Автор: admin
РЕПРОДУКЦІЯ
РЕПРОДУКЦІЯ
Вечір пам’яті волинського художника Андрія Ніколаєнка
22 грудня в Галереї сучасного мистецтва України “Арт-кафедра” відбулась культурно-мистецька акція, присвячена творчості волинського художника Андрія Ніколаєнка.
Як зазначила керуючий партнер галереї Леся Корсак, однією з ланок роботи галереї є дослідження і популяризація забутих імен талановитих українських художників. Однією з таких постатей є Андрій Єфремович Ніколаєнко, який жив і творив у місті Луцьку. Відомостей про життя цього талановитого митця дуже мало, проте відомо, що він син розкуркулених і засланих в Архангельську область українців. Виховувався у дитячому будинку, пережив Голодомор, війну та всі лихоліття поствоєнного періоду. Ще у притулку вихователі помітили творчі здібності хлопця і приносили йому картинки з журналів, які він вправно перемальовував. Пізніше, працюючи на військовому заводі в Архангельську після зміни за вказівкою парторга малював комуністичні плакати.
Андрій Ніколаєнко – вихованець Харківської школи. Перебрався на Волинь наприкінці 1950-х років, поповнивши когорту місцевої творчої інтелігенції.
На вечорі була присутня вдова художника – Валентина Ніколаєнко, яка поділилася спогадами про життя і творчість митця. Зокрема, жінка розповіла що справжнє прізвище Андрія – Миколаєнко, по-батькові – Охрімович. Проте, “комуністична машина” прагнула стерти генетичний код українців, тому у дитбудинку ім’я було зрусифіковане на Андрій Єфремович Ніколаєнко.
“Працювати треба, а люди оцінять”, – пригадує слова чоловіка пані Валентина, яка прожила з ним понад 50 років. – “Митці справді не від світу цього. З ним тяжко було жити, але з ним було цікаво. Це є стержень життя, без якого саме життя неможливе”, – зазначила вона, додаючи що Андрій Ніколаєнко завжди був напрочуд скромним і працелюбним, найбільше боявся перетворитися на заробітчанина.
Олійне малярство, акварель – улюблені техніки художника. В творчій спадщині художника – портрети, пейзажні етюди, натюрморти. Всьому, що створив Андрій Ніколаєнко притаманні поетична проникливість настрою, вишуканість і висока культура виконання.
В невеличкій експозиції представлено лишень кілька робіт художника, які вдалося відшукати у фондах Художнього музею міста Луцька. Проте, організатори заходу мають на меті відшукати більше відомостей та робіт Андрія Ніколаєнка.
Майданчики 8
Бібліотека мистецької літератури
майданчики 7
Дві конференц-зали (кінозали): 200 та 145 посадкових місць
Корсай Сергій
- 11. 03. 1960, м. Кустанай, Казахстан – живописець, скульптор, дизайнер.
- Чоловік Г. Черниш.
- Закін. Львів. ін-т декор.-приклад. мист-ва (1993; викл. А. Бокотей).
- Відтоді працював у ньому (нині АМ) майстром каф. худож. скла.
- Від 1997 – на твор. роботі.
- Учасник обл., всеукр., зарубіж. мист. виставок від 1992.
Івашків Галина
- 13. 05. 1955, Луцьк – художниця театру і живописець, педагог.
- Дипломи Осін. салону «Високий Замок» (Львів, 2008–09).
- Закін. Львів. ін-т приклад. та декор. мист-ва (1982; викл. Д. Довбошинський)
- Працює у Луцьку: 1985–88 – викл. рисунку, живопису, скульптури Волин. пед. ін-ту;
- 1988–91 – художником-постановником Волин. театру ляльок;
- від 1991 – викл. худож. школи.
- Від 2002 – учасниця всеукр. та міжнар. мист. виставок, пленерів.
- Виконала малюнки 20-ти реконструкцій волин. вбрання одно- і багатофігур. композицій.
- Співавторка кн. «Поетика волинського вбрання» (Лц., 2005).
Кумановський Микола
Народився 31 серпня 1951 р. в містечку Сатанів на Хмельниччині у звичайній українській сім’ї. Батько, Іван Прокопович Кумановський, пережив голодомор 1933-го, був свідком лихоліть Другої світової війни, відчув на собі німецький полон, працю гастарбайтера. Мати, Марія Бернадівна Поплавська, разом із своєю сім’єю після розкуркулення потрапила у заслання в Казахстан, звідки після війни юною дівчиною, ледь не пішки, повернулась в Україну.
У 1968 р., після закінчення восьми класів Сатанівської середньої школи, Микола Кумановський за порадою батьків пішов навчатися на перукаря у комбінат побутових послуг.
У 1970—1975 рр. навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва ім. Івана Труша.
У 1975—1979 рр. навчався у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. У 1978—1979 рр. Микола Кумановський працював бутафором Львівського театру ляльок, 1982 р. — художником-постановником Волинського театру ляльок, а з 1985 по 1987 рр. обіймав посаду головного художника театру.
У 1979—1981 рр. — був першим головою об’єднання Клубу творчої молоді. З кінця 1980-х рр. Микола Кумановський займався лише творчою роботою.
У 1988 р. художник виконав проект оформлення вистави за мотивами В. Бикова «Іти і не повернутись» у Волинському обласному музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка. Цього ж року художник створив розпис притвору Успенського Собору у Володимирі-Волинському.
У 1989 р. розписав храм с. Кулешовка Азовського району Ростовської області.
У 1989—1993 рр. Микола Кумановський — художник-постановник Всеукраїнського телевізійного фестивалю авторської пісні та співаної поезії «Оберіг».
У 1993 р. — художник став автором мистецького проекту «Лабіринт».
У 1991—1996 рр. Микола Кумановський створив макет пам’ятника Борцям за волю України «Стріляючий ліс».
У 1994 р. на запрошення Стейт-коледжу штату Пенсільванія здійснив творчу мандрівку до США, де успішно, майже півроку, провів заняття на факультеті графіки.
У 2001 р. став лауреатом обласної премії ім. Й. Кондзелевича.
У 2003—2006 рр. — арт-директор видавництва «Ініціал».
У 2004 р. у видавництві «Волинська обласна друкарня» видано збірку верлібрів художника «Слід у слід».
У 2010 р. у видавництві «Ініціал» видано подвійну збірку художніх творів з власними ілюстраціями «Книга Кострубізмів» і «Книга для Маркіяна».
У 2010 р. Микола Кумановський створив меморіальну дошку, присвячену гетьману України Івану Виговському (Художній музей у Луцьку), а також макет меморіальної дошки з присвятою українському поету-лицарю Данилу Братковському.
