Смерть Сократа

Сократ жив у Афінах у V столітті до н. е. Він відомий тим, що ніколи не записував своїх ідей, а віддавав перевагу діалогу як способу досягнення істини через запитання і відповіді – метод, згодом названий сократичним.

Сократ вважав, що основною метою філософії є покращення душі людини. Він зосередився на етичних питаннях, стверджуючи, що основним завданням людини є здобуття моральної чесності та досконалості. Його відоме гасло «Пізнай самого себе» закликало до самопізнання та розуміння власних обмежень та можливостей. Сократ вірив, що істина вже міститься в кожному з нас, і лише через розуміння самого себе ми можемо досягти справжнього знання.

Проте його методи та ідеї часто приводили до конфліктів з владними структурами Афін, які бачили в йому загрозу для традиційних цінностей та моралі. Це невдоволення вилилося в судовий процес, де Сократа звинуватили у безбожництві та розбещенні молоді. На суді Сократ, незважаючи на можливість уникнути смерті, використав виступ для того, щоб викласти свої філософські погляди та викликати критиків.

Сократ був засуджений до смерті, і йому запропонували випити отруту – коніум. Він прийняв свою долю з величністю та спокоєм, провівши останні години життя в обговоренні філософських питань із своїми учнями. Його смерть стала однією з найбільш емблематичних подій у філософії, символом мужності та відданості ідеалам істини та справедливості.

 

Анахарсіс

Анахарсіс був легендарним скіфським філософом, одним з так званих “семи мудреців” давньої Греції, які жили приблизно в 6 столітті до нашої ери. Він відомий своїми неортодоксальними мудростями та гострою критикою атенського суспільства, а також як символ культурного обміну між скіфами та греками.

За переказами, Анахарсіс народився в Скіфії, на території сучасної України. Він вирушив у подорож до Греції, де знайомився з місцевою культурою, філософією та обрядами. Подорожі Анахарсіса допомогли йому здобути знання, які він пізніше використав для формулювання своїх власних філософських поглядів.

Анахарсіс часто згадується в анекдотах та історіях, які підкреслюють його блискучий розум і гострий язик. Він критикував звичаї та закони Афін, особливо висміюючи їхню схильність до політики та війни. Його відомі слова, які часто цитують, вказують на його цінність простоти та природності в житті.

Анахарсіс вважається одним з перших філософів, який відкрито висловлював космополітичні погляди, стверджуючи, що він є громадянином світу, а не будь-якої конкретної нації. Його спадщина продовжує впливати на культурні та філософські дискусії, особливо в контексті культурної інтеграції та взаєморозуміння між різними народами.

“Фауст” Йоганна Вольфганга Гете

“Фауст” Йоганна Вольфганга Гете – це одна з найвизначніших філософських трагедій в німецькій літературі і всесвітньому літературному доробку.

Працювати над цим епохальним твором Гете почав ще в молодому віці і доопрацьовував його аж до кінця свого життя. “Фауст” складається з двох частин.

Центральним персонажем є доктор Фауст – мислитель, вчений, який присвятив себе науковим пошукам, прагнучи пізнати найвищу істину буття. Однак жага пізнання не дає йому душевного спокою і він уклав угоду з Мефістофелем – демоном, посланцем диявола Люципера. В обмін на душу Фауста Мефістофель пообіцяв сповна задовольнити його жагу до знань і насолоджень.

У першій частині трагедії показано світську і любовну лінію в житті Фауста, який під впливом Мефістофеля стає на шлях зради, обману і вбивства. Він закохується в наївну й чистосердечну Маргариту, але згубно втягує її в безодню страждань.

У другій частині Фауст від мандрів і життєвих випробувань переходить до пізнання вищих істин буття, значення творчої праці для людства. Він стає провидцем, завдяки якому відбувається осушення моря, освоєння нових земель, що символізує могутність людського розуму і праці.

В кульмінації трагедії Фауст, якому Мефістофель обіцяв увічнити скороминущу мить насолоди, долає його спокусу і просвітлюється, переходячи у вищі сфери буття.

“Фауст” – складна філософська алегорія про пошуки життєвої істини, можливості пізнання, протистояння добра і зла в душі людини. Це одна з вершин світової літератури.

Трипільська кераміка

Фонтан Сковороди

Григорій Сковорода у своїй метафорі «Нерівна рівність» розглядає Бога як джерело, яке наповнює кожну посудину відповідно до її місткості. Вода, яка тече з фонтана, символізує благодать або дари, що надаються кожному. Менші посудини отримують менше води, але як і більші, вони заповнені до межі. Таким чином кожен отримує стільки, скільки здатен вмістити, і це робить усіх рівними у своєму наповненні та задоволенні.

(English) Дев’ять кіл пекла Данте

Щедрик

Історія цієї пісні починається в Україні, де вона спочатку була частиною традиційного українського святкування Маланки.

«Щедрик» Леонтович написав 1901 року. Пісня розповідає про щедрого господаря, в якого у дворі з’являється ластівка і пророкує йому добробут та щасливе майбутнє.

Мелодія «Щедрика» стала відомою не тільки в Україні, але й по всьому світу завдяки американському диригенту Петру Вільговському, який представив пісню на Заході 1921 року під назвою «Carol of the Bells». Ця версія пісні має інші слова та асоціюється з Різдвом.

«Щедрик» і його мелодія символізують щедрість, гостинність та надію на краще майбутнє, і вони продовжують зачаровувати слухачів по всьому світу кожного Різдва.

Міф про Тота (Єгипет)

Тот був одним із найдавніших і найшанованіших богів в єгипетській міфології. Його вважали богом мудрості, письма, науки, магії та місяця. Тота часто зображували з головою священного птаха Ібіса або павіана – символів священного знання.

Згідно з міфами, саме Тот винайшов писемність та ієрогліфи. Він навчив людство читати і писати, що стало основою передачі знань та розвитку єгипетської цивілізації. Єгиптяни вірили, що Тот створив численні священні книги, в яких містилися таємні знання.

Тота вважали покровителем багатьох наук та мистецтв. Він вважався винахідником чисел, обчислень, геометрії та астрономії, необхідних для створення єгипетського календаря та вимірювання часу. Математика, медицина та інші галузі знань теж були під його покровительством.

Крім того, Тот був богом, який записував слова інших богів, караючи брехню і нагороджуючи правду. Його культ був тісно пов’язаний з писарською професією, обрядами жерців і магічними ритуалами.

Храми Тота були центрами навчання та передачі знань. Жерці-писарі вивчали тут писемність, магію, астрономію та інші науки. Ці знання були фундаментом єгипетської культури та цивілізації протягом тисячоліть.

Таким чином, у міфі Тот постає як божественний першовинахідник та охоронець письма, знань, мистецтв, наук та всієї єгипетської культури в цілому. Без його дарів людству цивілізація не змогла б розвинутися.

 

Міф про Іо

Іо була дуже красивою дівчиною, яка служила жрицею у храмі богині Гери. Якось бог Зевс закохався в неї. Однак його дружина, богиня Гера, була дуже ревнива. Щоб сховати Іо від Гери, Зевс перетворив її на білу корову. Але Гера все одно дізналася про це і змусила Зевса подарувати їй корову. Потім Гера поставила сторожувати Іо тисячного вартового Аргоса, який ніколи не спав, тому що завжди одне око було відкритим.

Зевс не хотів, щоб Іо так страждала, тому він відправив свого сина Гермеса врятувати її. Гермес заспівав Аргосу колискову на флейті, і коли той заснув, відрізав йому голову. Але Гера не змирилася з поразкою і послала страшного овода переслідувати бідну Іо, яка все ще залишалася у вигляді корови.

Іо мандрувала багатьма землями, перетинала моря та гори, але скрізь її переслідував овід. Вона дісталася аж до Єгипту, де нарешті Зевс втрутився і дав їй людський образ назад.

Міф про Персея

Якось Персею доручили здобути голову горгони Медузи, яка могла перетворити на камінь кожного, хто на неї подивиться.

Медуза була однією з трьох горгон – страшних сестер із зміями замість волосся. Персей отримав допомогу від кількох богів: Афіна дала йому щит, який блищав як дзеркало, Гермес подарував йому крилаті сандалі для польоту, а Гефест зробив особливий мішок для безпечного перенесення голови Медузи.

Завдяки дзеркальному щиту Афіни Персей зміг підійти до Медузи, уникнувши її смертоносного погляду, і відрубати їй голову.

Після перемоги Персей віддав Медузу богині Афіні, яка розмістила її на своєму щиті. Це дало Персею славу і честь як одному з найбільших героїв давніх греків.

Заявка