Категорія: Створення людини

Лакоон був троянським жерцем, присвяченим богу Посейдону. Найвідоміша історія, що пов’язана з Лакооном, розгортається навколо епізоду з Троянським конем.Згідно з міфом, коли греки залишили величезного дерев’яного коня під стінами Трої як “подарунок”, що начебто мав символізувати кінець війни, Лакоон підозрів підступ. Він попередив троянців, говорячи знамениті слова: “Боюся данайців, навіть коли вони приносять дари”, попереджаючи своїх земляків про потенційну підступність греків.

Лакоон спробував переконати троянців знищити коня, щоб переконатися, що він не приховує ворогів усередині. Він навіть кинув спис у бік коня, що спричинило звуки, видаючи греків, які ховалися всередині. Проте, Посейдон, який на той час підтримував греків за наказом Афіни, послав двох морських зміїв покарати Лакоона за його дії. Змії напали на Лакоона та його двох синів, вбиваючи їх перед жахнутими троянцями. Ця подія переконала троянців, що коня слід принести всередину міста, як подяку богам за їхню перемогу.Лакоон став символом героїчного, але марного опору проти неминучого.

У традиційній розповіді “Смерть і Папа” Папа, владний і впливовий релігійний лідер, стикається зі Смертю, яка приходить, щоб забрати його душу. В цій історії Папа просить Смерть відтермінувати його кінець, аргументуючи це своїм високим становищем і важливістю для людства. Він може пропонувати Смерті багатство, молитви або інші спокуси в обмін на додатковий час життя.

Смерть не піддається спокусам і залишається непохитною. Смерть не відступає перед земними титулами чи багатством і що кожна людина, незалежно від її статусу, релігійного чи соціального рангу, має підкорятися природному порядку речей і стикнеться зі смертю. Це нагадування про скромність і про те, що в кінцевому підсумку всі ми рівні перед обличчям смерті.

Тема “Смерть і Папа” присутня в багатьох культурах, що підкреслює важливість моральної чесності, справедливості та усвідомлення кінцевості життя. Цей сюжет використовується у літературі, мистецтві та драмі для дослідження взаємовідносин між владою та смертністю, а також для підняття питань про відповідальність та значення людського життя.

Ця оповідь відіграє ключову роль у підкресленні людської уразливості та універсальності досвіду смерті, нагадуючи нам про важливість жити життям з честю, повагою та скромністю.

Омар Хайям, чиє повне ім’я — Гіяс ад-дін Абу-ль-Фатх Омар ібн Ібрахім Хайям, був перським вченим, поетом, математиком, астрономом і філософом, який жив у 11-12 століттях. Він найбільш відомий своїми роботами в науці та літературі, а також своїми рубаї (чотирирядковими віршами), які були згодом перекладені на багато мов і здобули широку популярність, особливо в англомовному світі під назвою “Рубаїяти Омара Хайяма”.

Хайям був видатним математиком і астрономом. Він написав кілька праць, в яких розробляв теорію рівнянь, в тому числі методи розв’язання кубічних рівнянь за допомогою геометричних конструкцій. Його астрономічні роботи також мали велике значення, зокрема він взяв участь у реформі перського календаря, який став одним з найточніших на той час.

Хайям також вивчав і коментував праці видатних філософів, таких як Ібн Сіна (Авіценна). Він відомий своєю скептичною та вільнодумною філософією, що відбивається в його поезіях, де він часто ставив під сумнів релігійні догми і розмірковував про значення життя та природу Всесвіту.

В літературі Хайям найвідоміший завдяки своїм рубаї. Ці короткі вірші висловлюють глибокі роздуми про смерть, фаталізм, скептицизм і насолоду моментом. Рубаїяти були популяризовані на Заході завдяки перекладу Едварда Фіцджеральда, який опублікував свою версію цих віршів у 19 столітті. Хоча деякі дослідники стверджують, що не всі рубаї, приписувані Хайяму, насправді належать йому, його ім’я стало символом цього унікального поетичного жанру.

Академія Платона — це була перша школа у світі, яку створив великий мудрець на ім’я Платон близько 2400 років тому у місті Афіни. Це місце було більше, ніж просто школа. Тут можна було вивчати різні науки: від математики та астрономії до філософії, яка допомагала зрозуміти складні питання про життя і Всесвіт.

Школа розташовувалася у великому саду, де студенти могли гуляти, розмірковувати та обговорювати різні ідеї. Платон вважав, що найкраще навчатися через розмови та обговорення, тому у його школі було багато дискусій.

Школа працювала дуже довго, майже 900 років, поки один із римських імператорів не закрив її, бо хотів, щоб всі люди дотримувалися християнських вчень.

Три Грації, відомі також як Харити в грецькій міфології, є втіленням краси, чарівності, і творчості. Ці богині часто зображувались як трійця молодих жінок, які танцюють у колі або ж тримаються за руки, символізуючи єдність та гармонію.

Три Грації — це дочки Зевса, верховного бога грецької міфології, і Євриноми, океаніди, або, за іншими версіями, Гери. Їхні імена Аглая (світлість), Евфросіна (радість) і Талія (цвітіння) відображають аспекти, якими вони покровительствують. Вони є втіленнями тих якостей, які приносять радість та задоволення в життя людей.

Грації часто зображувалися разом з іншими богами, зокрема з Аполлоном, богом мистецтв, або Афродітою, богинею краси і кохання. Вони символізують ті риси, які сприяють мистецтву, гармонії, і товариській взаємодії. У літературі та мистецтві вони часто зустрічаються у сценах, які описують свята, музику і танці, де вони виступають як музи, надихаючи творців.

У візуальному мистецтві Три Грації часто представлені як невід’ємна тріада, ідеальне втілення жіночності та краси. Вони надихнули безліч художників, включно з Рафаелем, Боттічеллі та Рубенсом, котрі відтворили їх у своїх роботах як еталон гармонії та естетичної досконалості.

Епікур, стародавній грецький філософ, запропонував унікальне бачення смерті та її значення для людського життя, яке суттєво відрізняється від думок багатьох інших філософів свого часу. Його погляди на смерть тісно пов’язані з його філософією задоволення та уникнення страждань.

Основні аспекти філософії Епікура про смерть:

1. Смерть як відсутність відчуттів: Епікур вважав, що смерть — це стан, у якому відсутні будь-які відчуття. Він аргументував, що життя складається з відчуттів, і коли ми помираємо, відчуття припиняються. Оскільки ми не можемо відчувати власну відсутність, смерть не повинна викликати страху.
2. Смерть як неважлива для живих: Епікур підкреслював, що коли ми живі, смерть для нас не існує, а коли смерть настає, нас більше не існує. Таким чином, він стверджував, що смерть не має прямого впливу на наше життя, оскільки ми ніколи фактично не зустрічаємося зі смертю.
3. Ірраціональність страху смерті: На основі попередніх двох пунктів, Епікур аргументував, що страх смерті є ірраціональним. Він вважав, що оскільки смерть є відсутністю відчуттів і не може бути досвідчена, боятися її не має сенсу. Замість цього, він закликав зосередитися на пошуку задоволення і уникненні страждань у житті.

Філософія Епікура про смерть пропонує спосіб зменшення страху перед смертю, що може вести до більш щасливого і задоволеного життя. Зосередження на поточному моменті і використання часу для досягнення щастя, а не для хвилювань про неминучу смерть, є ключовим у його вченні.

Рама (часто пишеться як Рам) є однією з найважливіших фігур в індуїзмі та центральним героєм епічної поеми «Рамаяна». Він вважається сьомою аватарою (інкарнацією) бога Вішну, який зійшов на землю для боротьби зі злом та встановлення дхарми, або праведного порядку.

Рама втілює ідеального правителя, сина, чоловіка і брата. Він славиться своєю справедливістю, вірністю, мужністю і відданістю дхармі. Його життя та вчинки навчають індивідуальної доброчесності та відповідальності.

Основні події «Рамаяни»

Рама добровільно йде в 14-річне заслання, дотримуючись обіцянки своєму батьку та бажання мачухи.

Його дружина Сіта була викрадена демоном-царем Раваною, що призвело до великого походу на Ланку (нині Шрі-Ланка) для її порятунку.

Рама вбиває Равану у величезній битві, де йому допомагають його вірний брат Лакшмана, прихильник Хануман та армія ванарів (мавпячих воїнів).

Рама має братів Лакшману, Бхарату та Шатруґну, які також грають важливі ролі в «Рамаяні». Його взаємини з ними підкреслюють значення братерства та взаємної підтримки.

Рама вважається символом відданості та відповідальності, його життя відображає ідеалістичні принципи, до яких прагнуть індуси. Празник Рама Навамі святкується на його честь, а «Рамаяна» читається та розповідається у багатьох індійських домівках як засіб передачі моральних та етичних учень.

Життя Рами в «Рамаяні» має величезне релігійне, моральне та культурне значення в індуїзмі, і його часто прикладають як приклад для наслідування в особистому та суспільному житті

 

У багатьох культурах олень вважається священною твариною або символом плодючості та природи. У деяких віруваннях полювання на оленя могло мати ритуальний зміст, що символізує перемогу над хаотичними силами природи або перехідні ритуали для молодих воїнів.

Полювання в давніх культурах часто було привілеєм аристократії або воєначальників. Це було не тільки засобом забезпечення їжі, але й способом демонстрації влади, майстерності та мужності.

Олень був цінним ресурсом у багатьох давніх економіках, забезпечуючи м’ясо, шкіру та іноді ліки. Тому сцени полювання також можуть відображати економічну діяльність.

Візуалізація полювання в давньому мистецтві часто використовується для передачі важливих історичних чи міфічних подій. Ці зображення можуть бути розташовані в гробницях, храмах або на предметах побуту, слугуючи декораціями або способом передачі культурних наративів.

Антара ібн Шаддад аль-Абсі є однією з найвидатніших фігур в арабській літературі, особливо відомою завдяки своїм поетичним творам та епічним пригодам, описаним у «Муаллақа» – збірці передісламської арабської поезії. Він жив приблизно у VI столітті, і його історія є зразком класичної арабської літературної традиції.

Він народився як напівраб – його мати була ефіопською рабинею, а батько арабським вождем з племені Бану Абс. Його початкове становище в суспільстві було складним через рабське походження матері, але неймовірна відвага та воєнні здібності допомогли Антарі здобути визнання та повагу.

Антара відомий своєю здатністю поєднувати ліричні описи природи з героїчними розповідями про битви та особисту боротьбу. Його поезія також містить потужні вирази кохання до Абли, його кузини, кохання до якої стало основною темою його творчості. Його вірші виділяються глибокими емоційними мотивами та філософськими роздумами про життя, смерть і честь.

Антара ібн Шаддад є символом шляхетності, сміливості та поетичного генія. Його історія та твори згодом стали невід’ємною частиною арабської культурної спадщини, а його образ втілює ідеал мурабіта (воїн поет), який захищає свої землі та честь племені.

Міф про боротьбу Зевса з Тіфоном – це один з епізодів грецької міфології, що описує конфлікт між владарем богів Зевсом і могутнім велетнем Тіфоном.

Тіфон був сином Геї (землі) та Тартара (прірви під землею) і представляв собою потойбічну силу величезного зросту з великими крилами та страшним вогненним диханням.

Легенда говорить, що Тіфон прагнув захопити Олімп та знищити всіх богів. Він об’єднав сили з іншими чудовиськами та титанами, і разом вони напали на Олімп. Зевс, лідер Олімпу, зібрав усі сили, зокрема богів та титанів, щоб відстояти своє панування.

Зевс веде важку боротьбу з Тіфоном, використовуючи свою блискавку та інші божественні зброї проти велетня. Битва відбувається на небі, землі та в океані. Обидва боги наносять один одному тяжкі поранення.

Зевс, використовуючи свою хитрість та сили, здатний перевершити Тіфона. В одній з версій міфу Зевс закрив Тіфону вулкан Етну на Сицилії, де він залишається у в’язниці під владою бога вогню Гефеста. В інших версіях Тіфон був забитий Зевсом і похований під горою.

Міф про боротьбу Зевса з Тіфоном вражає своєю епічністю та символізує вічний конфлікт між порядком і хаосом, між божественним та потойбічним силами. Це також підкреслює могутність та мудрість Зевса як владаря Олімпу, який здатний перемагати навіть найсильніші загрози.