Запрошуємо 24 серпня о 18:00 до Музею сучасного українського мистецтва Корсаків на відкритті проекту «Історія параду» Андрія Зелинського та Олега Тістола.
м. Луцьк, вул. Карбишева, 1
КРЦ “Адреналін Сіті”
Категорія: Виставки
Відкриття виставки “Пошук слів” Даніка Манжоса та Романа Мініна 3 червня о 17:00
Запрошуємо 3 червня о 17:00 в Музей сучасного українського мистецтва Корсаків на відкриття виставки “Пошук слів” Даніка Манжоса та Романа Мініна!
Саме цією виставкою ми відновлюємо роботу Музею сучасного українського мистецтва Корсаків!
Чекаємо вас у п’ятницю, 3 червня о 17:00
Вхід вільний!
м. Луцьк, Карбишева,1
КРЦ «Адреналін Сіті»
«Космос Емми Андієвської» у Чернівцях
Музей сучасного українського мистецтва Корсаків презентує проект «Дифузія», метою якого є сприяння розвитку мистецтва в різних регіонах України та посилення взаємодії та співпраці між музейними інституціями.
Отже, виставка «Космос Еммі Андієвської» відбудеться вже 16-го грудня біля Чернівецького обласного художнього музею, що знаходиться за адресою, м. Чернівці, Центральна площа, 10. Презентація виставки відбудеться о 15:00 та триватиме до кінця січня 2021 року.
В експозиції, яка триватиме понад місяць, буде представлено кілька десятків мальовничих робіт з колекції Музею сучасного українського мистецтва Корсаків (Луцьк). Серед них, зокрема, унікальні картини з доповненою реальністю.
Нагадаємо, проект національного масштабу “Дифузія”, приурочений до 30-річчя відновлення незалежності України. Це серія гостьових виставок, які мають на меті продемонструвати світову актуальність, високу професійність та автентичність українського мистецтва, талантливість та творческий потенціал української нації.
Термін «дифузія» у перекладі з латини означає поширення, розтікання, розсіювання, взаємодія.
На думку фундатора МСУМК Віктора Корсака , саме через гостіві виставки розшириться аудиторія поціновувачів сучасного мистецтва як в Україні, так і за її межами.
Керівна партнерка Музею Леся Корсак зазначає, що ініціатори мають на меті збільшити доступність сучасного національного мистецтва для кожного мешканця держави і сприяти розвитку мистецтва в різних регіонах, представляючи провідних художників.
До слова, проєкт «Дифузія» успішно реалізували вже одинадцять разів : у Львові з виставками творів Миколи Кумановського та Емми Андієвської, у Івано-Франківську, Хмельницькому, Кам’янці –Подільському, Тернополі, Вінниці, Маріуполі, Бердянську , Ужгороді та Чернігові з її ж творами.
Довідково:
Емма Андієвська народилася 19 березня 1931 року у м. Донецьку. Від 1943 року перебуває за межами України. Американська громадянка. Мешкає у Німеччині. Член ПЕН-клубу, Спілки професійних митців Німеччини, Національної Спілки письменників України, лауреат Міжнародної літературної премії «Тріумф» (2003 р.) та премії «Тетяни та Омеляна Антоновичів» (2018 р.). У 2018 році Емма Андієвська здобула Національну премію ім. Тараса Шевченка у номінації «Література». Мистецтво художниці прикрашає колекції провідних музеїв світу. У 2019 році великий обсяг творів нею передано до Музею Сучасного українського мистецтва Корсаків.
ХРОНІКА ЛЮДСЬКИХ ВІДНОСИН: У МСУМК ВІДКРИЛИ ВИСТАВКУ МОЛОДОЇ МИСТКИНІ ЗІ ЛЬВОВА.
МСУМК у Луцьку започаткував новий проект, біля якого знайомити містян та гостей обласного центру з молодими митцями. Цього разу свої твори, зокрема спеціально створені для лучан, презентувала авторка зі Львова.
Відкриття персональної виставки Дзвіні Підляшецької «Хроніка» у межах молодіжної арт-платформи «ENTER» відбулося у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків 11 грудня.
Як зауважила керівна партнерка музею Леся Корсак , молодіжна арт-платформа «ENTER» – це новий напрямок у діяльності музею, призвань виявити незнані досі таланти, популяризувати нові імена та сприяти підтримці творчості молоді.
Вона розповіла, що Дзвіня Підляшецька народилася, проживає та творить у Львові, де закінчила коледж декоративного та ужиткового мистецтва імені Івана Труша та Українську академію друкарства (факультет графіки).
З 17 років Дзвіня бере активну участь у виставковому процесі: представляла особисті виставки і з живопису, і з графіки, а також долучалася до групових виставок, зокрема до нашого проекту «Імунітет + Антиципація» , який було відкрито 24 серпня. Крім того, Дзвіня – учасниця багатьох конкурсів, один із яких проходив у Лондоні… Сподіваємося, що відкриття сьогоднішньої виставки – це ще одна ступень у її творчості для того, щоб більше людей змогли зрозуміти пошуки молодої мисткині, пошуки молодих митців у цілому, які зараз формуються в Україні. Тому що мета молодіжної арт-платформи «ENTER» – відкриття для лучан, гостей міста нових імен в мистецтві, пропагування та вивчення творчості молодих авторів, аби можна було зрозуміти, куди рухається молоде українське мистецтво», – сказала Леся Корсак.
«Дивлячись на ці твори, отримуєш неймовірний допінг вражень, імпульс яскравих емоцій. Вражає щирість та безпосередність цих об’єктів, згадуються течії наївності та примітивізму. Маніпуляція цими засобами вражає, наштовхує на думки, висновки, тим більше, що цей живопис не тільки інтуїтивний, а й наповнений глибокими символами. Ці твори дуже інтелектуальні, вони розкриваються нам у ближчому прочитанні», – представила експозицію керівниця науково-дослідного відділу музею Зоя Навроцька
Сама авторка, передусім вона планувала виставити в музеї в хронологічному порядку ті свої роботи, над якими працювала протягом останніх трьох років.
«Але приїхавши сюди, я побачила, що це трохи інший формат, тому вирішила створити дві великі картини за два дні. Було дуже тяжко, доводилося дороблювати в останній день… Головна тема – людські відносини, стосунки між чоловіком та жінкою, між людиною та природою… На картинах – різні мотиви, як веселі, так і сумні. Переважно це якась драма з іронічним підтекстом», – поділилася Дзвіня Підляшецька .
Вона додала що, створюючи картини, спирається на власні відчуття та інтуїцію. Пише їх без попередніх ескізів. «Все йде з середини, і я не думаю про те, що малюю», – сказала місткіня.
«Попередні висновки» Андрія Зелинського у МСУМК
Впродовж місяця лучани та гості міста мають змогу оцінити виставку, підготовлену київським автором родом із Дніпра. У її основі – твори мистецтва, які можуть слугувати наочним посібником із минулих років.
Презентація виставкового проекту Андрія Зелінського «Попередні висновки» відбулася 4 грудня у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків.
Керівна партнерка музею Леся Корсак розповіла, що, на її думку, кожна людина, яка підходить до 50-річного віку, як автор проекту, робить свої попередні висновки.
«Виставка – ретроспективна», – звернула увагу вона. Та ознайомила всіх присутніх із короткою біографією представленого митця. Так, Андрій Зелінський народився у Дніпрі, закінчивши Дніпропетровський державний університет (факультет радіофізики). Зараз живе і працює у Києві, який вважає своїм будинком та найкращим місцем для творчості.
«Працює в галузі актуального мистецтва, що включає живопис, графіку, принти, відеоарт, фотографію, стрит-арт. Ще з юнацьких років працює дизайнером, художником кіно. Він також професійний лектор, на мою думку. Автор теорії єдиного культурного поля. Філософ та великий патріот України», – розповіла Леся Корсак.
Як зазначила керівниця науково-дослідного відділу музею Зоя Навроцька , представлена експозиція провокує та змушує до роздумів. Що це? Це твори мистецтва, це артефакти, це об’єкти для думання, дискусії, розмов, це спроба впливу художника на своїх сучасників, на соціум», – зазначила вона.
Андрій Зелінський поділився, що працював над створенням виставки два місяці і назва проекту у нього виникла під час його створення.
«Чим більше я працював над цими роботами, тим чіткіше усвідомлював те, що зараз найбільш відповідна година для такого назва – «Попередні висновки». Тому що, на мою думку, зараз, як і кілька місяців тому, ми знаходимося в досить унікальному стані, коли можна зробити висновки, поки попередні, щодо великої кількості культурних і соціальних процесів, різного ступеня тривалості, починаючи від традиційних річних підсумків, адже скоро новий рік… Ця виставка – моє велика бажання, спровокувати всіх до підведення якихось попередніх підсумків. Зараз найбільш слушна година», – сказав митець.
Він додав, що вважає свою експозицію радше наочним посібником, який, однак, може слугувати і твором мистецтва.
Унікальний виставковий проєкт «Космос Емми Андієвської» побачать чернігівчани
Музей сучасного українського мистецтва Корсаків продовжує масштабний проект «Дифузія», метою якого є сприяння розвитку мистецтва в різних регіонах України та посилення взаємодії та співпраці між музейними інституціями. На цей раз жителі Чернігова матиму змогу насолодитися мистецтвом «живої легенди» Емми Андієвської.
Отже, виставка під назвою «Космос Еммі Андієвської» відбудеться 26 листопада о 16:00 у рамках проекту “Дифузія” у Чернігівському художньому музеї імені Г.П.Галагана.
Початок о 16:00. Вхід вільний (маска+дистанція).
Нагадаємо, проект національного масштабу “Дифузія”, приурочений до 30-річчя відновлення незалежності України. Це серія гостьових виставок, які мають на меті продемонструвати світову актуальність, високу професійність та автентичність українського мистецтва, талантливість та творческий потенціал української нації.
Термін «дифузія» у перекладі з латини означає поширення, розтікання, розсіювання, взаємодія.
На думку фундатора МСУМК Віктора Корсака, саме через гостьові виставки розшириться аудиторія поціновувачів сучасного мистецтва як в Україні, так і за її межами.
Керівна партнерка Музею Леся Корсак зазначає, що ініціатори мають на меті збільшити доступність сучасного національного мистецтва для кожного мешканця держави та сприяти розвитку мистецтва в різних регіонах, представляючи провідних художників.
Перед вживанням карантинних заходів проект «Дифузія» успішно реалізували у Львові з виставками творів Миколи Кумановського та Емми Андієвської, та в Івано-Франківську з її ж творами.
У червні, після частичного послаблення карантину виставка «Космос Еммі Андієвської» відкрилася у Хмельницькому обласному художньому музеї та Тернополі. У серпні жителі сходу, а саме Маріуполя та Бердянська також мали змогу відвідати «космічні» гостьові експозиції. У жовтні виставка стартувала в Ужгороді.
Довідково :
Емма Андієвська народилася 19 березня 1931 року у м. Донецьку. Від 1943 року перебуває за межами України. Американська громадянка. Мешкає у Німеччині. Член ПЕН-клубу, Спілки професійних митців Німеччини, Національної Спілки письменників України, лауреат Міжнародної літературної премії «Тріумф» (2003 р.) та премії «Тетяни та Омеляна Антоновичів» (2018 р.). У 2018 році Емма Андієвська здобула Національну премію ім. Тараса Шевченка у номінації «Література». Малярство художниці прикрашає колекції провідних музеїв світу. У 2019 році великий обсяг творів нею передано до Музею Сучасного українського мистецтва Корсаків.
“Занепад Відродження” Віктора Мельничука та Беати Корн
В передостанній день жовтня у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків представили проєкт «Занепад Відродження», що є дослідженням стереотипного мислення у межах України.
Величезний блискучий ведмідь, схожий на диско-кулю, посеред житнього поля та щедро насипаного зерна – цей центральний елемент виставки Беати Корн та Віктора Мельничука неможливо оминути.
Розмиті живописи, на яких складно сфокусувати увагу, і які можуть навіть спричинити легке запаморочення. Дзеркальні величезні скульптури зайців у клітці та коронавірусного ведмедя із клешнями замість лап; порцелянові крихкі динозаври на темному тлі. На кожному квадратному метрі виставки трапляється щось, що не вкладається у стандартні межі розуміння.
«Що ми робимо тут? Знову і знову вдивляємося в лик сучасного мистецтва. Шукаємо до нього ключі, міркуємо, сприймаємо. Ви ж знаєте, що в мистецтві не один рівень сприйняття? Його можна дивитися поверхово, сприймаючи композицію і певні авторські меседжі, а можна заглибитися у філософську глибінь і намагатися прожити побачене із автором. Дуже важливо при цьому ставити собі запитання: як, чому саме так?
І от у просторі цієї виставки таких запитань багато. Наївність і безпосередність оленів, що ніби зійшли із казок чи бабусиних килимків. Але! Сьогодні ці олені з автоматами… Цю експозицію не вийде оцінити просто критеріями «подобається / не подобається», її треба пережити і відчути на рівні кожного об’єкта», – розпочала відкриття виставки мистецтвознавиця Зоя Навроцька.
Своїм «ключем» до розуміння цих авторів поділилася керівна партнерка музею Леся Корсак.
«Чому «занепад» і чому «відродження» пояснять автори. На мою думку, в нас уже 29 років триває відродження України, але щось ми в цьому трохи буксуємо. На це звертають увагу митці, наголошуючи своїми подвійними роботами на нашу систему подвійних стереотипів.
Віктор Мельничук показує роботи, в яких розмите і минуле, і майбутнє: ми все ще не можемо позбутися штампів попередньої епохи, і хоч знаємо, куди нам рухатися далі, але стоїмо на роздоріжжі. Яскрава мить на кожному полотні – це наше сьогодення. Беата Корн своїми великими просторовими об’єктами звертається до дитячих асоціацій, через які хоче достукатися до кожного і змінити інфантильну свідомість на зрілу. Сьогодні у нас глибокі змісти, глибока виставка, глибокі автори», – підсумувала пані Леся.
Віктор Мельничук народився і провів багато років у Луцьку, перш ніж вступив до Львівської академії мистецтв, де й зустрів свою майбутню дружину Беату Корн. Згодом пара переїхала до Ужгорода, рідного міста Беати. Багато років вони присвятили викладацькій праці у різних художніх закладах.
Пан Віктор зізнався, що давно не був у Луцьку, а тому скористався нагодою і подякував усім, хто вірив у нього і навчав. Також він розповів, що цей виставковий проєкт вони із Беатою присвятили своїм матерям.
«Ми б хотіли присвятити цю виставку мамам – моїй та Беатиній. За їхнє терпіння і розуміння у тому, щоб ми могли поділитися частиною нашого життя, яка є в цих роботах. Бо без підтримки рідних все це творити було б досить складно».
Також пані Беата розповіла трохи про найбільш видовищний об’єкт виставки – блискучого ведмедя серед поля колосків та зерна.
«Ведмідь тут – ніби іншородне тіло. Він вмонтований в інсталяцію Віктора, яка вже була багато разів експонована. Ця виставка – своєрідний підсумок нашої 12-річної співпраці: як подружжя, бо стільки років ми одружені, як батьків, бо це вік старшої доньки, і як авторів, ідеї яких постійно сплітаються в одне ціле. В інсталяції первісно йшлося про зародження культури. Про те, як кочові племена зупинилися і почали формувати культуру, займатися землеробством, розбудовувати міста. А ведмідь з’явився тут як мерехтливе створіння, яке може збити нас із певного бачення, відволікти від основи».
«12 років тому ми вже створювали дзеркального ведмедя, дуже схожого за пропорціями на цього. Це іграшка Лего як символ дитячої наївності дорослих людей. Перша така скульптура називалася у нас «Дімці розбили серце». Її задум з’явився під час війни у Грузії, коли обов’язки президента Росії виконував Дмитро Мєдвєдєв. Звідси виник образ ведмедя. Але всі розуміли, що він – іграшка в руках у Путіна. В одному з інтерв’ю Мєдвєдєв каже, що війна почалася тому, що грузини розбили йому серце. І на цю ситуацію далі наклалася інтерпретація образів», – доповнив історію Віктор Мельничук.
Художники зазначили, що прагнуть про складне і тривожне розповідати за допомогою дитячих образів. Аби спершу картинка виглядали просто і привабливо, але в ній не все було насправді так просто.
«Часто у наших роботах з’являються руки-клешні. У нас є друг, і в нього від народження такі руки. Він займається програмуванням, ремонтує техніку, водить машину. Крім цього, одружений, має сім’ю та дітей. І здається мені набагато щасливішим, ніж я, бо позитивнішої людини знайти важко.
Спілкуючись із ним, у нас виникла серія робіт, але вже з іншими меседжами, не тими, які наш друг розповідав про своє життя.
Дивлячись на світ довкола, ми як художники передаємо змісти, але часто уже свої, а не описані кимось. Це я до того, що не так важливо заглиблюватися у чиюсь розповідь, а краще писати власну історію», – порадив пан Віктор.
У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків – грандіозний українсько-французький проєкт
Новий мистецький проєкт «Діалог», мета якого – показати схожість і близькість у поглядах на світ художниць з різних країн, манері розуміти та інтерпретувати дійсність презентували у новій залі МСУМК.
Барбара Ле Беґек Фрідман із Франції та Ярина Шумська зі Львова – художниці та перформерки без перебільшення світового значення. Європа, Японія, Канада, США, Індія, Китай, Іран, Ізраїль – географія їхніх виставок та проєктів дивує і захоплює.
Закриття кордонів і неможливість зустрітись створили умови для дослідження комунікації у зовсім іншому вимірі. Заплановані 10 днів резиденції у містечку Понтейя, у Франції, перетворилися на 100 днів діалогу: на відстані, з обмеженнями, з кордонами, серед невизначеності, проте – з абсолютною щирістю.
Кожного дня мисткині спілкувалися за допомогою відеоарту, яким знайомили одна одну зі своїми переживаннями та ділилися власним відчуттям естетики. Згодом із кожного з таких днів на відео вони вибрали по 3 скріншоти і втілили це у спільну виставку.
Коли вперше переступаєш поріг нової зали Музею і одним оком помічаєш концепцію «Діалогу», вражає кількість білого кольору. Експозиція створена, ніби аркуш паперу, який не відволікає тебе від основного тексту на ньому. А далі по цьому стерильному білому проходить плавна лінія із 620 фотографій у хронологічній послідовності, яка підсилює відчуття часу, замкненості, відстані між авторками.
«Який різнобарвний, неймовірний, різноликий і несамовитий цей світ мистецтва! Що змінює людину? Чим відрізняється людина, скажімо, XV, XVI століття і нашого, ХХІ? Змінюється лише одяг, лише довколишній світ, меблі – щось дуже матеріальне. А людина з її духом, серцем, почуттями така ж сама. Сьогодні у нас Україна і Франція.
Дві людини на різних точках земної кулі, а їх єднає діалог. Гарячі серця, почуття, спільність і відмінність поглядів. Усе це можна побачити і відчути у цьому проєкті. Як багато у сучасному світі монологів, багато людей висловлюють власні категоричні меседжі… А тут врешті діалог. Розмова двох сердець. Крок одне до одного. Це прекрасний посил, прекрасна філософія і яскрава подія у мистецтві», – поділилася враженнями мистецтвознавиця Зоя Навроцька.
Експозицію можна сприймати лінійно, проходячи вздовж. Можна зупинятися на кожному тематичному відрізку із шести кадрів (трьох верхніх однієї художниці і трьох нижніх іншої), аби порівняти їх і прочитати той самий діалог між ними. А можна окремо оцінювати кожен триптих або ж навіть кожне фото.
«Сьогодні у нас дві мисткині, які познайомилися менше року тому, але побачили свою спільність у мистецьких пошуках, висловлюваннях і мові, котрою звертаються до глядача. Проєкт побудований у формі спіралі, по якій однією лінією проходять фото, створені протягом ста днів. Задум з’явився, коли художниці на відстані 2300 км за допомогою відеоарту спілкувалися між собою. Це була відверта щира розмова, вони пізнавали одна одну, знаходили в собі нові почуття, нові форми вираження.
За первинним задумом вони мали працювати разом 10 днів у Франції, але коронавірус вніс свої корективи. Та все ж саме ці обмеження зрештою стали предметом, який вони вивчали. Це ще раз доводить, що будь-які випробування не приходять просто так, у всьому можна знайти для себе науку і натхнення», – розповіла керівна партнерка Музею Леся Корсак.
Окрім добірки фотографій, на виставці представлені авторські інсталяції, уже згаданий карантинний відео арт та цитати художниць на білих стінах, які самі по собі стають актом мистецтва. У розпал вечора мисткині влаштували ще й перформанс, про який ми напишемо згодом.
«Мені надзвичайно приємно бути зараз тут. Ця виставка – неймовірний шанс для мене, тому я дуже хотіла б подякувати родині Корсаків та Музею. Я щаслива, що певна помилка, цей коронавірус, вся ця історія з карантином, дала початок такому проєкту», – поділилася Барбара.
«Для авторів теж важливо відійти від своїх робіт, подивитися на свою документацію дійсності здалеку, подивитися по-іншому. Зробити зріз, підсумок, розширити горизонти – усе це ми можемо зробити завдяки цій виставці. Хочемо подякувати за свободу зробити цю виставку так, як саме ми її бачимо, відчуваємо найбільше. Це справді така нагода, яка не завжди можлива і не всюди існує», – підтримала колегу Ярина.
Розділити радість дочки від реалізації важливого авторського проєкту приїхав професор Ігор Шумський, декан факультету образотворчого мистецтва Львівської академії.
«Я хочу сказати, що сучасне мистецтво – це вже не лише ремесло, не лише володіння художніми засобами. Це ще й символ, знак, філософія. Ще до народження Христа був філософ Діоген, який ходив вдень з ліхтарем. Коли його питали, що він робить, то відповідав: «Я шукаю людину». Яку людину цей мудрий чоловік шукав?
Я зараз хочу вклонитися сім’ї Корсаків, які створили такий Музей, де можна побачити, чим живе сучасна мистецька молодь. Мистецтво виховує людей, воно показує, наскільки ми всі різні і що ми хочемо цим сказати. Я пишаюся цими молодими дівчатами, які і нас змушують дивитися на світ по-іншому», – зізнався пан Ігор.
На завершення мисткині зачарували присутніх оригінальним перформансом.
[envira-gallery id=’6254′]
За матеріалами видання «Таблоїд Волині»
В Музеї Корсаків презентували унікальний проєкт «(De)термінація»
У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків стартував новий унікальний проект «(De)термінація» за участю художників зі всієї України.
Урочисте відкриття відбулося 4 липня.
Митці з Києва, Львова, Ужгорода, Мукачево, а також дистанційно з Харкова, Хуста та інших міст представляли свої роботи.
«Я пишаюся цими людьми. Чудово, що є такі можливості, щоб об’єднуватися, представляти свої роботи широкому загалу. Дуже хочеться, щоб у відвідувачів якнайдовше залишилася крупинка естетичного та інтелектуального та просто релаксового враження від сьогоднішнього відкриття, яке ми вам намагалися створити», – розповідає куратор проекту Тарас Табака.
На виставці представлені концептуальні витвори, пов’язані з поезією, зокрема з руйнацією сонета. Художники висловлювали свій внутрішній світ та емоції. Є роботи й про кохання, а також про карантин, про те, як у чотирьох стінах ти починаєш краще розуміти собі. А також жіночі образи про те, що краще показати своє тіло, ніж відкрити свою душу.
Музей Корсаків впровадив таку акцію вперше і буде надалі підтримувати подібні проекти. Організатори і в майбутньому бажають співпрацювати із художниками, творити, мислити та будувати сучасне українське мистецтво.
Карантин пробудивши голод до мистецтва. Ідея проекту з’явилася дуже швидко, після короткої розмови. На питання «для чого це все?» відповів дуже коротко – мистецтво формує простір, – додає Тарас Табака.
Сергій-Алієв Ковика: «Протистояння» як ознака буття
В Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків, що у Луцьку стартував новий виставковий проект «Протистояння», його автор Сергій Алієв-Ковика, один із гурту найвідоміших українських художників Дніпропетровського регіону.
Мистець родом із с. Бабайківка Дніпропетровської області. Професійну освіту здобув у майстерні Мая Мітурича в Московському поліграфічному інституті. Мешкає в місті Дніпро. Протягом декількох десятків років творчої діяльності створив об’ємний доробок станкового малярства, авторської та друкованої графіки, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва.
Мистецтво Сергія Алієва-Ковики – це розлога по-справжньому епічна оповідь про білий світ, неперебутність його колооберту, про вічність і поступ сьогодення. Це, зрештою, важкі, сповнені трагосу роздуми художника про незмінну сутність людини на тлі швидкоплинності епох. Людини з її безсмертною душею, що спроможна як до високості злетів, так і до ницості падінь. Неначе стверджуючи Транквіліона (його незабутнє «людина – це світло і темрява, ангел та звір…»), візуальними засобами сучасного мистецтва Сергій Алієв-Ковика творить сагу нашого суперечливого часу, як зримий документ доби, її точну й болісну кардіограму, що стукотить у скронях виразно і невблаганно.
«Протистояння» – виставковий проект художника, сформований на основі євангельських притч, занурює глядача в світ грандіозних потрясінь, неймовірних пристрастей, разючих контрастів. Сягаючи подумки аж до часів Ісусових, митець не просто ставить перед собою завдання вкотре переповісти найтрагічніші розділи Нового Заповіту, а крізь призму Священного манускрипту намагається осмислити нинішню українську реальність. Окупація, гібридна війна, кров, сльози, щоденні втрати на фронті, а ще – підлість і лицемірство, і тендітна межа поміж праведністю, честю, відвагою та безумством зрад, нікчемною мотивацією ганебних вчинків… Весь трагізм найновішої історії України Сергій Алієв-Ковика втілює в образах емоційно-загострених, як напнута тятива, як оголений нерв, роз’ятрена, зболена рана. Його твори візуалізують не тільки відомі істини християнської моралі, а й невмируще прагнення українців особистої суверенності й право на боротьбу за неї.
У композиційній площині полотен проекту Син Господній стражданням поборює морок гріховних облуд, здобуваючи смертю звільнення і торжество прозріння. Шляхом страшних випробувань та невимовного болю Україна сьогодні також відстоює свій шанс на життя, ніби здійснюючи терпляче і послідовно своєрідний ритуал катарсису: очищення, оновлення та воскресіння. Христос і Пілат, Христос та фарисеї, Христос і диявол, Христос, самарянка, біснуваті, прокажені – сюжетні лінії творів Сергія Алієва-Ковики звучать, як красномовні алегорії цієї боротьби – відвічного протистояння добра та зла, особистості гармонійної та дисгармонійної.
Тематичний діапазон проекту «Протистояння» звучить як неперебутньо-актуальна антитеза, що віддзеркалює два полюси буття і, водночас, два цивілізаційні шляхи людства, спонукаючи глядача до однозначного вибору: куди я йду? з ким мені? Метафізичне зло на вістрі боротьби, з яким опинився його народ, художник персоніфікує образами фарисеїв, диявола, біснуватих із виразними ознаками духовної сліпоти, моральних аномалій, ущербності, деградації, застосовуючи всю силу виражальної мови експресіоністичного малярства.
Емоційну тональність його прийомів формує рвучка, жорстка, рвійна ритмомелодика кольорових плям, контрастів, дисонансних зіставлень площин та фактур.
Обличчя персонажів спотворені болем. В очах – відчай, невимовна екзистенційна туга, жах. Індивідуальним смисловим навантаженням означено виразні жести, рухи, ракурси. Все загалом уподібнюється до страшного сатанинського дійства, що своєю гіперболізованою гостротою покликане торкнутися кожного чутливого серця. Наскрізь позбавлені статики композиції творів Сергія Алієва-Ковики за своїми властивостями цілісні, монументальні і, водночас, чуттєво-динамічні. Як у несамовитому феєричному танку в них палахкотять барви, перетинаються, пульсують, вибухають, волають, згорають і оживають знов та знов!
Кожне полотно – це драматична колізія із зануренням у метаморфози конфліктів як локальних, так і світових вселюдських масштабів. Однак, чи варто зводити доробок цього мистця лише до рівня ретранслятора духовних вібрацій свого часу? Горизонти його мистецтва значно ширші. Незважаючи на те, що творча метода демонструє процесуальність, послідовне втілення ідей, відточеність технічних прийомів, естетизування самого акту праці – у своєму мистецтві Сергій Алієв-Ковика, передусім, філософ. Він не просто пише або ж малює, а, насамперед, осмислює, вперто дошукуючись відповіді на драстичні проблеми сучасності: і у площині життя, і в сенсі творчості.
Кожен тематичний аспект майстра наскрізь перейнятий філософськими розмірковуваннями автора. Не поступаючись громадянськими принципами, художник, позатим, також твердо відстоює право митця на свободу самовираження. Все, створене ним, засноване на протистоянні попсовій вугальризації вітчизняної культури.
Кожен сантиметр малярства позбавлений навіть натяку на кічеве припудрювання дійсності або ж улещування міщанських смаків. Простір його творів променить духовною силою, вражає точністю спостережень, вагомістю суджень, осмисленістю авторських жестів. Інколи йому затісно в межах стандартного полотна, його ваблять об’єми, простір, можливість вихлюпнути всю напругу й силу почуттів, розмахнутись, дати волю магії фарб. Відтак, твори іноді сягають колосальних розмірів, стилістично нагадуючи монументальне панно або ж фреску культової споруди. І все ж, чи доцільно використовувати до естетики Сергія Алієва-Ковики традиційний термін «прекрасне», адже образно-метафорична мова не має нічого спільного зі звичною красивістю, такою милою для теперішнього обивателя?
Особливість цього мистця – вміння досконалими мінімалістичними засобами й високопрофесійними прийомами говорити про речі не завжди приємні для споглядання, стверджуючи ідеї часто-густо неприйнятні для більшості суспільства. Безкомпромісно, рішуче, навіть безжально він спрямовує свої колористичні послання не тільки тим опонентам, які потирають долоні в очікуванні руйнації української мрії, а й до тих співвітчизників із середовища безликого конгломерату, які завмерли у безжурному комфорті та бездіяльності. Саме до них він не добирає слів. Мова його мистецтва по-чоловічому важка, категорична, контраверсійна, позбавлена жодних сентиментів і завуальованих фраз. Оголена правда, нищівна критика, неприхована відраза, неприязнь… Та все ж, чи це присуд? Чи це остаточний вирок своїм сучасникам?
Образ Христа – втомленого, понівеченого, спотвореного муками, але осяяного промінням любові в проекті Сергія Алієва-Ковики «Протистояння…» – це шанс нам усім на віднайдений вихід і порятунок…
Зоя Навроцька
[envira-gallery id=’5749′]
