Автор: msumk

Шаманізм – це давня духовна практика, яка зустрічається в багатьох культурах по всьому світу. Центральним елементом шаманізму є віра в те, що шаман як посередник між світами може подорожувати до інших реальностей, зокрема світу духів, для лікування, отримання настанов та допомоги померлим у їхньому переході.

У шаманській космології часто існує уявлення про три основні світи – нижній (підземний), середній (людський) та верхній (небесний). Перехід померлих, за віруваннями, часто включає подорож до одного з цих світів, що забезпечується шаманом.

Шаман виконує ритуал, який часто передбачає використання барабана, співу, молитов і танців для входження в трансовий стан. У цьому стані він може спілкуватися з духами та направляти душу померлого через різні перешкоди в духовному світі.

Шаман служить провідником та захисником для душі померлого, допомагаючи їй безпечно дістатися до місця вічного спочинку або реінкарнації. Цей процес може включати примирення або вирішення нерозв’язаних питань душі.

Ритуал також може включати очищення та відновлення, які забезпечують душі заспокоєння та готовність до наступного етапу її існування. Це також може принести втіху родині померлого, заспокоївши їх знанням, що душа їхнього близького була належним чином відправлена.

Шамани часто отримують настанови від духів померлих або інших духовних істот під час своїх подорожей, які можуть бути важливими для спільноти або окремих осіб.

Перехід померлих у шаманізмі – це не тільки про відправлення душі, але й про підтримку спільноти, забезпечення культурної та духовної цілісності, виховання зв’язків між живими та мертвими.

«Енеїда» Івана Котляревського – це видатна поема, написана українською мовою наприкінці XVIII століття. Вона базується на сюжеті давньоримської епічної поеми “Енеїда” Вергілія, але зображує його в гумористично-сатиричному ключі.

Котляревський взяв за основу мандри троянського героя Енея після падіння Трої, але наповнив їх народним українським колоритом, гумором і гротеском. События перенесені в український побут, а героїв перетворено на запорізьких козаків та місцеву старшину.

У поемі оспівуються пригоди Енея та його товаришів, які шукають спокій та нову батьківщину після втечі з Трої. Вони потрапляють у різноманітні комічні ситуації, змушені боротися з химерними істотами та народами на кшталт велетнів, циклопів тощо. Пародіюються елементи античної міфології, боги зображені як люди зі звичайними вадами та забаганками.

Енеїда Котляревського вирізняється яскравою народною мовою, насиченою українськими ідіомами, фразеологізмами, жартами та приказками. Автор майстерно висміює негативні риси буденного життя, суспільні вади та людські слабкості за допомогою гумору і сатири.

Ця бурлескна поема стала справжнім шедевром української літератури, визначною пам’яткою національної культури. Вона заклала основи використання живої української мови в художній літературі та вплинула на розвиток нової української літератури взагалі.

Платон розрізняв два світи: матеріальний світ, який ми сприймаємо через наші сенси, і світ ідей або форм, який існує вічно та є досконалим. Душа людини, за Платоном, належить до світу ідей, але тимчасово перебуває в матеріальному світі.

За Платоном, душа є безсмертною та незмінною, подібно до форм у світі ідей. Вона існує до входження в тіло і продовжує існувати після смерті тіла. Перебуваючи у світі ідей, душа має повне знання, але коли вона входить у фізичне тіло, вона забуває багато з того, що знала, і мусить наново навчатися через процес навчання та відкриттів.

Платон також розглядає реінкарнацію як процес, у якому душа входить у різні фізичні тіла протягом багатьох життів. Цей процес дозволяє душі вивчати різні аспекти життя та світу.

Після смерті, згідно з Платоном, душа залишає фізичне тіло і повертається до світу ідей, де вона знову знаходить повноту знань і блаженство. Повернення до світу ідей є поверненням до її справжнього дому, де вона вільна від фізичних обтяжень і може існувати у своїй істинній формі.

Ця концепція має велике значення в платонівській філософії, оскільки вона підкреслює необхідність провадження морального життя. Знання про те, що душа продовжує існувати після смерті та прагне до досконалості, зобов’язує людей жити праведно, доброчесно і раціонально, щоб душа могла досягти вищих сфер існування.

Цей символ має глибоке культурне та символічне значення в Трипільській культурі, яка існувала на території сучасної України, Молдови та Румунії. Він утілює злиття двох стихій, як-от води і землі, що є фундаментальними для родючості та зростання. Водночас символізує гармонійне поєднання чоловічих і жіночих начал, підкреслюючи їхню взаємодоповнюючу природу та важливість для створення нового життя і збереження родової спадкоємності.

Цей символ також може бути тлумачений як зображення «родового гнізда» – місця, де сім’я та рід зберігають свої корені і традиції. Він віддзеркалює ідею безпеки, спадкоємності та злагоди, що є ключовими для збереження та передачі культурних і сімейних цінностей через покоління.

Такий глибокий символічний зміст символу в Трипільській культурі вказує на розвинене розуміння природних законів, сімейних зв’язків та космічного порядку, яке втілювалося у їхньому мистецтві, ритуалах та повсякденному житті. Ця символіка демонструє, як трипільці гармонійно інтегрували свої вірування в щоденну діяльність, створюючи міцне культурне та духовне середовище.

Стоїцизм як філософську школу засновав Зенон із Китіона близько 300 років до н. е.

Стоїки вважали, що головним завданням людини є життя в гармонії з природою та всесвітом, які вони розуміли як прояв раціонального порядку та божественного провидіння. Це означає діяти відповідно до розуму, який, за їхніми поглядами, є вищою частиною людської природи.

Стоїки навчали, що необхідно досягати душевного спокою (атараксії) через апатію, яка полягає у невразливості до зовнішніх впливів, як-от страждання, біль чи сильні емоції. Вони стверджували, що треба розрізняти, що знаходиться в нашій владі, а що ні, і не дозволяти неконтрольованим пристрастям керувати нашим життям.

Стоїки прагнули до самодостатності, яка означає незалежність від зовнішніх обставин. Вони вважали, що щастя залежить не від володіння матеріальними благами або статусом, а від внутрішньої сили та відповідальності.

Стоїки висували ідею універсального братерства всіх людей, підкреслюючи взаємну залежність і природну схильність до співпраці та взаємодопомоги. Вони вважали, що всі люди є частиною одного цілого та мають спільне призначення.

Виходячи з ідеї універсального братерства, стоїки також були першими, хто сформулював ідею космополітизму – ідею, що всі люди належать до однієї спільноти, заснованої на спільних розумних цінностях, незалежно від їхньої національності чи раси.

Філософія стоїків підкреслює значення особистої рішучості та відданості етичним принципам у житті, наголошуючи, що справжнє щастя і моральна цілісність є результатом самовдосконалення та самоконтролю.

Символ може бути інтерпретований як відображення зв’язків між людьми в громаді або між поколіннями, підкреслюючи важливість сімейних та родинних зв’язків у Трипільській культурі. Спіралеподібні та вигнуті елементи часто символізують динаміку, рух і циклічність, що може натякати на постійне відновлення життя та неперервність роду.

Цей символ міг використовуватися в ритуальних або декоративних цілях, вкарбовуватися на кераміці, тканинах чи інших предметах побуту, що використовувалися в щоденному житті або під час спеціальних обрядів. Через своє значення символ також міг слугувати амулетом, призначеним для захисту родини та забезпечення благополуччя її членів.

Цей символ є свідченням того, як давні культури використовували абстрактне мистецтво для вираження складних соціальних та духовних ідей, пов’язуючи матеріальне із нематеріальним через символічні образи.

“Ромео і Джульєтта” – одна з найвідоміших трагедій великого англійського драматурга Вільяма Шекспіра, створена приблизно в 1595 році. Ця п’єса є безсмертною історією кохання на тлі родинної ворожнечі.

Сюжет розгортається у Вероні, де між двома могутніми родинами – Монтеккі та Капулетті – точиться давній кривавий конфлікт. Юні Ромео з роду Монтеккі та Джульєтта з роду Капулетті закохуються одне в одного, не підозрюючи спершу, що вони – нащадки ворогуючих сімей.

Щоб побратися, Ромео і Джульєтта змушені одружитися таємно за сприяння брата Лоренцо. Однак їхнім коханим обридає заздалегідь трагічна розв’язка. В результаті фатального непорозуміння та низки драматичних збігів обставин Ромео, вважаючи свою кохану мертвою, кінчає життя самогубством, а Джульєтта, прокинувшись і виявивши тіло коханого, також жахливо вбиває себе.

Ця п’єса унаочнює всю глибину шекспірівських пристрастей і душевних переживань. Незважаючи на трагічний фінал, в центрі твору – чиста і палка любов головних героїв, здатна протистояти людській ненависті та упередженням.

“Ромео і Джульєтта” увібрала мотиви народних переказів та літературних творів попередніх епох, піднісши їх до рівня високої трагедії. Вона стала літературною класикою, зразком для наслідування драматургами наступних поколінь. Історія фатальних закоханих уособлює силу почуттів, здатних з’єднати серця навіть представників ворожих таборів.

Сузір’я Козеріг є одним із дванадцяти зодіакальних сузір’їв і має значення як в астрономії, так і в астрології.

В міфології Козеріг часто пов’язаний з божеством у вигляді козла. У грецькій міфології одна з історій розповідає про козла Амалфею, який вигодував Зевса в дитинстві. Інші міфи асоціюють це сузір’я з Паном, богом лісів, який мав ноги і роги козла та кинувся у річку Ніл під час боротьби з чудовиськом Тифоном, перетворивши свою нижню половину на рибу для втечі.

В астрології Козеріг – це земний знак, яким править Сатурн. Цей знак зодіаку символізує дисципліну, відповідальність і порядок. Люди, народжені під знаком Козерога, вважаються прагматичними, цілеспрямованими і відданими своїм цілям.

Козеріг також асоціюється з прагненням до успіху і стабільності в професійній сфері, маючи сильний вплив на кар’єрні досягнення та життєвий успіх.