Категорія: Навігатор “Космогонія”

Африканські ритуальні маски є важливою частиною культурної спадщини багатьох етнічних груп по всьому континенту. Ці маски, часто роблені з дерева, металу, тканини або шкіри, служать не просто як предмети мистецтва, а як носії глибоких символічних і духовних значень. Вони використовуються під час різноманітних обрядів, ритуалів і святкувань, зокрема під час ініціацій, похоронних церемоній, весіль та релігійних фестивалів.

Маски виконують кілька ролей у традиційних африканських суспільствах.

• Духовний посередник. Маски часто вважаються посередниками між живим та духовним світом. Носій маски може вважатися засобом для спілкування з предками або духами природи.
• Соціальний контроль. Маски можуть використовуватися для вивчення моральних, соціальних уроків, а також для підтримки порядку в громаді. Вони часто з’являються під час церемоній ініціації, передаючи важливі знання і цінності молодому поколінню.
• Історичний переказ. Маски можуть розповідати історії або міфи, відіграючи роль у збереженні і передачі культурної ідентичності.
• Лікування. У деяких культурах маски використовуються в шаманських обрядах для лікування хвороб, вважають, що вони можуть витісняти злі духи або хвороби.

Майстри-маскари традиційно використовують природні матеріали з місцевого середовища: дерево, бавовну, пера, шкіру та метал. Дизайн маски та вибір матеріалів часто мають символічне значення та пов’язані з духовними властивостями.

 

Це схематичне зображення дінгіра, що вказує на богів або небесне тіло, часто асоціюється з Ану, богом неба. У шумерській міфології цей знак використовувався для позначення божественності або небесних сутностей і часто з’являвся на табличках та монументах для підкреслення божественної природи предмета або персони.

Цей символ міг використовуватись для зазначення священних текстів або місць, пов’язаних із поклонінням, відіграючи ключову роль у ритуальних і релігійних контекстах.

 

Леонардо да Вінчі, повне ім’я Леонардо ді Сер П’єро да Вінчі, був однією з найвидатніших фігур італійського Відродження, відомий як художник, вчений, інженер, винахідник, анатом, музикант, скульптор, геолог. Він народився 15 квітня 1452 року в містечку Вінчі, що в Тоскані, Італія, і помер 2 травня 1519 року у Франції.

Леонардо є автором деяких з найвідоміших картин у світі, як-от «Мона Ліза» і «Таємна вечеря». Його стиль відрізнявся надзвичайною деталізацією і здатністю передати емоції та глибоку психологічну складність персонажів. Леонардо був майстром сфумато, техніки розтушовування кольорів, яка додавала його роботам м’якості та реалістичності.

Леонардо також відомий своїми науковими досягненнями. Він видав розлогі записи та зошити, наповнені малюнками та детальними нотатками з різноманітних тем, від анатомії людини до летальних машин. Його анатомічні малюнки, базовані на ретельних розтинах і спостереженнях, значно випереджали свій час.

Леонардо був винахідливим інженером та винахідником. Він створив проєкти літальних апаратів, танків, водяних насосів та інших машин, які були далеко попереду його епохи. Хоча багато з його винаходів так і не було побудовано за його життя, вони виявилися дивовижно пророчими, антиципуючи сучасні технології на століття вперед.

Леонардо залишив по собі спадщину одного з найуніверсальніших геніїв в історії людства. Він є символом Відродження – епохи, яка цінувала знання та інтелектуальний розвиток. Леонардо да Вінчі вплинув не лише на мистецтво та науку своєї епохи, але й продовжує надихати нові покоління митців, вчених і інженерів по всьому світу.

Колос Родоський – одне з семи чудес світу стародавності, що слугувало символом перемоги і гордості для жителів Родосу. Ця величезна статуя бога сонця Геліоса була побудована в місті Родос, яке розташоване на однойменному острові в Егейському морі.

Колос Родоський був зведений між 292 та 280 роками до н. е. скульптором Харесом з Ліндоса, що також був з острова Родос. Статуя була споруджена на честь перемоги родоських жителів над військами македонського владики Деметрія Поліоркета, який намагався захопити острів 305 року до н. е.

Статуя була висотою близько 33 метри (приблизно висота сучасного 11-поверхового будинку) і була зроблена з бронзи. Вона зображувала бога Геліоса, який стояв ногами на кожному з двох малих пагорбів, розташованих біля входу в гавань Родосу.

Колос Родоський простояв менш як 60 років. Близько 226 року до н. е. статуя була зруйнована під час сильного землетрусу. Після руйнування родосці отримали пропозицію від Птолемея ІІІ єгипетського відновити статую, але оракул з Дельф заборонив, твердячи, що родосці образили Геліоса.

Руїни статуї залишились на місці протягом століть, доки у 653 році нашої ери арабські сили, які захопили Родос, не продали їх як металобрухт. Відтоді не залишилося жодних видимих слідів Колоса, і його точне місцерозташування залишається невідомим.

Мавзолей у Галікарнасі є одним із семи чудес світу стародавності. Це була велична гробниця, побудована для Мавсола, сатрапа Карії, який помер 353 року до нашої ери. Мавзолей розташований у сучасному місті Бодрум на південно-західній Туреччині.

Після смерті Мавсола його вдова Артемізія вирішила звести грандіозну гробницю на знак його пам’яті. Будівництво було доручено двом знаменитим архітекторам того часу – Сатіру та Піфею. Мавзолей був завершений приблизно 350 року до н. е. через кілька років після смерті Артемізії.

Мавзолей мав приблизно 45 метрів у висоту і включав кілька рівнів.

• Основа – велика кам’яна платформа, прикрашена рельєфами.
• Основний корпус складався з 36 іонічних колон, що оточували масивну, відкриту гробницю.
• Пірамідальний дах завершувався статуєю колісниці з Мавсолом та Артемізією, яку висічено з мармуру.

Мавзолей був прикрашений скульптурами чотирьох знаменитих грецьких скульпторів – Скопаса, Леохара, Тімофея та Бріаксіса. Ці скульптури зображували битви між греками й амазонками та інші міфічні сцени.

Сьогодні від мавзолею залишилися лише руїни. Більшість оригінальних скульптур була знищена або вивезена в музеї, зокрема в Британський музей у Лондоні.

 

Зевс є однією з найважливіших фігур у давньогрецькій міфології. Він є богом неба та грому, вищим богом Олімпу та паном усіх богів і людей. Зевс відіграє ключову роль у багатьох міфах та легендах, втілюючи силу, справедливість та владу.

Зевс народився як молодший син титанів Кроноса та Реї. Кронос, який побоювався, що його діти вб’ють його, звик поглинати своїх новонароджених. Рея врятувала Зевса, давши Кроносу проковтнути камінь, загорнутий у пелюшки замість дитини. Зевс був вихований на Криті, де виріс у силі та мудрості.

Коли Зевс подорослішав, він використав хитрість, щоб змусити Кроноса виплюнути своїх братів і сестер — Геру, Посейдона, Деметру, Гестію та Гадеса. Після цього Зевс повів їх у боротьбу проти Кроноса та інших титанів, яка відома як Титаномахія. Завдяки своїй перемозі Зевс разом з братами Гадесом та Посейдоном розділили всесвіт, де Зевс отримав небо, Гадес – підземний світ, а Посейдон – море.

Як вищий бог Зевс був пов’язаний із законом, порядком та справедливістю. Він часто зображувався із блискавкою, яка була його символом і зброєю. Культ Зевса був поширений по всій давній Греції з основними храмами в Олімпії, де проводилися Олімпійські ігри на його честь, і в Додоні.

Зевс відомий своїми численними пригодами та романтичними зв’язками як з богинями, так і з смертними жінками. Від цих зв’язків у нього було багато дітей, серед яких Арес, Афіна, Аполлон, Артеміда, Гермес, Геракл та інші. Ці зв’язки часто призводили до конфліктів та інтриг на Олімпі.

Отерта була однією з легендарних цариць амазонок. Амазонки – це культурний архетип воїнів-жінок, що, за міфами, жили на території Скіфії поблизу Чорного та Каспійського морів. Вони відомі своєю відданістю воєнним мистецтвам і жорсткою матріархальною соціальною структурою.

Отерта була дуже мудра та справедлива правителька, яка відродила амазонок після тяжких поразок. Вона вирішила, що амазонки мають відмовитися від зв’язків із чоловіками, крім як для продовження роду, при цьому новонароджених хлопчиків віддавали батькам чи покидали, а дівчаток виховували як воїнів.

Особа Отерти, як і інші амазонки, є символом жіночої сили, незалежності та використовуються для дослідження тем гендерної рівності та прав жінок.

 

 

Єгипетські піраміди – це величні кам’яні споруди, які були побудовані в Єгипті як гробниці для фараонів та їхніх сімей. Найбільш відомі серед них знаходяться у комплексі Гізи, зокрема велика піраміда Хуфу є однією з семи чудес світу. Ці піраміди були побудовані в період Стародавнього Царства Єгипту близько 2600–2500 рр. до н. е.

Будівництво пірамід було технічно складним завданням, що вимагало точної організації праці і ресурсів. Використання каменю, важкої техніки та великої кількості робочої сили, що складалася з кваліфікованих ремісників та тимчасово залучених робітників, свідчить про високий рівень інженерної думки та організації в давньому Єгипті.

Піраміди не лише відігравали роль гробниць, але й символізували фараонську владу та релігійні вірування, відображаючи значення вічності та воскресіння у віровченні єгиптян. Ці монументи залишаються одними з найбільш визначних і вивчених археологічних об’єктів у світі.

 

Колізей, відомий також як Флавіїв амфітеатр, є однією з найзнаковіших пам’яток давнього Риму та символом Італії. Це величезна амфітеатральна споруда, яка знаходиться в центрі Рима і була побудована з 70 по 80 рік нашої ери за часів імператорів з династії Флавіїв, зокрема Веспасіана, який розпочав будівництво, і його сина Тита, який завершив проект.

Колізей було побудовано з використанням переважно тревертину, туфу, цегли, а також бетону для внутрішніх структур. Його діаметр становить близько 188 метрів у довжину і 156 метрів у ширину, з висотою зовнішніх стін приблизно 48 метрів. Амфітеатр міг вміщувати приблизно 50 000–80 000 глядачів, що робить його одним із найбільших своєї доби.

Колізей використовували для проведення різноманітних видовищ, як-от гладіаторські бої, морські битви (на ранніх етапах його існування), вистави на міфологічні теми, а також публічні страти. Ці заходи були способом розважання народу та зміцнення соціального порядку.

Колізей не тільки втілює розмаїття та масштабність римської архітектури та інженерії, але й слугує свідченням культурного та політичного життя Римської імперії. Це було місце, де римляни відчували гордість та єдність, а також місце жорстокості й насильства, що відображає складний характер давньоримської культури.

Сіднейська опера, розташована у мальовничій сіднейській гавані в Австралії, є одним із найвидатніших архітектурних шедеврів сучасності. Відкрита 1973 року, ця будівля не тільки стала значущим культурним центром, але й символом Австралії на весь світ.

Датський архітектор Йорн Утзон виграв міжнародний конкурс на проектування Сіднейської опери 1957 року. Відомий своїми інноваційними підходами, Утзон надихнувся формами природи, зокрема вітрилами яхт, що відображено у формах будівлі.

Будівництво опера-хаусу мало численні складнощі. Оригінальний бюджет і графік були значно перевищені через технічні та фінансові проблеми, зокрема через унікальну конструкцію куполів, що потребувала розробки нових інженерних рішень. Утзон зрештою покинув проект у 1966 році через конфлікти з урядом штату Новий Південний Уельс, і завершення будівництва опера-хаусу було доручено місцевим архітекторам.

Що стосується міфу про прокляття, це доволі поширений наратив у випадках, коли масштабні архітектурні проекти стикаються з низкою проблем. Проте не існує достовірних доказів, що підтверджують існування реального «прокляття» або закопаних викидків у фундаменті. Ці історії можуть виникати як спосіб пояснити численні труднощі, з якими зіштовхнулася опера під час будівництва.

Сьогодні Сіднейська опера є важливим культурним центром, що приймає більш як тисячу заходів щорічно, зокрема опери, театральні вистави, балети та концерти. Її архітектура продовжує захоплювати та надихати.