«VIVAT, EMMA!»: стартував грандіозний міжмузейний проект «Місяць Емми Андієвської в Україні», присвячений 90-річчю художниці

У рамках реалізації проекту передбачено низку цікавих подій: лекції, літературні читання, засідання науковців за «круглим» столом, а також вистава «Джалапіта» за одноіменним твором мисткині.

Отже, першою подією, з якої розпочався проєкт «VIVAT, EMMA!» стало відкриття виставки «Космос Емми Андієвської» (проєкт «Дифузія») у місті Острог, в приміщенні «Арт-Кластер»  Острозької академії.

А вже наступного дня, 19 березня, Художній музей м.Луцька, що в Луцькому замку також радо приймав гостей та поціновувачів творчості «живої легенди» з експозицією під назвою «Космос Емми Андієвської».

Наступною цікавою подією, 28 березня о 16:00 год., стане літературний вечір у виставковій залі «Вандервілль», яка прикрашена яскравими і «живими» полотнами мисткині. (КРЦ «Адреналін Сіті», Карбишева, 1).

Значущою подією стане показ театральної вистави «Джалапіта» у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків 9 квітня. Початок о 18:00 год.

На «круглий» стіл 16 квітня о 15:00 на тему «Творчість Емми Андієвської в контексті європейського модернізму» запрошує Художній музей м.Луцька (відділ ВКМ), Кафедральна, 1а (Луцький замок).

Наступного дня, творчий хаб про життя і діяльність мисткині відбудеться знову у виставковій залі «Вандервілль», м. Луцьк, вул. Карбишева, 1 (КРЦ «Адреналін Сіті»)

Крім того, впродовж місячника «VIVAT, EMMA!» триватимуть онлайн/офлайн конкурс-проєкти «Лист Еммі» та «Подарунок Еммі». А  також запуск ексклюзивної колекції сувенірної продукції до 90-річчя мисткині Емми Андієвської.

Загалом, мета проекту проєкту «VIVAT, EMMA!» – це:

– поширення в колах наукової спільноти та широкого загалу інформації про мистецький доробок Емми Андієвської для активізації досліджень та філософського осмислення її творів;

– вияв пошани та вдячності художниці за подвижницьку працю на ниві розбудови національного мистецтва України др. п. ХХ – початку ХХІ століття.

В цьому контексті тривалий час велику діяльність провадить Музей сучасного українського мистецтва Корсаків, зорганізувавши проект «Дифузія». До ініціативи вшанування української мисткині радо прилучився і Художній музей Луцька.

У Чільній залі Музею сучасного українського мистецтва Корсаків новий виставковий проєкт Антона Логова «ВЕЖА»

Запрошуємо на відкриття виставкового проєкту Антона Логова «ВЕЖА», що відбудеться 17 березня о 17 годині.

Вхід вільний(маска+дистанція).

Сам автор про свою інсталяцію зазначає:

«Ця робота про людську гідність в часи великих змін. Про те, як кожний з нас все життя будує «вежу сподівань і надій», які часто не справджуються…

З висоти вежі краще «проглядається» світ. Але час краде пам’ять. І поки ми будуємо, світ краде в нас і час…

Будівництво умовної вежі бажань – і є сенсом цілого життя.

Конструкція інсталяції – це вертикаль від землі до неба, що символізує певний духовний зріст людини, яка в кінці земного життя «залишає» одяг на вежі і крокує у вічність.

Присвячую цю роботу також всім людям, які перемогли важкі життєві обставини і хвороби, та знайшовши в собі сили продовжують рухатися далі вперед.

Вони будують вежу».

«Портретація»: у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків виставка Бориса Фірцака

Весну Музей сучасного українського мистецтва Корсаків розпочав із міжмузейного проекту Бориса Фірцака «Портретація».

Сам автор розповів присутнім, що слово «портретація», яке стало назвам проекту – неологізм. За його словами, назвати виставку «Портрет» було б дуже просто.

Борис Фірцак працює у жанрах живопису, графіки, сценографії, архітектурного дизайну, а також як художник кіно та театру. Та всупереч своїй різносторонності, він є адептом мови кольору.

На відкритті художник також розповів, що працював консультантом під час створення фільму «Іван Сила» про життя Івана Фірцака. З 2006 року є членом Всеукраїнської творчої спілки «БЖ-арт», а у 2014 році приєднався до мистецького об’єднання київських художників «Синій жовтень».

Твори Бориса Фірцака зберігаються у Музеї видатних діячів української культури, Державному музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, Фонді Мазоха, Будинку-музеї Волошина, в приватних зборах України, Польщі, Австрії, Данії, США.

У мальовничому репертуарі художника є натюрморти та пейзажі, але найвагоміша та найрепрезентативніша складова його практики – саме портрет.

Митець створює також автопортрети.

«Автопортрет – це не лише портрет, це самоаналіз. Та й зі своїм носом можна зробити, що завгодно», – розповів усміхаючись митець.

Гості Музеї оточили художника, фотографували та милувалися роботами. Усі бажаючі отримали автографи із побажаннями від Бориса Фірцака.

Виставка Бориса Фірцака у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків буде діяти до 18 квітня.

Виставковий проєкт «Космос Емми Андієвської» мандрує в Острог

У рамках проекту «Дифузія» вже 14 виставка «Космос Еммі Андієвської» відбудеться у м. Острог в Арт-Акластері Національного університету «Острозька академія».

Виставка приурочена до Дня народження місткіні, якій 19 березня виповниться 90 років.

Отже, торжестве відкриття відбудеться 18 березня о 16.00. Вхід вільний(маска+дистанція).

Нагадаємо, проект національного масштабу “Дифузія”, приурочений до 30-річчя відновлення незалежності України. Це серія гостьових виставок, які мають на меті продемонструвати світову актуальність, високу професійність та автентичність українського мистецтва, талантливість та творческий потенціал української нації.

Термін «дифузія» у перекладі з латини означає поширення, розтікання, розсіювання, взаємодія.

На думку фундатора МСУМК  Віктора Корсака , саме через гостіві виставки розшириться аудиторія поціновувачів сучасного мистецтва як в Україні, так і за її межами.

Керівна партнерка Музею  Леся Корсак  зазначає, що ініціатори мають на меті збільшити доступність сучасного національного мистецтва для кожного мешканця держави та сприяти розвитку мистецтва в різних регіонах, представляючи провідних художників.

Перед вживанням карантинних заходів проект «Дифузія» успішно реалізували вже тричі: у Львові з виставками творів Миколи Кумановського та Емми Андієвської, та в Івано-Франківську з її ж творами.

Довідково:

Емма Андієвська народилася 19 березня 1931 року у м. Донецьку. Від 1943 року перебуває за межами України. Американська громадянка. Мешкає у Німеччині. Член ПЕН-клубу, Спілки професійних митців Німеччини, Національної Спілки письменників України, лауреат Міжнародної літературної премії «Тріумф» (2003 р.) та премії «Тетяни та Омеляна Антоновичів» (2018 р.). У 2018 році Емма Андієвська здобула Національну премію ім. Тараса Шевченка у номінації «Література». Малярство художниці прикрашає колекції провідних музеїв світу. У 2019 році великий обсяг творів нею передано до Музею Сучасного українського мистецтва Корсаків.

Музей Корсаків запрошує на виставку Бориса Фірцака

Весну Музей сучасного українського мистецтва Корсаків розпочинає з міжмузейного проєкту Бориса Фірцака «Портретація».

Вже 12 березня о 17.00 відбудеться відкриття виставки. Вхід вільний (маска+дистанція).

Виставка діятиме до 18 квітня.

До слова, Борис Фірцак працює в жанрах живопису, графіки, сценографії, архітектурного дизайну, а також як художник кіно і театру. З 2006 р. є членом Всеукраїнської творчої спілки «БЖ-арт», а у 2014 р. приєднався до мистецького об’єднання київських художників «Синій жовтень».

Твори Бориса Фірцака зберігаються у Музеї видатних діячів української культури (Київ), Державному музеї театрального, музичного та кіномистецтва України (Київ), Фонді Мазоха (Львів), Будинку-музеї М. Волошина (Коктебель), у приватних зібраннях в Україні, Польщі, Австрії, Данії, США.

У живописному репертуарі художника є натюрморти і пейзажі, але найвагоміша та найрепрезентативніша складова його практики — саме портрет.

Довідково:
Український художник Борис Фірцак народився в 1961 у Закарпатській області. Закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Г. Шевченка (1979) та Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова (1984). З 1987 бере участь у республіканських і міжнародних виставках. Член Всеукраїнської творчої спілки художників «БЖ-АРТ» (2006). З 2014 – учасник мистецького об’єднання київських художників «Синій жовтень». Твори зберігаються у Музеї видатних діячів української культури, Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, Фонді Мазоха у Львові, Будинку-музеї М. Волошина в Коктебелі, Музеї українського живопису (Дніпро) та у приватних зібраннях України, США, Австрії, Данії, Польщі, Росії, Чехії.

Відбувся перший міжнародний онлайн-форум «МСУМК Art Forum»: спікери зі всього світу та понад 700 учасників

Подію, міжнародного масштабу, 25 лютого 2021 року, організували Музей сучасного українського мистецтва Корсаків та Бізнес-академія практичного менеджменту (РМВА) у партнерстві з культурно-розважальним центром «Адреналін Сіті».

Захід модерувала директорка Бізнес-академії практичного менеджменту Тетяна Репницька. Перед виступом спікерів модераторка читала вірші Лесі Українки. Про письменницю згадував і доктор економічних наук, кандидат медичних наук, автор книг і статей у світових виданнях фундатор Музею сучасного українського мистецтва Віктор Корсак, який на початку форуму виступив із вітальним словом.

«Усі ми знаємо, що з культурою є певні проблеми. Ми вирішили провести цей форум і запросили експертів, щоб поговорити про тренди мистецтва, про проблеми музейної справи та поговорити про регіональну економіку під призмою культури. Я переконаний, що після форуму всі отримають нові та свіжі ідеї», – сказав фундатор музею.

Віктор Корсак став також спікером форуму та розповів, як створити стратегію та створити успішний музей. На початку виступу він процитував Конфуція.

«Корабель, який не знає, куди пливе, ніколи не матиме попутного вітру», – сказав спікер.

Він пояснив, що чітка стратегія допоможе досягти поставленої мети. За словами експерта, варто проаналізувати галузь: соціально-демографічні, економічно-психологічні фактори. Потрібно сформувати свої конкурентні переваги. Віктор Корсак переконує, що треба зрозуміти місію музею, визначити теми.

«Успіх залежить від того, як ви заплануєте роботу та як реалізуєте свій план. Не шкодуйте часу на планування», – запевнив спікер.

Під час виступу Віктор Корсак розповів про Музей сучасного українського мистецтва, у якому проводять чимало заходів, виставок та подій.

«Ми хочемо,щоб змінилися музеї музеї. Ми хочемо, щоб і люди надихнулися: ходили і створювали музеї. Хочемо, щоб і влада надихнулися», – розповів Віктор Корсак.

Серед спікерів була професорка, завідувачка кафедри культурології ВНУ імені Лесі Українки, ініціаторка і модераторка культурно-просвітницького проєкту «Art-підготовка» Вікторія Головій.

Вона розповіла про медіа-інформаційні технології в музеї в умовах пандемії. Експертка зазначила, що через коронавірусну кризу чимало музеїв закрили. Та попри це, саме інформаційні технології допомогли інституціям утримати зв’язок із глядачами.

«Сьогодні модне слово «діджиталізація». Процес оцифровування творів і до пандемії реалізувався. Зараз усі онланй-трансляції та оцифровані матеріали стали звичними та навіть надто доступними» – каже спікерка.

За її словами віртуальний вимір все одно не замінить живого спілкування.

«Через оцифрування люди можуть звикнути до безкоштовного доступу. Експерти прогнозують музеям втрати до 70% навіть», – поділилася Вікторія Головей.

На форумі виступила художниця, викладачка з малювання і живопису на факультеті Мистецької Школи Glassell School of Art у США Лідія Боднар-Балагутрак. Американка українського походження створила серії робіт про Чорнобиль, Революцію Гідності та анексію Криму. Вона зізналася, що прагне розповісти про Україну для американців. Присутні на форумі мали нагоду познайомитися із її творчістю.

Виступ художника Сергія Радкевича мав формат роздумів, питань та рефлексій.

Один з організаторів стріт-арт фестивалю «BLACK CIRCLE FESTIVAL» та резиденції «GRANNY HALL» розповів про те, що його турбує та цікавить.

«Я приймаю роль художника-«крадія» у значенні «крадія часу», але із плюсом водночас. Адже людина приділяє час для виставки, а отже художник мінусує її час. І тут треба думати, що ми можемо дати навзаєм», – поділився спікер.

Для нього важливо, щоб люди замислювалися, рефлексували, дивлячись на картини. Розповідаючи про мистецтво, спікер згадував минуле століття та сучасні тенденції.

Серед спікерів був Олександр Соловйов – арткритик та куратор сучасного мистецтва. Тема його виступу «День бабака. Про музей сучасного мистецтва в Україні». Спікер поділився особистим досвідом та спогадами про музеї сучасного мистецтва.

На першому міжнародному онлайн-форумі «МСУМК Art Forum» виступив засновник культурного холдингу «Гудімов артпроєкт» Павло Гудімов. Спікер розповів про професію куратора та його роль у мистецькій інфраструктурі.

«Роль куратора – величезна. Адже він визначає політику проєкту, він відповідальний за результат цієї теми з точки зору того, як проєкт виглядатиме у фіналі», – сказав спікер.

Кандидат мистецтвознавства, професор, член Національної спілки художників України Роман Яців презентував доповідь про пластичні (образотворчі) мистецтва в умовах маргіналізації елітних культур.

«Людині XXI століття мистецтво потрібне як один з ідеальних способів мобілізації питомих психоемоційних якостей та естетичної репрезентації своєї ідентичності («відкрити себе», згідно з концептом Г. Сковороди)», – зазначив Роман Яців.

Так, спікер резюмував, що мистецтво допомагає проявити себе.

Художниця, режисерка, архітекторка, авторка численних статей і монографії Оксана Чепелик також виступила на «МСУМК Art Forum».

Спікерка розповіла про музеї у новій реальності та запросила присутніх на її виставку. Наразі картини Оксани Чепелик можна побачити у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків. У Луцьку виставка київської мисткині триватиме до 14 березня.

Учасники форуму мали нагоду почути художника Валерія Мартинчика, який від 1990 року живе і працює у Лондоні.

«Моя релігія – культура, а музей – це храм культури», – сказав під час виступу художник.

Серед спікерів був монументаліст, одеський нонконформіст, активний член «Одеської групи» художників і творчого об’єднання «Мамай» Сергій Савченко. Експерт розповів про «мислення музею».

Про сучасні технології та віртуальні музеї розповіла Світлана Стоян.

Доцентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка, директорка Артцентру «Альтер Его» розповіла про те, як нові форми комунікації використовують у світі.

Серед спікерів був мистецтвознавець та художник Анатолій Звіжинський.

Митець говорив про музей – як про місце перетину культур, часів, естетик, ідеологій.

Художник, скульптор, автор ідей, учасник численних художніх проєктів Петро Бевза розповів про сучасне мистецтво і глокалізацію.

«SOSka – досвiд локацiї сучасного мистецтва» – це тема виступу Белли Логачової. Художниця та фотографка працює з відео та медіамистецтвом.

На форумі виступив художник Тарас Табака.

Спікер є постійним учасником, автором та співавтором проєктів сучасного мистецтва в Україні та за кордоном.

«Мистецтво – це лише призма світу, феноменологічні зв’язки з його ритмами, імпульсами та змінами соціально-філософських концепцій», – стверджує митець.

Під час виступу Тарас Табака говорив про мистецтво в умовах обмеженого простору.

«Я дуже радий, що чимало речай, про які я хотів сказати, уже звучали. Це означає, що ми на одній хвилі», – сказав спікер.

Він запевнив, що «живого спілкування» з мистецтвом не вдасться замінити нічим.

На форумі виступила заслужена працівниця культури України, завідувачка Художнього музею Луцька Зоя Навроцька.

Декілька хвилин свого виступу спікерка присвятила Лесі Українці. Згодом Зоя Навроцька розповідала про брак культурного і мистецького контенту у ЗМІ і зазначили, що про це уже згадували у попередніх виступах. Зоя Навроцька зізналася, що неодноразово на виставки приходять непідготовлені журналісти.

«Це з одного боку комічно. Проте з іншого – трагічно», – прокоментувала спікерка.

Експертка запевнила, що сучасне мистецтво повинно стимулювати розвиток людей. Проте, за її словами, для цього потрібна підтримка держави.

«Хоч є приклади успішних приватних інституцій, таких як Музей сучасного українського мистецтва Корсаків, але ми не можемо усю культуру покладати на плечі окремих людей. Підтримка держави дуже важлива», – розповіла Зоя Навроцька.

Експертка підняла питання арткритики, критерій сучасного мистецтва та запросила присутніх до дискусії.

«Музеї – як драйвери соціокультурних змін та розвитку території» – тема обговорення, до якого долучилися спікери та слухачі.

Експерти пригадували історію краю та рефлексували про те, як музеї впливають на території. Найактивніші учасники отримали подарунки від Сучасного Українського Мистецтва Корсаків.

За матеріалами інтернет-видання Луцьк.Район

Музей Корсаків запрошує на виставку Бориса Фірцака

Весну Музей сучасного українського мистецтва Корсаків розпочинає з міжмузейного проєкту Бориса Фірцака «Портретація».

Вже 12 березня о 17.00 відбудеться відкриття виставки. Вхід вільний (маска+дистанція).

Виставка діятиме до 18 квітня.

До слова, Борис Фірцак працює в жанрах живопису, графіки, сценографії, архітектурного дизайну, а також як художник кіно і театру. З 2006 р. є членом Всеукраїнської творчої спілки «БЖ-арт», а у 2014 р. приєднався до мистецького об’єднання київських художників «Синій жовтень».

Твори Бориса Фірцака зберігаються у Музеї видатних діячів української культури (Київ), Державному музеї театрального, музичного та кіномистецтва України (Київ), Фонді Мазоха (Львів), Будинку-музеї М. Волошина (Коктебель), у приватних зібраннях в Україні, Польщі, Австрії, Данії, США.

У живописному репертуарі художника є натюрморти і пейзажі, але найвагоміша та найрепрезентативніша складова його практики — саме портрет.

Довідково:
Український художник Борис Фірцак народився в 1961 у Закарпатській області. Закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Г. Шевченка (1979) та Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова (1984). З 1987 бере участь у республіканських і міжнародних виставках. Член Всеукраїнської творчої спілки художників «БЖ-АРТ» (2006). З 2014 – учасник мистецького об’єднання київських художників «Синій жовтень». Твори зберігаються у Музеї видатних діячів української культури, Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, Фонді Мазоха у Львові, Будинку-музеї М. Волошина в Коктебелі, Музеї українського живопису (Дніпро) та у приватних зібраннях України, США, Австрії, Данії, Польщі, Росії, Чехії.

Біографія

Горська Алла Олександрівна (18. 09. 1929, м. Ялта, нині АР Крим – 28. 11. 1970, м. Васильків Київської обл – похована у Києві) – живописець і громадська діячка.

Дочка  О. Горського, дружина В. Зарецького.

1933–43 мешкала у Ленінграді (нині Санкт-Петербург). Закінчила Республіканську середню художню школу ім. Т. Шевченка (1948), Київ. художній інститут (1954). Активна учасниця національно-культурного руху укрраїнської інтелігенції (1960-і рр.).

Одна з організаторів Клубу творчої молоді «Сучасник» (1959–64).

Від 1962 брала участь у русі дисидентів, за що 1964 виключена зі складу СХУ. Разом із В. Симоненком і Л. Танюком 1962–63 відкрила місця поховання розстріляних органами НКВС громадян на Лук’янівських і Васильківських цвинтарах та у Биківні.

Тема боротьби з тоталітаризмом та русифікацією України знайшла втілення у станкових творах, зокрема у вітражі «Т. Шевченко. Мати» (1964, співавтор), за що була піддана переслідуванням: вітраж, змонтований у головному корпусі Київського університету, був розібраний і знищений адміністрацією як «ідейно ворожий».

Від 1965 виступала проти масових арештів української інтелігенції; підписала низку заяв і листів-протестів до керівництва КПРС і радянського уряду.

Проти Горської почалися адм. репресії. Конфлікт з тодішньою владою скінчився убивством мисткині за нез’ясованих обставинах. Після розпаду СРСР органи прокуратури і безпеки України, незважаючи на вимоги громадськості, не оприлюднили інформацію про загибель. 1995 у Києві на будинку по вул. І. Рєпіна (нині Терещенківська), № 25, де колись мешкала художниця та у Василькові на вул. Юних комунарів, № 8, де вона загинула, встановлено мемор. дошки.

На Національній кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка 2001 знято документальний фільм «Алла Горська» (реж.-постановник О. Левченко).

Кирило Булкін: Алла Горська. «Ярій, душе. Ярій, а не ридай»

22.09.2009 |Кирило Булкін| www.maidan.org.ua

45 років тому, у вересні 1964-го, лідери українського молодого руху, яких згодом назвуть «шістдесятниками», святкували подвійний день народження. Алла Горська й Іван Світличний відзначали «70-ліття на двох». Нині це було б, важко повірити, 160-ліття… З двох іменинників Алла Горська була на два дні старшою: вона народилася 18 вересня 1929 року.
Алла Горська є символічною постаттю в українському шістдесятництві. Її доля є незвичайною і водночас показовою для свого часу. Вона походила з по-совєтському «благополучної» родини – та відважилася на протиборство з казенною системою; вона не встигла зазнати арешту й тюремно-табірних поневірянь – та її, доньку досить високого «номенклатурника», двічі виключали зі Спілки художників за ідеологічну несумісність її творчості з «керівною і спрямовуючою» роллю єдиної на той час партії; зрештою, сама її загибель стала зловісним знаком часу. Обставини смерті Алли Горської і досі залишаються нез’ясованими. Та хоча прямих доказів участи совєтських спецслужб у цьому злочині немає, очевидно: це був цілком свідомий, підступний удар по українському відродженню, одна з перших його втрат – неймовірно трагічна й болюча.

Алла Горська “Абстракція”, 1960

Нині на будинку по вулиці Терещенківській (колишня Рєпіна), де жила Алла Горська зі своїм чоловіком, також видатним художником-шістдесятником Віктором Зарецьким, висить меморіальна дошка, біля якої завжди – живі квіти. А тоді, 45 років тому, держава «шанувала» їхнє помешкання та їхню родину тільки повсякчасним стеженням, репресіями й провокаціями. Адже це був один із центрів «неблагонадійности», місце спілкування творчих, небайдужих, вільних духом людей. Тут бували літературні критики Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Іван Світличний, поети Василь Стус, Микола Вінграновський, Іван Драч, художники Опанас Заливаха, Людмила Семикіна, Веніямін Кушнір та багато інших, кого тодішня влада воліла би бачити разом тільки за колючим дротом у сибірських чи мордовських концтаборах.

Алла Горська “Без назви”, 1960



І справді, на багатьох відвідувачів цієї квартири згодом чекали арешти й роки ув’язнення й поневірянь. Та, мабуть саму Горську «будівничі казарм» (вислів Є. Сверстюка) ненавиділи особливо – через те, що вона насмілилася кинути виклик не просто їхній людожерській системі, але й тому середовищу, з якого сама походила. Тому вона й стала однією з перших серед шістдесятників у сумному списку жертв боротьби за людську волю й гідність.

А перед тим було брутальне знищення великого вітражу у фойє Червоного корпусу Київського університету, де гнівний Кобзар пригортав скривджену Україну, а напис проголошував: «Возвеличу / Малих отих рабів німих, / Я на сторожі коло їх / Поставлю Слово» (Горська працювала над цим вітражем спільно з Опанасом Заливахою, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко), потім – згадане вже виключення зі Спілки художників. У Спілці Горська була поновлена, та невдовзі вона починає надавати моральну підтримку репресованим учасникам руху опору. Вона підписує листи протесту, ходить на суди, підтримуючи обвинувачуваних – і її виключають удруге.

Алла Горська
“Портрет Івана Світличного”, 1965


А 28 листопада 1970 року Алла Горська трагічно загинула від руки вбивці у Василькові. Її похорон зібрав, фактично, весь тодішній цвіт української інтелігенції – попри те, що з «органів» приходили персонально до багатьох «неблагонадійних» з попередженням: не з’являтися на траурній церемонії. Зі словами прощання тоді виступили Євген Сверстюк, Олесь Сергієнко, Іван Гель. Василь Стус читав щойно написаного вірша пам’яти Алли Горської:

Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України –
а ти шукай червону тінь калини,
на чорних водах тінь її шукай.

Пройде трохи часу, і багатьох з присутніх на цьому похороні буде заарештовано й ув’язнено. Український рух опору продовжить свій хресний шлях. А ім’я Алли Горської залишиться символом нескорености, творчої й громадянської мужности й чесности – і саме так увійде в наші часи, часи незалежної України, де ця мужність і нескореність так потрібна, аби зберегти волю від зазіхань нових яничарів та імперсько-стурбованих «сусідів».

Джерело: http://museum.khpg.org/index.php?id=1253631390


Біографія

Сельський Роман Юліанович (21 травня 1903, Сокаль — 3 лютого 1990, Львів) — український художник-імпресіоніст.

Родом із Сокаля (Галичина). Син правника, перекладача Юліяна Сельського та його дружини Юлії Штекель (нім. Stöckel).

Через постійні зміни місця праці батька сім’я часто переселялася, урешті-решт зупинилися у Львові. Батько хотів, щоб син став юристом, але під час навчання в гімназії Роман зустрів учителя Леона Довжицького, який першим помітив юний талант і зрозумів, що йому дорога у мистецтво.

Одного разу друзі привели його до відомого на той час уже Олекси Новаківського. Пізніше Сельський приносив йому картини на корекцію, став його учнем.

З 18 років вчиться у рисувальному класі при Львівській мистецько-промисловій школі. 1922 року (19 років) вступає до Краківської Академії Мистецтв, до майстерні професора Юліана Мегоффера, через два роки — до майстерні професора Юзефа Панькевича.

1925-го їде до Парижа. Там познайомився і потоваришував із Миколою Глущенком. 1926 року одружився з львівською художницею Маргіт Райх. Їде з нею у весільну подорож на Корсику.

Член АНУМ і учасник її виставок; морські («Порт», «Море», «Рибальська гавань») і гірські (серія з Чорногори, 1969—1971) пейзажі; портрети; натюрморти.

Співзасновник і перший голова (1929—1930) мистецького угрупування «Артес».

На творчості відбилися тогочасні модерні течії європейського мистецтва, особливо сюрреалізм. Окрім того, в творчості Р. Сельського помітні впливи абстракціонізму, особливо це стосується пізньої творчості художника.

Його картини є в колекціях Київського, Львівського і Варшавського музеїв.

З 1947 — викладач Львівського інституту прикладного та декоратвного мистецтва.

Був двічі одруженим. Перша дружина — Марґіт Райх, друга — Аґнес Бачинська (з 1982 року), дітей не мав.

Помер 3 лютого 1990 у Львові, похований на полі № 33 Личаківського цвинтаря — поряд із Марґіт Сельською.

Заявка