Автор: admin

Проект національного масштабу «Дифузія», присвячений 30-річчю відновлення незалежності України. Це серія гостьових виставок, які мають на меті продемонструвати світову актуальність, високу професійність та автентичність українського мистецтва, талантливість та творческий потенціал української нації.

У серпні Музей сучасного українського мистецтва Корсаків продовжив масштабний проект «Дифузія», метою якого є сприяння розвитку мистецтва в різних регіонах України та посилення взаємодії та співпраці між музейними інституціями.

Днями виставку під назвою «Космос Еммі Андієвської» відкрили на сході України – у Центрі сучасного мистецтва та культури ім. Куїнджі, місто Маріуполь.

Термін «дифузія» у перекладі з латини означає поширення, розтікання, розсіювання, взаємодія.

На думку фундатора МСУМК  Віктора Корсака , саме через гостіві виставки розшириться аудиторія поціновувачів сучасного мистецтва як в Україні, так і за її межами.

Керівна партнерка Музею  Леся Корсак  зазначає, що ініціатори мають на меті збільшити доступність сучасного національного мистецтва для кожного мешканця держави та сприяти розвитку мистецтва в різних регіонах, представляючи провідних художників.

До слова, перед вжиттям карантинних заходів проєкт «Дифузія» успішно реалізували вже тричі: у Львові з виставками творів Миколи Кумановського та Емми Андієвської, та у Івано-Франківську з її ж творами.

У червні, після часткового послаблення карантину виставка «Космос Емми Андієвської» відкрилася і досі працює у Хмельницькому обласному художньому музеї та у Тернополі.

Довідково:

Емма Андієвська народилася 19 березня 1931 року у м. Донецьку. Від 1943 року перебуває за межами України. Американська громадянка. Мешкає у Німеччині. Член ПЕН-клубу, Спілки професійних митців Німеччини, Національної Спілки письменників України, лауреат Міжнародної літературної премії «Тріумф» (2003 р.) та премії «Тетяни та Омеляна Антоновичів» (2018 р.). У 2018 році Емма Андієвська здобула Національну премію ім. Тараса Шевченка у номінації «Література». Малярство художниці прикрашає колекції провідних музеїв світу. У 2019 році великий обсяг творів нею передано до Музею Сучасного українського мистецтва Корсаків.

Музей сучасного українського мистецтва Корсаків продовжує масштабний проект «Дифузія», метою якого є сприяння розвитку мистецтва в різних регіонах України та посилення взаємодії та співпраці між музейними інституціями. Днями виставку під назвою «Космос Еммі Андієвської» відкрилися на сході України – у Бердянському художньому музеї ім. І.І.Бродського.

Сам проект національного масштабу «Дифузія», присвячений 30-річчю відновлення незалежності України. Це серія гостьових виставок, які мають на меті продемонструвати світову актуальність, високу професійність та автентичність українського мистецтва, талантливість та творческий потенціал української нації.

Термін «дифузія» у перекладі з латини означає поширення, розтікання, розсіювання, взаємодія.

На думку фундатора МСУМК  Віктора Корсака , саме через гостіві виставки розшириться аудиторія поціновувачів сучасного мистецтва як в Україні, так і за її межами.

Керівна партнерка Музею  Леся Корсак  зазначає, що ініціатори мають на меті збільшити доступність сучасного національного мистецтва для кожного мешканця держави та сприяти розвитку мистецтва в різних регіонах, представляючи провідних художників.

Перед вживанням карантинних заходів проект «Дифузія» успішно реалізували вже тричі: у Львові з виставками творів Миколи Кумановського та Емми Андієвської, та в Івано-Франківську з її ж творами.

У червні, після частичного послаблення карантину виставка «Космос Еммі Андієвської» відкрилася і досі працює у Хмельницькому обласному художньому музеї та Тернополі.

Довідково:

Емма Андієвська народилася 19 березня 1931 року у м. Донецьку. Від 1943 року перебуває за межами України. Американська громадянка. Мешкає у Німеччині. Член ПЕН-клубу, Спілки професійних митців Німеччини, Національної Спілки письменників України, лауреат Міжнародної літературної премії «Тріумф» (2003 р.) та премії «Тетяни та Омеляна Антоновичів» (2018 р.). У 2018 році Емма Андієвська здобула Національну премію ім. Тараса Шевченка у номінації «Література». Малярство художниці прикрашає колекції провідних музеїв світу. У 2019 році великий обсяг творів нею передано до Музею Сучасного українського мистецтва Корсаків.

Нарцисизм – риса характеру, що полягає у надмірній самозакоханості та завищеній самооцінці. Термін походити з грецького міфу про Нарциса – гарного юнака, який не відповідав взаємністю закоханій у нього німфі Ехо. У покарання за це був приречений закохатися у власне відображення у воді озера і помер від цієї любові, перетворившись на квітку.

Актуалізував цей міф для лучан через свою інсталяцію «Нарцис» викладач малюнка, модерніст та експериментатор Анатолій Твердій. Роботу, виконану авторською технікою, презентували в останній день липня у чільній залі Музею сучасного українського мистецтва Корсаків.

«Усі ми видим, що відбувається зараз у суспільстві. Любов до селфі, до щоденних фото собі протягом дня – так чи інакше це робить актуальним міф про нарциса, влюбленого в собі. Анатолій Твердій – друг нашого Музею ще з його галерейного періоду. Це людина, яку ми завжди тут раді бачити, яку любимо і поважаємо», – розповіла у привітальному слові мистецтвознавця Зоя Навроцька.

Інсталяція «Нарцис» – це гарне обличчя, яке стає страшним у своєму кривому віддзеркаленні. Це те, що має наштовхнути на думку, чи справжнє те, що ми бачимо щодня біля зеркалі.

«Це скульптура з елементами інсталяції або ж інсталяція з елементами скульптури. А якщо нахилитися і побачити в зеркалі собі, то можна вважати це ще й дорученням до перформенсу. Дякую, що зголосилися створити свій виставковий проект у нашій залі», – поділилася своїм баченням керівна партнерка Музею Леся Корсак.

Також пані Леся зазначила, що Анатолій Твердій – майстерний викладач, у майстерні якого яблуку нема впасти, особливо коли починається підготовка абітурієнтів у художні виші.

«Тема самозакоханості актуальна ще з годин міфу про Нарциса, нічого глобально не змінилося. Єдине що все перемістилося у віртуальну плоскість. І гаджети лише підсилюють це відчуття. Коли, наприклад, ми стежимо за людьми, любимо їх і нічого за фактом про них не знаємо насправді. Як часто і про себе», – розповівши митець.

Бабуся митця жила в Криму, і ця морська тема залишилася у творчості в різних виявах. Так, обличчя Нарциса зроблене із поліефірної смоли, з якої також роблять яхти, а прикріплена до стелі інсталяція за допомогою імітації рибальської сітки.

Пан Анатолій зізнався також, як йому вдається створювати такі продумані роботи: «Іноді мені трапляються дуже цікаві речі, з яких виростає якась філософія, а іноді є вже готова ідея, а деталі доводиться добирати».

А ще, поділився митець, простір диктує картинку, тож первісний задум у МСУМКу втілився в іншій формі, аніж було заплановано. І в цьому одна із «родзинок» такого мистецтва, адже навіть його творець до кінця не знає, як зрештою все виглядатиме.

До слова, це не перший творчий проект Анатолія Твердого, реалізований у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків. Луцька публіка вже встиг оцінити та полюбити його роботу «Мотоцикліст. Останній москаль» та «Краса, що вбиває».

За матеріалами видання «Таблоїд Волині»

У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків протягом місяця тривав виставковий проект знаного та провокативного митця, одесита, директора Художнього музею в Одесі – Олександра Ройтбурда. На жаль, через проблеми із транспортом у годину карантину митець не зміг приїхати на відкриття, але біля прямого відеозв’язку пообіцяв зробити це згодом.

Особисте знайомство лучан із Ройтбурдом таки відбулося – у рамках розмови-дискурсу, яка відбулася у МСУМКу.

Митець, активний громадський діяч, провокаційний художник, блогер, інтелектуал, філософ – так відрекомендувала гостя керівна партнерка музею Леся Корсак.

Розмова тримала майже півтори години і зібрала повну головну залу музею, а найцікавіші думки митця для вас традиційно зібравши «Таблоїд Волині».

***

Я не бачу концепції сучасного мистецтва. Зараз така година, що у сфері актуального знаходяться дуже різні представники. Раніше як було? Ренесанс! І 2-3 століття митці творять у комплексі ідей гуманізму. Потім у барокко теж саме. А зараз ті художники, які входили у сферу актуального у 60-ті роки, досі живі та творять, змінюються та демонструють результати. Є ті, що починали у 90, вони геть інші. А ті, що почали у «нульових», заперечили все, що ми робили раніше. А митці кінця «10-х» повертаються до того, що відбувалося раніше. Тобто все дуже різне, контрастне, але немає в мистецтві мейнстріму.

***

Як можна дати визначення епосі, в яку ми живемо і творимо? Це неможливо. Раніше це називалося постмодерн, тепер все більше – метамодерн. Коли питаєш, в чому різниця, то кажуть, що в першому домінувала іронія, а в другому – пошук істини. Але якщо подивитися на те, що ми робили у 90-х, то там, звичайно, була якась іронія, але вона не ставала головним посилом.

***

Чому мене постійно намагаються зняти з посади директора Одеського художнього музею? Є в облраді партія «ОПЗЖ», вони вважають, що я їхній ідеологічний ворог. Ну, я і справді їх недолюблюю, бо вважаю, що Україна не має йти в «рускій мір», в шлях тупика. От вони й почали шукати на мене компромат. Я дізнався, що я алкоголік, наркоман, цілувався з матір’ю 3-х дітей в присутності її чоловіка, що розбещую малолітніх хлопчиків і дівчаток, що я пишу свої картини фекаліями. Серйозно! Цілу експертизу виготовили, яка офіційно на музейному бланку констатувала, що «в пігментах знайдено г*вно». Картина називається «Молитва» і навіть фото нема, тобто невідомо, чи така взагалі існує.

Потім з’ясувалося, що я «кинув» на всі гросі Сороса і Пінчука. Хто бачив живого Пінчука, як його можна «кинути» хоча б на копійку, хай розкажуть мені. Якось робили з ним спільний проект і бухгалтерія не зійшлася на 2,5 гривні, то його бухгалтерка життя мені не давала!

Крім цього, мені закидали, що я домовився з Мариною Порошенко, що буду передавати картини в їхню домашню колекцію, а заміняти їх копіями. Потім з’ясувалося, що не їм, а Юрію Луценку. Потім сказали, що іншому депутату. Потім сказали, що якомусь банкіру. І вони щиро вірять в це і ображають, що я з ними не ділюся! Можна годинами говорити про це все, можна книгу написати! Але коли їм вдалося мене зняти рішенням сесії, то 2 тисячі людей у спеку вийшли на вулицю, щоб мене повернути.

***

Є два типи художників: одні роблять те, що цікаво робити, інші те, що цікаво дивитися. Я належу до перших, бо мені в роботі має бути цікаво. Хоч це може бути не так успішно. Процес насолоди від праці все одно переважає такі моменти.

***

Одного разу старший художник сказав мені: головне художник робить від 30 до 40 років. Бо до 30 він не може нічого зрілого зробити, а після 40 – уже нічого нового.

Першу картину, яку закупила Третяковська галерея, я зробив у 27. Картину, за яку я отримав диплом академії мистецтв, теж у 27. І я міняюся, мені не цікаво робити одне і те ж, але щось залишається. Відчуття кольору, форми, пластика.

***

Настільки звик працювати мастихіном, що якщо мені зараз дати в руки пензля, то не певний, що зможу з ним впоратися.

***

Художник не має бути голодним. Тоді він не вільний. Часто через жебрацтво художник деградує, бо хоче створити щось, що сподобається, що куплять. Гроші дають незалежність у мистецтві. Але ринковий успіх і успіх мистецький збігаються далеко не завжди.

***

Мій художній смак сформували Печери Ласко, там дуже сподобалися намальовані бізони. А ще Єгипет, Ассирія, Вавилон, Греція, словом історія мистецтва. А по-друге, книжки, де критикували занепадницьке мистецтво на Заході, і розповідали, яке прогресивне радянське мистецтво. Іноді вони ці розповіді ілюстрували маленькими репродукціями. І так вперше я побачив Пікасо, Далі, попарт.

І я став робити щось таке, яке мені здавалося схоже на актуальне. Батьки цим занепокоїлися, показали моїй вчительці у художній школі, вона сказала, що нічого в цьому не розуміє і відправила до єдиного абстракціоніста в Одесі Олега Соколова. Як це буває в Одесі, виявилося, що він був «собутильником» нашого сусіда. Тато купив коньяк, сусід запросив його до себе, показали мої роботи і він сказав, що це цікаво, але треба пройти школу. Якби мені хтось інший таке сказав, то не слухав би. Але єдиний на той час в Одесі абстракціоніст! Потім, звісно, був ще інститут з його титанами малюнку.

Потім я познайомився з одеським андеграундом, яке тоді було справді явищем, дуже цікавим мені.

***

Крім мистецтва, у мене є ще одне хобі – вино. У таких кількостях, щоби ходити самому, фільтрувати базар. Ну, іноді до дівчат чіпляюсь, але я народився до епохи політкоректності, тому для мене харасмент – не ті, що про це думають феміністки.

***

Що я думаю про ваш МСУМК? Він дуже добре стартанув. Вважаю, що це часовий формат, бо його значення переросте в формат бути частиною розважального комплексу. За кілька років колекція збагатиться так, що потребуватиме простору. Але й у такому форматі для України це дивовижна історія. Я щиро вітаю Луцьк і схиляюся перед фундаторами.

Радикальні мистецькі жести – нині головний тренд художніх практик. Дивна одержимість новизною спонукає мистців до неперервної конфронтації із традиціями, постійного заперечення вже адаптованих шляхів, поривання до революційних трансформацій як у царині технічних та технологічних добутків, так і в категоріях світоглядних, стилістичних, концептуальних. Роман Яців належить до тих, що свідомо дистанціюються від привабливості свіжоспеченої моди. Розлогий пласт його малярства – це спроба не лише актуалізувати досвід європейської культури, а й за допомогою винайдених раніше, відточених годин прийомів ступити на ще одну щабель виражальних можливостей, прийнятних для наших днів.

Невеликі за розмірами формати полотен, пастозна рельєфність широкого мазка, яскравий поліск колористичної маси, трепетні нюанси світла, полохлива рухливість тіней… Естетське смакування у самому акті творення. Просто, невимушено, без лукавства художник фіксує на площині зображення-видива: форма, барва, контур – саме єство фарби, ніби пульсує, вигинається, орає плоттю, матеріальною чуттєвістю, заворожуючи водночас чимось затаєним, тихим, сокровенним, що у самому осерді композиції нижнім лейтмотивом. Не залежно від жанру – натюрморт, пейзаж, інтер’єр чи абстрактний безпредметний мотив – автору вдається подолати невидимі межі конкретного і незримого. Це дуже особистісне бачення та сприйняття світу реального та світу мистецтва.

Структура творів, як і вислови художника, наскрізь позбавлені дисонансів. Умиротвореність, людяність, гармонія, пієтет до найменшої піщинки у світових обширах, а ще – вміння почути тишу, а ще – прагнення розпізнати знаки та символи звичних речей… Хіба це не виклик у наші дні, сповнені хаосу і драматичних передчуттів? Роман Яців – це носій унікальної спроможності глибоко бачити і тонко відчувати навколишнє середовище. Його вдумливий погляд вириває з буденщини пульс життєвих інтенцій. Він не тільки вміє виокремити у побаченому сенс і зміст, а й перетворити все це у художній образ, по-філософському осмислений, сповнений ностальгічних відчуттів мрійливості, захоплення, одкровень.

Далекий від меседжів попкультури Роман Яців обирає об’єктами своїх досліджень те, що було і є актуальним у віки віків: ліс, дерева, поле, дорога, ріка, стебла трави, квітка з її дивовижною архітектурою, вікна людських осель, міські дахи, провулки… Зображення, ніби спонтанно зафіксовані, формують в уяві глядача своєрідний відеоряд, набуваючи ознак вельми специфічних сюжетів, головними героями яких стають світанок або сутінки, снігова заметіль, буяння літа, хвилі, проміння сонця в зеніті. Ці неперебутні теми відгукуються у кожному небайдужому серці, повертаючи людину до царини краси – тієї життєдайної ойкумени, в середовищі якої вона почувається, неначе в материнському лоні. Отак, вихоплюючи із потоку миттєвостей якісь фрагменти буття, Роману Яціву вдається не тільки їх одухотворити, а й наповнити метафорами, вибудувати із них якийсь особливий часопростір.

Сповнена життєдайності романтична натхнення тут чи не найважливіша риса. Гра ліній, рефлексів, кольорів, передзвін звуків, акордів контрастів… Доробок цього художника далекий від імпозантної парадності. Водночас його твори адресовані не тим, хто прагне побачити в мистецтві лише салонне забарвлення. За невимушеністю прийомів, простотою та легкістю авторських посилань, очевидною невибагливістю висловів – глибокий професіоналізм, послідовність, культура у найтонших нюансах. Так працюють японці.

Проте, поза спорідненістю малярства Романа Яціва зі стилістикою митців країни, де сходитиме сонце, головними акордами звучить українська мелос та опоетизоване культивування образу рідної землі. Попробуймо побачити та відчитати це, панове!

Зоя Навроцька, 2020