Альбом еротичних літографій Миколи Глущенка був надрукований у Парижі, у березні 1928 року. Наклад становив 132 примірники, з яких 12 примірників були надруковані на японському папері з нумерацією від 1 до 12, кожен з оригінальним малюнком на додачу; 20 примірників некомерційних, позначених від А до Т; 100 примірників на голландському папері з нумерацією від 13 до 112. Альбом видавництва “Кузен Понс” одразу набув широкого розголосу у мистецьких колах європейських країн.
Глущенко тільки-но у 1925 році переїхав до Парижу, але швидко привернув увагу місцевої богеми, зокрема журналіста, мистецтвознавця Флорана Фельса. Він і написав поетично-загадкову передмову до альбому, а також знайшов видавця.
М. Глущенко, 1920-і
“Кузен Понс” спостерігає протягом декількох років за розвитком Глущенка, його тяжкою працею і пошуками, — написано у видавничому анонсі, — ми перші, хто заговорив про нього з того часу, відколи він опинився в Парижі. Якщо він зумів знайти в пейзажах нову тему і подарувати нам своє бачення цієї теми, то це не означає, що художник відмовився від портретів і малюнків оголених натур. В останніх особливо чітко окреслено ті риси, які надають пейзажам Глущенка особливої принади”.
Микола Глущенко – художник на диво різноманітний, а його біографія – тема не те ще окремої публікації, а цілого дослідження. Йому з однаковим успіхом вдавалися як пейзажі, натюрморти, портрети, так і складний жанр “ню” (у перекладі з французької – “оголена натура”).
Насолоджуватися творами цього жанру найкраще без слів. Але про всяк випадок – кілька цитат Флорана Фельса з передмови до альбому “Douze nus de Gloutchenko”:
“…Я переконаний, що коли ви виношували задум ваших літографій оголених жінок, то саме любов надихнула ваш талант на своє звеличення. В усіх нас закладено певний код цієї прекрасної й небезпечної гри”;
“Що за мова і що за жінки ввижаються ночами нашому автору! А моральні страждання, фальшива зрада, напускне презирство – чи неприступні вони кожному чоловікові з уявою? Хто не терзається плоттю, той не вартий бути коханим. І саме тому, що ви надали певного смислу позам ваших моделей, ви приречені, мій дорогий Глущенко, бути художником-розпусником”;
“Через те, що з-поміж наших молодих художників він є одним з найприємніше обдарованих в усіх жанрах, то без фальшивого стиду добивається він од своїх моделей тих поз, які можна вважати, відповідно до настрою, за запрошення чи самозабуття. Оскільки він працює щедрим пензлем і широкою душею, йому вельми хочеться зробити з нас співучасників у своїх спостереженнях і товаришів у своїх смакуваннях. До чого ж благородна ця душа! У нього відсутні докори сумління, як у його моделей покривала. Він знає, що найбільший художник сучасності (ні, панове, не Сезан, а Ренуар) не розгубився би перед гордо випнутим соском. Оголена натура досягає своєї досконалості тоді, коли з’являється бажання ляснути її по сідниці, – ось аксіома і мета естетичних устремлінь цього художника, котрий уміє прикрасити жінку її власною красою”.
