Місяць: Червень 2024

Тадж-Махал, розташований у місті Агра, Індія, є одним з найвідоміших архітектурних та культурних символів у світі. Його назва походить від імені Мумтаз Махал, дружини імператора Шах-Джахана. Побудований з білого мармуру, Тадж-Махал служить вічним символом любові Шах-Джахана до своєї покійної дружини.

Тадж-Махал є видатним прикладом могольської архітектури, яка є сумішшю ісламських, перських та індійських архітектурних стилів. Центральна куполоподібна структура мавзолею підтримується чотирма мінаретами, розташованими на кутах платформи. Купол має висоту близько 35 метрів і стоїть на високому циліндричному барабані, що додає йому величності та витонченості.

Інтер’єр Тадж-Махалу рясніє складною інкрустацією з напівдорогоцінних каменів, які утворюють квіткові мотиви та каліграфію, що цитує вірші з Корану. Ці декоративні елементи не просто прикраса, а символізують райські сади.

Одна з найпоширеніших легенд стверджує, що Шах-Джахан планував побудувати другий мавзолей з чорного мармуру навпроти Тадж-Махалу для себе, але ці плани були перервані через його відсторонення від влади сином Аурангзебом. Хоча розкопки показали, що знайдений на протилежному березі чорний мармур насправді є почорнілим від часу білим мармуром.

Інша легенда розповідає про те, як після смерті Мумтаз Махал Шах-Джахан наказав відрубати руки всім майстрам, які працювали над Тадж-Махалом, щоб ніхто більше не міг створити подібний шедевр. Проте немає документальних доказів, що підтверджують цю історію.

Тадж-Махал символізує не лише історію Індії, але й універсальні теми любові та втрати, резонуючи з людьми по всьому світу. Його краса та історія продовжують надихати художників, письменників та поетів, роблячи його вічним символом людської емоції та майстерності.

Завоювання Мексики та падіння ацтеків в 1519–1521 роках – це одна з найзначущіших подій в історії Нового Світу, яка мала далекосяжні наслідки. Ось кілька цікавих фактів про цю подію.

Іспанський конкістадор Ернан Кортес очолив експедицію, яка підкорила ацтеків. Він вирушив з Куби з невеликою армією у пошуках багатства та слави.

Кортес уклав альянси з деякими місцевими племенами, які були ворожими до ацтеків, що допомогло йому зібрати значущі сили проти імперії.

Кортес був відомий серед ацтеків як Малинова Примара або Кецалькоатль – міфічний божественний володар, якого очікували. Це можливо допомогло йому у першій зустрічі з ацтеками.

Іспанці використовували кулемети, мушкети та артилерію, яких не було у ацтеків. Це дало їм значущу перевагу в битвах.

Одним з ключових факторів, які призвели до падіння ацтеків, були європейські хвороби, як-от віспа, які іспанці принесли з собою. Місцеве населення не мало імунітету до цих хвороб, і вони вбили багато людей.

Монтесума II, імператор ацтеків, був захоплений Кортесом і використовувався як маріонетка для контролю над імперією. Його смерть 1520 року призвела до подальшого хаосу.

Останній етап завоювання був облогою Теночтітлану, столиці ацтеків. Це була кровопролитна битва, що тривала місяці і закінчилася взяттям міста в серпні 1521 року.

Падіння Ацтеків привело до створення Нової Іспанії під контролем Іспанії. Це спричинило загибель багатьох місцевих культур та традицій.

Завоювання відображається у сучасній Мексиці як змішана спадщина, відзначаючи з’єднання європейської та індігенної культури, але також пригадуючи жорстокість та страждання завоювань.

 

Фароський маяк, одне зі семи чудес світу, був побудований у III столітті до н. е. на острові Фарос біля Александрії, Єгипет. Маяк слугував важливим навігаційним орієнтиром та сигналізатором для мореплавців, які підходили до єгипетської гавані. Структура маяка була висотою від 100 до 140 метрів і включала вогнище на вершині, де за допомогою мідних дзеркал світло могло досягати великих відстаней.

Основна будівля була виконана з вапнякових блоків, з’єднаних розплавленим свинцем для захисту від хвиль. Усередині розташовувалися гвинтові сходи, що вели до верхівки, де розташовувалося джерело світла. Маяк також був прикрашений статуями і мав різні механізми, як-от флюгер та годинник.

Птолемей I розпочав будівництво маяка, але завершено його було вже за часів Птолемея II Філадельфа. Через свою архітектурну міць та важливість маяк простояв близько 1 000 років, переживши численні землетруси, перш ніж був зруйнований.

Фароський маяк не тільки сприяв безпеці мореплавства, але й став символом технологічного та архітектурного прогресу давніх цивілізацій.

 

Відкриття Америки Колумбом 1492 року – одна з найважливіших подій в історії, яка визначила хід подальшого розвитку світової цивілізації. Ось деякі цікаві факти про цю подію.

Колумб вирушив у подорож, сподіваючись знайти західний морський шлях до Азії. Він вважав, що досяг берегів Індії, коли прибув до Багамських Островів.

Подорож Колумба фінансувалася Ізабеллою I та Фердинандом II, королями Іспанії. Це було ризикованим вкладенням коштів, але воно виявилося вкрай вигідним для Іспанії.

Колумб вирушив у подорож на трьох суднах: «Санта-Марія», «Пінта» та «Нінья». З них тільки «Санта-Марія» була навігаційним судном, інші два були меншими та швидшими.

Прибувши до Нового Світу, Колумб зустрів індігенних народів, яких назвав «індіанцями», оскільки вважав, що знаходиться в Індії.

Відкриття Нового Світу спричинило так званий Колумбовий обмін, коли рослини, тварини, технології та хвороби були передані між Старим і Новим Світом. Це призвело до значних екологічних змін.

Є контроверсії щодо того, чи був Колумб першим європейцем, який відвідав Америку. Деякі докази вказують на те, що скандинавські вікінги могли досягти північної частини континенту в ХI столітті.

Колумб помер, не зрозумівши, що відкрив новий континент. Він думав, що досяг Азії, і не усвідомлював історичної важливості свого відкриття.

Америка була названа на честь Амеріго Веспуччі, іншого мандрівника та дослідника, який підкреслював, що Колумб відкрив новий континент, а не частину Азії.

 

Петра – це давнє місто, викопане у скелях пустелі в Йорданії. Це місто було засноване понад 2 000 років тому і вражає своїми скельними фасадами, вирубаними у червоному пісковику. Одним з найбільш відомих архітектурних шедеврів у Петрі є Ель-Хазне, що означає «скарбниця». Цей величезний скельний монумент служив гробницею для важливих осіб і вразить вас своєю витонченістю та красою.

Палац Ель-Хазне – одна з основних визначних пам’яток Петри, є усипальницею одного з царів Набатейського царства. Будівля висічена у величезній скелі, має витончений фронтон та колони, що підносяться. Досі залишається загадкою, яким чином будівельникам на той час вдалося створити таку споруду без будівельних риштовань (у цій місцевості немає дерев) та спеціального обладнання. Є версія, що палац Ель-Хазне був храмом богині Ісіди.

Існує романтичний міф про кохання між місцевими мешканцями Петри та одним з небожителів. За легендою, молода жінка з Петри закохалася в духа, який приходив до неї в її снах. Їхнє кохання було забороненим, і вони були змушені приховуватися від світу. Однак у кінці легенди закохані були розділені назавжди, і молода жінка перетворилася на камінь.

Сізіф, король Корінфу, був відомий своїм розумом та лукавством. Він зумів обманути Танатоса, бога, який уособлював смерть, зв’язавши його ланцюгами. Це діяння тимчасово зупинило прихід смерті у світ, що призвело до хаосу, адже люди перестали вмирати.

Арес, бог війни, занепокоєний тим, що воїни не могли здобувати славу в боях, оскільки ніхто не вмирав, відновив порядок, звільнивши Танатоса. Як результат, природний хід речей був відновлений, але за свою зухвалість Сізіф мусив заплатити високу ціну.

Покаранням для Сізіфа стало вічне мучення у підземному світі — він був засуджений нескінченно котити величезний важкий камінь до вершини гори. Кожного разу, коли Сізіф майже досягав вершини, камінь виривався від нього та котився назад вниз, змушуючи його починати важку працю знову і знову.

Це покарання символізувало марність людського прагнення до влади та контролю над невідворотним, підкреслюючи марність зусиль проти смерті та волі богів і природного порядку світу.

В стародавньому єгипетському віруванні суд Анубіса відігравав важливу роль у післясмертному житті. Анубіс, зображений як істота з головою шакала та тілом людини, був богом муміфікації та післясмертного світу. Він відомий своєю роллю як провідник душ та суддя мертвих.

Процес Суду: Душа померлого прибуває до зали суду, де її зустрічає Анубіс. Тут підготовлено велику ритуальну вагу, на одну чашу якої кладуть серце померлого, а на іншу — перо Маат, символ богині істини та справедливості.

Вага використовується для вимірювання чистоти серця померлого проти символу Маат. Якщо серце виявляється легше або зрівноваженим з пером, це вказує на те, що людина жила справедливо і праведно.

Якщо серце збалансовано з пером Маат, душа визнається гідною і вступає до Долини Аару, що вважається раєм, де душі можуть насолоджуватися вічним блаженством, займаючись улюбленими справами, якими вони займалися в житті.

Якщо серце переважить, показуючи, що душа жила в гріху та несправедливості, її споживає Амміт — чудовисько з лапами лева, головою крокодила та тілом гіпопотама. Це символізує вічне знищення душі, що стає унеможливленим її повернення до життя або переходу до раю.

Цей суд є центральним елементом єгипетських вірувань про моральність та післясмертне існування, підкреслюючи значення справедливості та праведності в житті людини.

Цинь Шихуанді, перший імператор об’єднаного Китаю (Боровся із конфуціанством, почав будувати «Великий китайський мур».

Він був одержимий ідеєю знайти еліксир безсмертя.

За легендами, Цинь Шихуанді відправив кілька експедицій на пошуки міфічного острова бессмертних, відомого як “Пенлай”, де, за чутками, росли трави, здатні надати безсмертя. Імператор також наказував своїм алхімікам і даосам створювати різноманітні еліксири, які могли б продовжити його життя. Однак, за іронією долі, один з таких еліксирів, містивши ртуть, вважається причиною передчасної смерті імператора. Ця історія демонструє, як страх перед смертю та прагнення до вічного життя можуть вести до трагедії.

Троянський кінь – це відомий епізод з грецької міфології, пов’язаний з Троянською війною. Згідно з міфом, ця хитра військова вигадка допомогла грекам здобути перемогу після десяти років невдалої облоги міста Троя.

Історія така: після років безуспішних спроб захопити Трою грецькі воїни на чолі з Одіссеєм удалися до хитрощів. Вони збудували гігантського дерев’яного коня, начинивши його озброєними вояками. Решта грецького війська інсценувала відступ і покинула табір біля Трої.

Введені в оману троянці вирішили, що грецький кінь – це жертовний дар богам. Незважаючи на застереження жерця Лаокоона, який застерігав про можливий підступ, вони втягнули велетенську фігуру коня за міські стіни. Вночі приховані всередині коня вояки вибралися назовні, відчинили міські ворота і впустили решту грецького війська.

Троя була захоплена і зруйнована, а греки, урешті-решт, здобули перемогу у Троянській війні. Легенда про троянського коня стала символом хитрощів і підступу у військовому мистецтві. Ця історія лягла в основу безлічі літературних і мистецьких творів античності.

Образ троянського коня міцно закарбувався в культурі як метафора обману та ризиків, пов’язаних з довірою ворогу. Він слугує застереженням не піддаватися на вигідні з першого погляду пропозиції, якщо вони можуть таїти приховану загрозу.

Платон

«Філософи повинні прагнути до смерті, оскільки вона звільняє душу від обмежень фізичного світу».

Платон розглядав смерть як відділення душі від тіла. Він вважав, що справжнє «я» людини – це її душа, яка є безсмертною та здатна до пізнання істини, тоді як тіло є тимчасовим та смертним.

Артур Шопенгауер

Шопенгауер мав песимістичний погляд на життя, вважаючи, що воно сповнене страждань. Смерть для нього була звільненням від страждань існування. Він розглядав смерть як фундаментальний аспект життя, що підкреслює тимчасовість і марність буття.

Мартін Гайдеггер

Гайдеггер, ще один екзистенціаліст, розглядав смерть як найбільш особистий та визначальний аспект буття. Він аргументував, що автентичне існування можливе лише тоді, коли людина приймає свою смертність і живе зі свідомістю про обмеженість свого часу.

У філософії Григорія Сковороди смерть розглядається не як кінець, а як перехід до вищого, духовного стану існування, що відкриває душі шлях до вічного життя в гармонії з божественним.

Він закликав до життя, наповненого сенсом, де кожна мить використовується для самовдосконалення та служіння іншим, що робить перехід (смерть) не страшним, а лише наступним етапом існування.