У четвер, 21 липня, Галерея сучасного мистецтва України “Арт-кафедра” у Луцьку урочисто відкрила масштабну виставку творів сучасних українських художників під назвою “Контрасти метафор”. Свої роботи у двох виставкових залах галереї представили митці з різних куточків України: Києва, Львова, Луцька, Одеси, Миколаєва, Ужгорода, Івано-Франківська, Тернополя.
Свої роботи до Луцька привезли Петро Гончар, Олесь Соловей, Андрій Александрович, Борис Фірцак з Києва; Микола та Тетяна Могилат, Micro Cuts та Микола Молчан зі Львова; луцькі художники Генадій Юр’єв, Микола Кумановський, Галина Івашків, Наталія Кумановська, Сергій Корсай, Богдан Ясинський та Валентин Кирилков; одеські митці – Петро Нагуляк, Сергій Кириченко, Ольга Дьокіна, Лука Басанець, Микола Овсійко та Марина Яндоленко; Надія Пінчук з Миколаєва; ужгородська мисткиня Олена Кондратюк, Тернопіль представляє Микола Пазізін, а також Ростислав Котерлін та Володимир Мулик з Івано-Франківська. Усього у виставці беруть участь близько 200 творів.
Зі словами вітань до учасників та гостей вернісажу звернулась керуючий партнер галереї Леся Корсак.
“Ми робимо черговий крок на шляху нашої галереї, мета якої популяризувати українське мистецтво, відкривати глядачеві маловідомі та унікальні постаті художників, виявляти яскраві особистості серед молодих творців та сприяти творенню нової генерації українських митців”, – зазначила Леся Корсак та запросила всіх насолодитися переглядом чудових творів, виставка яких триватиме до кінця вересня.
Детальніше про творчий задум, неординарність та метафоризм виставки розповіла її куратор, мистецтвознавець Зоя Навроцька.
За словами Зої Навроцької, виставковий проект «Контрасти метафор» – демонстрація широкого спектру пошуків та здобутків українських художників на межі тисячоліть, що об’єднали у собі твори фігуративного малярства, графіку, скульптуру.
“Сучасним є те, що творить сучасна людина, реагуючи на виклики доби та філософію часу. Ми сьогодні говоримо про художню культуру, в якій зафіксовані різні напрямки художнього твору. Виставка поєднує у собі об’єкти, які відрізняються поміж собою стилістикою, технічними прийомами, індивідуальними пластичними знаками.
Автори представлених робіт – це дуже різні між собою люди: жінки та чоловіки, молодше покоління та старше, художники та скульптори, а головне – романтики та прагматики. Як бачимо, контраст у всьому. Контрасти цих метафор і є головним нервом всієї експозиції. Відвідавши її, знайти віддушину для себе зможе кожна поетична натура”, – зазначила Зоя Навроцька.
Привітати організаторів та учасників виставки завітав заступник луцького міського голови Андрій Киця. Посадовець звернувся до зі словами подяки організаторів виставки.
” На сьогоднішнє дійство покладаю дуже великі сподівання у тому, що саме мистецтво зможе об’єднати всіх українців, адже бачимо представників різних регіонів тут разом – і Схід, і Південь, і Захід, і Центр України “, – зазначив Андрій Киця.
З вітальним словом до присутніх звернулися художниця з Ужгорода Олена Кондратюк, одеська мисткиня Марина Яндоленко, луцькі художники Наталія Кумановська та Генадій Юр’єв, живописець і сценограф з Києва Борис Фірцак.
Львівська художниця Тетяна Могелат поділилася враженнями від свого першого візиту до Луцька, і відзначила що тут, дуже щирі і відкриті люди. “Це великий респект всім. Любіть життя. Воно прекрасне” – побажала присутнім мисткиня.
У свою чергу Заслужений художник України, тернопільський живописець та графік Микола Пазізін зазначив, що мав нагоду побачити попередню виставку галереї “Арт-кафедра”, а після повернення додому обов’язково розповість колегам про рівень організації цієї виставки.
“Я був учасником багатьох міжнародних пленерів, всеукраїнських, міжнародних виставок, тому можу говорити, що галерея “Арт-кафедра” організовує виставкові проекти на європейському рівні”, – зазначив Микола Пазізін.
Свої неординарні, метафорично-контрастні твори на виставці представили молоді львівські художники Микола Молчан та Micro Cuts (Максим Заверика).
За словами Миколи Молчана, поява у Луцьку такої галереї як “Арт-кафедра” є надзвичайно важливою для міста та його мешканців, адже вона покликана змінювати людей у наш непростий, прагматичний час.
На завершення мистецького вечора організатори пообіцяли, що на час існування проекту відбудуться ряд мистецьких суаре, які ближче познайомлять глядачів з авторами виставлених творів.
Нагадаємо, що виставка “Контрасти метафор” Галереї сучасного мистецтва України “Арт-Кафедра””(Центр дозвілля і розвитку «Адреналін Сіті», м. Луцьк, вул. Карбишева, 1) триватиме до кінця вересня та запрошує усіх поціновувачів сучасного українського мистецтва доторкнутися до прекрасного та насолодитися надзвичайною енергетикою експонованих творів.
Автор: [email protected]
“Арт-кафедра” представила графічні імпровізації Анни Шевчук
У рамках нового проекту «Крок на шляху мистецтва» Арт-кафедри у Центрі дозвілля та розвитку «Адреналін Сіty» відкрилася виставка робіт «Графічні імпровізації» другокурсниці Волинського державного училища культури і мистецтв ім. І. Стравінського. юної Анни Шевчук.
Керівник Арт-кафедри Леся Корсак у вступному слові висловилася про Аню як про 17-річну юнку із надзвичайно гострим розумом і яскравим талантом.
Також розповіла про проект «Крок на шляху мистецтва», який покликаний відкривати нові імена молодих художників, давати платформу юним митцям для висловлення власного бачення мистецтва.
Анна Шевчук розповідає, що кожна картина малювалася окремо як вияв однієї цілісної емоції, а відчуття циклічності виникає через те, що вся експозиція присвячена лимону.
«У цій виставці спільна тема – лимон і емоції навколо нього. Надихнув мене на це один художник, який при першій нашій зустрічі, аби запам’ятатися, подарував мені лимон. Цікаво, що той лимон не зіпсувався, як то зазвичай буває із фруктами, а просто висох», – ділиться мисткиня.
Каже, бажання малювати виникло гостро після перегляду виставки одного знайомого художника. Але графіка прийшла трохи пізніше, коли було багато емоцій, а під рукою – лише папір і маркери. Любить також живопис, але його може «мучити» довго, бо постійно хочеться змінювати тональності, додавати кольорів. А в графіці все строго – як поклав тушшю чи маркером, так і має бути. Її графічні роботи творяться за один раз, не відкладаючи на потім, бо одна картина – одна миттєва емоція. Можливо, графіка є певним способом концентрації для дівчини, що називає себе холериком.
«Ніколи не знаю, чим завершиться робота, коли її починаю. Куди поведе рука, туди й треба рухатися далі. Працюю завжди без ескізів, щоб образ залишався живим і свіжим», – розповідає Анна.
Авторка вважає, що можна вдосконалювати кожну картину, але, виплеснувши емоції на папір одразу, потім це вже складно і не так цікаво робити. Каже, виставку вдалося організувати за сприяння викладачки Пасюк Софії. Юна художниця несміливо час від часу показувала їй свої роботи, і вона запропонувала дівчині втілити мрію про персональну виставку.
Сама Софія Олегівна відкриває секрет, що праця керівника схожа на професію лікаря – важливо не зашкодити, а допомогти. Не нав’язати свій погляд, свої стандарти, а лише дати уявлення про мистецтво, відчуття стилів, технік тощо. А ще зазначила, роботи Ані – дуже стильні, що дозволяє їм не губитися в потоці інших.
Стильним виглядало й оформлення експозиції: чорно-біле масивне пластикове обрамлення робіт, які виконані у тих же чорно-білих тонах, створювало відчуття розширення простору і візуальну рухомість чітких ліній.
Мистецтвознавець Зоя Навроцька, що теж взяла участь у відкритті виставки, порадила початківцям багато вчитися, адже те, що талановитий юний митець робить суто інтуїтивно, художник із досвідом застосовує цілеспрямовано, задля досягнення певного впливу на глядача. До того ж, тільки маючи достатню базу знань, можна вберегтися від неусвідомленого копіювання когось із уже відомих митців. А ще, як засторогу тим, хто зупиняється на досягнутому, розповіла біблійну притчу про чоловіка, що закопав, а не примножив свій талант.
Щоб закріпити успіх вдалого дебюту, організатори виставки відкоркували шампанське. Говорили чимало приємного, а головним тостом став афоризм «батька медицини» Гіппократа – «Життя коротке, мистецтво вічне».
«Графічні імпровізації» експонуватимуться в арт-кафе «Стоп-Кадр» протягом двох тижнів. Вхід за емоціями та естетичним задоволенням вільний.
У Луцьку відбувся перший мистецький форум “WestArt Forum UA”
У Луцьку відбувся перший мистецький форум “WestArt Forum UA”, що об’єднав за обговоренням проблем сучасного українського мистецтва провідних мистецтвознавців, культурологів, художників та багатьох шанувальників сучасного мистецтва. Захід відбувся 26 травня у Центрі дозвілля та розвитку “Адреналін Сіті”.
На платформі форуму його учасники обмінялися позитивним досвідом у справі популяризації українського мистецтва у світі, подискутували про позитивні здобутки та кризові явища художнього життя України на початку ХХІ ст. та визначити можливі шляхи майбутнього поступу.
Загалом, програма “WestArt Forum UA” охопила доповіді одинадцяти спікерів на теми концептуального поля сучасного мистецтва, його проблем і дефініцій.
З вітальним словом до гостей звернулась організатор, керуючий партнер Галереї сучасного мистецтва “Арт-кафедра” Леся Корсак, яка розповіла про дворічну діяльність мистецької галереї. Зокрема, за цей період відбулось чотири великих мистецьких проекти, присвячених видатним художникам сучасності, а також ряд творчих конкурсів, мистецьких суаре та презентацій молодих художників.
Професор Львівської національної академії мистецтв Роман Яців відзначив, що Україна має що показати і чим позмагатися на світовій арені. Надважливим у сучасному мистецтві він назвав авторську ідентичність та розрізнення понять “мистецтво” і “не мистецтво”, над яким нині працюють мистецтвознавці.
“Усі форми творчого прояву за останні роки набувають змішаних форм: контемпорарі, наїв, постмодернізм, модерн, авангард, абсурд. Наступним рейтингом мистецьких творів, який найчастіше формується на мистецьких бієнале та аукціонах, є “сучасне” та “надсучасне”. Провокативність стає ознакою актуальності і є неодмінною умовою сучасності твору”, – зазначив Роман Яців.
За його словами, Україну у світі ще не сприймають як повноцінного учасника мистецьких заходів, адже форма, колір, якої дотримується більшість українських митців, не є цікавою для західного глядача.
Своїми міркуваннями про проблеми і парадокси мистецтва поділився доктор мистецтвознавства Львівської національної академії мистецтв Орест Голубець. На його думку, українці довгий час були відірвані від світу і перебували за радянською завісою, в якій, окрім соціалістичного реалізму будь-які прояви національної ідентичності, авангардизму та інакомислення у мистецтві вважались ворожими та піддавались знищенню. Тоталітарне мистецтво панувало протягом трьох поколінь аж до кінця 80-х років минулого століття.
Нині, за словами Ореста Голубця, українське сучасне мистецтво повернулось до модернізму та авангардизму, зберігаючи в собі окремі рудименти тоталітаризму, та активно шукає свої національні риси.
“Україна прагне бути в Європі, але не має музеїв ХХ століття. Це нонсенс. Поки ми не знайдемо своїх національних рис, ми не знайдемо свого місця у світі “, – зазначив Орест Голубець.
Заслужений діяч мистецтв України Петро Гулин розкритикував законсервовану систему сучасної освіти, яка калічить талановитих дітей та зауважив, що мистецтво ніколи не було”файним” і зрозумілим. “Ми повинні робитися модерною державою, яку повинні творити модерні люди. Хочете пізнати мистецтво – ставайте елітою! Ніхто окрім самої людини не зробить з неї еліту”.
Власним досвідом організації та проведення міжнародних бієнале поділився директор Центру сучасного мистецтва Івано-Франківська Анатолій Звіжинський.
Мистецтвознавець Марина Стрельцова розповіла, що сучасне мистецтво має ряд проблем з визначенням дефініцій. Від початку 70-х років до скульптури почали відносити лендарт, інсталяції, перформанси, хеппінги та інші види художніх форм. За її словами, скульптура втрачає поняття фізичного об’єкта і стає розмитою. Для створення об’єктів у просторі митці все частіше залучають широке розмаїття матеріалів: бджолині соти, скло, лозу та багато інших.
“Постмодернізм приніс у скульптуру відмову від постаментів. Відбувається гуманізація простору, коли глядач може ближче контактувати з об’єктом мистецтва”, – розповіла Марина Стрельцова.
В рамках мистецького форуму відбувся круглий стіл на тему: “Провінція, як територія занепаду й відсталості чи духовний ресурс національної культури?”.
Учасники форуму зійшлися у думці, що проблема децентралізації і створення суцільного культурного простору є надзвичайно актуальною, а провінційність закладена радше у свідомості суспільства.
“Ми досі перебуваємо в тій орбіті, коли відкручується голова Леніна і прикручується Шевченку” – переконана кандидат мистецтвознавства Оксана Ременяка (м. Київ) – “Мистецтво, як кровоносна система, має охоплювати все суспільство. Якщо кудись ця кров не доходить, суспільство починає хворіти. Провінція тільки в нашій голові, а у Луцьку я провінції не бачу”.
Заслужений художник України Сергій Савченко висловив думку, що меценати мають інвестувати в молодих митців, впроваджувати для них імені стипендії, давати можливість їм побачити світові шедеври.
“Саме головне, це мобілізувати молодих художників, архітекторів, дизайнерів. Треба провокувати: зібрати на бодіарт 30 обнажених дівчат”, – резюмував Петро Гулин.
Учасники форуму дійшли висновку, що створення духовної атмосфери, де мистецтво буде жити, а не занепадати, залежить великою мірою від того як меценати, активні творчі особистості, громадськість зможуть згуртуватися, а провінція має всі шанси бути в авангарді культури України.
По завершенню офіційної частини програми, учасники форуму переглянули моновиставу “Білі мотилі, плетені ланцюги…”у неперевершеному виконанні Заслуженої артистки України Лідії Данильчук.
“WestArt Forum UA” став підсумковим заходом виставкового проекту “24+1″. Твори українських модерністів другої половини ХХ – початку ХХІ століття” та проведений в рамках соціального проекту інвестиційної компанії “ВолВест Груп” з метою популяризації українського мистецтва, виставкової діяльності, розвитку творчого потенціалу молодих митців та духовної культури української нації.
“Арт-кафедра” відкрила виставку творів молодого волинського художника Атрема Лук’янчука
Галерея сучасного мистецтва України “Арт-кафедра” відкрила виставку творів молодого волинського художника Атрема Лук’янчука.
Захід відбувся в рамках мистецького проекту «Крок на шляху мистецтва» в арт-кафе «Стоп-кадр».
Виставку творів під назвою “Артем Лук’янчук. Пошук колористичної метафори. Малярство.” Відкрила керуючий партнер галереї Леся Корсак, яка розповіла про життєвий і творчий шлях Артема. Народився і виріс хлопець у селі Видраниця Ратнівського району. З дитинства мав схильність до малювання. Після закінчення середньої школи вступив до Вищого професійного училища будівництва та архітектури “ВПУ № 2”, де освоїв фах різьби по дереву, основи рисунку та живопису. Згодом вступив до Інституту мистецтв СНУ ім. Лесі Українки (викладач Діхтярук А.С. )
Перша виставка робіт молодого митця пройшла в 2014 році в Галереї мистецтв(м. Луцьк). Роботи побудовані на яскравому колориті в абстрактній формі. Артем Лук’янчук активний учасник багатьох групових виставок у місті Луцьку.
Учасник всеукраїнської виставки у 2014 році в Києві.
Учасник Конгресу культури Східного партнерства «Місія культури в часи криз» 2015 року, який відбувся 4-6 вересня у м.Львові.
Сам Артем розповів, що його захоплення почалося з навчання, викладачів, які багато навчили і показали, від побачених виставок, які підживлювали бажання творити.
На запитання чи не страшно було обрати шлях художника, відповідає, що це тернистий шлях кожного митця, який треба пройти, щоб чогось досягти.
Твори Артема – пейзажі,натюрморти, портрети. Багато полотен присвячені темі жінки. Усього в експозиції представлено 15 картин. Картини Артема побудовані на яскравому колориті та дуже чітких геометричних формах в поєднанні з колористикою та виразними текстурами.
Також митець веде активний пошук самого себе, постійно вдосконалюється та створює свій індивідуальний стиль в абстракції. Художник фіксує своїми полотнами емоції та своє живописне бажання кожної картини, тому його роботи наштовхують глядачів на роздуми.
«Створення картини – це творчий пошук самого себе, відхиляючи будь-які стандарти. Сьогодні на виставці я представив результат своїх творчих пошуків. На картинах зображено усі реальні персонажі, усе малюю з натури в абстракції. Я працюю на відчуття, в кожній картині по-різному виражаю себе. Мене надихають люди, які в змозі зробити революцію в будь-чому. В мене є мрія потрапити в Спілку художників України. Хочу створити свій неповторний оригінальний стиль, тому постійно в пошуку власної індивідуальності», – розповів художник.
Чому і хто малює писанки, або мить, яку оберігають ангели
Духовна підготовка до Пасхи пройшла в учасників майстер-класу під назвою «Будемо писанку писати!», що відбувся нещодавно в «Арт-кафедрі».
Таємниці волинського писанкарства відкривала своїм гостям Руслана Воронська – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
Прийшли сюди не просто так, а щоб отримати вміння, досвід, започаткувати традицію, а згодом передати все це своїм дітям, внукам, правнукам.
«Наша ціль – написати писанку, – каже майстриня. – Завжди митці зверталися до того, що їх оточує. Традиційне народне мистецтво черпає все з природи. Яйце – символ пробудження природи, продовження пташиного роду».
Також яйце з давніх-давен символізувало добро, радість, щастя, любов, достаток, успіх, захист від лихого, а з часів виникнення християнства – це символ всепрощення, радості і віри у Воскресіння Ісуса Христа. Фарбують писанки у різний спосіб: зеленим житом, лушпинням цибулі, корою та плодами яблуні. Писанку починають розмальовувати в перші дні Великого посту. Є навіть така, що зветься сорокаклинник, бо пишеться за сорок днів до Воскресіння Христового.
«Ці дні – час особливого духовного зосередження та спокою, час самоаналізу. Особливо в такий непростий період в житті країни, коли ми бачимо, хто друзі нам, а хто вже давно – ні, хто українці, а хто – ні. Що треба для щасливого завершення? Ми всі чекаємо, коли воно настане. Але лише щоденна тяжка праця дає великий результат. Однієї думки – замало.
В цей суботній день, коли в кожного могла би бути купа різних справ, кожен прийшов сюди не просто розважатись, а знаходити таку собі впевненість в завтрашньому дні. Малювати будемо знаки світла, Царства Небесного та супутну зірку», – мовила Руслана Іванівна.
А також дала таку настанову своїм учням:
«Маємо так працювати, ніби ми з вами добрі сусіди чи родичі. Зосередитись і думати про найголовніше».
Наголошує й на тому, що видуте яйце – оберіг, воно не освячується. Для цього окремо робляться крашанки. Виготовлені власними руками писанки поспішають подарувати похресникам, батькам, братам та сестрам.
Руслана Воронська розповідає, що в неї вдома на столі лежать свічки, віск, писанки.
«Ніколи не боюся, що донечка щось не так зробить. В ту мить ангели оберігають. Це щось сакральне», – каже жінка.
Писанкарі-початківці досить серйозно поставились то створення своїх робіт. В кожного вдався свій витвір з індивідуальним візерунком та відтінком. Більшість з них прийшли на такий майстер-клас вперше, але враження всі здобули незабутні:
«Шукала, що в нас в Луцьку таке є, і в Інтернеті знайшла оголошення, – розповідає Юля, що прийшла з семирічною донькою. – В нас бабуся малює, і ми вирішили прийти на майстер-клас. Хоч вона теж це дуже гарно робить, нас вчила. В цьому році ще не малювали, тож прийшли сюди перейняти ще чийсь досвід, навчитись нового».
«Ще в тому році знайшли телефон. Прийшла не тільки малювати, а й навчити дитину чомусь духовному. Думаю, що ще в цьому році з десяток яєць розмалюємо. І для освічення зробимо крашанки», – ділиться своїми враженнями учасниця майстер-класу Олена.
У Луцьку показують мистецтво з вудженого м’яса
Понад два десятки живописних робіт, презентацію графіки, серії картин та відеосюжети про творчість представив на огляд публіки тернопільський художник Володимир Чорнобай 24 березня під час мистецького суаре в галереї сучасного мистецтва України “Арт-кафедра”.
З вітальним словом до гостей вечора звернулась керуючий партнер галереї Леся Корсак, яка представила глядачам художника та розповіла про його творчий шлях.
Як розповів Володимир Чорнобай, задум серії “Органічних структур” почав формуватися років десять тому. Свого часу будучи в гостях на Балтійському морі, один чоловік вудив м’ясо у тканині. Візерунки на ній так зацікавили художника, що він з дозволу господаря забрав їх собі, планував використати їх у створені колажів. Зрештою, вони лежали три роки допоки розпочалися творчі експерименти – художник почав сканувати ці тканини, фотографувати їх.
З цих малюнків художник робить спеціальну плівку, яку використовує для шовкодруку. Саме таким методом виконані графічні роботи, представлені на виставці. Здебільшого це абстрактні сюжети. Видрукувані на папері чи тканині візерунки Володимир Чорнобай також наклеює на полотно, фанеру чи картон і домальовує їх. У результаті такої роботи з’являються різноманітні обриси, які нагадують пейзажі, людей, тварин, рослини. Власне через це серія й отримала назву “Органічні структури”.
“Представлені роботи – вони не є реалістичні, але виконані з використанням реальних речей. Саму тканину не використовую для створення картин. Загалом маю до 30 зразків тканин з різним малюнком, до яких весь час повертаюся. Оглядаючи їх, кожен раз знаходжу щось нове, і стараюсь це використати у нових роботах. Для мене важливий той факт, що візерунок цей не рукотворний, а створений до певної міри природою, а я це використовую.”, – розповідає художник.
Під час суаре глядачі переглянули десятки рисунків, які, як стверджує Володимир Чорнобай, є своєрідною фіксацією емоцій часу і потрібен аби не застигала рука.
На запитання про улюблений колір, художник жартує: “Запитати художника про улюблений колір це те саме, що запитати у чоловіка хто йому більше подобається – брюнетки чи блондинки”.
Щодо модернізму у своїй творчості, Володимир Чорнобай відгукується доволі скептично. “Мені здається, що модернізм уже був, а зараз твориться щось нове. Свого часу в училищі всі наші роботи ґрунтувались на народному мистецтві, Це народне певною мірою в нас закладене на початках, з часом воно проявляється. Вважаю, що роблю сучасні речі і проблиски того народного все ж присутні у моїх роботах”, – зазначає художник.
Глядачі також переглянули цикл робіт виконаних на склі “Пікуй” і “Красія”. Це назви гір у Карпатах. Пікуй – чоловіче начало, Красія – жіноче, тобто це протиставлення. У даному випадку також є протиставлення: органічне – неорганічне. Ця серія має на меті також показати зв’язок між людиною і природою.
Оглянути серію робіт Володимира Чорнобая можна у галереї сучасного мистецтва “Арт-кафедра” (“Адреналін Сіті”, вул. Карбишева, 1) лучани можуть зможуть кінця травня.
«Арт-кафедра» презентувала образ жінки у мистецтві
Напередодні свята жінок, весни і миру галерея сучасного мистецтва України «Арт-кафедра» представила на виставкових майданчиках арт-кафе «Стоп Кадр» дві міні експозиції присвячені образу жінки у мистецтві. Перша експозиція презентує глядачам твори відомих луцьких художниць Наталії Кумановської та Галини Івашків. Роботи взяті з основного фонду галереї. Представлені роботи тонко передають лірично-поетичних настрій мисткинь. Полотна Галини Івашків випромінюють світло, чистоту, вони наповнені особливим легким, весняним нотами.
За емоційною стриманістю творів не можливо не відчути аромат справжньої поезії. У просторі своїх полотен художниця гармонізує довкілля і символічний образ жінки.
У творах художниці Наталії Кумановської жінка символізує життя, історію, є втіленням краси. Малярство миткині — це тональні вібрації витончених поєднань кольорів, віртуозність контурів, проникливе звучання ліричного настроєвого лейтмотиву.
Друга експозиція також представлена з основного фонду галереї «Арт-кафедра». У ній представлені твори відомих художників-чоловіків, чільне місце у творчості яких займали жінки.
Зокрема, представлені роботи трьох волинських художників Григорія Чорнокнижного, Костя Борисюка та Миколи Кумановського, а також одна картина тернопільського художника Володимира Чорнобая.
Живописець Григорій Чорнокнижний наділяв жінок божественною красою, вони були для митця джерелом натхнення і творчого пошуку.
«Арт- кафедра» презентувала творчість київських модерністів
Модерне мистецтво не визнає умовностей, не має обмежень і виходить за рамки будь-яких правил. Підтвердженням цього є творчість київських постмодерністів Андрія Александровича-Дочевського та Анатолія Твердого, які у п’ятницю 19 лютого завітали до галереї сучасного мистецтва України «Арт-кафедра».
Попри те, що обидва митці мають серйозні доробки живопису, їхній художній талант не обмежується створенням полотен. Андрій Александрович-Дочевський є головним художником Київського національного академічного театру імені Івана Франка, відтак, створює неймовірні сценографії для театральних постановок. Анатолій Твердий керується у житті та роботі принципом: робити те, що відчуваєш, і серед його робіт – надзвичайні інсталяції, в яких модерна скульптура відтворюється у динаміці і несе глядачу глибокий філософський меседж.
Художник-постмодерніст Андрій Александрович-Дочевський є головним художником Київського національного академічного театру імені Івана Франка
Відвідувачі «Арт-кафедри» добре знайомі із живописом Андрія Александровича-Дочевського. Відразу при вході у галерею вже кілька місяців виставлений його триптих «Адам, Ліліт і Єва».
Художник каже, що ця робота – початок біблійного циклу, і наступною планує зобразити історію Каїна та Авеля. Передає Старий завіт постмодерніст у своєрідній манері: хтось би назвав це еротикою, а Александрович-Дочевський каже, що не розуміє, чому люди вирішили прикривати тіло, а, приміром, ніс і вуха лишають голими.
«Це єврейський апокриф, він не увійшов до Старого заповіту, за яким першою дружиною Адама була не Єва, а Ліліт. Бог створив її так само, як і Адама, а не як Єву – із ребра. Але перша дружина не підкорялася Адамові, точніше – законам, які пропонували на той час… Думаю, характером Ліліт була близькою до українських жінок: вони такі ж вільні, повноцінні люди – не з ребра зроблені», – прокоментував триптих автор.
Андрій Александрович-Дочевський каже, що любить зображати людське тіло. За спиною – репродукція його картини «Дівчина на кулі», яку художник називає полемікою з Пікассо
«Український театр, на жаль, існує в тому просторі, який був років тридцять тому, і не рухається. Я – повністю за реформи, які мають відбутися. А в живописі я – сам собі сценарист і драматург, актор, художник і режисер», – розповів Андрій Александрович-Дочевський.
«Я маю цікавість до тіла як до субстанції, ми ж усі народжуємося голими, і не має на нас усіх цих прикрас… Цікаво, чому ми не ховаємо ніс чи вуха, а ховаємо інші речі, це ж трохи абсурд. Мої роботи у стилі ню – це не закоханість у жіноче тіло, це просто портрети тіла», – каже постмодерніст.
Проект «Стільці» був виставлений у львівській «Дзизі»
«Аби заявити про себе у світі дорослих дитина обирає підвищення. Цим підвищенням може бути табурет, а інколи – перекинутий таз, стілець тощо. Звідти – зверху – можна читати вірші або співати, проявляти свою акторську сутність. Таким чином, стілець є першим театральним помостом, тобто – сценою. І це – по-перше. По-друге, одяг та речі, що залишились забутими на стільцях, зберігають дещо від власника. У дитинстві в темній кімнаті ми лякались забутих речей на стільцях, вигадуючи із них цілі образи. Взаємодія речей зі стільцями народжує химери. По-третє, окрім ужиткового значення, стілець етимологічно – стіл, це той же престол, або трон і символізує закон та владу, або владу закону. Влада завжди знаходиться в діалозі з особистістю, або в монолозі. Тож представляючи проект «Стільці», прагнули практичним засобом, кольорово, безкольорово, безпредметно чи химерно студіювати сучасний стан взаємин в різних соціальних ситуаціях», – пояснив митець, чому героєм цілого циклу робіт виступив предмет меблів.
Картина «Німфа і сатир». На її створення наштовхнуло реальне хутряне крісло, яке викликало думки: «жінка завжди прагне руху, а козел лишається козлом»
Картина «Європейський вибір»
Картина «Маскулізм». «Таке відбувається, коли мужчина знищує жінку», – прокоментував автор
Анатолій Твердий розповів, що у мистецтві веде подвійне життя. З одного боку, вчить академічному живопису, а з іншого – творить постмодернізм. Митець продемонстрував свої інсталяції, які викликають захоплення. Окрім неабиякого мистецького таланту для таких робіт необхідно мати ще й інженерну кмітливість та глибокі філософські ідеї.
В інсталяції «Гнів» манекен реагує на приближення людей, повертається і націлює дуло пістолета
Для роботи «Краса, що вбиває» задіяли реальний автомобіль «Москвич».
Нагадаємо, зустрічі з найвідомішими українськими художниками-постмодерністами відбуваються в рамках виставки «24+1», що триває в галереї сучасного мистецтва «Арт-кафедра».
У Луцьку відкрили виставку Олександра Валенти
З нагоди відзначення 72 річниці з дня народження художника галерея вкотре виступила організатором виставки його робіт з фонду галереї, які представили в арт-кафе «Стоп-кадр».
Як розповіла, мистецтвознавець Зоя Навроцька, ідейним натхненником виставки стала керуючий партнер галереї Леся Корсак, зазначивши, що Олександр Валента є своєрідним брендом, міфом Луцька, який у своїх творах опоетизував простір міста. У своїх метафоричних, невибагливих сюжетах художник вкладав багато душевної поезії. Олександр Валента був наділений особливим даром – не тільки бачити прекрасне, а й донести його до людей.
Мистецтвознавець розповіла про нелегку долю та перипетії життя художника. Сашко рано залишився сиротою. Разом із молодшою сестрою потрапив у Луцький будинок дитини. Тут, як розповідав сам Сашко, вперше спробував манну кашу. Інтернатні стіни стали для нього рідною домівкою.
Яскравим спогадом для юного Сашка стало знайомство з директором художньої школи Петром Сензюком, який взяв талановитого юнака під свою опіку, займався з ним індивідуально. Навіть по закінченні художньої школи Олександр Валента продовжував займатися у свого наставника.
У своїй творчості Валента схилявся до пуантилізму, стилістичного напряму, в основі якого лежить манера письма мазками правильної точкової форми. Йому вдалось наповнити французький пуантилізм рідними волинськими мотивами. Однією з найвідоміших робіт художника є картина «Луцьк вечірній», яка нині знаходиться у приватній колекції.
Згодом, Олександр пішов працювати на автозавод, де йому виділили кімнату у гуртожитку. Саме в цих кількох квадратних метрах, він створив перші свої роботи, які одразу ж знайшли своїх поціновувачів.
Пізніше, художник отримав майстерню у підвальному приміщенні на вулиці Короленка в Луцьку. Незважаючи на всі труднощі життя, у творах Олександра Валенти немає жодної депресивної роботи. Він шукав себе у різних техніках виконання, опоетизовував звичайні речі: грушки, редьку, окрайці черствого хліба. Більшість його робіт – це натюрморти, пейзажі.
Митець ніколи не прагнув матеріальних статків та слави, часто продавав свої роботи за безцінь або просто дарував їх. Сьогодні багато творів видатного волинського художника знаходяться у приватних колекціях в Німеччині, Ізраїлі, Луцьку.
Вставка триватиме до кінця лютого.
Стилістичні імпровізації Марічки Островської
В рамках мистецького проекту «Крок на шляху мистецтва» 2 лютого у вівторок в арт-кафе «Стоп-кадр» відбувся мистецький вечір, присвячений творчості волинської художниці Марічки Островської під назвою «Стилістичні імпровізації Марічки Островської. Малярство.»
Вітальним словом до гостей вечора звернулась мистецтвознавець Зоя Навроцька, яка розповіла про життєвий шлях молодої художниці. Дівчина народилась у селі Угринів на Волині в родині з глибоким українським корінням та традиціями. Змалку зростала у пошані до праці, рідної землі, звичаїв. Звідси й мотиви робіт Марічки Островської – килимки, традиції українського роду, звичаї.
За словами самої художниці, вона шукач-мандрівник по життю і в своїх роботах. « Велику роль у тому, що я роблю зіграло середовище в якому народилася і живу. Часто спілкуюся з різними художниками і те, що роблю і говорю підтримується і в колі сім’ї, і серед митців. Мої роботи – це творіння як я бачу рідню, землю, навколишній світ, – розповідає мисткиня. – Це дуже хороша річ, яку робить галерея «Арт-кафедра», даючи можливість виставити свої роботи молодим художникам, бо мистецтво завжди було бідне матеріально. Але маючи мінус у матеріальному, ми даємо величезний плюс у духовне.»
Більшість робіт написані на мішковині, і, як розповідає Марічка, це не випадково, адже мішковина, хай і куплена, але все ж пахне селом.
На виставці було представлено по кілька робіт з чотирьох серій. Зокрема, картини під назвою «Берегиня-Мати», що стилізують жінку як берегиню людського роду.
«Яблука на килимках» – під такою назвою виставлені роботи Марічки з мотивами народних килимів, українських домотканих ряден з яскравими і різнобарвними візерунками.
«Родиця, живиця, дай пам’яті силу, Від водиці, від землиці, від світла небесного, від діда – прадіда» – такі символічні слова зашифровані на родинному дереві Марічки Островської.
Під час виставки художниця представила дві нові роботи зі своїми віршами.
«Я вкотре переконуюсь, що мистецтво трансцендентне. Тільки окремим людям дано розуміти слово Боже і передавати його людям», – поділився своїми враженнями від виставки засновник галереї «Арт-Кафедра» Віктор Корсак.
Як відзначила художниця Наталія Кумановська, важливу роль у нашому житті відіграє історія, яку потрібно знати – хто ти і звідки ти. « Марічка – це носій патріархального роду, яка своїми роботами передає історію свого походження, свого коріння».
Підтримати та привітати талановиту художницю на виставку прийшли відомі художники Олена Бурдаш, Катерина Ганейчук, Оксана Ядчук-Мачинська, Сергій Косай, родичі, друзі, учні.
