Місяць: Серпень 2024

 

В перській міфології Кайумарс зображується як перша істота людської подоби, створена з благословенної глини Ахура-Маздою – верховним добрим божеством зороастризму. Він уособлював перехід від духовного до матеріального світу.

Згідно з “Авестою” та іншими давньоіранськими джерелами, Кайумарс деякий час блукав наодинці в досконалому світі, створеному Ахура-Маздою. Але потім він став першовідкривачем і провісником людської цивілізації.

Кайумарс навчив перших людей будувати житла та споруджувати міста для захисту від диких тварин та сил зла. Він показав, як виготовляти одяг із шкур тварин та рослин для прикриття тіла.

Також вважалося, що саме Кайумарс познайомив людство з вогнем та металургією. Він винайшов примітивні знаряддя праці, зброю та прикраси з міді і заліза. Кайумарс започаткував різні ремесла – гончарство, ткацтво, обробку дерева та каменю.

Крім того, за легендами, Кайумарс відкрив людям таїнства землеробства – навчив вирощувати рослини, обробляти та засівати землю. Він заклав основи скотарства, приручивши диких тварин.

Кайумарс вважався також першим правителем-царем людей і встановив звичаї та соціальні інституції – сім’ю, громаду, закони. За наставництвом цього культурного героя людство здобуло базові знання та вміння для цивілізованого життя.

Ісіда вважалася покровителькою широкого кола життєвих мистецтв і ремесел в Стародавньому Єгипті. Згідно з міфами, саме вона відкрила людям секрети плетіння, ткацтва та фарбування тканин. Ісіда навчила жінок прясти вовну, льон та бавовну для виготовлення полотна.

Їй також приписують винахід процесу бродіння для виробництва пива та хлібопекарства. Ісіда вважалася покровителькою хліборобства, садівництва та збору врожаю. Вона навчила людей використовувати сили природи для забезпечення їжею.

У сфері культурних традицій Ісіда відігравала ключову роль. Вона започаткувала процес муміфікації та ритуали поховання. Ісіда встановила шлюбні обряди та сімейні цінності. Їй приписують розробку першого календаря та системи вимірювання часу в Єгипті.

Ісіда вважалася покровителькою медицини та зцілення, володаркою магічних заклинань та формул. Вона навчила людей використовувати ліки з трав і рослин. Жриці богині були акушерками та цілителями.

Крім того, Ісіда надихала людей на розвиток музики, танців та співу під час урочистих свят та обрядів. Її культ сприяв збереженню та розповсюдженню багатьох культурних традицій єгиптян.

Асідісі, відомий у культурі черокі як Великий Посівник, є центральною фігурою у створенні та розповсюдженні рослинності у світі. За легендами черокі, він подорожував землею, несучи з собою насіння всіляких рослин, кожна з яких володіла унікальними лікувальними властивостями та важливими для життя якостями.

Асідісі не тільки розсіяв рослини по світу, але й навчив людей, як з ними поводитися. Він ділився знаннями про лікувальні властивості кожної рослини, способи її вирощування та збору. Це знання було життєво важливим для черокі, оскільки вони використовували рослини не тільки для харчування та лікування, але й у своїх ритуалах та обрядах.

Кожна рослина, яку розсіяв Асідісі, вважалася священною, а знання про неї передавалося від покоління до покоління. Великий Посівник також вважається захисником природи, символом гармонії та балансу між людьми та навколишнім світом.

Ці історії не тільки збагачують культурну спадщину черокі, але й вчать наступні покоління цінувати та берегти природні ресурси, підтримуючи здоровий та сталий спосіб життя.

За легендою, Ахура-Мазда вибрав Заратустру бути своїм пророком і передати людству священні знання й закони для облаштування праведного життя. У видінні Заратустрі явився сам Ахура-Мазда і доручив йому місію реформувати віру та практики людей.

Після цього Заратустра почав проповідувати нове вчення, відоме як зороастризм або маздаїзм. Він поширював ідеї про боротьбу добра і зла, дихотомію духовних сил Спента Майнью (святий дух) і Ангра Майнью (руйнівний дух).

Найголовніше, що Заратустра прагнув навчити людей праведному способу життя згідно з мудрістю Ахура-Мазди. Він доніс до них священні гімни й молитви Авести, в яких викладені закони й настанови боговбожествленої цивілізованості.

Заратустра наголошував на важливості благочестя, чесної праці, дотримання ритуалів і визнання єдиного істинного бога Ахура-Мазди. Він закликав людей вести осіле землеробське життя, обробляти землю й займатися ремеслами.

Пророк установив норми моральної поведінки як основи суспільного устрою – повагу до вогню й землі, допомогу ближньому, шанування сім’ї та громади. Ці настанови стали моральним кодексом зороастрійської культури.

За переказами, проповіді Заратустри не лише оновили давню віру, але й дозволили людям вийти з варварського стану та створити благочестиву цивілізацію на землі під провідництвом мудрості Ахура-Мазди.

Хнум був одним з найдавніших богів у Стародавньому Єгипті. Його культ зародився у місті Елефантина і був особливо шанованим у Нубії та Верхньому Єгипті. Хнума зазвичай зображували у вигляді людини з бараном або баранячою головою.

За міфами, саме Хнум виліпив на гончарному крузі перших людей з глини, змішаної зі своїми власними слиною та кров’ю. Таким чином, він вважався не лише першотворцем, а й прабатьком людства. Вважалося, що Хнум щороку створював нових немовлят для світу на гончарному колі.

Як бог-ремісник, Хнум був покровителем гончарства та усіх пов’язаних з цим ремесел – виробництва цегли, обпалу кераміки, виготовлення глиняного посуду тощо. Гончарі шанували Хнума як свого наставника та захисника.

Крім того, Хнум вважався зачинателем архітектури та будівництва у Стародавньому Єгипті. За переказами, саме він створив план і керував спорудженням перших храмів і пірамід за дорученням верховного бога Ра.

Хнуму приписували винахід циркуля для розмічання кіл та прямих ліній, необхідних при проектуванні будівель. Його вважали покровителем архітекторів, муляріві ремісників-будівельників.

Під егідою Хнума також перебувало, мистецтво різьблення та оздоблення монументальних споруд. Він був богом джерел Нілу, необхідних для існування цивілізації в долині річки.

Таким чином, у давньоєгипетській міфології Хнум поставав як першотворець, який обдарував людей ремеслами та знаннями гончарства, архітектури, будівництва для розвитку високої матеріальної культури.

Міф про Віранха є важливою частиною бразильської індіанської міфології, особливо серед племен, що проживають у басейні Амазонки. Віранха був богом-творцем, який вважався головною фігурою у створенні світу та всього живого на ньому.

Згідно з легендою, на початку не було нічого, окрім великої порожнечі. Віранха, великий дух-творець, вирішив змінити це і створити світ. Використовуючи свої могутні руки, він почав формувати землю. Спочатку Віранха створив великі рівнини та пагорби, а потім почав формувати ріки, які зрошували цю землю. Ріки були його особливим творінням, оскільки вони забезпечували воду для всього живого.

Після того, як земля і ріки були створені, Віранха вирішив насадити її деревами та рослинами. Кожне дерево і рослина мали свою унікальну роль і властивості. Деякі дерева були високими і могутніми, забезпечуючи тінь і захист, тоді як інші були плодючими, надаючи людям та тваринам їжу.

Крім того, Віранха наділив кожну рослину і дерево своїм духом. Ці духи, відомі як “енергетичні сутності”, жили в кожному рослинному організмі, забезпечуючи їхнє зростання і розвиток. Віранха уважно стежив за цими духами, переконуючись, що вони виконують свої обов’язки і підтримують баланс природи.

Однією з найважливіших рис Віранха було його уважне ставлення до гармонії і рівноваги. Він розумів, що для підтримання здорового світу необхідно дбати про кожен аспект природи. Віранха також навчав людей, як правильно взаємодіяти з природою, поважати її і використовувати ресурси відповідально.

В міфології багатьох народів Західної Африки, таких як акани, ашанті, фанті та інших, Анансі є однією з найколоритніших і важливих міфологічних фігур. Його зображують у вигляді павука, наділеного людськими рисами та здатністю розмовляти.

За легендами, спочатку всі оповіді, пісні, ремесла та інші культурні надбання людства належали великому павуку Анансі, який жадібно зберігав їх у кошику. Аби заволодіти цими знаннями, люди змушені були хитрувати й обманювати Анансі.

Згідно з міфами, Анансі навчив людей важливих ремесел. Зокрема, він передав жінкам мистецтво ткацтва та плетіння килимів, а чоловікам – техніки будівництва. Анансі вважався також покровителем гончарів.

Ця міфологічна істота відіграла ключову роль у розвитку усної традиції оповідання казок та історій. Вважається, що саме з хитрощів Анансі зародилася традиція афро-карибського фольклору та легенд.

Анансі також наділявся здатністю створювати та грати на музичних інструментах, таких як барабани. Його вважали покровителем музикантів та танцюристів у багатьох культурах Західної Африки.

Попри свій трікстерський характер, образ Анансі мав позитивне значення культурного героя, який передав людям багато цінних знань і умінь завдяки своїй кмітливості та витівкам.

Таким чином, в африканській міфології Анансі – павук символізує зародження багатьох складових людської культури – ремесел, мистецтва розповідей, музики, будівництва, що стало важливим надбанням західноафриканських народів.

Фу Сі вважається одним із трьох славетних правителів-патріархів стародавнього Китаю. Згідно з легендами, він правив між 2952 та 2838 роками до н.е.

Збереглися записи про Фу-сі як про істоту з тілом змії і головою (або верхньою частиною тулуба) людини, аналогічно Нюй-ва, яку з цього часу (під впливом міфології південних племен) стали вважати його сестрою і водночас дружиною.

Фу Сі вважається творцем багатьох фундаментальних елементів китайської культури та цивілізації. Найголовніше – йому приписують винахід писемності та китайських ієрогліфів. За легендою, він вперше побачив сліди птахів і тварин на березі річки та створив письмо, наслідуючи ці візерунки.

Також Фу Сі приписують створення системи гір (багуа) – восьми триграм, які є основою давньокитайського мистецтва ворожіння і книги “І Цзін”. Він вважається першим астрономом і творцем першого календаря в Китаї.

Крім того, Фу Сі, за міфами, заклав основи китайської музики – він винайшов музичні інструменти гуцінь (струнний) та сяо (бамбуковий духовий інструмент). Його дружина, легендарна Нюй Ва, навчила жінок прадавнім ремеслам – виготовленню шовку, ткацтву, приготуванню їжі тощо.

Фу Сі також приписують встановлення правил шлюбу, ритуалів поховання та інших важливих соціальних інституцій. Він вважається творцем системи ієрогліфічних письмен, які були першим кроком до виникнення писемності та організованої цивілізації в Китаї.

Таким чином, міф про Фу Сі узагальнює витоки багатьох фундаментальних елементів китайської матеріальної та духовної культури – письма, науки, музики, мистецтва, ремесел, соціальних інститутів тощо.

У міфології народу Лакота (Північна Америка), який належить до племен Сіу, Іктомі виступає як ключова фігура та хитрий бог-павук. Іктомі є одним із центральних персонажів у створенні світу і ландшафтів, які оточують народ Лакота.

За легендами Лакота, Іктомі був здатний змінювати форми та використовував свою хитрість та магічні здібності для впливу на світ навколо нього. Він часто зображується як майстер обману та хитрощів, який може як допомагати, так і шкодити іншим.

Один із міфів розповідає, як Іктомі створив ріки, гори та долини. Використовуючи свої могутні нитки, він протягував їх між різними точками землі, формуючи природні бар’єри та шляхи. Його нитки стали основою для різних ландшафтних особливостей, які створили унікальний світ, в якому живуть Лакота.

Іктомі також відіграє важливу роль у культурі та духовному житті Лакота, навчаючи їх важливих уроків через свої пригоди та історії. Через свої діяння, як добрі, так і погані, він передає мудрість та знання, які формують соціальні норми та цінності народу Лакота.

Міф про Тлалока є одним із центральних у пантеоні ацтекських богів, оскільки він був богом дощу, води та плодючості. Ацтеки вірили, що Тлалок мав вирішальне значення для забезпечення врожаїв та виживання їхньої цивілізації.

Згідно з ацтекськими легендами, Тлалок мешкав у величних горах, звідки керував погодою і дощами. Вважалося, що саме він контролював усі водні ресурси і мав владу над річками, озерами та морями. Його особливе місце проживання знаходилося на вершині гори Тлалокан, яка була описана як райське місце, де душі померлих від водних стихій або тих, хто загинув від блискавки, знаходили спокій.

Щоб забезпечити врожай і зберегти плодючість землі, ацтеки приносили жертви Тлалоку. Ці ритуали включали не тільки приносення їжі та коштовностей, але й людські жертви, які вважалися необхідними для задоволення бога. Вони вірили, що кров і сльози жертв могли умилостивити Тлалока і забезпечити дощі.

Тлалок також був оточений цілим пантеоном інших богів, які допомагали йому у керуванні водними ресурсами і погодними явищами. Серед них були його дружина Чальчіутлікуе, богиня озер і річок, та Тлалоци, маленькі божества дощу, що виконували його волю.

Ацтеки вважали Тлалока надзвичайно важливим, адже він приносив життя та родючість їхній землі. Його дощі були джерелом життя для полів, садів і лісів, забезпечуючи виживання людей та їхньої культури.