Місяць: Червень 2024

Епікур, стародавній грецький філософ, запропонував унікальне бачення смерті та її значення для людського життя, яке суттєво відрізняється від думок багатьох інших філософів свого часу. Його погляди на смерть тісно пов’язані з його філософією задоволення та уникнення страждань.

Основні аспекти філософії Епікура про смерть:

1. Смерть як відсутність відчуттів: Епікур вважав, що смерть — це стан, у якому відсутні будь-які відчуття. Він аргументував, що життя складається з відчуттів, і коли ми помираємо, відчуття припиняються. Оскільки ми не можемо відчувати власну відсутність, смерть не повинна викликати страху.
2. Смерть як неважлива для живих: Епікур підкреслював, що коли ми живі, смерть для нас не існує, а коли смерть настає, нас більше не існує. Таким чином, він стверджував, що смерть не має прямого впливу на наше життя, оскільки ми ніколи фактично не зустрічаємося зі смертю.
3. Ірраціональність страху смерті: На основі попередніх двох пунктів, Епікур аргументував, що страх смерті є ірраціональним. Він вважав, що оскільки смерть є відсутністю відчуттів і не може бути досвідчена, боятися її не має сенсу. Замість цього, він закликав зосередитися на пошуку задоволення і уникненні страждань у житті.

Філософія Епікура про смерть пропонує спосіб зменшення страху перед смертю, що може вести до більш щасливого і задоволеного життя. Зосередження на поточному моменті і використання часу для досягнення щастя, а не для хвилювань про неминучу смерть, є ключовим у його вченні.

Рама (часто пишеться як Рам) є однією з найважливіших фігур в індуїзмі та центральним героєм епічної поеми «Рамаяна». Він вважається сьомою аватарою (інкарнацією) бога Вішну, який зійшов на землю для боротьби зі злом та встановлення дхарми, або праведного порядку.

Рама втілює ідеального правителя, сина, чоловіка і брата. Він славиться своєю справедливістю, вірністю, мужністю і відданістю дхармі. Його життя та вчинки навчають індивідуальної доброчесності та відповідальності.

Основні події «Рамаяни»

Рама добровільно йде в 14-річне заслання, дотримуючись обіцянки своєму батьку та бажання мачухи.

Його дружина Сіта була викрадена демоном-царем Раваною, що призвело до великого походу на Ланку (нині Шрі-Ланка) для її порятунку.

Рама вбиває Равану у величезній битві, де йому допомагають його вірний брат Лакшмана, прихильник Хануман та армія ванарів (мавпячих воїнів).

Рама має братів Лакшману, Бхарату та Шатруґну, які також грають важливі ролі в «Рамаяні». Його взаємини з ними підкреслюють значення братерства та взаємної підтримки.

Рама вважається символом відданості та відповідальності, його життя відображає ідеалістичні принципи, до яких прагнуть індуси. Празник Рама Навамі святкується на його честь, а «Рамаяна» читається та розповідається у багатьох індійських домівках як засіб передачі моральних та етичних учень.

Життя Рами в «Рамаяні» має величезне релігійне, моральне та культурне значення в індуїзмі, і його часто прикладають як приклад для наслідування в особистому та суспільному житті

У багатьох культурах олень вважається священною твариною або символом плодючості та природи. У деяких віруваннях полювання на оленя могло мати ритуальний зміст, що символізує перемогу над хаотичними силами природи або перехідні ритуали для молодих воїнів.

Полювання в давніх культурах часто було привілеєм аристократії або воєначальників. Це було не тільки засобом забезпечення їжі, але й способом демонстрації влади, майстерності та мужності.

Олень був цінним ресурсом у багатьох давніх економіках, забезпечуючи м’ясо, шкіру та іноді ліки. Тому сцени полювання також можуть відображати економічну діяльність.

Візуалізація полювання в давньому мистецтві часто використовується для передачі важливих історичних чи міфічних подій. Ці зображення можуть бути розташовані в гробницях, храмах або на предметах побуту, слугуючи декораціями або способом передачі культурних наративів.

Антара ібн Шаддад аль-Абсі є однією з найвидатніших фігур в арабській літературі, особливо відомою завдяки своїм поетичним творам та епічним пригодам, описаним у «Муаллақа» – збірці передісламської арабської поезії. Він жив приблизно у VI столітті, і його історія є зразком класичної арабської літературної традиції.

Він народився як напівраб – його мати була ефіопською рабинею, а батько арабським вождем з племені Бану Абс. Його початкове становище в суспільстві було складним через рабське походження матері, але неймовірна відвага та воєнні здібності допомогли Антарі здобути визнання та повагу.

Антара відомий своєю здатністю поєднувати ліричні описи природи з героїчними розповідями про битви та особисту боротьбу. Його поезія також містить потужні вирази кохання до Абли, його кузини, кохання до якої стало основною темою його творчості. Його вірші виділяються глибокими емоційними мотивами та філософськими роздумами про життя, смерть і честь.

Антара ібн Шаддад є символом шляхетності, сміливості та поетичного генія. Його історія та твори згодом стали невід’ємною частиною арабської культурної спадщини, а його образ втілює ідеал мурабіта (воїн поет), який захищає свої землі та честь племені.

Міф про боротьбу Зевса з Тіфоном – це один з епізодів грецької міфології, що описує конфлікт між владарем богів Зевсом і могутнім велетнем Тіфоном.

Тіфон був сином Геї (землі) та Тартара (прірви під землею) і представляв собою потойбічну силу величезного зросту з великими крилами та страшним вогненним диханням.

Легенда говорить, що Тіфон прагнув захопити Олімп та знищити всіх богів. Він об’єднав сили з іншими чудовиськами та титанами, і разом вони напали на Олімп. Зевс, лідер Олімпу, зібрав усі сили, зокрема богів та титанів, щоб відстояти своє панування.

Зевс веде важку боротьбу з Тіфоном, використовуючи свою блискавку та інші божественні зброї проти велетня. Битва відбувається на небі, землі та в океані. Обидва боги наносять один одному тяжкі поранення.

Зевс, використовуючи свою хитрість та сили, здатний перевершити Тіфона. В одній з версій міфу Зевс закрив Тіфону вулкан Етну на Сицилії, де він залишається у в’язниці під владою бога вогню Гефеста. В інших версіях Тіфон був забитий Зевсом і похований під горою.

Міф про боротьбу Зевса з Тіфоном вражає своєю епічністю та символізує вічний конфлікт між порядком і хаосом, між божественним та потойбічним силами. Це також підкреслює могутність та мудрість Зевса як владаря Олімпу, який здатний перемагати навіть найсильніші загрози.