Автор: msumk

В індуській міфології Калія був драконом, який отруював води річки Ямуна.

Його отруйний подих призводив до гибелі всіх живих істот у річці та навколо неї. Крішна викликав Калію до бою, стрибнувши у забруднені води Ямуни. Змій атакував Крішну, намагаючись обвити його своїми масивними кільцями та втопити. Проте Крішна легко визволився і почав танцювати на головах Калії, змушуючи його відчути неймовірний біль і страждання.

Танець Крішни був настільки могутнім, що врешті-решт Калія підкорився. Крішна відпустив Калію з умовою, що він більше не отруюватиме Ямуну та покине ці місця разом зі своєю родиною.

Уроборос — це дракон, що кусає свій власний хвіст, утворюючи кільце. Він вважається знаком вічності та нескінченності.

Уроборос символізує все те, що постійно відновлюється: як день за ніччю, так і пори року одна за одною. Це як історія, що не має ні початку, ні кінця. Уроборос нагадує нам про життя, яке завжди знаходить спосіб продовжити свій цикл, незалежно від усього, руйнуючи старе і народжуючи нове. Це чудовий образ того, як природа та світ працюють: все народжується, живе, вмирає і знову відроджується в іншій формі.

Одного дня Бог звернувся до Авраама, просивши його принести в жертву свого єдиного сина Ісаака. Незважаючи на тяжкість цього випробування, Авраам погодився і вирушив до землі Морія разом з Ісааком. На третій день вони досягли місця, де мала відбутися жертва, і Авраам залишив слуг чекати, поки він з Ісааком пішов на гору.

Ісаак запитав про барана для жертви, на що Авраам відповів, що Бог подбає про барана. Після підготовки вівтаря Авраам зв’язав Ісаака і підняв ніж, щоб принести його в жертву. У цей момент з неба пролунав голос ангела, який зупинив Авраама, сказавши, що не потрібно вбивати хлопця, адже тепер зрозуміло, що Авраам боїться Бога.

Замість Ісаака Авраам знайшов барана, який застряг рогами в чагарнику, і приніс його в жертву. За свою готовність підкоритися Божій волі Авраам отримав благословення від Бога: його нащадки мали стати численними, як зорі на небі, і через них усі народи Землі мали бути благословенні.

Дажбог був одним із синів бога Сварога і був богом Сонця. Він був відповідальний за щоденну подорож Сонця по небу. Дажбог мандрував по небу в своїй золотій колясці, запряженій чотирма крилатими конями. Коли він відправлявся на схід вранці, це було знаменням початку нового дня, а коли він діставався західного горизонту ввечері, це означало настання ночі.

Коли Дажбог мандрував по небу, він не лише приніс світло і тепло на землю, але і навчав людей різних знань і мудрості, допомагаючи їм стати більш цивілізованими.

Біпедалізм – це здатність ходити на двох ногах. Біпедалізм дозволяв ефективніше збирати їжу, використовувати інструменти, долати великі відстані та адаптуватися до зміни середовища, особливо з розширенням саван і зменшенням лісів.

На думку англійського зоолога Алістера Гарді, людина еволюціонувала на узбережжях великих водойм, де основними джерелами їжі були підводні організми: риба, краби та молюски. Ходіння у воді потребувало прямої постави, що звільнило руки для збирання їжі та використання інструментів. Така адаптація призвела до втрати тілесного оволосіння та появи підшкірного жирового шару, який допомагав уникнути переохолодження. При цьому волосся на голові збереглося, що захищало від сонячного перегріву.

Одного дня Зевс, головний бог Олімпу, помітив Європу, коли вона гуляла з подругами на березі моря. Європа була дочкою фінікійського царя Агенора і богині Телефаси.

Будучи відомий своїми коханнями, Зевс вирішив викрасти прекрасну принцесу. Він перетворився на красивого білого бика з блискучими рогами, які виглядали ніби перлини. Його запах був приємним, а поведінка спокійною, тому Європа та її подруги не боялися його. Європа була зачарована білим биком, погладила його, а потім вирішила залізти на його спину, навіть не здогадуючись, що це був Зевс.

Як тільки вона сіла на бика, Зевс рушив до моря і почав плисти до острова Крит. Коли вони дісталися до Криту, Зевс зізнався, що він не просто бик, а головний бог Олімпу. Він сказав, що Європа стане королевою Криту і правитиме островом. Ця історія про виникнення назви континенту Європа.

Пандора була першою жінкою на Землі, створеною за наказом Зевса, головного бога Олімпу. Вона була створена Гефестом, богом ковальства, за допомогою води та землі, а інші боги наділили її різними дарами: красою, кмітливістю та чарівністю.

Зевс подарував Пандорі ящик з попередженням ніколи його не відкривати. Однак через свою цікавість Пандора не змогла втриматися і відкрила ящик. І звідти вилетіли всі біди світу – хвороби, старість, війна, голод, бідність, смерть та злидні. Вони швидко розлетілися по світу, приносячи страждання людям.

Злякавшись, Пандора поспішно закрила ящик, залишивши всередині лише одне – Надію. Отож, незважаючи на всі лиха, які вийшли на волю, надія залишилася з людьми назавжди, допомагаючи їм справлятися із життєвими викликами.

У слов’янській міфології чоловіка Бог зробив із землі, а жінку із тіста та й поставив їх проти сонечка, щоб висохли, а Михаїлу загадав стерегти. От Михаїл стеріг-стеріг, та якось задивився на щось, а собака прибіг та й з’їв жінку. Вложив Бог душу у чоловіка та взяв в його одну кістку з ребра та й почав робити йому вже вдруге жінку.

Але коли Бог вийняв Адамові ребро і положив його коло себе, а сам став залатувати діру в його грудях, пес знову занюхав і вхопив ребро і пустивсь із ним навтіки. Коли пса ловили, то вхопили за хвіст, який відірвався. Так як пес утік, то зробили жінку із собачого хвоста. Тому у жінки таке довге волосся, як собачий хвіст, і для її характерна енергійність та вправність розуму.

Якось Прометей, один із титанів у грецькій міфології, вирішив створити людину. Він взяв глину, змішав її з водою та сформував перших людей. Але ці істоти були слабкими та безпомічними, і Прометей засмутився, бачачи їхні страждання.

Він вирішив вкрасти вогонь у богів на Олімпі, щоб подарувати його людям. Зевс розгнівався, коли дізнався про це, тому що вогонь повинен був залишитися лише у богів. Як покарання Зевс прикував Прометея до скелі в горах Кавказу. Кожен день великий орел прилітав і клював його печінку, яка відростала назад кожної ночі, щоб страждання тривало вічно.

Прометей провів багато років у муках, але він ніколи не шкодував про свій вчинок, тому що знав, що подарував людям шанс на краще життя. Згодом Геракл звільнив Прометея з його пут, стрілами вбивши орла.