Рік: 2017

Арт-кафе «Стоп-кадр» зібрало поціновувачів сучасного мистецтва на виставці двох юних мисткинь.
Анастасія Гомзякова представила графічні роботи під назвою «Соціо», показавши через трафаретні силуети, чорні та кольорові плани увесь світ. А Юлія Булат показала несподіваний погляд на художнє фото, презентувавши серію «Час, що минає».

Дівчата отримали художню освіту в студії «Арт-кластер» луцької художниці Катерини Ганейчук, зараз же дівчата продовжують здобувати знання закордоном: Настя навчається у Краківській академії, а Юля – у Міжнародному університеті дизайну «School of form» міста Познань.

Виставку Анастасії та Юлії відкрили 26 вересня у межах проекту галереї сучасного мистецтва «Арт-кафедра» – «Крок на шляху мистецтва», який має на меті відкрити юні таланти і нові імена у мистецтві.
«Перші кроки дуже важливі для кожного юного митця, а наш проект допомагає їх зробити. Хочеться вірити, що ви навчитеся у Польщі всього кращого і таки повернетеся в Україну, щоб тут втілювати усі ваші найсвіжіші ідеї, або ж прославлятимете нашу країну закордоном. Бажаю вам масштабних виставкових проектів і персональних експозицій!», – зазначила керівний партнер галереї Леся Корсак.

Мистецтвознавець Зоя Навроцька розповіла, що критиків ніхто не любить, але насправді у критиці немає нічого поганого.

«І негативну, і позитивну критику треба сприймати як імпульс до розвитку, але я тут зараз не критик, бо з вами хочеться говорити на рівних, як із митцями. Я бачу тут не просто перший крок, а певний рівень професійності, молодого художника, з яким можна говорити у тембрі власного голосу, не погладжуючи по голові, щоб раптом не засмутити і не образити. І дозволю собі сентиментально думати, що як би там не склалося майбутнє, а ви пропагуватимете українське мистецтво, бо позиціонувати себе українським художником чи поетом можна у будь-якій точці світу».

Також, мистецтвознавець прокоментувала детально роботи кожної із учасниць виставки.
«Мінімалістична графіка Насті – це відчуття білої площини, у взаємодію з якою входять якісь плями, гра кольорів, коли цей простір стає світом і Всесвітом. Це дуже естетичні і професійно зроблені фігурки, які відображають дуже глибокі ідеї, показуючи, як глибоко відчуває час і стиль у мистецтві така юна ще людина. Це дуже цікава спроба показати соціум, його хаос незахищеність, і розумний глядач неодмінно зможе відчитати з цих робіт багато.

Твори Юлі мене просто вражають. Здається, що фото сьогодні займає провідну роль, як і живопис, і ліплення. Ця добірка художніх фото не може залишити байдужими, бо естетично наточене око побачило такі об’єкти у часі і просторі, які дуже красиві. Чого варта лише клямка потрісканого вікна… Це ж поет може написати цілу поему! Скільки разів воно відкривалося, як його робив сільський тесля, скільки до клямки торкалася рука і дитини, і жінки, і бабці, скільки хтось визирав із нього…

Роботи Анастасії та Юлії експонуватимуться в арт-кафе «Стоп-кадр» орієнтовно протягом двох тижнів, тож у лучан ще є час прийти і відшукати у кожному з полотен чи фото особливий сенс.

У Галереї сучасного мистецтва України «Арт-кафедра» відкрили виставку «Forpost» в рамках якої презентували творчість художників Сходу та Півдня України.
Зразки малярства, графіки та скульптура зібрали повний виставковий зал галереї.
Свої творчі роботи презентували митці: Петро Антип, Микола Бірючинський (Горлівка), Олександра Єськова, Антоніо Шевченко (Донецьк), Олександр Садовський, Ганна Гедора(Суми), Віталій Кохан (Харків), Сергій Баранник, Володимир Харакоз, Олексій Бондаренко, Сергій Кирилов ( Маріуполь), Олександр Стовбур, Сергій Савченко, Світлана Юсім, Володимир Цюпко, Валерій та Лука Басанець, Марина Яндоленко, Василь Сад (Одеса).
Більшість митців особисто приїхали на відкриття виставки до Луцька, міста, яке встигло зачарувати іншим світоглядом, красивою українською мовою та небайдужістю до проявів усього мистецького.
«Forpost» – виставка-експеримент, спроба виявити той рівень внутрішньої свободи мистців Сходу та Півдня України, який застерігає від творчого колаборантства, додає емоційної сили, спонукає стояти у ці непевні часи на варті інтересів вітчизняної культури.
Керівний партнер галереї Леся Корсак привітала гостей виставки із Днем знань і побажала розширювати свої мистецькі обрії.
«Це свято не лише вчителів та учнів, воно стосується кожної людини. Саме через недостатню кількість знань про історію, культуру, мистецтво, духовність своєї країни ми і маємо ті проблеми, що оточують нас зараз».
Також, презентували альбом робіт попередньої експозиції галереї – «Ерос та натхнення».
Пані Леся зазначила, що веселе літо закінчилося, а тому варто повертатися в реальність і усім разом робити спільну справу заради відродження мистецького потенціалу країни.
«Митці зі Сходу та Півдня України, роботи яких бачимо сьогодні, – це творчі розуми своїх регіонів, які впливають на формування мистецької думки. Нам цікаво, які вони, які проблеми обговорюють у своїх творах. Хотілося познайомитися з цим мистецтвом ближче, аби вкотре переконатися, що ми – одне суспільство, одна країна, одна ментальність».
Мистецтвознавиця Зоя Навроцька розповіла, що мета виставки – побачити ту ментальність, той рівень свободи, той вогник творчості, який, об’єднавшись з іншими, вибудує культурний простір України.
«Ліна Костенко зазначала, що український геній, український митець – водночас і політик, і історик, бо не може відірватися від віковічно не вирішених проблем, які заважають ході народу до цивілізації. Завдання нашої виставки – продемонструвати твори тих художників, які є форпостом, тобто сторожовою вартою на крайній межі фронту. Ці люди є духовним форпостом України на межі війни. Тому завдання такого невинного митецького проекту насправді дуже глибоке і вагоме».
Художників вирішили не обмежувати темами чи стилями, саме тому виставка розрахована на абсолютно різні смаки глядачів – від класичного живопису до експериментів скульптури і абстракціонізму.
Митець з Маріуполя Володимир Харакоз зазначив, що Луцьк – вибуховий для нього у плані мистецтва, бо тут хочеться не лише творити свідомо, а й дослухатися до чогось внутрішнього, піддаючись автоматичному письму.
Олександра Єськова та Антоніо Шевченко, художники із Донецька, поділилися прагненням вивчити досконало мову своєї держави. Антоніо загорівся ідеєю створити цикл портретів відомих українців, аби у світі знали, що нам є, ким пишатися. В рамках цієї виставки художник представив цикл робіт про усміхнених качок – символів добра і вміння шукати позитиви щодня.
«Саме тут, у Луцьку, я відчула все ж щось інше, ментально інше. Тут інші цінності, які творять наше суспільство здоровим і красивим», – зазначила Олександра Єськова.
Марина Яндоленко, представниця Одеської художньої школи, теж розповіла, що саме у Луцьку змогла вивчити українську мову, і тепер це місто – її особлива любов.
А Микола Бірючинський натхненно пообіцяв, що Горлівка теж скоро стане українською, і всі українці Сходу та Півдня повернуться з вічних мандрів, подібно до того, як знайшов свій правильний шлях додому Одіссей.

Надихаюче, заворожуюче, звабливе і прекрасне, і, разом з тим, примхливе, егоїстичне і жорстоке. Таке різне і таке подібне за природою кохання презентувала Галерея сучасного мистецтва “Арт-кафедра” у виставковому проекті “Ерос і натхнення…”.

Виставка об’єднала твори 18 художників з різних України, з різним досвідом праці, відмінним творчим обличчям, але спільною темою натхнення і творчого пориву.

Привітала з відкриттям проекту керуючий партнер галереї Леся Корсак.

“Ці митці, що зібралися сьогодні, то вершина сучасного українського мистецтва. Наша галерея виконує свою функцію – об’єднує Україну і формує колекцію чудових полотен для того, аби передавати їх із покоління в покоління. Еросу ми хотіли презентувати у теплу пору року, коли люди особливо захоплюються цією темою. У кожній людині існує потяг до досконалості, а цей потяг – не лише плотське захоплення, а й духовне віддзеркалення”, – поділилася пані Леся.

Про актуальність творчого задуму виставки розповіла мистецтвознавець Зоя Навроцька. На її думку, ця тема правічна, але сьогодні надто експлуатована, від чого нерідко кохання набуває вульгарних рис, відволікає і розчаровує людей.

“Нам хотілося зробити виставку творів справді натхненних, розкрити травму між духовним і тілесним коханням, показати, що поряд з Еросом завжди стоїть Танатос, поряд з красою росте щось руйнівне і хаотичне. Тут кожен зможе вибрати і натхнення, і знайти для себе річ, яка еманує, запалює і кличе “, – зазначила пані Зоя.

На виставці можна переглянути графічні незабутньої, але майже не знаної в Західній Україні Людмили Ястреб(Одеса), малярство Петра Гулина (Львів), експресіоністичні метафори Людмили Лободи (Львів) та вишукано-ліричні образи Валерія Басанця (Одеса). А ще твори Петра Бевзи, Андрія Александровича, Петра Лебединця, Алли Алексєєвої (Київ), Олександра Сердюка, Вадима Петрова (Харків), Віктора Маринюка (Одеса), Наталки Кумановської, Катерини Ганейчук (Луцьк), Павла Ковача (Ужгород), Володимира і Тетяни Бахтових (Миколаїв), Петра Антипа (Донецьк).

Київський мистецтвознавець Олена Живкова зазначила, що маленькі містечка перетворюються у великі тоді, коли там з’являються осередки культури. Адже культура лишається навіть тоді, коли зникають цілі цивілізації.

“Вам пощастило, що у місті живуть люди, які створили такий осередок культури. Переконана, що держава не зобов’язана збирати твори мистецтва. Це повинні робити люди, закохані у мистецтво”, – зазначила вона.
Виставка триватиме до середини серпня. Запрошуємо! Вхід вільний!

У четвер, 25 травня, у Галереї сучасного мистецтва «Арт-кафедра» відбулося закриття виставки знаного київського художника Петра Бевзи із назвою «Антологія», під час якого усі гості отримали змогу не лише ще раз переглянути експозицію, відшукавши у ній нові сенси і рефлексії, а й поспілкуватися з митцем в рамках творчого дискурсу.

«Антологія» – найповніший проект художника. У ньому 47 творів, створених у період з 1996 по 2017 рік. Основою проекту є полотна із циклу «Йордань», доповнені роботами з інших циклів, більшість з яких ніде не виставлялись.

Завданням розмови стало осмислення поступу сучасного українського мистецтва в контексті викликів, що постають перед художниками сьогодення.

Керівний партнер галереї Леся Корсак нагадала усім присутнім основні життєві і творчі віхи Петра Бевзи.
«Петро Бевза займається не лише живописом, він скульптор, фотограф, займається ленд-артом, відео-артом, за його сюжетом було знято фільм. Окрім того, має талант поета», – зазначила пані Леся.
Мистецтвознавець Зоя Навроцька розповіла, чим діяльність «Арт-кафедри» відрізняється від сотень інших мистецьких просторів.

«Наша галерея намагається відносити старі традиції, представити твори, які впливатимуть на суспільство, на сучасників. Саме тому ми не просто хочемо завершити цей проект, а й детально обговорити його, зробити наукові висновки, відкрити собі нові бачення звичного».

Творча імпреза складалася із кількох частин. Спершу автор в рамках дискурсу роздумував над проблемою ідентифікації сучасного мистецтва, згодом у творчому та науковому полі дискутував із гостями, а насамкінець провів міні-екскурсію своєю експозицією, під час якої розповів про секрети створення окремих полотен.

Кольори, фактури, сюжети, глибинні сенси у кожній роботі – Петро Бевза, здавалося, залишився в кожному невипадковому мазку фарби, у кожному ретельно продуманому образі чи спонтанному виплеску вражень.

Найцікавіші думки із творчої лекції митця.
***
Художник мусить бути «другом часу», бо інакше ризикує стати неактуальним.
***
Існує дві теорії сучасності. За однією, сучасність – одна для всіх, чому дуже активно сприяють технічні можливості, зокрема Інтернет. За іншою, для кожного суспільства – своє відчуття сучасності і навіть в межах одного суспільства бувають абсолютно паралельні відчуття реального сьогодення.
***
Живопис має найширше поле для пристрасного вираження.
***
Сучасність рухається вперед і потребує нових визначень у мистецтві. Зараз можемо спостерігати, що на зміну терміна «contemporary» приходить ще сучасніший – «art today».
***
Ми маємо такі колосальні технічні можливості бути в курсі усіх мистецьких подій світу! Тепер постає питання лише у внутрішній готовності прийняти усе це і передати ще комусь. А головне усвідомити, у чому саме наша українська творча таємниця, чим ми можемо поділитися зі світом?!
***
А буває ж по-різному, не всім художникам щастить. Буває, зробив виставку – і нічого, зробив – і нічого, зробив – і нічого. На четвертий раз не зробив, а спився чи звів рахунки з життям. Часто український художник не може годувати сім’ю лише з продажу своїх картин.
Втім, так само важливо не просто мати якогось так спонсора, важливий синтез митця-пасіонарія, мецената-пасіонарія і критика-пасіонарія. Якщо ж немає стрижня в людині, то жоден меценат їй не допоможе.
***
Війна загострює відчуття пропорцій. В епоху Відродження, наприклад, усі постійно воювали, але мистецтво від того не зупинило свій поступ. Ми не можемо собі дозволити повністю заблокувати мистецтво до кінця війни, у нас не буде просто часу чекати кілька повоєнних поколінь, аби нарешті почати творити.
***
Часто у Європі нас знають лише за маркерами Чорнобилю і футболіста Андрія Шевченка. Звідки ж у тій країні мистецтво, думають іноземці. Саме тому необхідно виходити на міжнародний рівень і показувати щось абсолютно сучасне і в ту ж мить українізоване.
***
Концепція не лише мистецтва, а й всього життя – простір між любов’ю і страхом. От мене і носить від одного краю до іншого.
***
Був такий період, коли в розпал революції на Майдані тобі зовсім не страшно, а потім приходиш у майстерню і жахає проста чорна хмара за вікном. Я дуже довго не міг покласти на полотно чорну фарбу, бо страшно! Нічого не міг вдіяти з тим концентрованим страхом. А чорний колір – необхідний, бо завжди треба грати на контрасті. То я використовував його як основу, а потім швидко додавав відтінків, бо страх переповняв.
***
Раніше у мене було 3 важливих глядачі, яким я довіряв. Мама, філософ Сергій Кримський і мій син Володя. І вони з трьох поглядів помічали весь спектр того, що було мені важливим. А після смерті мами і Кримського, переїзду сина закордон я не знаю, хто мій перший глядач.
***
Якось мою картину купили, оглядаючи її вночі, загорнену у целофан при світлі ліхтарика мобільного телефону.
***
Луцьк справив на мене сильне враження, навіть чи не найсильніше! Перед відкриттям виставки я відвідав музей Волинської ікони, а потім усі ті обличчя з дивовижних ікон спустилися на мою виставку…. Усі ви – це ті обличчя! Мужні чоловіки і красиві жінки… Ви ж знаєте, які у Луцьку красиві жінки!

Текст і фото: Юлія Фінковська