В передостанній день жовтня у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків представили проєкт «Занепад Відродження», що є дослідженням стереотипного мислення у межах України.

Величезний блискучий ведмідь, схожий на диско-кулю, посеред житнього поля та щедро насипаного зерна – цей центральний елемент виставки Беати Корн та Віктора Мельничука неможливо оминути.

Розмиті живописи, на яких складно сфокусувати увагу, і які можуть навіть спричинити легке запаморочення. Дзеркальні величезні скульптури зайців у клітці та коронавірусного ведмедя із клешнями замість лап; порцелянові крихкі динозаври на темному тлі. На кожному квадратному метрі виставки трапляється щось, що не вкладається у стандартні межі розуміння.

«Що ми робимо тут? Знову і знову вдивляємося в лик сучасного мистецтва. Шукаємо до нього ключі, міркуємо, сприймаємо. Ви ж знаєте, що в мистецтві не один рівень сприйняття? Його можна дивитися поверхово, сприймаючи композицію і певні авторські меседжі, а можна заглибитися у філософську глибінь і намагатися прожити побачене із автором. Дуже важливо при цьому ставити собі запитання: як, чому саме так?

І от у просторі цієї виставки таких запитань багато. Наївність і безпосередність оленів, що ніби зійшли із казок чи бабусиних килимків. Але! Сьогодні ці олені з автоматами… Цю експозицію не вийде оцінити просто критеріями «подобається / не подобається», її треба пережити і відчути на рівні кожного об’єкта», – розпочала відкриття виставки мистецтвознавиця Зоя Навроцька.

Своїм «ключем» до розуміння цих авторів поділилася керівна партнерка музею Леся Корсак.

«Чому «занепад» і чому «відродження» пояснять автори. На мою думку, в нас уже 29 років триває відродження України, але щось ми в цьому трохи буксуємо. На це звертають увагу митці, наголошуючи своїми подвійними роботами на нашу систему подвійних стереотипів.

Віктор Мельничук показує роботи, в яких розмите і минуле, і майбутнє: ми все ще не можемо позбутися штампів попередньої епохи, і хоч знаємо, куди нам рухатися далі, але стоїмо на роздоріжжі. Яскрава мить на кожному полотні – це наше сьогодення. Беата Корн своїми великими просторовими об’єктами звертається до дитячих асоціацій, через які хоче достукатися до кожного і змінити інфантильну свідомість на зрілу. Сьогодні у нас глибокі змісти, глибока виставка, глибокі автори», – підсумувала пані Леся.

Віктор Мельничук народився і провів багато років у Луцьку, перш ніж вступив до Львівської академії мистецтв, де й зустрів свою майбутню дружину Беату Корн. Згодом пара переїхала до Ужгорода, рідного міста Беати. Багато років вони присвятили викладацькій праці у різних художніх закладах.

Пан Віктор зізнався, що давно не був у Луцьку, а тому скористався нагодою і подякував усім, хто вірив у нього і навчав. Також він розповів, що цей виставковий проєкт вони із Беатою присвятили своїм матерям.

«Ми б хотіли присвятити цю виставку мамам – моїй та Беатиній. За їхнє терпіння і розуміння у тому, щоб ми могли поділитися частиною нашого життя, яка є в цих роботах. Бо без підтримки рідних все це творити було б досить складно».

Також пані Беата розповіла трохи про найбільш видовищний об’єкт виставки – блискучого ведмедя серед поля колосків та зерна.

«Ведмідь тут – ніби іншородне тіло. Він вмонтований в інсталяцію Віктора, яка вже була багато разів експонована. Ця виставка – своєрідний підсумок нашої 12-річної співпраці: як подружжя, бо стільки років ми одружені, як батьків, бо це вік старшої доньки, і як авторів, ідеї яких постійно сплітаються в одне ціле. В інсталяції первісно йшлося про зародження культури. Про те, як кочові племена зупинилися і почали формувати культуру, займатися землеробством, розбудовувати міста. А ведмідь з’явився тут як мерехтливе створіння, яке може збити нас із певного бачення, відволікти від основи».

«12 років тому ми вже створювали дзеркального ведмедя, дуже схожого за пропорціями на цього. Це іграшка Лего як символ дитячої наївності дорослих людей. Перша така скульптура називалася у нас «Дімці розбили серце». Її задум з’явився під час війни у Грузії, коли обов’язки президента Росії виконував Дмитро Мєдвєдєв. Звідси виник образ ведмедя. Але всі розуміли, що він – іграшка в руках у Путіна. В одному з інтерв’ю Мєдвєдєв каже, що війна почалася тому, що грузини розбили йому серце. І на цю ситуацію далі наклалася інтерпретація образів», – доповнив історію Віктор Мельничук.

Художники зазначили, що прагнуть про складне і тривожне розповідати за допомогою дитячих образів. Аби спершу картинка виглядали просто і привабливо, але в ній не все було насправді так просто.

«Часто у наших роботах з’являються руки-клешні. У нас є друг, і в нього від народження такі руки. Він займається програмуванням, ремонтує техніку, водить машину. Крім цього, одружений, має сім’ю та дітей. І здається мені набагато щасливішим, ніж я, бо позитивнішої людини знайти важко.

Спілкуючись із ним, у нас виникла серія робіт, але вже з іншими меседжами, не тими, які наш друг розповідав про своє життя.

Дивлячись на світ довкола, ми як художники передаємо змісти, але часто уже свої, а не описані кимось. Це я до того, що не так важливо заглиблюватися у чиюсь розповідь, а краще писати власну історію», – порадив пан Віктор.

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Новий мистецький проєкт «Діалог», мета якого – показати схожість і близькість у поглядах на світ художниць з різних країн, манері розуміти та інтерпретувати дійсність презентували у новій залі МСУМК.

Барбара Ле Беґек Фрідман із Франції та Ярина Шумська зі Львова – художниці та перформерки без перебільшення світового значення. Європа, Японія, Канада, США, Індія, Китай, Іран, Ізраїль – географія їхніх виставок та проєктів дивує і захоплює.

Закриття кордонів і неможливість зустрітись створили умови для дослідження комунікації у зовсім іншому вимірі. Заплановані 10 днів резиденції у містечку Понтейя, у Франції, перетворилися на 100 днів діалогу: на відстані, з обмеженнями, з кордонами, серед невизначеності, проте – з абсолютною щирістю.

Кожного дня мисткині спілкувалися за допомогою відеоарту, яким знайомили одна одну зі своїми переживаннями та ділилися власним відчуттям естетики. Згодом із кожного з таких днів на відео вони вибрали по 3 скріншоти і втілили це у спільну виставку.

Коли вперше переступаєш поріг нової зали Музею і одним оком помічаєш концепцію «Діалогу», вражає кількість білого кольору. Експозиція створена, ніби аркуш паперу, який не відволікає тебе від основного тексту на ньому. А далі по цьому стерильному білому проходить плавна лінія із 620 фотографій у хронологічній послідовності, яка підсилює відчуття часу, замкненості, відстані між авторками.

«Який різнобарвний, неймовірний, різноликий і несамовитий цей світ мистецтва! Що змінює людину? Чим відрізняється людина, скажімо, XV, XVI століття і нашого, ХХІ? Змінюється лише одяг, лише довколишній світ, меблі – щось дуже матеріальне. А людина з її духом, серцем, почуттями така ж сама. Сьогодні у нас Україна і Франція.

Дві людини на різних точках земної кулі, а їх єднає діалог. Гарячі серця, почуття, спільність і відмінність поглядів. Усе це можна побачити і відчути у цьому проєкті. Як багато у сучасному світі монологів, багато людей висловлюють власні категоричні меседжі… А тут врешті діалог. Розмова двох сердець. Крок одне до одного. Це прекрасний посил, прекрасна філософія і яскрава подія у мистецтві», – поділилася враженнями мистецтвознавиця Зоя Навроцька.

Експозицію можна сприймати лінійно, проходячи вздовж. Можна зупинятися на кожному тематичному відрізку із шести кадрів (трьох верхніх однієї художниці і трьох нижніх іншої), аби порівняти їх і прочитати той самий діалог між ними. А можна окремо оцінювати кожен триптих або ж навіть кожне фото.

«Сьогодні у нас дві мисткині, які познайомилися менше року тому, але побачили свою спільність у мистецьких пошуках, висловлюваннях і мові, котрою звертаються до глядача. Проєкт побудований у формі спіралі, по якій однією лінією проходять фото, створені протягом ста днів. Задум з’явився, коли художниці на відстані 2300 км за допомогою відеоарту спілкувалися між собою. Це була відверта щира розмова, вони пізнавали одна одну, знаходили в собі нові почуття, нові форми вираження.

За первинним задумом вони мали працювати разом 10 днів у Франції, але коронавірус вніс свої корективи. Та все ж саме ці обмеження зрештою стали предметом, який вони вивчали. Це ще раз доводить, що будь-які випробування не приходять просто так, у всьому можна знайти для себе науку і натхнення», – розповіла керівна партнерка Музею Леся Корсак.

Окрім добірки фотографій, на виставці представлені авторські інсталяції, уже згаданий карантинний відео арт та цитати художниць на білих стінах, які самі по собі стають актом мистецтва. У розпал вечора мисткині влаштували ще й перформанс, про який ми напишемо згодом.

«Мені надзвичайно приємно бути зараз тут. Ця виставка – неймовірний шанс для мене, тому я дуже хотіла б подякувати родині Корсаків та Музею. Я щаслива, що певна помилка, цей коронавірус, вся ця історія з карантином, дала початок такому проєкту», – поділилася Барбара.

«Для авторів теж важливо відійти від своїх робіт, подивитися на свою документацію дійсності здалеку, подивитися по-іншому. Зробити зріз, підсумок, розширити горизонти – усе це ми можемо зробити завдяки цій виставці. Хочемо подякувати за свободу зробити цю виставку так, як саме ми її бачимо, відчуваємо найбільше. Це справді така нагода, яка не завжди можлива і не всюди існує», – підтримала колегу Ярина.

Розділити радість дочки від реалізації важливого авторського проєкту приїхав професор Ігор Шумський, декан факультету образотворчого мистецтва Львівської академії.

«Я хочу сказати, що сучасне мистецтво – це вже не лише ремесло, не лише володіння художніми засобами. Це ще й символ, знак, філософія. Ще до народження Христа був філософ Діоген, який ходив вдень з ліхтарем. Коли його питали, що він робить, то відповідав: «Я шукаю людину». Яку людину цей мудрий чоловік шукав?

Я зараз хочу вклонитися сім’ї Корсаків, які створили такий Музей, де можна побачити, чим живе сучасна мистецька молодь. Мистецтво виховує людей, воно показує, наскільки ми всі різні і що ми хочемо цим сказати. Я пишаюся цими молодими дівчатами, які і нас змушують дивитися на світ по-іншому», – зізнався пан Ігор.

На завершення мисткині зачарували присутніх оригінальним перформансом.

За матеріалами видання «Таблоїд Волині»

У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків стартував новий унікальний проект «(De)термінація» за участю художників зі всієї України.

Урочисте відкриття відбулося 4 липня.

Митці з Києва, Львова, Ужгорода, Мукачево, а також дистанційно з Харкова, Хуста та інших міст представляли свої роботи.

«Я пишаюся цими людьми. Чудово, що є такі можливості, щоб об’єднуватися, представляти свої роботи широкому загалу. Дуже хочеться, щоб у відвідувачів якнайдовше залишилася крупинка естетичного та інтелектуального та просто релаксового враження від сьогоднішнього відкриття, яке ми вам намагалися створити», – розповідає куратор проекту Тарас Табака.

На виставці представлені концептуальні витвори, пов’язані з поезією, зокрема з руйнацією сонета. Художники висловлювали свій внутрішній світ та емоції. Є роботи й про кохання, а також про карантин, про те, як у чотирьох стінах ти починаєш краще розуміти собі. А також жіночі образи про те, що краще показати своє тіло, ніж відкрити свою душу.

Музей Корсаків впровадив таку акцію вперше і буде надалі підтримувати подібні проекти. Організатори і в майбутньому бажають співпрацювати із художниками, творити, мислити та будувати сучасне українське мистецтво.

Карантин пробудивши голод до мистецтва. Ідея проекту з’явилася дуже швидко, після короткої розмови. На питання «для чого це все?» відповів дуже коротко – мистецтво формує простір, – додає Тарас Табака.

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків цього разу ще більш незвична виставка: у центрі приміщення, що розділене стінами на три зони, стоїть велетенська куля, сформована зі зв’язаного між собою текстилю та кількох телевізорів. Праворуч стелю та стіну підпирають дивні конструкції, схожі на будівельні. Глибше у тій частин зали спрямовані промені світла вихоплюють із напівтемряви завосковані бляшанки, пружини та інший урбаністичний мотлох. На стінах міська графіка, а кілька екранів розмито показують різні частини Львова. Правий сектор приміщення виділили для трьох загадкових білих конусів різної висоти. На стіні праворуч від входу висить проштрикнута кількома сотнями голок військова форма.

Все це проект MEDIAHUMAN львівського митця Михайла Барабаша.

Привітала присутніх мистецтвознавиця Зоя Навроцька, яка розповіла про Михайла Барабаша як художника, що працює у найрізноманітніших напрямках.

Сам митець пояснює, що має потужну академічну освіту, на ґрунті якої він і наважився проводити такі сміливі мистецькі експерименти. Саме про це, каже художник, і говорить одна з інсталяцій проекту. На ній полотна, що їх майстер малював з 2006 до 2013 року. Вони нагромаджені одне на одне таким чином, що видається, ніби вони і справді підпирають стелю. Ще дві картини аналогічним чином служать опорою для музейної стіни. Це основа, без якої не було би мультимедійного мистецтва і проекту MEDIAHUMAN, впевнений автор.

Урбаністична серія із завоскованими бляшанками та розмитими відео демонструє міський простір, а також показує швидкоплинність життя у великому місті.

Особливу увагу глядачів привернув інтерактивний арт-об’єкт «Автопортрет». Ці на перший погляд дивні конуси всередині містили портрети Михайла Барабаша, стилізовані під трьох буддистських мапв, що ігнорують зло.

Автор розповів, що куля в центрі часто викликає асоціації з формою планети і таке інше. Наспарвді ж, каже художник, увага передовсям має бути зосереджена не на формі об’єкта, а на способі його творення. Це сотні вузлів, які сплітаються у химерну конструкцію, що тримається купи.

Проект можна буде подивитися до 15 грудня.

Творча лабораторія «Крок на шляху мистецтва» сьогодні, 10 вересня, традиційно у арт-кафе «Стоп Кадр» знову відкрила нове ім’я – молодий і талановитий Артур Вирста, уродженець Тернопільщини та зараз живе й творить у Львові презентував виставку «Крізь час».

Його твори, здебільшого на пейзажну тематику. У них автор намагається відобразити те, що бачить сьогодні сам й не тільки: кілька сотень років тому такий же пейзаж милував око наших предків, а ще через кілька десятків ним продовжуватимуть насолоджуватися наші нащадки…

«Це, певною мірою, містичний зібраний образ пейзажів, який живе крізь час, саме тому така назва виставки. Тут і стара яблуня поблизу Свіржської фортеці, що «бачила» життя, і полотно «Могутній дуб», якому немає краю, а для його величності та масштабу звичайна драбина…»,  – коментує свою експозицію пан Артур.  

До слова, в Луцьк Артур привіз свої дві нові роботи: «Молоде дерево» та «Рубінова  переправа», отож лучани першими зможуть їх побачити.  Цікавий дует «У пошуках» та  «Умиротворення духу» – наче різні, кожна зі своєю історією, але разом вони мають «одне життя на двох».

Мистецтвознавиця Зоя Навроцька привітала молодого художника, відзначивши високий рівень майстерності Артура та побажала йому, як й іншим митцям, що починали в арт-кафе, залишити вагомий слід у розвитку українського та світового мистецтва.

Довідково:  Артур Вирста народився в с. Угринів, на Тернопільщині.

2004 –2008 – Теребовлянське вище училище культури (декоративно-ужиткове мистецтво);

2008-10 – Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша (монументально-декоративний живопис);

Учасник та призер багатьох всеукраїнських, міжнародних виставок і конкурсів:

2002 – Переможець Міжнародного конкурсу дитячої творчості «Бітола-2002» (Македонія ). Здобув перше місце і отримав приз «Золота палітра»;

2003 – Обласний огляд-конкурс юних талантів «І полинуло Тарасове слово». Перше місце;

2004 – V обласний фестиваль-конкурс «Надія 2004». Перше місце;

2008 – Учасник виставки-конкурсу на здобуття обласної мистецької премії імені Ярослави Музики.

Брав участь у виставках-конкурсах:

2018 – «Мальовнича Україна», м. Маріуполь;

2018 – «Лубенська художня весна »  м. Лубни, Україна.

2018 – «Чарівні барви Дніпра», м. Дніпро;

2018 –  «Осінній салон. ­­­­Високий замок», м. Львів;

2018 – «Безмежність мрій», м. Київ;

2018 –  «Ню-Art», м. Кременчук;

2019 – «Мальовнича Україна», м. Кропивницький;

Персональні виставки:

2017 –  «Моменти життя», м. Львів;

2018 – «Різноманітність», м. Львів;

2019 –  «Живопис». м. Тернопіль;

2019 –  Живопис», м. Вінниця;

2019 –  «Крізь час», м. Луцьк.

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

Твори художника зберігаються в державних та приватних колекціях в Україні.

Музей сучасного українського мистецтва Корсаків за рік існування презентував багато унікальних арт-проектів, тому, здавалося б, здивувати глядача вже важко. Проте, презентація творчості Белли Логачової «СПОСТЕРЕЖЕННЯ» й справді особлива: тут поєднано різноманіття природи, людського життя та сучасної техніки.

Урочиста частина відкриття відбулась 6 вересня, виставка діятиме впродовж місяця, але щоб зрозуміти задум автора, треба дослухатисчяч до її слів, до її внутрішніх переживань, які, насамперед, стосуються сьогодення.

Белла Логачова народилася в Маріуполі, зараз живе і творить в Харкові, та з-поміж інших митців її вирізняє глибинне переживання того, що відбувається сьогодні на сході нашої країни. Війна – це рана, яка знекровлює Україну й про це не можна мовчати. Власне, цього й домагається художниця, відображаючи в своїх роботах як реагує природа, птахи, тварини та як виживають люди там, у «сірій зоні».

Авторка доводить: «Життя там теж є, і дитячий сміх чується після свисту сняряду, але ми не маємо право замовчувати, ми маемо щось з цим робити всіми силами, аби припинити кровопролиття на рідній землі».

«Сіра зона» – нічия, її можна обстрілювати з обох боків, а тому інсталяція «Оглядове вічко» демонструє той страх, коли ми заглядаємо в нього і не знаємо, кого побачимо там, що очікувати.. Це страх», – розповідає Белла про один з об’єктів експозиції.

Меседж художниці, яка через заборону фотографувати у “сірій зоні” – малювала: “В Україні є своя «Берлінська стіна», тільки це інформаційна, сподіваюся, що вона скоро впаде, і для цього треба робити все можливе…”

Керуючий партнер Музею Корсаків Леся Корсак привітала авторку та усіх пристуніх й зауважила: «Тут, на заході країни, ми трохи  відсторонені від війни, хоча й пам’ятаємо, що вона триває. Белла ввела нас в стан реальності, страшної реальності і ці її роботи як з іншого світу… Їх має побачити якомога більше людей».

До речі, проект «Спостереження» має й ще одну мету: показати нам, що ми живемо у вік цифрових технологій і все більше потрапляємо під контроль камер відеоспостереження, які відстежують всі наші дії. Наша реальність поступово перетворюється в набір відеоматеріалів, складених різними джерелами і приладами спостереження та зйомки. Спроба втекти від стеження, закінчується виявленням в несподівано-безтурботному місці “ока “, яке дивиться на нас.

Мистецтвознавиця Зоя Навроцька зауважила, що Белла Логачова – справжня патріотка – українка у Харкові. Вона не здається, продовжує спілкуватися й удосконалювати свою українську мову, якби важко не було в тих умовах.   

До слова, Белла Логачова є авторкою серії орнаментів про події в Україні 2013-2015 рр.

«НУО – Новий Український Орнамент» висвітлює новітні події в Україні, починаючи з Євромайдану. За словами художниці, «придумані композиції складені з елементів реально існуючих класичних слов’янських орнаментів і вигаданих нових орнаментальних одиниць».

«З мирних квіткових і рослинних переплетень з’являються військові і бойові елементи, нові тварини та людські символи, що зв’язують в єдину архітектуру історичні та ключові події України», – пояснила харків’янка.

Як коментує Белла: «З початком Майдану я почала робити якісь рефлексії у власному стилі: це такі квадратики, як орнамент-вишиванка, з використанням вишиванкових знаків, але в такий документальний орнамент з новим смислом – на усі знакові події, пов’язані з Майданом, Кримом». Ці роботи ймовірно, з часом можна буде побачити і в Луцьку, оскільки Музей Корсаків запропонував харків’янці привезти їх та показати західному глядачеві.

Куратори проекту «Спостереження»: Олена Касперович, Андрій Палаш

Проект “Спостереження” став продовження проекту “Міст” у рамках культурної ініціативи “Cultural Traffic” та виставки у галереї “Артсвіт ” (Дніпро). У Музей сучасного українського мистецтва Корсаків він демонструватиметься вдруге з доповненою експозицією.

Довідково:

Белла Логачова – художниця та фотографка, працює з відео та медіа-мистецтвом. Народилася в Маріуполі, живе та працює в Харкові. Закінчила Харківську державну академію дизайну та мистецтв, стажувалася в Нюрнберзькій академії мистецтв, брала участь у воркшопах Бориса Михайлова та Сергія Браткова. 

Учасниця групи SOSka у 2005–2007 роках, групи Excess з 2009, руху Квартирні Виставки у 2010–2014 роках. 

Учасниця виставок у Єрмілов Центрі, Інституті проблем сучасного мистецтва, Карась Галереї, Pinchuk Art Centre, її роботи також експонувалися в Австрії та США.

Викладає курс із сучасного мистецтва в Харківській державній академії дизайну та мистецтв і в Інституті проблем сучасного мистецтва.

Роботи Белли Логачової зберігаються у приватних колекціях України, США, Японії, Франції, Німеччини, Австрії, Шотландії.

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

6 вересня 2019 року відбудеться відкриття виставкового проекту Белли Логачової “СПОСТЕРЕЖЕННЯ”.

Куратори: Олена Касперович, Андрій Палаш

Проект “Спостереження” став продовження проекту “Міст” у рамках культурної ініціативи “Cultural Traffic” та виставки у галереї “Артсвіт ” (Дніпро). У Музей сучасного українського мистецтва Корсаків він демонструватиметься вдруге з доповненою експозицією.

Мистецтвознавці кажуть: ми живемо у вік цифрових технологій і все більше потрапляємо під контроль камер відеоспостереження, які відстежують всі наші дії. Наша реальність поступово перетворюється в набір відеоматеріалів, складених різними джерелами і приладами спостереження та зйомки. Спроба втекти від стеження, закінчується виявленням в несподівано-безтурботному місці “ока “, яке дивиться на нас.

В день відкриття вхід вільний! Запрошуємо!

м. Луцьк, вул. Карбишева, 1

До річниці Музею сучасного українського мистецтва Корсаків, 23 серпня, відбулося відкриття арт-проекту «СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ СИМВОЛІЗМ».

Серед його учасників – знані митці: Петро Бевза (Київ), Андрій Блудов (Київ), Олег Денисенко (Львів), Оксана Чепелик (Київ), Володимир Бахтов (Миколаїв), Микола Журавель (Київ), Петро Антип (Горлівка), Олексій Малих (Київ), Олексій Анд (Київ), Дмитро Грек (Маріуполь), Олексій Владіміров (Київ), Леонід Бернат (Київ), Марина Афанасьєва (Київ), Наталія Кумановська (Луцьк).

Куратор арт-проекту, доктор філософських наук Світлана Стоян представила митців та окреслила його концепцію. Насамперед, образність робіт знаходитиме виявлення в унаочненні символів стихій, з яких утворився наш світ — води та вогню. Частина робіт презентує плинність, неспокій, глибину та сховані смисли першостихії. Вогонь, натомість, знаходитиме вираження у яскравій гаммі робіт, їх образності та символах, присвячених палаючій силі. Ключовим чином, який поєднує стихії, постає людина — з її символічним простором, жагою до творчості та етапами становлення.

Глибока туга за невисловленим і таємничим, що притаманна сутності символу, який завжди містить у собі сховані, невиявлені сенси, в наш час візуалізувалась в інноваційних, сучасних образах вітчизняних художників, заклавши основу нових вимірів звернення митців до мови символу.

Керуючий партнер і натхненниця Музею Корсаків Леся Корсак, зауважила арт-проект «Сучасний український символізм» вперше масштабно об’єднав у креативному просторі Музею сучасного українського мистецтва Корсаків роботи провідних вітчизняних митців, творчість яких, з одного боку, глибоко вкорінена в європейську традицію, а, з іншого, містить у собі автентичні, притаманні саме природі української ментальності, коди, які вирізняють твори художників з поміж того, що вже було створено у лоні символізму.

Багатозначні образи учасників арт-проекту унаочнюють міфологему першотворення цього світу, в якому відбувається «спалах» народження людської свідомості, що починає творити свою символічну реальність. Експозиція постає певною оповіддю, в якій представлені дві першостихії – вода, без якої неможлива людська життя, та вогонь, що стає символом палаючої креативної енергії, а також представлена ​​і сама людина – творець символічного простору, що проходить різні етапи свого становлення від епох давніх цивілізацій до сучасного технократичного світу

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

• 

•