Автор: msumk

В античній римській релігії геній (лат. genius) був захисним духом, приписаним людині та місцю, який вважався божественним аспектом, що виникає при народженні кожної особи. Також існували генії інститутів, міст та навіть цілих націй.

У римській культурі кожна особа мала свого генія – чоловіки мали генія, жінки мали юнону (лат. iuno), яка виконувала схожу роль. Геній символізував творчу та захисну силу, яка сприяла життєвій силі особи. Ці духи відігравали важливу роль у зв’язку з індивідуальним доленосним потенціалом та особистісним розвитком.

Життєві події – дні народження та важливі ювілеї – традиційно відзначалися ритуалами на честь генія. Люди приносили жертви і дари своїм геніям, просячи про захист, удачу та мудрість.

Зображення зміїв часто асоціюється з регенерацією, зціленням і захистом у багатьох культурах, зокрема римській. Вони можуть символізувати земні аспекти геніїв або їхню здатність захищати та підтримувати родючість та благополуччя.

З часом поняття генія еволюціонувало. У Європі періоду Відродження ідея генія почала асоціюватися не тільки із захисним духом, а й з надзвичайним творчим потенціалом особистості. Так з’явилося сучасне розуміння генія як особи з винятковими інтелектуальними або творчими здібностями.

Бай Ху, що означає Білий Тигр китайською, є одним із Чотирьох Духів Неба у китайській міфології та астрології. Він символізує захід, осінь і метал у п’яти елементах. Бай Ху вважається одним із найсильніших духовних створінь і часто зображається як могутній захисник та борець зі злом.

Бай Ху відповідає за західну сторону світу і асоціюється з осінньою порою. Його присутність символізує силу та могутність, що допомагає у захисті від злих сил та негативних впливів.

У системі п’яти елементів Бай Ху пов’язаний з елементом металу, що ще більше підкреслює його стійкість і силу. Метал символізує жорсткість та здатність подолати перешкоди.

Бай Ху часто вважається захисником добра, борцем зі злом та заступником у боротьбі проти демонічних сил. Він використовує свої величезні сили, щоб захищати людей і підтримувати порядок у всесвіті.

Пам’ятний камінь острова Готланд містить багато символів та елементів зі скандинавської культури. Такі камені часто використовували для відзначення важливих місць або подій, зокрема погребіння, і можуть нести глибокий символічний зміст.

У верхній частині каменя зображено солярні знаки, які зазвичай символізують сонце та його життєдайну силу. Ці символи можуть вказувати на віру в сонячні божества або на значення сонця у циклах природи, що є важливими у багатьох культурах, особливо в скандинавських.

Середня частина каменя прикрашена зображенням, яке нагадує дерево життя – потужний символ, що відіграє ключову роль у багатьох міфологіях, зокрема скандинавській. Дерево життя символізує зв’язок між небесним світом, землею та підземним світом, вічне відродження та взаємозв’язок усіх форм життя.

Нижня частина каменя вміщує зображення ладі – символу, що часто зустрічається у скандинавській міфології та археологічних знахідках. Ладі використовували для погребальних обрядів, відомих як корабельні поховання, де корабель служив поховальним контейнером для померлого та його майна, відправляючи душу в останню подорож до загробного життя.

Цей пам’ятний камінь відображає глибоку символіку та вірування скандинавської культури, де космічні, життєві та погребальні символи об’єднані разом для відображення широкого спектру космологічних та життєвих циклів.

Кінь у колісниці часто асоціюється з динамікою, швидкістю та подорожами. У багатьох культурах коні в колісницях використовувалися для символізації поїздок богів або героїв через небо або між світами.

Сонце, розміщене на колісниці, символізує постійний рух сонця по небу. Це нагадування про циклічність дня та ночі, а також про важливість сонця для життя на землі. У багатьох культурах, зокрема в скандинавській та грецькій міфологіях, є персонажі, які «везуть» сонце через небо.

Використання зеленого кольору для коня може мати символічне значення, підкреслюючи природність та вітальну енергію сцени. Зелений колір коня може символізувати природу і весну, що активізується сонячним світлом.

Олександр Македонський, також відомий як Олександр Великий, народився 356 року до нашої ери у Пеллі, столиці Македонії, і був сином короля Філіппа II. Його освіта під керівництвом Арістотеля мала значний вплив на його життя та правління.

Коли Олександру було приблизно 13 років, його батько Філіпп найняв Арістотеля, видатного грецького філософа, який вже мав репутацію одного з найрозумніших людей свого часу. Арістотель навчав Олександра протягом трьох років у Міезі, маленькому місті у Македонії.

Арістотель надав Олександру широку освіту, яка включала літературу, медицину, філософію, математику і, звісно, політику та військову тактику. Важливу роль у навчанні відігравали твори Гомера, зокрема «Іліада», за переказами, ця книга завжди залишалася з Олександром під час його походів.

Арістотель значно вплинув на інтелектуальне формування Олександра, зокрема на його зацікавленість у науці та філософії. Він виховав у майбутньому завойовнику повагу до культури та наукових досліджень. Олександр був великим покровителем мистецтв та наук, засновуючи міста, які стали центрами вченості, зокрема знамените Олександрію в Єгипті.

Знання, отримані від Арістотеля, допомогли Олександру у формуванні його поглядів на управління та політику. Це відобразилося у його підходах до завоювань та інтеграції завойованих народів, де він намагався змішувати різні культури та створювати нову, єдину адміністрацію.

Освіта, отримана від Арістотеля, не лише сформувала Олександра як мудрого правителя та непереможного полководця, а й як людину, що прагнула до гармонії та культурного обміну між різними народами.

Шумери – одна з найдавніших цивілізацій світу, що розташована на території сучасного Іраку та відома своїми значними внесками в царині писемності, архітектури, математики та астрономії.

У контексті шумерської міфології зображення богів з крилами може мати кілька символічних значень.

• Крила підкреслюють небесне або божественне походження істоти. Це відокремлює богів від звичайних смертних та символізує їхню здатність рухатися між різними сферами існування – небом та землею.
• Крила також можуть символізувати роль богів як захисників та провідників душ. Вони можуть переносити душі між світами або захищати їх від злих сил.
• Крила можуть символізувати силу та владу, здатність пересуватися та втручатися в земні справи з легкістю та швидкістю.

Крім богів, шумерські міфи та релігійні тексти описують різноманітних істот з крилами, зокрема міфічних героїв, демонів та захисних істот, як-от ламасу та шеду, які часто зображувалися біля входів до храмів або інших важливих будівель для охорони та захисту.

На стародавніх шумерських рельєфах та печатках боги з крилами часто зображувалися під час виконання своїх ролей, надаючи благословення, виконуючи ритуали або воюючи проти демонічних сил. Це підкреслює їхнє важливе місце у шумерському світогляді та релігійній практиці.

Діцзан-ван є важливим персонажем у китайській міфології та буддизмі. Він часто зображується як цар підземного світу, схожий на суддю, який вирішує долі душ після їхньої смерті.

У китайській міфології Діцзан-ван є одним з десяти суддів підземного світ. Він керує процесом суду над душами померлих, визначаючи, чи будуть вони відправлені для переродження, зазнають покарання або отримають місце в раю. Діцзан-ван виступає як виконавча фігура, що забезпечує справедливість у загробному житті, і є ключовим компонентом китайських уявлень про посмертне життя та карму.

Перед пеклом у контексті китайської міфології Діцзан-ван приймає душі, що тільки що покинули свої тіла. Згідно з віруваннями, кожна душа зустрічається з Діцзан-ваном, де її вчинки під час життя перевіряються та оцінюються. На основі цих оцінок душа може бути направлена до одного з численних пекельних відділень для покарання чи очищення або може бути відправлена для переродження чи навіть безпосередньо у рай.

Образ Діцзан-вана та уявлення про загробний суд мають глибоке релігійне та моральне значення. Вони вчать про важливість етичної поведінки та моральної відповідальності, впливаючи на поведінку людей з огляду на вічність. Для віруючих життя після смерті з судом Діцзан-вана є серйозним мотивом дотримання моральних норм.

Ганімед, за грецькою міфологією, був красивим молодим троянцем, сином царя Трої Лаомедонта. Він був такий прекрасний, що сам Зевс, батько богів, закохався в нього. За однією з версій міфу, Зевс перетворився на орла і викрав Ганімеда, аби зробити його чашником на Олімпі, де він мав подавати нектар і амброзію богам.

Символіка кола у міфі про Ганімеда може нести кілька інтерпретацій. З одного боку, коло часто асоціюється з цілісністю та вічністю. У контексті міфу про Ганімеда це може символізувати його вічну молодість та красу, які стали причиною його викрадення Зевсом. Також коло може уособлювати небо або світ, до якого Ганімед був піднятий.

Півень у грецькій міфології часто асоціюється з відродженням та початками, оскільки він віщує прихід нового дня. У контексті міфу про Ганімеда півень може символізувати початок Ганімеда як божественного чашника, нову роль у світі богів, а також нове життя, яке не затьмарене земними турботами.

Салемські відьомські процеси – це одна з найбільш знакових та трагічних подій у ранній історії США у колонії Массачусетс.

Все почалося взимку 1692 року в Салемі, коли кілька молодих дівчат почали демонструвати дивну та неспокійну поведінку, включаючи крики, дивні пози та судоми. Місцевий лікар діагностував це як вплив «злого ока» – вважалося, що дівчата «опановані». Швидко розпочалися звинувачення в чарівництві.

Спочатку звинувачення були спрямовані на соціально ізольованих або непопулярних осіб, але з часом критерії розширилися і під звинувачення потрапляли все більше та більше людей. Використовувались такі методи доказу винуватості, як «проби з плаванням» – звинувачених зв’язували і кидали у воду, щоб побачити, чи вони потонуть (що означало їхню невинуватість) чи залишаться на поверхні (що означало, що вони відьми).

Процеси досягли піку влітку 1692 року, коли було страчено 19 осіб, більшість з яких були повішені на горі Галловс. Ще одна людина померла під час тортур, багатьох було ув’язнено. Урешті колективна істерія почала стихати, і в жовтні того ж року губернатор Вільям Фіпс припинив усі подальші арешти, звільнив чимало засуджених і заборонив дальші страти.

Ця подія стала символом небезпеки масової істерії та важливістю судової справедливості.

Восьмий подвиг Геракла – це викрадення коней царя Діомеда. Ці коні не були звичайними тваринами. Вони були злісними та кровожерливими, а їхнім улюбленим кормом були люди.

Діомед був жорстоким володарем фракійського міста Бістонія. Він виховав своїх коней – Подагроса, Лампона, Ксанта і Дініка, щоб вони кормилися людською плоттю. Це робило їх дикими та страшними для будь-кого, хто наважувався підійти до них.

Коли Єврістей дав завдання Гераклу викрасти коней Діомеда, той вирушив до Бістонії разом зі своїми друзями, серед яких були великі герої – Стікель та Абдер. Геракл вирішив, що найкращим планом буде спочатку позбавити коней їхнього страшного хазяїна. Він напав на Діомеда та під виглядом боротьби привів його до коней. Розлючені та голодні коні кинулися на свого хазяїна та з’їли його.

Після смерті Діомеда Геракл зміг вгамувати коней та завів їх до свого корабля. Однак під час спроби втечі його друг Абдер загинув, атакований іншими фракійцями, які намагалися повернути коней. Пізніше місто Абдеру назвали на його честь.

Геракл привіз коней до Мікен Єврістею. Цар злякався жорстоких коней і попросив Геракла відвести їх геть. Геракл випустив їх, і вони стали дикими, поки не були знищені хижаками.