліт. Бог створив її так само, як і Адама, а не як Єву – із ребра. Але перша дружина не підкорялася Адамові, точніше – законам, які пропонували на той час… Думаю, характером Ліліт була близькою до українських жінок: вони такі ж вільні, повноцінні люди – не з ребра зроблені», – прокоментував триптих автор.

Андрій Александрович-Дочевський каже, що любить зображати людське тіло. За спиною – репродукція його картини «Дівчина на кулі», яку художник називає полемікою з Пікассо
«Український театр, на жаль, існує в тому просторі, який був років тридцять тому, і не рухається. Я – повністю за реформи, які мають відбутися. А в живописі я – сам собі сценарист і драматург, актор, художник і режисер», – розповів Андрій Александрович-Дочевський.

«Я маю цікавість до тіла як до субстанції, ми ж усі народжуємося голими, і не має на нас усіх цих прикрас… Цікаво, чому ми не ховаємо ніс чи вуха, а ховаємо інші речі, це ж трохи абсурд. Мої роботи у стилі ню – це не закоханість у жіноче тіло, це просто портрети тіла», – каже постмодерніст.

Проект «Стільці» був виставлений у львівській «Дзизі»
«Аби заявити про себе у світі дорослих дитина обирає підвищення. Цим підвищенням може бути табурет, а інколи – перекинутий таз, стілець тощо. Звідти – зверху – можна читати вірші або співати, проявляти свою акторську сутність. Таким чином, стілець є першим театральним помостом, тобто – сценою. І це – по-перше. По-друге, одяг та речі, що залишились забутими на стільцях, зберігають дещо від власника. У дитинстві в темній кімнаті ми лякались забутих речей на стільцях, вигадуючи із них цілі образи. Взаємодія речей зі стільцями народжує химери. По-третє, окрім ужиткового значення, стілець етимологічно – стіл, це той же престол, або трон і символізує закон та владу, або владу закону. Влада завжди знаходиться в діалозі з особистістю, або в монолозі. Тож представляючи проект «Стільці», прагнули практичним засобом, кольорово, безкольорово, безпредметно чи химерно студіювати сучасний стан взаємин в різних соціальних ситуаціях», – пояснив митець, чому героєм цілого циклу робіт виступив предмет меблів.

Картина «Німфа і сатир». На її створення наштовхнуло реальне хутряне крісло, яке викликало думки: «жінка завжди прагне руху, а козел лишається козлом»
Картина «Європейський вибір»
Картина «Маскулізм». «Таке відбувається, коли мужчина знищує жінку», – прокоментував автор
Анатолій Твердий розповів, що у мистецтві веде подвійне життя. З одного боку, вчить академічному живопису, а з іншого – творить постмодернізм. Митець продемонстрував свої інсталяції, які викликають захоплення. Окрім неабиякого мистецького таланту для таких робіт необхідно мати ще й інженерну кмітливість та глибокі філософські ідеї.
В інсталяції «Гнів» манекен реагує на приближення людей, повертається і націлює дуло пістолета
Для роботи «Краса, що вбиває» задіяли реальний автомобіль «Москвич».
Нагадаємо, зустрічі з найвідомішими українськими художниками-постмодерністами відбуваються в рамках виставки «24+1», що триває в галереї сучасного мистецтва «Арт-кафедра».

У Луцьку відкрили виставку Олександра Валенти

З нагоди відзначення 72 річниці з дня народження художника галерея вкотре виступила організатором виставки його робіт з фонду галереї, які представили в арт-кафе «Стоп-кадр».
Як розповіла, мистецтвознавець Зоя Навроцька, ідейним натхненником виставки стала керуючий партнер галереї Леся Корсак, зазначивши, що Олександр Валента є своєрідним брендом, міфом Луцька, який у своїх творах опоетизував простір міста. У своїх метафоричних, невибагливих сюжетах художник вкладав багато душевної поезії. Олександр Валента був наділений особливим даром – не тільки бачити прекрасне, а й донести його до людей.

Мистецтвознавець розповіла про нелегку долю та перипетії життя художника. Сашко рано залишився сиротою. Разом із молодшою сестрою потрапив у Луцький будинок дитини. Тут, як розповідав сам Сашко, вперше спробував манну кашу. Інтернатні стіни стали для нього рідною домівкою.
Яскравим спогадом для юного Сашка стало знайомство з директором художньої школи Петром Сензюком, який взяв талановитого юнака під свою опіку, займався з ним індивідуально. Навіть по закінченні художньої школи Олександр Валента продовжував займатися у свого наставника.

У своїй творчості Валента схилявся до пуантилізму, стилістичного напряму, в основі якого лежить манера письма мазками правильної точкової форми. Йому вдалось наповнити французький пуантилізм рідними волинськими мотивами. Однією з найвідоміших робіт художника є картина «Луцьк вечірній», яка нині знаходиться у приватній колекції.

Згодом, Олександр пішов працювати на автозавод, де йому виділили кімнату у гуртожитку. Саме в цих кількох квадратних метрах, він створив перші свої роботи, які одразу ж знайшли своїх поціновувачів.

Пізніше, художник отримав майстерню у підвальному приміщенні на вулиці Короленка в Луцьку. Незважаючи на всі труднощі життя, у творах Олександра Валенти немає жодної депресивної роботи. Він шукав себе у різних техніках виконання, опоетизовував звичайні речі: грушки, редьку, окрайці черствого хліба. Більшість його робіт – це натюрморти, пейзажі.
Митець ніколи не прагнув матеріальних статків та слави, часто продавав свої роботи за безцінь або просто дарував їх. Сьогодні багато творів видатного волинського художника знаходяться у приватних колекціях в Німеччині, Ізраїлі, Луцьку.
Вставка триватиме до кінця лютого.

Стилістичні імпровізації Марічки Островської

В рамках мистецького проекту «Крок на шляху мистецтва» 2 лютого у вівторок в арт-кафе «Стоп-кадр» відбувся мистецький вечір, присвячений творчості волинської художниці Марічки Островської під назвою «Стилістичні імпровізації Марічки Островської. Малярство.»
Вітальним словом до гостей вечора звернулась мистецтвознавець Зоя Навроцька, яка розповіла про життєвий шлях молодої художниці. Дівчина народилась у селі Угринів на Волині в родині з глибоким українським корінням та традиціями. Змалку зростала у пошані до праці, рідної землі, звичаїв. Звідси й мотиви робіт Марічки Островської – килимки, традиції українського роду, звичаї.
За словами самої художниці, вона шукач-мандрівник по життю і в своїх роботах. « Велику роль у тому, що я роблю зіграло середовище в якому народилася і живу. Часто спілкуюся з різними художниками і те, що роблю і говорю підтримується і в колі сім’ї, і серед митців. Мої роботи – це творіння як я бачу рідню, землю, навколишній світ, – розповідає мисткиня. – Це дуже хороша річ, яку робить галерея «Арт-кафедра», даючи можливість виставити свої роботи молодим художникам, бо мистецтво завжди було бідне матеріально. Але маючи мінус у матеріальному, ми даємо величезний плюс у духовне.»
Більшість робіт написані на мішковині, і, як розповідає Марічка, це не випадково, адже мішковина, хай і куплена, але все ж пахне селом.
На виставці було представлено по кілька робіт з чотирьох серій. Зокрема, картини під назвою «Берегиня-Мати», що стилізують жінку як берегиню людського роду.
«Яблука на килимках» – під такою назвою виставлені роботи Марічки з мотивами народних килимів, українських домотканих ряден з яскравими і різнобарвними візерунками.
«Родиця, живиця, дай пам’яті силу, Від водиці, від землиці, від світла небесного, від діда – прадіда» – такі символічні слова зашифровані на родинному дереві Марічки Островської.
Під час виставки художниця представила дві нові роботи зі своїми віршами.
«Я вкотре переконуюсь, що мистецтво трансцендентне. Тільки окремим людям дано розуміти слово Боже і передавати його людям», – поділився своїми враженнями від виставки засновник галереї «Арт-Кафедра» Віктор Корсак.
Як відзначила художниця Наталія Кумановська, важливу роль у нашому житті відіграє історія, яку потрібно знати – хто ти і звідки ти. « Марічка – це носій патріархального роду, яка своїми роботами передає історію свого походження, свого коріння».
Підтримати та привітати талановиту художницю на виставку прийшли відомі художники Олена Бурдаш, Катерина Ганейчук, Оксана Ядчук-Мачинська, Сергій Косай, родичі, друзі, учні.

Заявка