Категорія: Суаре

В обласному центрі Волині обговорили творчість мисткині Людмили Лободи.

Захід відбувся 23 березня в галереї сучасного мистецтва України «Арт-кафедра», що знаходиться в Adrenalin Сitу.

Під час дійства на стінах «горіли» полотна. Вогняні барви степу перепліталися з космосом зображень людських стосунків, котрі майстриня довела до крайньої відвертості.

Це була перша персональна виставка Людмили Лободи, яку відвідали мистецтвознавці, галеристи, колекціонери, друзі та родичі художниці. Самої ж мисткині не було. За словами доньки, Людмила в цей час «доглядає за татом» (чоловіком, – авт.).
Вся творчість Людмили дуже біографічна. Коли художниця створювала свої роботи, вона була максимально чесна та вільна перед полотном. Її творчих доробків налічується до двох тисяч, і всі вони різного характеру та стилю.

В 70-х роках разом із чоловіком художниця створила серію гобеленів та килимів. На виставці ж представили ретроспективу творчості художниці від кінця 60-х до двотисячних.

«Це своєрідне попурі, тільки в основі лежать художні твори мисткині. Ми намагалися відібрати потрошки з кожного періоду її життя», – розповіла дочка художниці Соломія.
У першому залі «Арт-кафедри» представили ранню творчість Людмили Лободи, коли вона експерементувала з технікою сфумато, тобто з ніжними та плавними тонами.

У другій залі – драматичні роботи. Тут вагому роль художниця віддавала сюжетам на біблійну тематику: «Христос перед Пілатом», «Розп’яття», «Таємна вечеря».
Наступна зала називалася «автохтони», де були представлені портрети людей. Художниця зображала на цих картинах селян степового краю в гротескному та грайливому характері, які сповнені поваги, аристократизму та внутрішньої зосередженості. Окрім того, представлені були портрети містян, які наповнені величчю та трагізмом української історії та культури.

Анатомію людського тіла Людмила Лобода подає дещо розмито, демонструючи гострі еротичні почуття за допомогою яскравості, контрастності плям та кольорів.
«Щоб знати, що відбувається сьогоні, ви дивитеся новини, але якщо ви хочете дізнатися про майбутнє, слідкуєте за творами сучасних митців», – зазначив мистецтвознавець Андрій Кісь.

Отож, організатори радо запрошують на виставку всіх шанувальників сучасного мистецтва, художників і студентську молодь.

22 грудня в Галереї сучасного мистецтва України “Арт-кафедра” відбулась культурно-мистецька акція, присвячена творчості волинського художника Андрія Ніколаєнка.
Як зазначила керуючий партнер галереї Леся Корсак, однією з ланок роботи галереї є дослідження і популяризація забутих імен талановитих українських художників. Однією з таких постатей є Андрій Єфремович Ніколаєнко, який жив і творив у місті Луцьку. Відомостей про життя цього талановитого митця дуже мало, проте відомо, що він син розкуркулених і засланих в Архангельську область українців. Виховувався у дитячому будинку, пережив Голодомор, війну та всі лихоліття поствоєнного періоду. Ще у притулку вихователі помітили творчі здібності хлопця і приносили йому картинки з журналів, які він вправно перемальовував. Пізніше, працюючи на військовому заводі в Архангельську після зміни за вказівкою парторга малював комуністичні плакати.
Андрій Ніколаєнко – вихованець Харківської школи. Перебрався на Волинь наприкінці 1950-х років, поповнивши когорту місцевої творчої інтелігенції.
На вечорі була присутня вдова художника – Валентина Ніколаєнко, яка поділилася спогадами про життя і творчість митця. Зокрема, жінка розповіла що справжнє прізвище Андрія – Миколаєнко, по-батькові – Охрімович. Проте, “комуністична машина” прагнула стерти генетичний код українців, тому у дитбудинку ім’я було зрусифіковане на Андрій Єфремович Ніколаєнко.
“Працювати треба, а люди оцінять”, – пригадує слова чоловіка пані Валентина, яка прожила з ним понад 50 років. – “Митці справді не від світу цього. З ним тяжко було жити, але з ним було цікаво. Це є стержень життя, без якого саме життя неможливе”, – зазначила вона, додаючи що Андрій Ніколаєнко завжди був напрочуд скромним і працелюбним, найбільше боявся перетворитися на заробітчанина.
Олійне малярство, акварель – улюблені техніки художника. В творчій спадщині художника – портрети, пейзажні етюди, натюрморти. Всьому, що створив Андрій Ніколаєнко притаманні поетична проникливість настрою, вишуканість і висока культура виконання.
В невеличкій експозиції представлено лишень кілька робіт художника, які вдалося відшукати у фондах Художнього музею міста Луцька. Проте, організатори заходу мають на меті відшукати більше відомостей та робіт Андрія Ніколаєнка.

27 жовтня в Галереї сучасного мистецтва України «Арт-кафедра» відбулась презентація альбому “Метафоричний реалізм Миколи Кумановського”, присвяченого творчості видатного художника Миколи Кумановського.

Як розповіла керуючий партнер галереї Леся Корсак, цей альбом став четвертим виданням галереї.
“Вважаю, що така особистість як Микола Кумановський заслуговує на цей альбом. Проект розпочатий задовго до смерті художника. Сам Микола Кумановський бачив як ведеться робота над його створенням, вносив свої зауваги. Однак, життя склалося так, що побачити альбом митцю за життя не довелось”, – зазначила вона.

Леся Корсак розповіла, що видання містить 308 репродукованих творів художника (малярство, друкована й авторська графіка, акварель) із колекції галереї. Водночас тут можна побачити низку цікавих фото із особистого архіву митця. Візуальний ряд альбому доповнено текстом об’ємного дослідження мистецтвознавця Зої Навроцької про життєвий та творчий шлях Миколи Кумановського із вичерпною інформацією про головні етапи діяльності, пошуки й здобутки художника в царині образотворчого мистецтва й літератури, його активну громадянську й патріотичну позицію. Статтю завершує перелік виставок Миколи Кумановського. Прекрасним доповненням видання є список літератури про художника, а також видань ним здійснених.
Альбом вийшов друком у видавництві “Коло” у місті Дрогобич. Тираж видання – 500 примірників. Проте, як зауважили організатори, якщо видання користуватиметься популярністю серед читачів, його будуть перевидавати.

Під час презентації альбому можна гості вечора спілкувалися з ініціаторами видання, творчим колективом, який працював над його створенням, ділилися враженнями від видання і, звичайно, ще раз згадували добре ім’я художника Миколи Кумановського.

31 серпня у Галереї сучасного мистецтва України “Арт-кафедра”, що в “Адреналін Сіті” відбувся культурно-мистецький захід, присвячений пам’яті видатного художника Миколи Кумановського.
Саме 31 серпня йому б виповнилось 65. Саме з цієї нагоди шанувальники його творчості, друзі, знайомі та родичі митця зібралися не просто згадати про цю цікаву і багатогранну особистість, а й вшанувати пам’ять, обговорити і донести до суспільства його громадську позицію та творчий доробок.
На вечір зібралось чимало лучан, які переплели свої життєві стежини з талановитим митцем. Ділилися спогадами всі, хто працював разом, хто був знайомий з творчістю.
Своїми теплими спогадами про цю непересічну особистість поділилася керуючий партнер галереї Леся Корсак. Адже її знайомство з Миколою Кумановським відбулось через картину, яку подарували її чоловікові на ювілей. Побачивши, який інтерес твір викликав в оточуючих, сім’я Корсаків вирішила ближче познайомитися з Миколою Кумановським.
“Вже з першої зустрічі було видно, наскільки це глибока людина, наскільки важкий та тернистий шлях позаду. Про цю людину можна сказати, що поєднує у собі реальне та нереальне, оскільки бачитися хотілося все більше і більше, розповіла Леся Корсак. – “Він розвинув у нас любов до українського мистецтва. Він показав, яким є український художник у цей час, наскільки розпорошеними є його колекції. Саме він наштовхнув нас на створення цієї галереї. Нині ми маємо 308 його творів і робота з пошуку його інших робіт триває”, – зазначила Леся Корсак.
“Величезна, подвижницька робота зроблена ним. Твори Кумановського не можна вписати ні в яку формулу. Я б назвав його магічний символізм” – саме таким у пам’яті письменника Івана Корсака зринув образ видатного митця.
На грані емоцій кожен твір художника. Подібний камертону, Микола Кумановський став прикладом для наслідування не одному поколінню молодих художників. Адже власним прикладом він показував оточуючим, якою цілісною і наполегливою повинна бути творча особистість.
Товариш художника Віктор Наумчик пригадав, що з Миколою Кумановським вони не раз говорили хто такий друг, товариш. Він все життя шукав друга сильнішого за себе. Певно, він так його і не знайшов.
Вечір розтанув у віршах, цитатах, спогадах про генія, філософа і справжнього патріота України Миколу Кумановського. У залі галереї гості вечора мали можливість оглянути десяток робіт останніх років життя митця.
На завершення Леся Корсак поділилася, що зовсім скоро вийде каталог основного фонду митця, а це 308 робіт. Та коли, ще при житті, вже будучи важко хворим, художник мав змогу переглянути орієнтовний варіант каталогу, то здивувався. «Невже все це зробив я? Невже це моє?», – відразу запитував. Трохи згодом вже сам собі відповідав: «Краще я би ще жив».

Модерне мистецтво не визнає умовностей, не має обмежень і виходить за рамки будь-яких правил. Підтвердженням цього є творчість київських постмодерністів Андрія Александровича-Дочевського та Анатолія Твердого, які у п’ятницю 19 лютого завітали до галереї сучасного мистецтва України «Арт-кафедра».

Попри те, що обидва митці мають серйозні доробки живопису, їхній художній талант не обмежується створенням полотен. Андрій Александрович-Дочевський є головним художником Київського національного академічного театру імені Івана Франка, відтак, створює неймовірні сценографії для театральних постановок. Анатолій Твердий керується у житті та роботі принципом: робити те, що відчуваєш, і серед його робіт – надзвичайні інсталяції, в яких модерна скульптура відтворюється у динаміці і несе глядачу глибокий філософський меседж.

Художник-постмодерніст Андрій Александрович-Дочевський є головним художником Київського національного академічного театру імені Івана Франка
Відвідувачі «Арт-кафедри» добре знайомі із живописом Андрія Александровича-Дочевського. Відразу при вході у галерею вже кілька місяців виставлений його триптих «Адам, Ліліт і Єва».

Художник каже, що ця робота – початок біблійного циклу, і наступною планує зобразити історію Каїна та Авеля. Передає Старий завіт постмодерніст у своєрідній манері: хтось би назвав це еротикою, а Александрович-Дочевський каже, що не розуміє, чому люди вирішили прикривати тіло, а, приміром, ніс і вуха лишають голими.
«Це єврейський апокриф, він не увійшов до Старого заповіту, за яким першою дружиною Адама була не Єва, а Ліліт. Бог створив її так само, як і Адама, а не як Єву – із ребра. Але перша дружина не підкорялася Адамові, точніше – законам, які пропонували на той час… Думаю, характером Ліліт була близькою до українських жінок: вони такі ж вільні, повноцінні люди – не з ребра зроблені», – прокоментував триптих автор.

Андрій Александрович-Дочевський каже, що любить зображати людське тіло. За спиною – репродукція його картини «Дівчина на кулі», яку художник називає полемікою з Пікассо
«Український театр, на жаль, існує в тому просторі, який був років тридцять тому, і не рухається. Я – повністю за реформи, які мають відбутися. А в живописі я – сам собі сценарист і драматург, актор, художник і режисер», – розповів Андрій Александрович-Дочевський.

«Я маю цікавість до тіла як до субстанції, ми ж усі народжуємося голими, і не має на нас усіх цих прикрас… Цікаво, чому ми не ховаємо ніс чи вуха, а ховаємо інші речі, це ж трохи абсурд. Мої роботи у стилі ню – це не закоханість у жіноче тіло, це просто портрети тіла», – каже постмодерніст.

Проект «Стільці» був виставлений у львівській «Дзизі»
«Аби заявити про себе у світі дорослих дитина обирає підвищення. Цим підвищенням може бути табурет, а інколи – перекинутий таз, стілець тощо. Звідти – зверху – можна читати вірші або співати, проявляти свою акторську сутність. Таким чином, стілець є першим театральним помостом, тобто – сценою. І це – по-перше. По-друге, одяг та речі, що залишились забутими на стільцях, зберігають дещо від власника. У дитинстві в темній кімнаті ми лякались забутих речей на стільцях, вигадуючи із них цілі образи. Взаємодія речей зі стільцями народжує химери. По-третє, окрім ужиткового значення, стілець етимологічно – стіл, це той же престол, або трон і символізує закон та владу, або владу закону. Влада завжди знаходиться в діалозі з особистістю, або в монолозі. Тож представляючи проект «Стільці», прагнули практичним засобом, кольорово, безкольорово, безпредметно чи химерно студіювати сучасний стан взаємин в різних соціальних ситуаціях», – пояснив митець, чому героєм цілого циклу робіт виступив предмет меблів.

Картина «Німфа і сатир». На її створення наштовхнуло реальне хутряне крісло, яке викликало думки: «жінка завжди прагне руху, а козел лишається козлом»
Картина «Європейський вибір»
Картина «Маскулізм». «Таке відбувається, коли мужчина знищує жінку», – прокоментував автор
Анатолій Твердий розповів, що у мистецтві веде подвійне життя. З одного боку, вчить академічному живопису, а з іншого – творить постмодернізм. Митець продемонстрував свої інсталяції, які викликають захоплення. Окрім неабиякого мистецького таланту для таких робіт необхідно мати ще й інженерну кмітливість та глибокі філософські ідеї.
В інсталяції «Гнів» манекен реагує на приближення людей, повертається і націлює дуло пістолета
Для роботи «Краса, що вбиває» задіяли реальний автомобіль «Москвич».
Нагадаємо, зустрічі з найвідомішими українськими художниками-постмодерністами відбуваються в рамках виставки «24+1», що триває в галереї сучасного мистецтва «Арт-кафедра».

У галереї сучасного мистецтва «Арт-кафедра» відбулось мистецьке суаре, почесним гостем якого став один із найвідоміших українських скульпторів сьогодення Петро Антип. Його роботи в рамках проекту «23+1» ось уже кілька місяців виставляються разом з роботами інших художників у галереї.
Горлівчанин за походженням, Петро Антип нині через події на Сході живе та працює у Києві.
Мистецтвознавець Марина Стрельцова розповіла про творчий шлях Петра Антипа, детальніше зупинилась на окремих роботах митця. У роботі «Пам’ятник каменю», яка була презентована на відкритті Мистецького арсеналу у Києві в 2009 році скульптор від традиції скіфської пластики, презентуючи сучасну архаїку. В іншій роботі Петра Антипа «Степова Мадонна» митець застосовує абстрактні форми – піраміду, коло.
Петро Антип широко відомий світу не лише як живописець і скульптор. Величезну нішу в його творчості займає архітектура. Він є автором проекту першого в Україні фонтану, який струменем води утримує та обертає величезну кулю. Його було споруджено у Горлівці. Пізніше схожий збудували у Донецьку поблизу «Донбас-Арени».
Сам архітектор розповів про творчі доробки, які через низку обставин, на жаль, існують тільки у проектах.
Так, проект фонтану для міста Хмільник, розроблений у 2012 році, вражає своєю оригінальністю і величністю. Унікальність фонтану полягає в тому, що за проектом основні струмені води пересікаються один з іншим безпосередньо над мостом. Спеціальні розрахунки дозволяють уникати падіння води на проїжджу частину.
Режим роботи освітлювальної системи передбачає періодичне різнокольорове забарвлення всіх струменів фонтану, включаючи низхідні потоки з обох боків моста та пінні форсунки, розташовані в ріці обабіч нього. Висота двох головних струменів досягає 30 м, довжина – 60 м. Насосна система спроектована з врахуванням їхньої потужності.
Лаконічність та простота образно-композиційного рішення фонтану надає йому особливого шарму та стильності. А оригінальність ідеї робить даний проект абсолютно новаторською розробкою мистецької та інженерної думки ХХІ ст.
Інша його робота – фонтан «Нескінченність» готувався для міста Запоріжжя. За задумом архітектора, фонтан складається з 29 чаш, розташованих в декількох рівнях. Загальна площа фонтану становить близько 3000 кв. м.
Згідно ідеї проекту, у вирішенні фонтану використаний мотив повторюваного кола, вписаного в квадрат, як символ єдності, нескінченності і досконалості, звідси його назва «Безкінечність» У центрі композиції розташована величезна чаша, в якій бронзова куля діаметром 5 м і вагою 35 тонн, піднімається струменями води на триметрову висоту і при цьому обертається навколо власної осі на водяній подушці.
Петро Антип називає українців рабами свободи, бо без свободи українці себе не уявляють. Митець впевнений у величному майбутньому українців, адже українська земля сильна і багата своїми людьми. Щоб бути хорошим художником в Україні треба бути українцем, переконаний Петро Антип.
«Художники, поети, музиканти, філософи – саме ці люди правлять світом, – переконаний Петро Антип. – Пам’ятаю, якось пояснив це дуже чітко одному олігарху. Так і сказав: як намалюємо черевики, в таких і будете ходити! Бо насправді так і є: все, що нас оточує, малювали художники, дизайнери, архітектори».

Модерний живопис – це творчість тих митців, яким не цікаво просто відтворювати у картинах оточуючий світ. Модерністи переносять на полотно набагато інтимніші речі – власний внутрішній світ, думки і відчуття.
Познайомити лучан із сучасним мистецтвом взялася галерея «Арт-кафедра». Наприкінці жовтня тут відкрилась унікальна виставка «23+1», яка зібрала роботи 24 кращих авангардистів з усієї України.
Під час роботи виставки заплановані зустрічі з митцями, аби глядачі отримали змогу не лише побачити найпрогресивніші мистецькі витвори сучасності, а й поспілкуватися з їхніми авторами.
Перша зустріч відбулася в середу, 25 листопада, і зібрала поціновувачів таланту луцьких художників-модерністів Катерини Ганейчук-Савчук, Костянтина Борисюка та Андрія Русановича.
«Ми ставимо перед собою мету привити любов до модерного мистецтва, – зазначила у вступному слові керуючий партнер галереї Леся Корсак. – Буває, приходять до нас люди, дивляться на картини модерністів і кажуть: «Ой, я теж би так зміг!». Та насправді це мистецтво не є простим – ні у сприйнятті, ні у створенні. Ми хочемо привернути увагу і познайомити лучан з роботами кращих модерністів, щоб вони отримали можливість по-іншому сформували ставлення до цього мистецтва, щоб побачили, наскільки воно є глибоким та інтелектуальним».

Мистецтвознавець Зоя Навроцька доповнила, що цей захід – поле для дискусії, тож запросила гостей заходу бути активними і долучатися до обговорення. «Наше завдання, коли працює виставка, зробити так, щоб вона була діючим організмом, щоб вона пульсувала. У цьому форматі ми ставимо завдання говорити глибше, дати можливість виступити художникам. Це – жива ініціатива спілкування.», – зазначила пані Зоя.

Експресіоністичний модернізм Костя Борисюка
Костя Борисюка називають волинським Ван Гогом. Саме роботи цього всесвітньо відомого постімпресіоніста свого часу справили особливе враження на молодого митця і визначили його творчий шлях на довгі роки. До слова, визначили доволі вдало, адже перше визнання до Костя прийшло ще в студентські роки, а згодом його роботи виставлялися в багатьох галереях Європи.
Сьогодні Кость Борисюк живе у Луцьку і продовжує творити у своїй незмінній майстерні. «Показувати роботи можна деінде, а творити – лише тут», – пояснює митець свою прив’язаність до Волині.

Коли у художника просять підказок, як правильно «читати» його картини, він коректно підправляє, що його малярство ближче до музики, аніж до літератури. Відтак, варто спробувати прислухатись, як воно звучить, аніж намагатись викласти відчуття за допомогою слів.
Навіть нерозбещеному спогляданням хорошого живопису оку видно, що полотна Борисюка – це роботи майстра, який вміє працювати з кольорами. Працювати тонко та сміливо, і його пензлеві вдається поєднати надзвичайно складні контрастні кольори.
«У нас довго була тоталітарна система, зараз інша, але теж – тоталітарна, і вона не дає творчого мислення ні глядачу, ні митцю. Митець пропускає все через душу, інтерпретує по-своєму, тому мистецтво – таке різне. Зрозуміло, що в тоталітарному суспільстві хочуть це згладити, підладнати хто під золоту клітку, а хто під сталеву заржавілу. Але митець має бути вільним, він є цікавим тоді, коли перебуває поза контекстом держави», – переконаний Кость Борисюк.

Сакральний символізм Катерини Ганейчук-Савчук
«Модернізм для мене – це, в першу чергу, висловлення символами і знаками, – поділилася художниця і поетеса Катерина Ганейчук-Савчук. – Це складне мистецтво для прочитання, тому що треба напружуватися, намагатися зрозуміти, що хотів закласти художник кольором, плямою, конкретними знаками».
Фото 6
Художниця поділилася, що останнім часом відійшла від очевидних образів на полотнах. Натомість, реакція глядачів – неоднозначна.
«Одна жіночка, коли подивилася на мої ранні роботи, сказала: «Тю, Катю, та ви ж малювати вмієте!», – тим часом сама художниця каже, що їй стало нецікаво малювати те, що можна відтворити за допомогою фотоапарата.
Катерина Ганейчук розповіла, що черпає натхнення зі старих технік, оскільки прагне, щоб вони жили, а це витинанки, текстиль, вибійка на полотні, левкаси, роботи на шклі.
«Картина «Німі береги», яка виставляється тут, написана в Криму, коли він ще був нашим. Це була рання весна, і настільки буйними були природні сили моря, що свою роботу я присвятила саме стихіям природи, які пробуджуються щовесни. Я зобразила потяг між двома берегами, між двома статями без жодного звуку», – розповіла про свою роботу Катерина Ганейчук і зауважила, що на відміну від Костя Борисюка свої роботи вважає ближчими до літератури, аніж до музики.

Переосмислена класика Андрія Русиновича
Андрій Русинович – мабуть, один із небагатьох модерних митців, хто дозволяє собі таку відсутність умовностей і обмежень, що малює навіть у жанрі реалізму.
«Це експеримент», – усміхається художник, відповідаючи на здивування глядачів, які зустрічають серед доробку акуратно відтворені реалістичні пейзажі. «Бувають періоди, коли хочеться бути чесним. Не перед емоціями, а перед розумом і знаннями, які маєш. Тому хочеться звернутися до класики», – розшифровує митець.

Тим не менше, навіть класика – не без творчого втручання. На картинах із луцьким пейзажем – фігурки з картин Франсуа Мілле. «При поєднанні речей, які важко уявити разом, з’являються нові змісти», – пояснює свій експеримент Андрій Русинович.
Митець не боїться експериментувати і настільки вимогливий до себе, що перемальовує деякі полотна по кілька разів і може вдосконалювати їх роками.
На запитання над чим зараз працює Андрій Русанович, художник поділився що ще донедавна працював над серією робіт «Marco at Work». «Ця назва символічна. Ми з дітьми експериментували у художній школі з лінійними композиціями. А «Marco at Work» це короткометражка про художника. Саме цей фільм і ці дитячі лінії стали певним каталізатором і вилились у серію робіт», – розповів Андрій Русанович. Наразі готові сім робіт, а загалом у планах створити сто картин.

Під час роботи виставки «24+1» заплановано ряд інших зустрічей із представниками модерного мистецтва. Незабаром «Арт-кафедра» обіцяє зустріч із модерністами інших міст Західної України.

Творчий вечір-спомин “Кость Шишко: поет, художник, українець”, присвячений 75-ій річниці від Дня народження видатного і талановитого художника Костя Шишка відбувся в галереї сучасного мистецтва України «Арт-Кафедра».
Як зазначила у вступному слові керуючий партнер Леся Корсак, Кость Шишко став одним із символів Луцька. «Саме тут він сформувався не тільки як історик, філософ, поет і художник, а й як патріот. За що заплатив дуже високу ціну».
Спогадами про цю видатну особистість поділилися присутні письменники, художники, діячі. Зокрема, директор луцького художнього музею Зоя Навроцька, голова обласної спілки письменників Петро Коробчук, художниця Наталя Кумановська.
Під час заходу присутні почули поетичну декламацію-постановку одного з варіантів поеми Костя Шишка «Серце матері». Вірші читали студенти училища культури, актори театру, що діє при міській бібліотеці №10 і керівником якого є Наталя Максимчук.
Крім того, присутні мали змогу переглянути міні-виставку, представлену Волинським краєзнавчим музеєм. Це авторські малюнки Костя Шишка, виконані олівцем у різні часи. Серед них багато автопортретів. Також були роботи з приватної колекції Миколи Кумановського – ліногравюра та барельєф Кості Шишка, який зробив художник ще за життя поета.
Довідка: Кость Шишко – український поет, письменник, художник, дисидент. Народився у 1940 році в с. Обеніжи (Турійського району), а помер – у 2002-му. Похований в Луцьку.
Навчався на історико-філологічному факультеті Луцького державного педагогічного інституту ім. Лесі Українки. Працював вчителем Кричевичівської восьмирічної школи Маневицького (тепер Ковельського) району.
Під час сумнозвісного Луцького процесу (1965 рік) над політв’язнями Валентином Морозом та Дмитром Іващенком (викладачами Луцького державного педінституті ім. Лесі Українки) він потрапив у число неблагодійних. Його виключили з партії, звільнили з роботи, не давали публікуватись.
Тривалий час працював різноробочим, потім художником-оформлювачем у різних організаціях Луцька.
У 2010 р., до 70-річчя з дня народження Кості Шишка, у Луцьку біля ЗОШ № 2, де навчався поет, було закладено сквер імені Шишка.
Кость Шишко лишив велику поетичну спадщину. У його творчому доробку вінки сонетів, поеми, гумористичні твори. Багато з них стараннями друзів ще у радянський період побачили світ у самодруківських виданнях. Згодом, після проголошення Україною Незалежності, появились збірки «Сльоза олії золота», «Вибрані вірші», «Вогонь», «Пісня дощу» (2001). У 2010 році у видавництві “Волинська обласна друкарня” (Луцьк) побачила світ книга “Писанки”

У галереї сучасного мистецтва «Арт-кафедра» за участю мистецтвознавців, художників, поціновувачів мистецтва відбулась публічна лекція про напрямок експресіонізму в мистецтві, який був започаткований на початку ХХ століття в Європі.
Як зазначила мистецтвознавець Зоя Навроцька, течія «експресіонізму» виникла як реакція на гостру соціальну кризу, причиною якої стала Перша Світова війна та революційні явища у суспільстві. Таким чином, митці намагалися висловити свій протест проти потворності тодішньої буржуазної цивілізації. Протестуючи проти світових подій та соціальних контрастів, майстри експресіонізму у своїх творах намагалися відобразити напругу очікування й невизначеності. Їхні твори були сповнені бунтівного протиставлення і розриву з академічними традиціями. Все це викликало несприйняття як консервативної публіки, так і радикальних політичних систем – нацизму в Німеччині, фашизму в Італії, комунізму в СРСР. За часів Гітлера твори багатьох експресіоністів в Німеччині були знищені.
Керуючий партнер галереї Леся Корсак наголосила, що соціальна напруга, яка існувала тоді, зараз теж має місце в суспільстві. Тому твори багатьох художників-сучасників перегукуються з творами експресіоністів. Зокрема, яскравим свідченням цього є творчість луцького художника Сергія Корсая.
На жаль, самого художника не було на заході, оскільки зараз він перебуває за межами України. Натомість про нього розповіла його дружина Галина Черниш та запрошені мистецтвознавці.
Малювати Сергій Корсай почав з раннього дитинства, але ніхто не придав цьому значення, а тому лише після служби в армії, майбутній митець вступив до художньої школи, де навчався поряд з малими дітьми. Його наставником був Володимир Іванович Жижирун, який всіляко підтримував талант Сергія. Далі він навчався у Львівській академії мистецтв на кафедрі скла, де оволодів нелегкою технікою обробки тонкостінного скла.
Що ж до його картин, то на полотнах Сергія Корсая часто фігурує Луцький замок, старовинні споруди чи просто вулиці древнього Луцька. Всі його роботи вирізняються з поміж інших оригінальним стилем, особливою технікою виконання, талановитим підходом та відображенням власного світогляду.

У галереї мистецтв «Арт-кафедра» 2 жовтня відбувся творчий вечір Галини Івашків – живописця, сценографа, педагога, члена Національної спілки художників України. Представила присутнім художницю керуючий партнер галереї мистецтв Леся Корсак, яка назвала основні віхи життєвого і творчого шляху мисткині, підкресливши її неординарність як особистості та виразність робіт з-поміж інших.
Мистецтвознавець Зоя Навроцька зазначила, що полотна Галини Івашків випромінюють світло, чистоту, вони наповнені особливим духовним змістом, який присутній як в реалістичних творах, так і у формальних композиціях художниці.
У свою чергу пані Галина зазначила, що в своїх творах вона намагається відображати особисте творче енергетичне поле, її метафоричний простір, де митець відтворює сам себе. Вона також розповіла про найцікавіші моменти свого навчання у Львові, своє бачення цього міста у різнобарв’ї і образах. Водночас зазначила, що Луцьк для неї забарвлений у різні відтінки зеленого кольору. Згадала пані Галина і про викладачів, адже вона була ученицею Валентина Кирилкова, картини якого також присутні в галереї мистецтв. До речі, на зустрічі були присутні й учні художниці, яким вона передає свої талант і вміння.
Яскраві, світлі полотна Галини Івашків під акомпанемент cтрунного квартету «Маестро-Волинські» сприймалися щиро і з відчуттям повної гармонії побаченого і почутого. На завершення лунали вірші Ліни Костенко, як обрамлення до картин Галини Івашків – художниці світла і добра.