Місяць: Серпень 2024

Ходжа Насреддін – це легендарний персонаж, відомий в різних країнах Близького Сходу, Центральної Азії та мусульманського світу. Він є головним героєм величезної кількості коротких гумористичних історій та анекдотів, якими славиться східний фольклор.

Історії про Насреддіна мають багато спільних рис у різних культурах, проте походження та точний час життя Ходжі залишаються спірними. Найбільш розповсюджена версія розповідає про нього як про дервіша або мудреця, який жив у 13 столітті в містечку Сівріхісар (нинішня Туреччина).

У анекдотах Насреддін постає як простолюдин, який володіє незвичайним, часто парадоксальним світоглядом та гострим, іронічним розумом. Його поведінка часто здається дурною та безглуздою для оточуючих, проте за цим приховується глибокий життєвий досвід та мудрість.

Розповіді про Насреддіна сповнені гумору, сатири та алегорій, які висміюють людські вади та недоліки, такі як обмеженість, жадібність, лицемірство чи марнославство. Водночас вони навчають розважливості, толерантності, здатності бачити речі з різних перспектив.

Анекдоти про Ходжу Насреддіна стали невід’ємною частиною усної традиції багатьох культур, інструментом для критики суспільних вад та передачі життєвої мудрості у доступній, жартівливій формі. Він став справжнім народним філософом і символом гостроумства в регіоні.

Сить’я була важливою культурною героїнею у міфології багатьох корінних народів на північному сході США та у прилеглих регіонах Канади. Її часто зображували як молоду і привабливу дівчину.

За міфами, Сить’я навчила людей різним корисним ремеслам і знанням, необхідним для виживання, таким як:

• Гончарство – виготовлення керамічного посуду
• Вишивання – створення візерунків на одязі та інших предметах
• Лозоплетіння – плетіння кошиків та інших виробів з лози
• Землеробство – вирощування городніх культур
• Збирання та використання лікарських рослин

Сить’я також навчила людей моральних цінностей і правил співжиття в громадах. Її часто пов’язували з впровадженням заходів для захисту і шанування навколишнього середовища.

У багатьох племенах східних лісових районів Сить’ю вважали дочкою або посланницею Великого Духа. Їй поклонялися і приносили жертви, благаючи про гарний врожай та мир. Багато свят і церемоній відзначалися на її честь.

Кетцалькоатль (Пернатий Змій) був однією з найголовніших божеств ацтекського пантеону. Він вважався богом вітрів, покровителем ремесел, письма, торгівлі та мудрості. Його культ мав великий вплив на всі сфери життя ацтекського суспільства.

За легендами, Кетцалькоатль був культурним героєм, який прийшов з далеких східних земель і навчив ацтеків численним знанням та навичкам, потрібним для розбудови цивілізації. Він вважався творцем священного календаря, який був серцем світогляду і ритуалів ацтеків.

Кетцалькоатль навчив народ землеробству та вирощуванню важливих культур, таких як кукурудза і бавовна. Він показав, як будувати канали для зрошення та тераси на схилах гір для обробітку землі.

Йому також приписують винаходи важливих ремесел – гончарства, ткацтва, обробки каменю та металів, будівництва пірамід і храмів. Вважалося, що він першим навчив фарбувати тканини і виготовляти коштовні маски.

Крім того, Кетцалькоатль ввів у ацтеків традиції ведення літописів та писемності, мистецтва і музики. Він поширив серед них закони і соціальні норми співжиття, принципи торгівлі та людських жертвопринесень.

Культ Кетцалькоатля був настільки шанованим, що ацтеки сподівалися на його повернення для відновлення золотої ери процвітання і впорядкованого суспільства. Іспанські конкістадори часто видавали себе за втілення цього бога.

Олександр Македонський (356-323 рр. до н.е.) був видатним полководцем та правителем Стародавньої Македонії. Його завоювання мали величезний вплив на розповсюдження грецької культури в регіонах Близького Сходу та Середземномор’я.

Внесок Олександра у світову культуру полягає в наступному:

1. Поширення грецької мови та еллінізація завойованих територій. Внаслідок грецької колонізації в Персії, Єгипті, Месопотамії, Середній Азії з’явилися численні грецькі поселення – поліси, де процвітала античнаспадщина.
2. Заснування нових міст з грецьким урбанізмом та архітектурою, найвідомішим з яких є місто Александрія в Єгипті. Воно стало центром еллінської культури та науки на Сході.
3. Розвиток торгівлі, мореплавства та обмін знаннями між різними цивілізаціями. Завдяки ефективній системі шляхів відбувалося поширення грецьких філософських ідей, мистецтва, технологій.
4. Сприяння взаємопроникненню та синтезу греко-македонської і перської культур. Олександр узяв багато запозичень від перської традиції управління імперією, церемоніалу, архітектури.
5. Патронація наук і мистецтв. Олександр запрошував до свого двору філософів, митців, поетів, істориків. Він організовував наукові експедиції для вивчення невідомих земель і народів.
6. Розповсюдження грецького способу життя та світогляду в усьому регіоні. Культура еллінізму стала знаковим явищем завдяки завоюванням Олександра Великого.

Таким чином, хоча Олександр був насамперед військовим завойовником, його імперія заклала основи для синтезу культур Сходу і Заходу та сприяла поширенню античних цінностей на багато століть.

Мінерва була однією з найшанованіших богинь у римському пантеоні. Її образ був запозичений від грецької Афіни і наділений схожими функціями. Мінерву вважали богинею мудрості, розуму, ремесел, мистецтв і справедливої війни.

Як покровителька ремесел, Мінерва опікувалася майстрами, чиї професії вимагали високих навичок і творчості. Їй присвячували свої здобутки ткачі, пряхи та вишивальниці. Мінерва вважалася охоронницею овечарства та обробки вовни – основи текстильного ремесла.

Під патронатом Мінерви також перебували гончарі, які створювали кераміку та глиняний посуд. Їй молилися за успіх у будівництві осель та розбудові міст. Мінерва була покровителькою ремісників, які працювали з деревом, бронзою та іншими матеріалами.

У сфері мистецтв Мінерву шанували як натхненницю поетів, музикантів та художників. Їй приписували винахід духових і струнних інструментів. Мінерва вважалася покровителькою танцю, зокрема бойових та ритуальних танців з озброєнням.

Її культ був тісно пов’язаний з розвитком науки, лікарського ремесла та передбачення майбутнього. Мінерва охороняла школи та місця для навчання і передачі знань.

У храмах богині проводилися ритуали та свята, присвячені початку різних робіт та ремесел, особливо на весні. На її честь улаштовували музичні змагання, театральні вистави та поетичні читання.

Таким чином, Мінерва в римській міфології, подібно до грецької Афіни, уособлювала широкий спектр ремесел, професій та мистецьких заняттяь, важливих для розвитку римської культури та цивілізації.

Одін був верховним богом у Norse пантеоні і володарем Асґарду. Він вважався богом війни, поезії, шаманізму, магії та мудрості. За легендами, Одін пожертвував одним оком, щоб випити з джерела Урд і отримати nieden – найвище знання й мудрість.

Згідно з міфами, Одін принісся в жертву самому собі, повиснувши на Світовому Ясені Іггдрасилі протягом дев’яти днів і ночей, проколотий своїм же власним списом. Це дозволило йому зазирнути в потойбічний світ і отримати знання рун – стародавніх германських літер, що мали магічну й езотеричну силу.

Після цієї жертви Одін став володарем рун і поширив їх серед богів та людей. Руни використовувались не лише для писемності, але й для ворожби, магії, виготовлення амулетів. Їх вважали джерелом священних знань про світ і універсум.

Крім того, Одін поділився з людьми знаннями поезії, красномовства та усної традиції. Його дружина Фріґґ навчила жінок магії, ткацтва, домашнього господарства. А сини Одіна – Браги та Хеймдалля – були покровителями поетів та музикантів.

Одін також вважався покровителем різних ремесел та мистецтв, зокрема ковальської справи. Його зброярі вміли робити чарівну зброю для богів та героїв.

Таким чином, в скандинавській міфології Одін постає як володар вищих езотеричних знань про світ і людину, які він жертовно здобув і передав людям у формі рун, поезії, усної традиції, магії та ремесел, заклавши підвалини давньогерманської культури.

У міфології юпіків, корінного народу Аляски, Аве (Місяць) та Евоє (Сонце) відіграють вирішальну роль у створенні та підтримці життя на Землі. Вони є важливими божествами, які взаємодіють із землею і її істотами, створюючи умови, необхідні для життя та розвитку.

Згідно з юпікською традицією, Аве, який є Місяцем, та Евоє, яка є Сонцем, спочатку були звичайними смертними, але згодом були перетворені на небесні світила через міфічні події. Вони використовують свою силу, щоб впливати на земні процеси, такі як ріст рослин та цикли розмноження тварин.

Аве відповідає за нічні процеси і ритми, особливо за вплив на припливи і відпливи, що має значний вплив на морське життя. Його фази керують багатьма аспектами природного світу, від росту рослин до поведінки тварин.

Евоє, з іншого боку, принесла світло і тепло, що є життєво важливими для фотосинтезу та росту рослин. Вона символізує родючість і відродження, сприяючи новому життю та забезпечуючи умови, які необхідні для процвітання рослинності і забезпечення їжею тваринного світу.

Міф про Аве та Евоє не тільки пояснює природні явища, але й відіграє важливу роль у культурному та духовному житті юпіків, вчачи їх цінувати та поважати природні ритми та цикли, які підтримують життя на їхній рідній землі.

Міф про Ідзанагі та Ідзанамі є одним з основних у японській космогонії та є частиною створення міфічної історії Японії, яка оповідається в “Кодзікі” або “Записах давніх подій”. За легендою, ці двоє богів були відправлені з небесних верхів, щоб створити першу землю.

Ідзанагі та Ідзанамі стояли на небесному мосту Амано Укіхасі і занурили своє декороване списом, відоме як Амано-Нубоко, у первинні океани землі. Коли вони підняли спис з води, краплі солоної води, які стікали з нього, перетворились на острови, що стали основою для сучасної Японії.

Далі, пара зійшла на ці новостворені острови і організувала шлюбний ритуал, обходячи стовп, який вони встановили. З їхнього союзу народились численні острови, божества природи та інші основні елементи японського ландшафту. Ідзанамі народила богів вітрів, гір, дерев та інші важливі божества, які відіграють ключову роль у природі та міфології Японії.

Денг, у міфології народу Дінка, є втіленням животворних сил природи. Як бог дощу та плодючості, Денг має вирішальне значення для життя і культури Дінка, які традиційно залежать від пасторального господарства та скотарства. Його благословення у формі дощу не лише сприяє росту рослинності, але й забезпечує достатню кількість води в річках і ставках, що важливо для водопою худоби.

Денг часто зображається як благодійна, але водночас сувора фігура, яка може відправляти дощі для підтримки життя, або утримувати їх, щоб навчити свій народ урокам чи покарати за неправильні дії. Його культ включає ритуали та обряди, які мають на меті забезпечити його прихильність і гарантувати регулярні дощі.

Легенди розповідають, що Денг управляє елементами, використовуючи свої божественні сили, щоб стимулювати ріст рослин і забезпечувати плодючість землі. Його вплив простирається також на родючість тварин, що робить його культ важливим аспектом культурної та духовної життя Дінка.

Денг також сприймається як бог-захисник, що охороняє свій народ від злих духів і хвороб, використовуючи свої дощі як символ очищення і відновлення. Вірність і шанобливе ставлення до Денга є ключовими для забезпечення благополуччя і процвітання в громадах Дінка.