Категорія: Створення суспільства

Гільгамеш, великий цар міста Урук, зіштовхнувшись зі смертю свого найближчого друга Енкіду, переживає глибоку кризу, що стимулює його до пошуку безсмертя. Він вирішує знайти Утнапіштіма, єдину людину, якій боги надали дар безсмертя після глобального потопу, події, яка має відгомони в біблійній історії про Ноя.

Під час своєї подорожі Гільгамеш дізнається про існування чудодійної рослини, здатної відновити молодість. Після багатьох випробувань він нарешті знаходить цю рослину. Однак, коли Гільгамеш вирішує прийняти ванну, хитра змія краде рослину, що символізує неможливість уникнути смерті.

Зрештою, Гільгамеш повертається до Урука, де він приходить до усвідомлення, що справжнє безсмертя полягає не в ліквідації фізичної смерті, а в тому внеску, який він може зробити у культуру та суспільство свого міста. Ця мудрість дозволяє Гільгамешу прийняти свою смертність і визначити своє місце у вічності через спадок, який він залишить після себе.

Давно-давно, коли люди часто забували про добро, жив чоловік на ім’я Ной. Він був добрий і справедливий, і це подобалося Богу. Але оскільки інші люди чинили погано, Бог вирішив очистити землю великим потопом.Бог велів Ною побудувати величезний ковчег для рятунку своєї сім’ї та пар кожного виду тварин. Ной побудував ковчег і, попри насмішки людей, укрив його смолою, щоб був водонепроникним.

Коли ковчег був готовий, усі ввійшли до нього і почалися дощі. Вони не припинялися доти, доки найвищі гори не зникли під водою. Ковчег дрейфував довгі місяці. Ной випускав голуба шукати сушу, але той повертався, доки нарешті не приніс листок оливи, знак того, що вода спадає.Ковчег зупинився на горі Арат. Коли вода остаточно спала, Ной і всі, хто був у ковчегу, вийшли на сушу. Вони знову заселили світ. Бог обіцяв ніколи більше не знищувати життя на землі потопом і встановив веселку в небо як знак своєї обіцянки.

Світ ідей, або світ форм, є центральним у філософії Платона. Згідно з Платоном, світ ідей – це незмінний, вічний і досконалий рівень реальності, що існує поза фізичним світом і який ми сприймаємо через наші відчуття. У цьому світі існують ідеальні форми або ідеї усіх речей, які існують у нашому досвіді. Наприклад, окремі столи, які ми бачимо, є неідеальними копіями ідеальної форми столу, яка існує у світі ідей.

Платон вважав, що душа людини є більш фундаментальною і досконалою, ніж її фізичне тіло. Він стверджував, що душа є безсмертною та існує до і після життя в тілі. Втілення душі у фізичне тіло він розглядав як ув’язнення. Тіло з його потребами та емоціями може відвернути душу від прагнення до істини та знання, які можливі через контемпляцію світу ідей.

Платон висував ідею, що перед народженням душі перебувають у світі ідей, де вони знають ідеальні форми. Проте, коли душа втілюється в тіло, вона п’є воду з легендарної річки Лети (річка забуття в грецькій міфології), що змушує її забути бачене у світі ідей. Таким чином Платон стверджує, що знання, які ми здобуваємо через навчання, насправді є процесом «згадування» того, що душа вже знала.

Мерилін Монро, відома як одна з найбільших ікон Голлівуду ХХ століття, була американською актрисою, моделлю та співачкою. Народилася як Норма Джин Мортенсон 1 червня 1926 року в Лос-Анджелесі, Каліфорнія.

Мерилін почала свою кар’єру моделлю у ранніх 1940-х, і згодом перейшла до акторської діяльності. Вона здобула величезну популярність у 1950-х роках, зігравши в таких фільмах, як «Джентльмени віддають перевагу блондинкам» (1953), «Як одружитися із мільйонером» (1953), і «Сім років заміжжя» (1955). Її зображення блондинки-бімбо стало культурним стереотипом, хоча сама Монро була значно більш талановитою і розумною, ніж багато хто думав.

Життя Мерилін було складним і трагічним. Вона пережила кілька невдалих шлюбів, зокрема з бейсболістом Джо Дімаджіо та драматургом Артуром Міллером. Монро також боролася з депресією, залежністю від ліків і постійним тиском з боку громадськості та преси.

Її життя обірвалося за трагічних обставин – Мерилін Монро померла 5 серпня 1962 року від передозування снодійного в своєму будинку в Брентвуді, Каліфорнія, у віці 36 років. Обставини її смерті породили численні теорії змови, хоча офіційною причиною смерті названо самогубство.

Мерилін Монро залишила за собою спадщину як символ сексуальності та гламуру, але вона також відома своїми зусиллями боротьби за рівність у Голлівуді, що часто затьмарюється її образом. Її образ досі залишається значущим у культурному дискурсі, символізуючи як життєві успіхи, так і трагедії.

Олександр Архипенко був українсько-американським скульптором і художником, який зіграв важливу роль у розвитку скульптури XX століття. Народився в Києві 1887 року. Емігрував до Західної Європи, а згодом оселився у Сполучених Штатах, де продовжив свою кар’єру як один із піонерів модерністської скульптури.

Олександр Архипенко навчався в Київській школі мистецтв, переїхав до Москви і далі – в Париж. У Парижі він був залучений до авангардних мистецьких рухів і став частиною спільноти художників, які мешкали в Ла-Рюш, знаменитому арт-комплексі. Він заснував власну школу скульптури і живопису в Берліні, перш ніж переїхати до США 1923 року.

Однією з найбільш відомих робіт Олександра Архипенка є скульптура «Оголена» («Nude»), створена 1910 року. Цей твір є яскравим прикладом його інноваційного підходу до форми і структури. Архипенко експериментував із пропорціями та об’ємами, часто спотворюючи та абстрагуючи фігуративні форми для передачі емоційної глибини та динамізму.

«Оголена» відображає елементи кубізму, з якими Архипенко активно працював, інтегруючи плоскі та геометричні форми в трирозмірному просторі. Цей твір символізує модерністське прагнення відійти від класичного зображення людської фігури, використовуючи зламані лінії та зрізані площини для створення нового візуального мовлення.

Архипенко залишив значний слід у світі скульптури, вплинувши на багатьох художників і продовжуючи бути визнаним за свої внески у розвиток модернізму. Його роботи виставляються в провідних музеях світу, зокрема в Музеї сучасного мистецтва у Нью-Йорку та Центрі Жоржа Помпіду в Парижі.

Французька буржуазна революція, відома також як Велика революція, що відбулася у 1789–1799 роках, стала однією з найважливіших подій у світовій історії, що кардинально змінила політичний, соціальний та економічний ландшафт Франції і мала глибокий вплив на розвиток сучасної державності та прав людини.

Причини революції

1. Соціальні розбіжності. Суспільство було розділене на три стани: духовенство, дворянство та буржуазію, селян, ремісників. Перші два стани мали значні привілеї та не сплачували податків, тоді як третій стан ніс на собі основне податкове навантаження.
2. Економічна криза. Франція зазнавала значних фінансових труднощів, що було посилено великим державним боргом, частково через витрати на підтримку американської війни за незалежність.
3. Політична криза. Неефективність монархічної влади під керівництвом Людовіка XVI та відсутність реформ сприяли зростанню невдоволення серед населення.

Основні події

• Зібрання Генеральних штатів. У травні 1789 року Людовік XVI скликає Генеральні штати для вирішення фінансової кризи. Однак через розбіжності між станами третій стан ( буржуазія, селяни, ремісники) проголошує себе Національними зборами.
• Штурм Бастилії: 14 липня 1789 року штурм і взяття Бастилії стали символом революції і кінцем королівської авторитетності.
• Декларація прав людини і громадянина. У серпні 1789 року ухвалюють Декларацію прав людини і громадянина, що проголошувала рівність перед законом та захист основних свобод.
• Падіння монархії: У 1792 році Франція стає республікою, а Людовік XVI був засуджений до смерті та страчений 1793 року.

Революція кардинально змінила політичний ландшафт Франції, поклавши кінець абсолютній монархії та феодальним привілеями. Це також призвело до розширення громадянських свобод, створення республіканської форми уряду і надихнуло подібні революційні рухи по всьому світу.

Африканські ритуальні маски є важливою частиною культурної спадщини багатьох етнічних груп по всьому континенту. Ці маски, часто роблені з дерева, металу, тканини або шкіри, служать не просто як предмети мистецтва, а як носії глибоких символічних і духовних значень. Вони використовуються під час різноманітних обрядів, ритуалів і святкувань, зокрема під час ініціацій, похоронних церемоній, весіль та релігійних фестивалів.

Маски виконують кілька ролей у традиційних африканських суспільствах.

• Духовний посередник. Маски часто вважаються посередниками між живим та духовним світом. Носій маски може вважатися засобом для спілкування з предками або духами природи.
• Соціальний контроль. Маски можуть використовуватися для вивчення моральних, соціальних уроків, а також для підтримки порядку в громаді. Вони часто з’являються під час церемоній ініціації, передаючи важливі знання і цінності молодому поколінню.
• Історичний переказ. Маски можуть розповідати історії або міфи, відіграючи роль у збереженні і передачі культурної ідентичності.
• Лікування. У деяких культурах маски використовуються в шаманських обрядах для лікування хвороб, вважають, що вони можуть витісняти злі духи або хвороби.

Майстри-маскари традиційно використовують природні матеріали з місцевого середовища: дерево, бавовну, пера, шкіру та метал. Дизайн маски та вибір матеріалів часто мають символічне значення та пов’язані з духовними властивостями.

Це схематичне зображення дінгіра, що вказує на богів або небесне тіло, часто асоціюється з Ану, богом неба. У шумерській міфології цей знак використовувався для позначення божественності або небесних сутностей і часто з’являвся на табличках та монументах для підкреслення божественної природи предмета або персони.

Цей символ міг використовуватись для зазначення священних текстів або місць, пов’язаних із поклонінням, відіграючи ключову роль у ритуальних і релігійних контекстах.

Леонардо да Вінчі, повне ім’я Леонардо ді Сер П’єро да Вінчі, був однією з найвидатніших фігур італійського Відродження, відомий як художник, вчений, інженер, винахідник, анатом, музикант, скульптор, геолог. Він народився 15 квітня 1452 року в містечку Вінчі, що в Тоскані, Італія, і помер 2 травня 1519 року у Франції.

Леонардо є автором деяких з найвідоміших картин у світі, як-от «Мона Ліза» і «Таємна вечеря». Його стиль відрізнявся надзвичайною деталізацією і здатністю передати емоції та глибоку психологічну складність персонажів. Леонардо був майстром сфумато, техніки розтушовування кольорів, яка додавала його роботам м’якості та реалістичності.

Леонардо також відомий своїми науковими досягненнями. Він видав розлогі записи та зошити, наповнені малюнками та детальними нотатками з різноманітних тем, від анатомії людини до летальних машин. Його анатомічні малюнки, базовані на ретельних розтинах і спостереженнях, значно випереджали свій час.

Леонардо був винахідливим інженером та винахідником. Він створив проєкти літальних апаратів, танків, водяних насосів та інших машин, які були далеко попереду його епохи. Хоча багато з його винаходів так і не було побудовано за його життя, вони виявилися дивовижно пророчими, антиципуючи сучасні технології на століття вперед.

Леонардо залишив по собі спадщину одного з найуніверсальніших геніїв в історії людства. Він є символом Відродження – епохи, яка цінувала знання та інтелектуальний розвиток. Леонардо да Вінчі вплинув не лише на мистецтво та науку своєї епохи, але й продовжує надихати нові покоління митців, вчених і інженерів по всьому світу.