Місяць: Червень 2024

Зевс є однією з найважливіших фігур у давньогрецькій міфології. Він є богом неба та грому, вищим богом Олімпу та паном усіх богів і людей. Зевс відіграє ключову роль у багатьох міфах та легендах, втілюючи силу, справедливість та владу.

Зевс народився як молодший син титанів Кроноса та Реї. Кронос, який побоювався, що його діти вб’ють його, звик поглинати своїх новонароджених. Рея врятувала Зевса, давши Кроносу проковтнути камінь, загорнутий у пелюшки замість дитини. Зевс був вихований на Криті, де виріс у силі та мудрості.

Коли Зевс подорослішав, він використав хитрість, щоб змусити Кроноса виплюнути своїх братів і сестер — Геру, Посейдона, Деметру, Гестію та Гадеса. Після цього Зевс повів їх у боротьбу проти Кроноса та інших титанів, яка відома як Титаномахія. Завдяки своїй перемозі Зевс разом з братами Гадесом та Посейдоном розділили всесвіт, де Зевс отримав небо, Гадес – підземний світ, а Посейдон – море.

Як вищий бог Зевс був пов’язаний із законом, порядком та справедливістю. Він часто зображувався із блискавкою, яка була його символом і зброєю. Культ Зевса був поширений по всій давній Греції з основними храмами в Олімпії, де проводилися Олімпійські ігри на його честь, і в Додоні.

Зевс відомий своїми численними пригодами та романтичними зв’язками як з богинями, так і з смертними жінками. Від цих зв’язків у нього було багато дітей, серед яких Арес, Афіна, Аполлон, Артеміда, Гермес, Геракл та інші. Ці зв’язки часто призводили до конфліктів та інтриг на Олімпі.

Отерта була однією з легендарних цариць амазонок. Амазонки – це культурний архетип воїнів-жінок, що, за міфами, жили на території Скіфії поблизу Чорного та Каспійського морів. Вони відомі своєю відданістю воєнним мистецтвам і жорсткою матріархальною соціальною структурою.

Отерта була дуже мудра та справедлива правителька, яка відродила амазонок після тяжких поразок. Вона вирішила, що амазонки мають відмовитися від зв’язків із чоловіками, крім як для продовження роду, при цьому новонароджених хлопчиків віддавали батькам чи покидали, а дівчаток виховували як воїнів.

Особа Отерти, як і інші амазонки, є символом жіночої сили, незалежності та використовуються для дослідження тем гендерної рівності та прав жінок.

Єгипетські піраміди – це величні кам’яні споруди, які були побудовані в Єгипті як гробниці для фараонів та їхніх сімей. Найбільш відомі серед них знаходяться у комплексі Гізи, зокрема велика піраміда Хуфу є однією з семи чудес світу. Ці піраміди були побудовані в період Стародавнього Царства Єгипту близько 2600–2500 рр. до н. е.

Будівництво пірамід було технічно складним завданням, що вимагало точної організації праці і ресурсів. Використання каменю, важкої техніки та великої кількості робочої сили, що складалася з кваліфікованих ремісників та тимчасово залучених робітників, свідчить про високий рівень інженерної думки та організації в давньому Єгипті.

Піраміди не лише відігравали роль гробниць, але й символізували фараонську владу та релігійні вірування, відображаючи значення вічності та воскресіння у віровченні єгиптян. Ці монументи залишаються одними з найбільш визначних і вивчених археологічних об’єктів у світі.

Колізей, відомий також як Флавіїв амфітеатр, є однією з найзнаковіших пам’яток давнього Риму та символом Італії. Це величезна амфітеатральна споруда, яка знаходиться в центрі Рима і була побудована з 70 по 80 рік нашої ери за часів імператорів з династії Флавіїв, зокрема Веспасіана, який розпочав будівництво, і його сина Тита, який завершив проект.

Колізей було побудовано з використанням переважно тревертину, туфу, цегли, а також бетону для внутрішніх структур. Його діаметр становить близько 188 метрів у довжину і 156 метрів у ширину, з висотою зовнішніх стін приблизно 48 метрів. Амфітеатр міг вміщувати приблизно 50 000–80 000 глядачів, що робить його одним із найбільших своєї доби.

Колізей використовували для проведення різноманітних видовищ, як-от гладіаторські бої, морські битви (на ранніх етапах його існування), вистави на міфологічні теми, а також публічні страти. Ці заходи були способом розважання народу та зміцнення соціального порядку.

Колізей не тільки втілює розмаїття та масштабність римської архітектури та інженерії, але й слугує свідченням культурного та політичного життя Римської імперії. Це було місце, де римляни відчували гордість та єдність, а також місце жорстокості й насильства, що відображає складний характер давньоримської культури.

Сіднейська опера, розташована у мальовничій сіднейській гавані в Австралії, є одним із найвидатніших архітектурних шедеврів сучасності. Відкрита 1973 року, ця будівля не тільки стала значущим культурним центром, але й символом Австралії на весь світ.

Датський архітектор Йорн Утзон виграв міжнародний конкурс на проектування Сіднейської опери 1957 року. Відомий своїми інноваційними підходами, Утзон надихнувся формами природи, зокрема вітрилами яхт, що відображено у формах будівлі.

Будівництво опера-хаусу мало численні складнощі. Оригінальний бюджет і графік були значно перевищені через технічні та фінансові проблеми, зокрема через унікальну конструкцію куполів, що потребувала розробки нових інженерних рішень. Утзон зрештою покинув проект у 1966 році через конфлікти з урядом штату Новий Південний Уельс, і завершення будівництва опера-хаусу було доручено місцевим архітекторам.

Що стосується міфу про прокляття, це доволі поширений наратив у випадках, коли масштабні архітектурні проекти стикаються з низкою проблем. Проте не існує достовірних доказів, що підтверджують існування реального «прокляття» або закопаних викидків у фундаменті. Ці історії можуть виникати як спосіб пояснити численні труднощі, з якими зіштовхнулася опера під час будівництва.

Сьогодні Сіднейська опера є важливим культурним центром, що приймає більш як тисячу заходів щорічно, зокрема опери, театральні вистави, балети та концерти. Її архітектура продовжує захоплювати та надихати.

Марко Поло був венеціанським купцем, мандрівником та дослідником, який жив у XIII столітті. Він найбільш відомий завдяки подорожам до Азії, які тривали близько 24 років, та подробицям про свої пригоди, які він опублікував у книзі «Книга чудес світу», відомій також як «Мандри Марко Поло». Його розповіді надали європейцям безцінний вигляд на азійські культури та економіки, а також стимулювали інших мандрівників та дослідників.

Марко народився приблизно 1254 року у Венеції. У 1271 році він вирушив зі своїм батьком Нікколо і дядьком Маффео Поло на подорож до Азії. Ця подорож почалася, коли Марко був ще підлітком. Поло подорожували через Близький Схід, досягаючи Персії, і потім продовжили свій шлях до Китаю, де вони провели багато часу на дворі Хубілая Хана, онука Чингісхана.

Марко Поло служив Хубілаю Хану, імператору монгольської держави Юань, більш як 17 років. Він мандрував по різних частинах Азії на дипломатичній службі, збираючи інформацію про культуру, торгівлю, економіку та географію. Його спостереження та звіти були одними з перших докладних відомостей про Східний світ, доступних європейцям.

Повернувшись до Венеції 1295 року, Марко Поло був затриманий під час венеціансько-генуезької війни і потрапив у полон, де він поділився своїми історіями зі співкамерником Рустікелло з Пізи, письменником, який допоміг йому записати свої пригоди. Ця книга, відома як «Книга чудес світу», стала дуже популярною в Європі.

Марко Поло вважається однією з ключових фігур у відкритті Європою азійського континенту. Його детальні описи екзотичних земель та культур відіграли важливу роль у розвитку європейської картографії та розумінні світу. Розповіді Поло надихали таких мандрівників і дослідників, як Колумб та інші.

Трипільська культура, яка існувала приблизно між 5500 та 2750 роками до нашої ери на території сучасних України, Молдови та Румунії, залишила по собі чимало артефактів, серед яких особливе місце посідають статуетки.

Їх, як правило, виготовляли з глини, яка після формування випалювалась. Ці фігурки часто були невеликими, висотою від кількох до 30 сантиметрів, і представляли людські фігури, тварин або символічні об’єкти.

Більшість статуеток зображують жінок, що, імовірно, свідчить про культ матері-богині та плодючості, що був розповсюдженим у неолітичних культурах. Жіночі фігурки часто мають виразні риси: великі груди, широкі стегна та акцентовані статеві ознаки, що підкреслює їхнє значення у дітородності та продовженні роду.

Деякі статуетки носять ознаки високого статусу або особливих ролей у суспільстві, як-от фігурки «великих матерів» або жриць, прикрашені символами влади або релігійними атрибутами.

Серед припущень про використання цих статуеток – релігійні ритуали, магічні обряди, які могли включати заклинання дощу, здоров’я, урожаю, а також супровід душ померлих. Також їх могли використовувати у побуті як амулети для захисту від зла та хвороб.

Статуетки надають важливу інформацію про соціальну структуру, релігійні вірування та естетичні уподобання трипільців. Їхнє детальне вивчення допомагає реконструювати образ життя трипільської культури, її міфологію та ідеологію.

Завоювання Перу та падіння імперії інків у 1532–1533 роках є однією з найвідоміших подій у добу великих географічних відкриттів.

Іспанський конкістадор Франсіско Пісарро очолював експедицію, яка завоювала імперію інків. Він був низького походження та неосвіченою людиною, але мав тверду волю та військові навички.

Однією з ключових подій була битва при Кахамарці 1532 року, де невелика група іспанців взяла в полон імператора Атагуальпу. Це позбавило інків централізованого керівництва.

Іспанці вперше привезли коней до Південної Америки. Їхнє використання в бою було революційним і налякало інків.

Подібно до завоювання ацтеків, хвороби, які іспанці принесли з собою, як-от віспа, вбили велику частину населення, яке не мало імунітету.

На момент прибуття іспанців імперія інків зазнавала внутрішніх конфліктів і громадянської війни між синами померлого імператора Гуайна Капака.

Імперія інків була відома своїми великими запасами золота та срібла. Вимога великого викупу за Атагуальпу (який пізніше був вбитий) виявилася лише початком захоплення цих багатств.

Хоч імперія була завойована, культура інків продовжує жити в сучасному Перу. Багато споруд, мова (кечуа) та традиції інків залишилися до сьогодні.

Завоювання інків було жорстоким і кровопролитним. Іспанські солдати відзначалися жорстокістю, знищуючи міста та вбиваючи тих, хто протистояв.

Після падіння імперії інків було створено Віреїнство Перу, що стало частиною Іспанської колоніальної імперії.

Мікеланджело Буонарроті та Казимир Малевич, хоч і жили у різні епохи та мали відмінні стилістики, були об’єднані деякими спільними темами та підходами до мистецтва.

Обидва художники були новаторами у своїх жанрах. Мікеланджело є однією з ключових фігур Високого Відродження, знаний своїми скульптурами, фресками та архітектурними проектами. Він відомий досконалим зображенням людського тіла та емоцій. Малевич, з іншого боку, був піонером абстрактного мистецтва і засновником супрематизму, фокусуючись на базових геометричних формах та використанні мінімальної кольорової палітри.

Їхні твори мають глибокі філософські та духовні підтексти. Мікеланджело відображав християнські теми, інтерпретуючи релігійні сюжети з глибокою емоційною інтенсивністю та драматизмом, часто висловлюючи комплексність людського досвіду. Малевич у своїх супрематичних роботах прагнув до відображення чистої відчуттєвості та пошуку духовного звільнення через зведення форми до основ.

Кожен з художників змінив панораму мистецтва у свій час. Мікеланджело розвинув і вдосконалив техніку скульптури та живопису, вплинувши на розвиток західного мистецтва на століття вперед. Малевич зі своїм введенням абстракціонізму і теорією супрематизму відкрив нові шляхи для подальшого розвитку абстрактного мистецтва.

Незалежно від їхніх стилістичних різниць, обидва митці прагнули викликати глибокий емоційний вплив на глядача. Їх роботи запрошують до роздумів та переосмислення основних питань існування та естетики.

Хоча Мікеланджело і Малевич представляють різні епохи та художні школи, їх об.єднує стремління до інновації, філософська глибина у творчості та значний вплив на мистецтво своїх часів.

Заснування Києва та постать його засновників огорнуті легендами та історичними тлумаченнями. Загалом вважається, що Київ був заснований у V–VI століттях нашої ери. Згідно з легендою, яка була популяризована літописом «Повість минулих літ», Київ було засновано трьома братами Києм, Щеком та Хоривом і їхньою сестрою Либіддю. Кий вважається старшим братом та лідером групи.

За легендою, брати прибули на великі береги річки Дніпро та заснували місто на одному з пагорбів. Вони вирішили назвати місто на честь старшого брата — Києва. Щек та Хорив заснували свої поселення на сусідніх пагорбах, а Либідь уособлює річку, що протікає поряд. Ці місця були стратегічно вигідними та зручними для створення поселення.

Археологічні знахідки свідчать, що перші поселення на території сучасного Києва з’явилися значно раніше згаданої легенди, ще в V–VI століттях, а розвиток міста значно активізувався у VIII–IХ століттях, коли Київ став одним із важливих центрів східних слов’ян.

З часом Київ перетворився на політичний, культурний та економічний центр Київської Русі, однієї з перших східнослов’янських держав. Місто відіграло ключову роль в об’єднанні слов’янських племен та розвитку ранньої слов’янської цивілізації. Також Київ був місцем прийняття християнства Володимиром Великим 988 року, що мало величезне релігійне та культурне значення для всієї регіону.