Автор: msumk

У міфології Давнього Єгипту є чарівна історія про початок всього існуючого у таємничому і безмежному океані Нун. Уявіть собі безкрайні води, що переповнені хаосом, де не було ні світла, ні порядку, ні життя.

Якось із глибин Нуну на поверхню вод сплив красивий лотос. Це була не просто квітка, а живий символ відродження і чистоти. Коли лотос розкрив свої пелюстки на світанку, з нього випромінювалося золотаве світло. І саме тоді відкрився Ра – блискучий і могутній бог сонця, який приніс світло в безмежний хаос.

Ра не хотів бути самотнім у цьому величезному новому світі. Тому він створив двох перших богів, використовуючи свої божественні сили. Він назвав їх Шу, богом повітря, і Тефнут, богинею вологи. Шу приніс свіжі вітри та повітря, які заповнили порожнечу між небом і землею, тоді як Тефнут забезпечила росу та вологу, необхідну для підтримки життя.

З Шу і Тефнут народилися ще двоє богів – Геб, могутній бог землі, і Нут, велична богиня неба. Вони стали батьками основних божеств: Осіріса, Ісіди, Сета і Нефтис, кожне з яких мало свою долю в подальшому утворенні та захисті світу.

Ця розповідь про Ра та його нащадків не просто історія про створення світу. Це розповідь про те, як порядок виникає з хаосу і як кожна істота, велика чи мала, має своє місце і значення в нескінченному колі життя.

У китайській легенді Паньгу народився з космічного яйця, наповненого хаосом. У цьому яйці було темно, і Паньгу вирішив розбити його, щоб створити новий світ. Коли він розбив яйце, усе світле піднялося вгору й стало небом – ян, а все темне опустилося вниз, створивши землю – інь.

Паньгу стояв між небом і землею, щоб вони більше не змішувалися. Він рубав велике дерево, що підтримувало небо, і тримав їх розділеними. Після того як Паньгу завершив роботу, він пожертвував собою, щоб дати світу форму.

Його подих став вітром і хмарами, крик перетворився на грім, ліве око стало сонцем, а праве – місяцем. Тіло Паньгу стало п’ятьма священними горами, руки та ноги – чотирма сторонами світу. Його кров перетворилася на річки, а його шкіра та волосся стали лісами та травами. Навіть піт Паньгу перетворився на дощ і росу, які дають життя Землі.

 

Міф про світове яйце є одним із найдавніших та найбільш універсальних космогонічних концепцій, що символізує народження всесвіту з первісного хаосу. У різних культурах цей символ відіграє ключову роль у розповідях про створення світу.

У грецькій міфології Фанес, іноді називається Протогонос (Першонароджений), асоціюється з епічним початком усього існуючого. Вважається, Фанес виник з космічного яйця, що з’явилося у первісному хаосі. Його зображують як блискучу істоту або зі світлом, що виходить з нього, символізуючи виникнення світла та порядку з темряви та хаосу. Фанес є першим богом, що уособлює плідність та творчість, і від нього ведуть свій родовід багато інших богів.

У фінському епосі богиня Ільматар, яка символізує природу та материнство, плавала в первісному океані, коли велика птаха поклала на її коліно яйце. Яйце розбилося, і його частини перетворилися на елементи світу: верхня половина стала небом, жовток став сонцем, білок перетворився на місяць, а уламки шкарлупи стали землею та хмарами.

У японській міфології світ спочатку існував у формі безформного хаосу, що нагадував велике яйце. Коли це яйце розділилося, важчі елементи осіли на дно, утворюючи землю, а легші піднялися, створюючи небо. З цього первісного розділення з’явилися перші боги – Ідзанагі та Ідзанамі, які створили Японські острови, та інші боги.

У давньоєгипетській міфології яйце часто асоціюється з богом сонця Ра. Згідно з одним із міфів, Ра самовиник із космічного яйця, яке з’явилося з первісних вод хаосу, званих Нун. Розкрившись, яйце випустило сонячне світло, уособлюючи створення та відновлення. Яйце також асоціюється з феніксом, міфічним птахом, який відроджується з власного попелу та символізує циклічне відродження.

У ведичній космології та пізніших індуїстських традиціях згадується Брахманда, або Яйце Брахми – космічне яйце, з якого, за міфом, народився всесвіт. Яйце розділилося на дві половини: з однієї утворилося небо, з другої – земля. Центральне місце в яйці, де знаходилася жовткова частина, стало домівкою для Брахми, який є творцем усього живого. Це відображення макрокосмічного уявлення про всесвіт як цілісний організм.

У китайській міфології міф про Паньгу розповідає про первісне космічне яйце, з якого вийшов Паньгу – перша жива істота. Паньгу пробув у яйці 18 тисяч років, постійно ростучи, поки не розбив його зсередини. Він використовував свої сили, щоб утримати небо і землю відділеними, забезпечуючи стабільність та порядок у світі. Його дії і смерть також символізують відданість та жертовність, що підтримують космічний порядок.

Якось Астарта, у міфології семітських народів богиня родючості, материнства та кохання, покохала Адоніса, красивого і харизматичного юнака. Марс, бог війни, заздрив їхнім стосункам і вбив Адоніса. Смерть коханого сильно вплинула на Астарту. Вона занурилася в печаль, і ця печаль спустошила землю, спричинивши засуху та неврожай. Однак її любов була настільки сильна, що вона погодилася відправити Адоніса до підземного світу, щоб земля знову стала плодючою. Після цього рослини почали рости, а життя на Землі повернулося до нормального стану.

Колись у далекі часи молодий бог Мардук, виступив проти Тіамат – древньої богині, яка породжувала хаос, щоб захистити порядок у Всесвіті.

Мардук був спритним і сильним, і йому вдалося перемогти її. Він пронизав її списом і щоб створити новий світ, розрубав тіло Тіамат навпіл.

Одну половину її тіла Мардук використав, щоб створити небесний світ. Він відділив верхні води від нижніх, створивши стіну, яка утримувала води небес від землі. Також зробив ворота в цій стіні та поставив вартових, щоб вони контролювали дощ, сніг та град.

Другу половину тіла Тіамат Мардук використав, щоб створити Землю. Вона мала вигляд напівкруглої чаші. Мардук створив із землі гірські хребти та долини, а також річки, які текли по її поверхні.

Наше Сонце з’явилося набагато пізніше, приблизно 4,6 мільярда років тому. Воно сформувалося з менших газопилових дисків, які оточували центр галактики. Ці диски ущільнювалися, створюючи гаряче ядро, яке згодом стало світитися.

Коли Сонце почало випромінювати світло і тепло, навколо нього залишилися залишки пилу та газу, з яких утворилися планети, включаючи Землю.

Приблизно 4,5 мільярда років тому Земля зіткнулася з великим об’єктом, що призвело до утворення Місяця.

 

Наше Сонце з’явилося набагато пізніше, приблизно 4,6 мільярда років тому. Воно сформувалося з менших газопилових дисків, які оточували центр галактики. Ці диски ущільнювалися, створюючи гаряче ядро, яке згодом стало світитися.

Коли Сонце почало випромінювати світло і тепло, навколо нього залишилися залишки пилу та газу, з яких утворилися планети, включаючи Землю.

Приблизно 4,5 мільярда років тому Земля зіткнулася з великим об’єктом, що призвело до утворення Місяця.

Чумацький Шлях — це наша галактика, величезний спіральний диск, наповнений зірками, планетами та іншими небесними тілами. Вона утворилася близько 13,6 мільярда років тому з гігантської хмари газу і пилу.

Українці Чумацький Шлях пов’язують з історією чумаків, торговців, які перевозили сіль та інші товари по землях України.Чумаки позначили дорогу сіллю, яка сипалася з дір в мажарах. Господь переніс соляну дорогу на небеса. Відтоді чумаки знали шлях по сіль і додому. Ще вважали, що Чумацький Шлях — небесна дорога для людських праведних душ, що летять по цій дорозі в рай, а грішні — до пекла. Птахи по ньому восени відлітають у вирій, а весною повертаються. 

 

Чумацький Шлях — це наша галактика, величезний спіральний диск, наповнений зірками, планетами та іншими небесними тілами. Вона утворилася близько 13,6 мільярда років тому з гігантської хмари газу і пилу.

Українці Чумацький Шлях пов’язують з історією чумаків, торговців, які перевозили сіль та інші товари по землях України.Чумаки позначили дорогу сіллю, яка сипалася з дір в мажарах. Господь переніс соляну дорогу на небеса. Відтоді чумаки знали шлях по сіль і додому. Ще вважали, що Чумацький Шлях — небесна дорога для людських праведних душ, що летять по цій дорозі в рай, а грішні — до пекла. Птахи по ньому восени відлітають у вирій, а весною повертаються.