Віктор Корсак і Петро Антип

Віктор Корсак

Віктор Корсак – доктор економічних наук, Голова ради директорів VolWest Group, яка працює у різних сферах, включаючи роздрібну торгівлю, медіа, нерухомість та інвестиції. Корсак відомий своєю підтримкою культурних та освітніх ініціатив, зокрема, він заснував Музей сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку, який став важливим центром для популяризації сучасного українського мистецтва.

Петро Антип

Петро Антип – український скульптор та художник, відомий своїми роботами у галузі сучасного мистецтва. Його творчість включає численні скульптури, живописні роботи та інсталяції, які часто експонуються як в Україні, так і за кордоном. Антип також займається педагогічною діяльністю: навчає молодих художників, сприяючи розвитку сучасного мистецтва в Україні.

Спільна робота над проєктом «Космогонія»

Віктор Корсак є автором ідеї, концепції та куратором проєкту «Космогонія».

Петро Антип створив найбільшу картину у світі «Космогонія» площею 2000 м2.

Завдяки їхній співпраці «Космогонія» стала важливим елементом колекції музею, що розкриває глибокі філософські та космогонічні ідеї через сучасне українське мистецтво.

Проєкт «Космогонія» – це унікальний український варіант мистецтва майбутнього, якому немає аналогів на планеті. Інтегруючи величезну кількість сучасних мистецьких напрямків, «Космогонія» показує взаємодію добра і зла у часопросторі через призму трьох світоглядів: філософського, релігійного та міфологічного, щоб спонукати глядачів до рефлексії про своє існування, про свою місію, про власну внутрішню «космогонію». Щоб робити їх іншими. Щоб забезпечити «космогонію» кожного і всіх.

Фріда Кало

Фріда Кало – видатна мексиканська художниця, відома своїми глибоко особистими та яскравими автопортретами, які відображають її власні страждання і емоційний досвід. Вона народилася 6 липня 1907 року в Койоакані, Мехіко, у сім’ї фотографа німецького походження та мексиканської матері.

Фріда почала малювати у віці 18 років, коли пережила важку аварію: автобус, в якому вона їхала, зіткнувся з трамваєм. Внаслідок аварії вона отримала численні травми, що спричинили тривалі болі та медичні проблеми на все життя. Малювання стало для неї способом справлятися з фізичним болем і емоційною ізоляцією.

Кало створила майже 200 картин, які є культурною спадщиною Мексики Більшість із яких — автопортрети, що відображають її особисте життя, страждання. Вона часто використовувала символізм і сюрреалістичні елементи, щоб виразити свої внутрішні почуття і думки. Однією з найвідоміших її робіт є «Дві Фріди», в якій вона зображає себе у двох образах: тому, що любила в собі, і тому, який ненавиділа.

Фріда Кало була активною учасницею художньої сцени свого часу і брала участь у численних міжнародних виставках. Вона була також відома своїми політичними переконаннями і близькістю до комуністичного руху, що часто відбивалося в її творчості.

Фріда Кало померла 13 липня 1954 року в своєму рідному місті Койоакан. Її спадщина живе і сьогодні: вона є символом національної культурної ідентичності Мексики та іконою феміністичного руху.

Арістотель

Арістотель – один з найвеличніших філософів античності. Народився у 384 році до н. е. в Стагірі, що на півночі Греції. Був учнем Платона і провів багато років у його Академії в Афінах. Згодом Арістотель став учителем Олександра Великого, перед тим як заснувати власну школу під назвою Лікей в Афінах.

Арістотель зробив значний вплив на багато галузей знань, включаючи філософію, логіку, метафізику, біологію, етику, політику, поезію та театр. Він розробив формальні правила логіки, які стали основою західної аналітичної традиції і залишались неперевершеними до розвитку сучасної логіки в XIX столітті.

У біології Арістотель детально дослідив і класифікував сотні тварин та їхні органи, вклавши основу до наукової зоології. Він також вважається засновником наукової метафізики завдяки своїм дослідженням первинних принципів та причин існування.

Етичні праці Арістотеля, особливо «Нікомахова етика», вплинули на формування західної моральної філософії, представляючи концепцію «золотої середини» як основу доброчесного життя. Його політичні теорії, викладені у «Політиці», висвітлюють природу державності та різні форми урядування, значно вплинули на розвиток політичних наук.

Арістотель помер у 322 році до н. е. в Халкіді. Його роботи продовжують бути фундаментальними для багатьох наук та галузей гуманітарних наук, а його ідеї залишаються важливими у сучасному філософському дискурсі.

Зигмунд Фрейд

Зигмунд Фрейд – австрійський невролог та засновник психоаналізу (методу лікування та теоретичної парадигми, що досліджує вплив несвідомих процесів на поведінку). Народився 6 травня 1856 року в містечку Фрайберг, нині частина Чехії, у єврейській сім’ї.

Фрейд здобув медичну освіту в Університеті Відня, де він спочатку займався дослідженням нервової системи. Згодом він переключився на клінічну практику, зосередивши увагу на лікуванні неврозів за допомогою гіпнозу, а потім і психоаналізу.

Фрейд розробив низку інноваційних ідеї, які мали великий вплив на психологію та психіатрію. Його теорія структури особистості, що включає Воно (Ід), Я (Еґо) та Над-Я (Супер-Еґо), досліджує роль несвідомих конфліктів у поведінці людини. Він також ввів концепції Едипового комплексу та механізмів психічної оборони, таких як заперечення, репресія та раціоналізація.

Одним із його визначних творів є «Тлумачення снів», де він аргументує, що сновидіння є вікном у несвідоме і способом задоволення придушених бажань. Цей твір значною мірою сприяв розвитку психоаналітичної теорії та практики.

Зигмунд Фрейд залишив тривалий відбиток на багатьох аспектах західної культури, включаючи мистецтво, літературу та популярну культуру. Він емігрував до Великобританії у 1938 році після аншлюсу Австрії Німеччиною, де продовжив працювати до своєї смерті. Помер 23 вересня 1939 року у Лондоні.

Юлій Цезар

Юлій Цезар – римський політичний лідер, військовий генерал, письменник, який зіграв вирішальну роль у падінні Римської республіки та зародженні Римської імперії. Народився 12 або 13 липня 100 року до нашої ери в родині, що належала до старої аристократії.

Цезар швидко зробив кар’єру як оратор і політик. Він був консулом у 59 році до н.е. та провів низку реформ, включаючи розподіл земель серед бідних ветеранів. Як військовий лідер, Цезар здійснив ряд кампаній, зокрема завоював Галлію, що значно розширило римські володіння до Рейну і Атлантичного океану.

Його здібності як лідера та стратега досягли кульмінації під час громадянської війни, коли він переміг військово-політичний блок на чолі з Помпеєм. Після перемоги у цій війні Цезар встановив себе як довічного диктатора.

Одним із його найважливіших внесків була реформа римського календаря, що призвела до створення юліанського календаря, який з невеликими змінами використовувався в багатьох частинах світу аж до XVIII століття.

Цезар був убитий 15 березня 44 року до н.е. групою сенаторів під час сесії в Помпеївському театрі. Його смерть спровокувала ще одну серію громадянських війн, що в кінцевому результаті призвела до падіння Римської республіки та заснування Римської імперії під керівництвом його прийомного сина і спадкоємця Октавіана Августа.

Чорнобильська АЕС

Чорнобильська катастрофа, яка сталася 26 квітня 1986 року, є однією з найбільших ядерних аварій в історії. Вибух стався на Четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції, розташованій біля міста Прип’ять, Україна, тоді частина Радянського Союзу. Під час випробувань безпеки, які проводились вночі, були допущені критичні помилки управління реактором, що призвело до вибуху і пожежі, які масово викинули радіоактивні матеріали в атмосферу.

На місці негайно розпочалися евакуація населення і заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Близько 49 000 жителів Прип’яті та понад 70 000 осіб з навколишніх районів були евакуйовані упродовж декількох днів після аварії. Згодом створено зону відчуження радіусом приблизно 30 кілометрів, з якої виселили усіх мешканців.

На довгострокові наслідки вплинули значні кількості радіації, які поширилися Європою. Здоров’я тисяч людей було піддано ризику через радіаційне зараження, причому працівники ліквідації, місцеві жителі та навіть далекі населені пункти зазнали впливу. Було відзначено збільшення кількості випадків раку щитоподібної залози та інших захворювань.

Чорнобильська катастрофа викликала переосмислення політики безпеки ядерних реакторів на міжнародному рівні, сприяла змінам у стандартах і нормах ядерної енергетики. На місці аварії було зведено саркофаг для ізоляції реактора та зменшення викиду радіоактивних матеріалів, а згодом – новий безпечний конфайнмент, який був завершений у 2016 році для забезпечення додаткового захисту.

Аварія у Чорнобилі стала нагадуванням про потенційні ризики ядерної енергетики і продовжує впливати на дебати щодо її використання.

Мікеланджело да Караваджо

Мікеланджело Мерізі да Караваджо (частіше відомий просто як Караваджо) – італійський художник, чия революційна техніка та стиль вплинули на розвиток європейського живопису. Народився в 1571 році у Мілані і почав свою кар’єру у Римі. Там швидко здобув популярність завдяки своїм драматичним і реалістичним зображенням людських фігур, використанню інноваційної техніки «хіароскуро» (контраст світла та тіні).

Караваджо відомий своїми біблійними сценами, які часто відрізнялися від традиційного зображення святих та релігійних подій. Здатність вносити елементи сучасного життя, використання моделей із народу для втілення біблійних персонажів, фокус на людських емоціях зробили його картини надзвичайно експресивними та живими.

Серед відомих робіт Караваджо – «Покликання святого Матвія», «Відсіч голови святому Іоанну Хрестителю», «Медуза» та «Вечеря в Еммаусі». Ці картини вплинули на численних художників епохи бароко і сприяли поширенню «тенебризму» – стилю, що акцентується на інтенсивному контрасті світла та тіні.

Караваджо був також відомий своїм бурхливим життям і частими конфліктами із законом, що в кінцевому підсумку призвело до його вигнання з Риму. Помер від невідомої хвороби у 1610 році в Порто Ерколе, залишивши по собі великий вплив на мистецтво бароко та майбутні покоління художників. Його спадщина і сьогодні залишається живою, а його роботи є предметом захоплення та вивчення.

Марк Ротко

Марк Ротко відомий як один із провідних представників абстрактного експресіонізму. Народився 25 вересня 1903 року в Даугавпілсі (нині Латвія) у єврейській родині. Його справжнє ім’я було Маркус Роткович. У 1913 році його родина емігрувала до Сполучених Штатів, де він згодом змінив ім’я на Марк Ротко.

Ротко почав свою кар’єру в Нью-Йорку, спочатку займаючись традиційним живописом і працюючи у стилі реалізму. Однак його інтерес швидко пересунувся до абстрактного мистецтва. Він почав розробляти свій унікальний стиль, який пізніше приніс йому визнання. Його знамениті картини, відомі своїми великими, емоційно насиченими блоками кольору, були спрямовані на викликання глибоких емоційних реакцій у глядача.

Ротко досяг значного успіху в 1950-их, коли його роботи стали виставлятися на важливих мистецьких показах і в галереях. Він став центральною фігурою абстрактного експресіонізму, руху, який також включав таких художників, як Джексон Поллок та Віллем де Кунінг.

Одним із його найвідоміших проєктів стала створена ним серія муралів для ресторану Four Seasons в Нью-Йорку, яка, однак, згодом була відкликана художником через його невдоволення комерційним контекстом виставки. Його праці мають значний вплив на сучасне мистецтво, особливо щодо використання кольору та форми для вираження людських емоцій.

Марк Ротко помер 25 лютого 1970 року у Нью-Йорку, але його роботи продовжують виставлятися і залишаються важливою частиною дискусій щодо абстрактне мистецтво.

Пабло Пікассо

Пабло Пікассо (народився 25 жовтня 1881 року в Малазі, Іспанія) – одн із найвідоміших і впливових художників XX століття. Розпочав малювати в ранньому віці під керівництвом свого батька, який був професійним художником і вчителем мистецтва. Пікассо продемонстрував свій талант у дитячі роки, що дозволило йому вступити до Барселонської школи мистецтв у віці лише 14 років.

Він переїхав до Парижу на початку 1900-их, де розпочався його стрімкий креативний розвиток. Його ранні роботи були натхненні періодом «блакитних» і «рожевих» відтінків, де він зображував меланхолійні теми та акробатів, відповідно. Його стиль продовжував еволюціонувати, і він став співзасновником кубізму разом з Жоржем Браком. Цей напрямок відзначався новаторським підходом до перспективи та форми, що кардинально змінив хід мистецтва.

Однією з його найвідоміших робіт є «Герніка» (1937) – мурал, створений на замовлення Іспанського республіканського уряду для Всесвітньої виставки 1937 року в Парижі. Цей твір, що відображає жахи Громадянської війни в Іспанії, став одним з найбільш виразних антивоєнних символів в історії мистецтва.

Пікассо залишався надзвичайно продуктивним художником упродовж усього свого життя, експериментуючи з різними матеріалами та техніками, включаючи кераміку і скульптуру. Він помер 8 квітня 1973 року в Мужені, Франція. Його спадщина продовжує впливати на мистецтво і культуру, роблячи його одним із найвизначніших митців модернізму.

Нельсон Мандела

Нельсон Мандела – одна з найвидатніших постатей у боротьбі за громадянські права і проти апартеїду в Південній Африці. Він народився 18 липня 1918 року в селі Мвезо провінції Східний Кейп. Вихований у королівській родині племені Тембу, Мандела отримав юридичну освіту в університеті Вітватерсранд у Йоганнесбурзі, а пізніше став одним з лідерів Африканського національного конгресу (АНК).

За свою антиапартеїдну діяльність Мандела провів 27 років у в’язниці, більшу частину з яких він перебував на важких роботах на острові Роббен. Його звільнення у 1990 році стало ключовим моментом у подоланні расової сегрегації. Він відіграв центральну роль у переході Південної Африки до мультирасової демократії.

У 1994 році, після перших у країні загальних виборів, на яких могли голосувати представники всіх рас, Мандела став першим чорношкірим президентом Південної Африки. Під час свого президентства він зосередив увагу на примиренні між різними расовими групами, на відновленні країни та на боротьбі з нерівністю.

Мандела також здобув міжнародне визнання та повагу за свої зусилля, відзначений  Нобелівською премією миру, яку отримав спільно з останнім апартеїдним президентом Фредеріком Вільйомом де Клерком у 1993 році.

Після завершення свого терміну в 1999 році Мандела продовжував активну громадську діяльність, зокрема боротьбу зі СНІДом. Помер 5 грудня 2013 року, залишивши по собі спадщину як символ світової боротьби за свободу, рівність та гуманність.

Заявка