Відкриття унікального персонального проєкту Василя Кадара «Те, що завжди з тобою…» відбудеться вже цієї п’ятниці, 9 липня.
Початок о 17.00. Вхід вільний (маска+дистанція).
Довідково:
Василь Кадара – талановитий представник молодого
покоління закарпатської школи живопису. Народився у с. Сокирниця Хустського
району. У дитячі роки основи художньої майстерності отримав в авторській
школі відомого закарпатського митця Ласла Гайду.
Далі навчався в Ужгородському коледжі мистецтв ім. А.
Ерделі та Закарпатському художньому інституті, який закінчив у 2014 р. Був
призером всеукраїнських студентських олімпіад і конкурсів з образотворчого
мистецтва.
З юних років бере участь у колективних художніх
експозиціях. У 2014 р. провів першу персональну виставку, на якій представив
понад 40 робіт різних жанрів і тематики (гірські та сільські пейзажі, портрети,
натюрморти, сюжетні замальовки). Молодий художник активно працює і творчо
зростає, швидко здобуваючи заслужене мистецьке визнання в Закарпатті та
Україні.
Ще з кінця 20-х років про Анатоля Петрицького (йому цього року виповнилося б 115) почали писати в Європі та Америці. Зокрема, про картину «Інваліди», що успішно експонувалася на Венеційській бієнале (1930), у Цюриху (1931), а далі два роки подорожувала Америкою в складі виставки картин, про які найбільше писала європейська преса. Пізніше через «залізну завісу» все забулося. Нині Петрицький має статус вельтмейстера. Зокрема на виставці «Кращі сценографи світу ХХ сторіччя» (1986) у Німеччині Петрицькому надали почесне місце.
Був він людиною театральною і незрівнянним майстром театру для себе. Його розіграші, кпини, часом уїдливі, ба навіть скандальні, виказували вдачу зухвалого футуриста. Така поведінка нагадувала поширену серед дітей гру-дражнилку. Московський балетмейстер Захаров казав про манери Петрицького: «Похмурий український гумор».
Художник Фрідкін пригадував: на репетицію в Харківський оперний театр заходить Петрицький. Побачивши його, колега Олександр Хвостов показує на Анатолія Галактіоновича і каже: «Гадає, що він художник…» На що Петрицький моментально скаламбурив: «А ти хіба Хвостов? Ти — Прохвостов».
Якось Петрицький сварився з директором Київської опери Гонтарем. Той зверхньо кинув: «Я директор, а не Ви». Петрицький принишк, підійшов до вікна й люб’язно попрохав Гонтаря підійти до нього й глянути на вулицю. «Бачите, — сказав він. — Серед тих, що там ходять, директорів багато, а художників — жодного». Гумор, гідний Вольтера: якось Вольтер катався човном із королем Фрідріхом Прусським. Біля причалу човен хитнуло, і Фрідріх вистрибнув. «Ваша Величносте, — озвався Вольтер, — треба було почати з мене. Королів багато, а Вольтер один».
Анатоль Петрицький “Портрет поета М. Семенка”, 1929 папір, акварель
Цікавий випадок згадувала художниця Раїса Гаврилівна Марголіна. Виступає на зборах художник-демагог, каже, що він спершу комуніст, а потім художник. Петрицький — із місця: «А коли настане це “потім”»?
1929-го в Харкові вийшов люксусовий альбом «Театральні строї Петрицького». Нині на аукціонах світу його продають за тисячі доларів. Альбом цей мав у своїй бібліотеці Пікассо. Екстер послугувалася ним, викладаючи основи композиції в Сучасній академії мистецтв Леже в Парижі. Щоправда, в 1940-х цей формалістичний альбом фігурував як компромат на радянського художника, якому «не місце серед професури Київського художнього інституту». Кажуть, що Петрицький розшукував примірники цього видання і знищував.
Так ось, 1929 року на вихід альбому відгукнувся ректор КХІ І. Врона, людина великої культури з партійним квитком. Він віддав належне таланту Петрицького, але самого художника-неслуха назвав «анархо-богем’єрським», на що наш дотепник тут-таки відгукнувся в журналі «Нова генерація» реплікою під заголовком «Відповідь господину Вроні»: «Якщо я анархо-богем’єрський, то Ви, Господине Врона, викапаний клерикал. Бо Ви вихваляєте художника Бойчука, який учився на гроші митрополита Шептицького». Ніхто й не гадав, що за цією грою-дражнилкою уважно спостерігали відповідні органи, які згодом вставлять ці пустотливі формулювання у смертні вироки.
Блискучою містифікацією в тому самому журналі був жартівливий некролог по поетові Семенку, написаний самим Семенком. Річ у тім, що на критику бойчукістів у «Новій генерації» журнал «Літературний ярмарок» озвався таким чином: «Якщо бойчукісти не художники, то й Семенко не поет. Поета Семенка нема». І в некролозі в траурній рамочці зазначалося: «Труп Семенка знайшли на вулиці. Його вбито якимсь тупим знаряддям (можливо, «Літературним ярмарком»)». Услід за некрологом ішли спогади Петрицького про «вбитого» приятеля: «Я бачу, як живого, Семенка: невеликого зросту, з кучерявою кучмою волосся, як у негра. Коли заплющити очі, то він дуже подібний до Пушкіна. А коли розплющити, то бачиш монголоїдні очі. Це пояснюється тим, що його мати довгий час жила як не в Японії, так у Владивостоці».
Анатоль Петрицький “Абстрактна кубістична композиція”, 1923 полотно, олія
А ось спогад директора Українського музею Олександра Тимофійовича Кнюха. У 1950-му його призначили головою Комітету з мистецтва замість художника-адміністратора Пащенка. Петрицький, із його любов’ю до «театру для себе», при зустрічах дражнив Пащенка петлюрівцем, бо той начебто свого часу був завербований до петлюрівського війська. Пащенко поскаржився до ЦК КП(б)У на образу. Обох було викликано до партійного секретаря. Той звернувся до Петрицького: «Олександр Софронович ображений тим, що Ви називаєте його петлюрівцем». Підкреслено ввічливо Петрицький відповів: «А хіба це не так?» Секретар спалахнув і почав матюкатися. Перепуджений Петрицький вибачився перед Пащенком і наступного дня всі поїхали на декаду українського мистецтва до Москви. У готелі номери Кнюха, Петрицького і Пащенка виявилися поруч. Вийшли всі одночасно, і Петрицький улесливо звернувся до Кнюха: «Який гарний новий голова у нас! Молодий, вродливий!» — (У цей час до них наблизився Пащенко). — «А попередній голова — петлюрівець!».
Проте за сталінської доби траплялися ситуації, коли було не до жартів.
Наведу розповіді про Петрицького його друга й соратника Василя Дмитровича Єрмилова. 1939 року вони вдвох у Харкові готували проекти оформлення українського павільйону Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Петрицький малював імпульсивно, ще й коментував: «Бачиш, лінія йде сама туди, куди слід». Заздрісники знеславили Петрицького: він малював портрет ворога народу Скрипника. Ескізи було відхилено, а Петрицького вирішено передати в руки НКВД. Зроблено це було «на прохання трудящих». Єрмилов показав мені статтю в харківській газеті, підписану чотирма «трудящими з пильним оком». У ній уклінно прохали розстріляти двох поганих художників — Касіяна («Навіщо він прибув із Заходу на Радянську Україну?») і Петрицького, який малював ворогів народу. Єрмилов зустрів свого друга за тиждень у кав’ярні й одразу не впізнав — настільки той схуд.
Анатоль Петрицький “Князь Ігор” Ескіз до опери О. Бородіна, 1929 папір, аварель, гуаш
Пізніше харківський художник Страхов розповів мені про подальші події. Справу двох «відщепенців» розглядали збори харківських художників. Так тоді годилося робити. Для статистики приєднали ще й Страхова. На зборах Касіян, схопившись за голову, нервово розгойдувався, як єврей на молитві. Петрицький сидів, мов аршина проковтнув, і, не кліпаючи очима, дивився на президію. А Страхов не розгубився: «Я вибіг на трибуну і почав гримати — на кого руку піднімаєте? Петрицький уславив соціалістичне мистецтво за кордоном, Касіян був радянським громадянином іще в Празі. Мій плакат із Леніним одібрав золоту медаль у Парижі, й комуністи всього світу носять значки з цим зображенням». Учасники зборів були деморалізовані й не зважилися засудити своїх товаришів.
Наприкінці 1933 року влада зібрала «Пленум Оргбюра Спілки радянських художників і скульпторів УРСР» (Зауважу, що Спілку створили лише в 1938-му — чотири роки пішло на розстріли та приручення). Кожен мав картати себе або своїх товаришів за помилки, вказані партійним функціонером. Бойчук мав засуджувати бойчукізм, колишні футуристи — футуризм. Доповідач дав орієнтири, чого не можна робити в живописі, та показав репродукції «буржуазного Пікассо» і місцевих художників-натуралістів, бо «повзучий натуралізм» не міг за своєю сутністю видавати бажане щасливе життя за вже існуюче. І ось Петрицький, великий прихильник Пікассо та своєї вчительки Екстер, приятельки Пікассо, дозволяє собі ризиковане: «Коли товариш Хвиля показав Пікассо, то зал серйозно дивився на всі деформації художника, а коли говорилося про ту або іншу роботу натуралістів, у залі був підленький глузливий смішок. Тоді я звернувся до тов. Ганса (А то був функціонер невисокого розряду. — Д.Г.) із запитанням: чим він пояснює те, що зал серйозно сприймає Пікассо і що тільки кілька старих або всім відомих своєю некультурністю художників засміялися, та й то дуже боязко, незграбно». «Але ж виявляється, — продовжував Петрицький, — Пікассо буржуазний, чого ми не знали. Партія розкрила нам очі, і нам тепер із Пікассо не по дорозі». А завершив покаянний свій спіч Петрицький, як завше, у блазенському дусі: «Мистецтво, — як проститутка: що більше йому даси, то більше воно дасть».
Під час війни Петрицький опинився в Алма-Аті. Якось він прийшов до свого приятеля художника Злочевського і попросив позичити 2000 рублів. Чемно подякувавши за гроші, Анатолій Галактіонович вийшов на вулицю, і Злочевський почув його волання: «Яке неподобство! Я, заслужений художник, двох тисяч не маю, а він має!» Злочевський кинувся до нього — як це розуміти? Той відказав: «Петю, ти знаєш, як я тебе поважаю, але я не можу не зачепити людину».
Він був дотепник на межі дозволеного. Колись я, готуючи альбом кращих обкладинок і титулів українського друку, вирішив репродукувати вражаючий експресивно-конструктивістський титульний аркуш роботи Петрицького до книги «Р.VX Рік жовтневої революції XV». Слово «рух» і цифра XV сприймались як перевертень (паліндром). Шрифтова композиція складалася з імен авторів цієї антології, письменників і художників.
Гра з цифрою XV натякала на поширений тоді серед творчої інтелігенції антипартійний анекдот: Малограмотний активіст читає панегіричний текст на честь XVІІ з’їзду: «Нас посилали на взяття Зимового, і ми брали Зимовий. Нас посилали на ХУ…» — «Іване Петровичу, — шепоче йому секретарка, — це на «сімнадцятий».
Анатоль Петрицький “Портрет письменника М. Доленга”, 1929 папір, акварель
Придивіться до слова «Р.VX». Римське V тут також схоже на «У», а відповідно рік жовтневого перевороту можна читати як «ХУ».
1947-го у «вождя всіх народів» розпочався черговий репресивний напад. Усі галузі Радянського Союзу мали до цього приєднатися. Академія мистецтв СРСР і її президент Олександр Герасимов уже й не знали, з чим розправлятися. Здається, було викорінено все — від постімпресіонізму до абстракціонізму. Залишалися недоторканними лише реалізм та імпресіонізм. Меч упав на імпресіонізм. Терміново було видано брошуру-вирок «Імпресіонізм на службі імперіалізму». На кожного художника заведено досьє: Ренуар, який ночував у революційному Парижі, а вдень їздив малювати етюди на передмістя — у Версаль, який був у юрисдикції монархістів, — підлягав осуду за «перебування на території, окупованій ворогом». На Сезанна, який нікуди не виїздив, знайшли інший компромат: він був католик, себто вірив у Бога, якого насправді не було.
Київських художників зібрали на чергове анафемствування. Озлоблений Петрицький, як завжди, утнув непередбачуване. Він заявив: знову партія відкрила нам очі. Так давайте ж засудимо Олександра Герасимова, ініціатора цієї кампанії, який навчався в імпресіоніста Коровіна і, бувало, сам малював імпресіоністично.
Але, як член більшовицької партії, Петрицький і сам не раз мусив говорити те, що «положено». Тетяна Нилівна Яблонська розповідала мені: «Я на Ваше, Дмитре Омеляновичу, прохання почала писати спогади про Петрицького. І припинила. Бо пригадується неоковирне. П’ятдесят другого року я побувала в Кракові та з молодим комсомольським запалом переконувала краківських абстракціоністів у перевагах соцреалізму. Повернувшись до Києва, розповіла нашим художникам про загнивання західної культури. Петрицький підійшов до мене і сказав: Навіщо Ви говорите про те, чого не знаєте? Мені стало соромно. Наступного дня він виступав на партзборах і з трибуни, як секретар парторганізації, таврував «гнилий Захід» учорашніми моїми словами».
Починаючи з 1930-х, Петрицький-художник змушений був відступати в бік соцреалізму. Він мусив задіювати лише частину свого величезного обдарування. Але й за таких умов йому часто вдавалося зберегти експресію, часом парадоксальну. Скажімо, декорації до пустопорожньої опери «Щорс» були майже безбарвними, а натуралістичний реквізит нужденним. Натомість сцена «Смерть Тараса» з опери «Тарас Бульба» приголомшила всіх чорними барвами й несамовитою ван-гогівською покрученістю форм. На дворі стояв розстрільний 1937-й. Комісія, що приймала спектакль, була настільки пригнічена та спантеличена побаченим, що рекомендувала зняти цю сцену й закінчити спектакль прапором козацької перемоги над Дубно. До речі, відтоді ця опера йде повсюди без трагічного фіналу.
Весну Музей сучасного українського мистецтва Корсаків розпочинає з міжмузейного проєкту Бориса Фірцака «Портретація».
Вже 12 березня о 17.00 відбудеться відкриття виставки. Вхід вільний (маска+дистанція).
Виставка діятиме до 18 квітня.
До слова, Борис
Фірцак працює в жанрах живопису, графіки, сценографії, архітектурного дизайну,
а також як художник кіно і театру. З 2006 р. є членом Всеукраїнської творчої
спілки «БЖ-арт», а у 2014 р. приєднався до мистецького об’єднання київських
художників «Синій жовтень».
Твори Бориса Фірцака зберігаються у Музеї видатних діячів
української культури (Київ), Державному музеї театрального, музичного та
кіномистецтва України (Київ), Фонді Мазоха (Львів), Будинку-музеї М. Волошина
(Коктебель), у приватних зібраннях в Україні, Польщі, Австрії, Данії, США.
У живописному репертуарі художника є натюрморти і пейзажі, але найвагоміша та найрепрезентативніша складова його практики — саме портрет.
Довідково: Український художник Борис Фірцак народився в 1961 у Закарпатській області. Закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Г. Шевченка (1979) та Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова (1984). З 1987 бере участь у республіканських і міжнародних виставках. Член Всеукраїнської творчої спілки художників «БЖ-АРТ» (2006). З 2014 – учасник мистецького об’єднання київських художників «Синій жовтень». Твори зберігаються у Музеї видатних діячів української культури, Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, Фонді Мазоха у Львові, Будинку-музеї М. Волошина в Коктебелі, Музеї українського живопису (Дніпро) та у приватних зібраннях України, США, Австрії, Данії, Польщі, Росії, Чехії.
Арт-проєкт «ІМУНІТЕТ»: мистецтво – це аптека для зміцнення духу
Цей задум націлений на професіоналів та митців-початківців, які по завершенню проєкту матимуть унікальну можливість розмістити свої витвори мистецтва у залах Музею Корсаків. Його мета полягає у тому, щоб підвищити психологічний імунітет суспільства, адже:
мистецтво – це
аптека для зміцнення духу
митець – духовний
провізор народу
арт-об’єкти –
соціальні ліки
Отже, в рамках цього проєкту, кожен охочий створює роботу, яка б покращувала психологічну атмосферу у суспільстві та демонструє процес її творення у соціальних мережах (ролик до 1 хв.)
Розмір, напрямок і техніка робіт – довільні.
Умови проєкту.
Підтвердження участі в: Instagram,
Facebook, е-mail
Два фотозвіти в соц. мережах (Facebook або Instagram) із хештегом #імунітетмсумк та @msumk_lutsk
Три відеозвіти в соц.
мережах (Facebook або Instagram) із хештегом
#імунітетмсумк та @msumk_lutsk. Тривалість –
протягом карантину
До виставки у МСУМК будуть
включені роботи, відібрані Художньою радою музею із врахуванням голосування в Інтернеті. Кожен учасник
отримає буклет, який буде створений по завершенню проєкту.
Арт-платформа «Антиципація
2020»: національний діалог у
контексті мистецтва в умовах соціальних катаклізмів
Відомо, що митці, з одного боку, як оголені нерви, найбільш гостро
відчувають соціальні катаклізми, а із іншого із високою імовірністю здатні
прогнозувати майбутнє. Тому ми хочемо створити платформу, де можна було б відрефлексувати
свої емоції, висловити свої думки, що у перспективі може стати корисним для
нас, чи наших нащадків.
Мета:
Створити інтернет-майданчик для комунікації митців та
глядачів на тему пандемії, її впливу на розвиток людства у цілому та на
мистецтво зокрема, що сприятиме становленню нового етапу трансформації
мистецтва та формуванню колективного естетичного імунітету проти політиканства,
невігластва, меркантильності, цинізму…
Суть проєкту:
Кожен, для кого мистецтво є частиною його життя, може дати
відповіді на такі запитання:
Чи було у Вас
відчуття біди перед початком епідемії, у чому воно проявлялося?
Які позитивні
зміни пандемія принесе людству?
Як зміниться
мистецтво після пандемії?
Роль мистецтва у
подоланні постпандемічного синдрому?
Умови:
Записати відповідь на вище запропоновані запитання на відео за допомогою телефону чи іншого пристрою (до 5 хв.)
Надіслати матеріал на e-mail МСУМК та прикріпити на сторінках в соцмережах із хештегом #антиципація_мсумк
Інтерв’ю будуть викладені на Ютуб-каналі «Антиципація 2020»
Кращі думки будуть включені до документального фільму «Антиципація 2020», який створимо по завершенню проєкту.
Поки «картини на карантині», Музей сучасного українського мистецтва Корсаків оголошує арт-челендж та проект «Асоціації» для усіх охочих.
Арт-челендж«Моя вакцина – мистецтво»: творіть та вигравайте
Отже, суть арт-виклику під назвою «Моя вакцина –
мистецтво» полягає в тому, що будь-хто може власноруч створити арт-об’єкт і при
цьому взяти участь у розіграші брендових подарунків від МСУМК.
Умови арт-челенджу
надзвичайно прості:
✓створіть візуальний арт-об’єкт вдома за 1-3 дні на вільну тему, формат, техніка, матеріал, розмір – абсолютно довільні
✓закиньте роботу у Facebook або Instagram із #my_vaccine_art та @msumk_lutsk
✓передай естафету 2-3 друзям, позначивши їх у дописі
Фаворитів обираємо шляхом голосування в інтернеті та за кількістю вподобайок❤
Активні учасники отримають брендові подаруночки від
МСУМК!
Заражаємося не вірусом, а мистецтвом!
Проєкт «Асоціації»: мислити, розриваючи шаблони…
Другий проект під назвою «Асоціації»: кожен охочий
коментує, висловлює свої думки, асоціації та створює свою концепцію до твору з
експозиції МСУМК, який буде запропонований до обговорення на сторінках у соцмережах
#МСУМК (Facebook, Instagram).
Що і де треба
зробити:
• У Facebook – висловити свою думку стосовно
концепції твору у формі коментаря під постом із запропонованою роботою;
• В Instagram – голосове повідомлення в дірект з думкою
про цю роботу.
Відтак, кращі думки будуть використані, як експлікації
(візуальні, аудіальні) до творів при експонуванні у МСУМК.
Мала Академія сучасного мистецтва, яка працює на базі Музей Сучасного Українського Мистецтва Корсаків розширила коло слухачів. Відтепер тут навчатися можуть дітки і молодшого шкільного віку. Зараз триває набір у старшу групу 11-13 років та молодшу групу 6-7 років.
Автор програми і куратор Богдан Мисюга – викладач Львівської національної академії мистецтв.
Навчаємо чотирьох предметів:
• графічний образ;
• кольорознавство і техніки малярства;
• час і простір;
• історія художньої форми (історія національних художніх традицій у мистецтві, історія стилів, семіотика, це все – у комплексі із теорією музики та театру).
Хочете самі побачити і переконатись – приходьте на заняття!
Формат навчання: заняття в понеділок, середу і п‘ятницю, початок о 15:30, тривалість 3 год.
Запис та деталі за тел.: 066 920 88 51, 050 660 54 76
На базі Музею сучасного українського мистецтва Корсаків вже у вересні стартує Мала академія сучасного мистецтва. Хто і кого там навчатимуть, а також про основні напрямки навчання розповідає Богдан Мисюга, викладач Львівської національної академії мистецтв.
–
Пане Богдане,
Мала Академія сучасного мистецтва.. Чому саме вона, а не традиційна художня
школа, де вчать малювати яблука, кола і дерева?
– Стара
метода давно себе вижила і до сих пір лежить на світоглядній системі
соціалістичного реалізму. Вона відштовхує талановитих дітей від
творчості. Стара школа вчить творити ілюзію життя без глибокого розуміння
теорії художньої форми, а ми навчаємо розуміти витоки мистецтва і формувати
свою художню мову. Завдяки Корсакам у Луцьку зараз найкраща колекція
сучасного мистецтва в Україні. Але ці твори мало хто розуміє – бо немає
культури сприйняття сучасного мистецтва. Нова дитяча академія має також
завдання формувати новий смак – близький до сучасності.
– У чому полягає інноваційність навчання за західними методиками?
– Ця
методика інноваційна тільки для нас, ну хіба ще для росіян і білорусів. За
подібною методикою працюють дитячі художні заклади Європи ще від 1950-х років.
Пишучи програму малої академії сучасного мистецтва я взяв за основу теоретичні
праці українських авангардистів: В.Кандинського, К.Малєвича та Олександра Богомазова. Ці методики вчать
передавати засобами мистецтва свої відчуття, інколи навіть не зображаючи
предметів. В основі інноваційних методик – еволюція ставлення людини до
сучасності, де є місце і колажу і інсталяції і відео-арту.
– Скільки у навчальній групі буде діток?
Можливе вікове розмежування: від 6 до 9 років, 10-12 років?
Набираємо із 12 років, але якшо будуть діти 11, або 13-14
– років – їх ніхто не вижене. Просто можуть бути проблеми в адекватному
сприйнятті матеріалу. Крім того повна програма школи 5 років, і хтось зі
старших може не встигнути її пройти до вступу в дорослу Академію.
–
Пане Богдане, хто будуть викладачі? Чим вони вирізняються від вчителів
уроків «Образотворчого мистецта» у звичайній школі та викладачів студій,
художніх шкіл?
– Викладачами
будуть молоді випускники Львівської академії мистецтв, котрі мають досвід
роботи з дітьми. Їх перевага – відсутність стереотипів і рабського
ставлення до державних програм. Молоді люди в стані перетравити нові методики.
Крім того – вони ще самі розвиваються і роль “граючого тренера” для
цього дуже підходить.
– Скільки часу триватиме навчання і його
періодичність? 2-3 рази на тиждень, у вихідні дні? Скільки загалом місяців чи
років, щоб набути необхідних навиків?
– Навчатимуть
3 години в день і спочатку 3 рази на тиждень. Далі перейдуть за бажанням на 4
годинний день і 4 дні. Четвертий вихідний плануємо віддати музиці чи танцям, бо
без музики і просторового ритму неможливе навчання сучасного мистецтва.
– Фарби, полотна, фартушки та необхідне
приладдя для різноманітних технік входять в оплату і, до речі, яка вартість
навчання?
Всі матеріали входитимуть у вартість. А вартість
місячного навчання для особи коштуватиме 1600 грн.
– Чому саме навчатимуть в Малій Академії
сучасного мистецтва? Які програми, детальніше про них?
Навчатимуть чотирьох
предметів: графічний образ,
кольорознавство і техніки малярства, час і простір, історія художньої форми (
історія національних художніх традицій у мистецтві, історія стилів,
семіотика, це все у комплексі із теорією музики та театру).
Особливість новітніх програм у тому, що діти вивчатимуть
художні навики разом із історією еволюції художніх засобів: від примітивних
форм підсвідомих відчуттів найдавнішого мистецтва – аж до віртуальних
конструкцій в інтернеті та сучасному просторі. В Україні така програма аналогів немає, проте
у світі – саме так зараз в основному і працюють із талановитими дітьми.
– Чому
варто дитині вчитися малювати, творити, що це дає?
Навчання у нашій школі буде спрямоване на розвиток
емоційного інтелекту. Програма створена так, щоб дитина уміла легко відчитувати
та творити візуальні та звукові знаки в природі та житті. Це розвиває адекватне
ставлення до сучасних змін. Такі діти легко сприйматимуть просторові науки
графічного дизайну, архітектури, театру. Найважливіше те, що вони розумітимуть
сучасне мистецтво, а отже знатимуть про зміни у суспільстві швидше за всіх.
ДЛЯ ЗАПИСУ В МАЛУ АКАДЕМІЮ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА ТЕЛЕФОНУЙТЕ 066 920 88 51
Мистецтво багатогранне і цікаве, воно надихає і хвилює, розвиває, дарує людині естетичну насолоду як глядачеві, та можливість проявити себе як творцеві. Знайомити дітей з мистецтвом, ділитися з ними своїми враженнями необхідно з раннього віку. А, якщо ще й у дитини є бажання та проявляється хист, то не гайте часу!
У вересні при Академії сучасного мистецтва на базі Музей Сучасного Українського Мистецтва Корсаків усім охочим юним художникам радо відкриє двері Мала Академія Сучасного Мистецтва. Її унікальність в тому, що вперше в Україні навчання мистецьких практик відбуватиметься за західними інноваційними методиками!
Професійні викладачі у простій та доступній формі, але водночас пізнавально та цікаво знайомитимуть учнів з кольорознавством, технікою малярства, графічним образом, історією художньої форми.
Близько двох десятків скульпторів з різьби по дереву з’їдуться до Луцька на перший грандіозний симпозіум майстрів, що з 20 по 25 серпня триватиме в культурно-розважальному центрі «Адреналін Сіті». Ця подія світового рівня, оскільки Луцьк прийматиме майстрів не тільки з різних міст України, а й країн Європи, Білорусі.
Такий грандіозний захід присвячений 10-ій річниці «Адреналні Сіті» та першій річниці Музею сучасного українського мистецтва Корсаків.
Упродовж тижня з бензопилами в руках майстри вирізатимуть дерев’яні скульптури, які потім залишаться на території закладу і стануть окрасою арт-парку «Містерія». Не менш цікавим та видовищним стануть змагання зі Speed carving. Протягом двох годин скульптори по дереву змагатимуться у швидкісній різьбі, а їхні витвори можна буде придбати наприкінці заходу.
Оцінюватиме роботи професійне журі, яке визначать перші три призові місця, також на результат журі вплинуть глядацькі симпатії.
Крім того, поціновувачі фестивалю урбаністичного мистецтва «Поліхрома» матимуть змогу насолодитися новими муралами на території «Адреналін Сіті».
Буде неймовірно драйвово!Наш фестиваль відбудеться за підтримки:Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства;ТОВ “Андреас Штіль”;ТОВ «КЕМІКАЛ-ЗАХІД» – офіційний дистриб’ютор високоякісних екологічно чистих лакофарбових матеріалів провідних виробників Італії.
