Категорія: Навігатор “Космогонія”

Історія цієї пісні починається в Україні, де вона спочатку була частиною традиційного українського святкування Маланки.

«Щедрик» Леонтович написав 1901 року. Пісня розповідає про щедрого господаря, в якого у дворі з’являється ластівка і пророкує йому добробут та щасливе майбутнє.

Мелодія «Щедрика» стала відомою не тільки в Україні, але й по всьому світу завдяки американському диригенту Петру Вільговському, який представив пісню на Заході 1921 року під назвою «Carol of the Bells». Ця версія пісні має інші слова та асоціюється з Різдвом.

«Щедрик» і його мелодія символізують щедрість, гостинність та надію на краще майбутнє, і вони продовжують зачаровувати слухачів по всьому світу кожного Різдва.

Тот був одним із найдавніших і найшанованіших богів в єгипетській міфології. Його вважали богом мудрості, письма, науки, магії та місяця. Тота часто зображували з головою священного птаха Ібіса або павіана – символів священного знання.

Згідно з міфами, саме Тот винайшов писемність та ієрогліфи. Він навчив людство читати і писати, що стало основою передачі знань та розвитку єгипетської цивілізації. Єгиптяни вірили, що Тот створив численні священні книги, в яких містилися таємні знання.

Тота вважали покровителем багатьох наук та мистецтв. Він вважався винахідником чисел, обчислень, геометрії та астрономії, необхідних для створення єгипетського календаря та вимірювання часу. Математика, медицина та інші галузі знань теж були під його покровительством.

Крім того, Тот був богом, який записував слова інших богів, караючи брехню і нагороджуючи правду. Його культ був тісно пов’язаний з писарською професією, обрядами жерців і магічними ритуалами.

Храми Тота були центрами навчання та передачі знань. Жерці-писарі вивчали тут писемність, магію, астрономію та інші науки. Ці знання були фундаментом єгипетської культури та цивілізації протягом тисячоліть.

Таким чином, у міфі Тот постає як божественний першовинахідник та охоронець письма, знань, мистецтв, наук та всієї єгипетської культури в цілому. Без його дарів людству цивілізація не змогла б розвинутися.

Іо була дуже красивою дівчиною, яка служила жрицею у храмі богині Гери. Якось бог Зевс закохався в неї. Однак його дружина, богиня Гера, була дуже ревнива. Щоб сховати Іо від Гери, Зевс перетворив її на білу корову. Але Гера все одно дізналася про це і змусила Зевса подарувати їй корову. Потім Гера поставила сторожувати Іо тисячного вартового Аргоса, який ніколи не спав, тому що завжди одне око було відкритим.

Зевс не хотів, щоб Іо так страждала, тому він відправив свого сина Гермеса врятувати її. Гермес заспівав Аргосу колискову на флейті, і коли той заснув, відрізав йому голову. Але Гера не змирилася з поразкою і послала страшного овода переслідувати бідну Іо, яка все ще залишалася у вигляді корови.

Іо мандрувала багатьма землями, перетинала моря та гори, але скрізь її переслідував овід. Вона дісталася аж до Єгипту, де нарешті Зевс втрутився і дав їй людський образ назад.

Якось Персею доручили здобути голову горгони Медузи, яка могла перетворити на камінь кожного, хто на неї подивиться.

Медуза була однією з трьох горгон – страшних сестер із зміями замість волосся. Персей отримав допомогу від кількох богів: Афіна дала йому щит, який блищав як дзеркало, Гермес подарував йому крилаті сандалі для польоту, а Гефест зробив особливий мішок для безпечного перенесення голови Медузи.

Завдяки дзеркальному щиту Афіни Персей зміг підійти до Медузи, уникнувши її смертоносного погляду, і відрубати їй голову.

Після перемоги Персей віддав Медузу богині Афіні, яка розмістила її на своєму щиті. Це дало Персею славу і честь як одному з найбільших героїв давніх греків.

Ісус Христос провів останню вечерю зі своїми найближчими друзями апостолами перед тим, як Його заарештували.

Під час цієї вечері Ісус взяв хліб, подякував Богу, розламав його і віддав своїм друзям, сказавши, що це його тіло, яке віддається за них. Потім він взяв келих з вином, подякував знову і дав їм пити, кажучи, що це його кров, яка виливається за всіх для прощення гріхів.

Ці дії стали основою для обряду в церкві, який називається Причастям, коли християни їдять хліб і п’ють вино, щоб згадати, що Ісус зробив за них. Це момент, коли вони відчувають зв’язок з Ісусом і згадують про його любов та жертву.

Після Великого потопу нащадки Ноя почали розселятися по землі і осіли на рівнині Шинеар, яка знаходиться в сучасному Іраку. Вони вирішили побудувати місто і вежу «з вершиною в небесах» , щоб зробити себе знаменитими та уникнути розсіяння по всьому світу.

Бог, побачивши спробу людей побудувати вежу, яка символізувала їхнє прагнення до слави та влади, а також бажання стати рівними Богу, вирішив втрутитися. Він змішав мови будівельників, зробивши їх нездатними спілкуватися ефективно. Це призвело до зупинки будівництва та розсіяння людей по всьому світу.

Вавилонська вежа, з одного боку, стала символом людської гордості та спротиву божественному проводу. З другого, підкреслює тему, що людські зусилля, засновані на гордості та самовеличанні, часто закінчуються невдачею.

В історії людства відбулися великі зміни, що почалися з мисливців та збирачів близько 10 тисяч років тому, які жили кочовим способом, використовували примітивні інструменти та вогонь для виживання. Приблизно 8–10 тисяч років тому під час неолітичної революції люди почали перехід до землеробства і скотарства, що дало поштовх до створення стабільних поселень та зростання населення.

П’ять тисяч років тому в Месопотамії, Єгипті, Індії та Китаї з’явились перші цивілізації з розвинутою писемністю та науками. Між 800 і 500 роками до н. е. розвиток античних Греції та Риму сприяв формуванню філософії, права та архітектури, що поклало основу для сучасних західних цінностей.

У Середньовіччі після падіння Римської імперії Європа пережила значні релігійні та соціальні зміни, як-от Хрестові походи та розвиток університетів. Ренесанс, що почався у ХIV столітті, відновив інтерес до античної спадщини, підживлюючи мистецтво, науку та відкриття нових земель.

Промислова революція в ХVIII–ХIХ століттях радикально змінила виробництво, суспільство та економіку, ведучи до сучасної індустріалізації та глобалізації, які продовжують формувати наше сьогодення.