До Луцька привезли виставку робіт львівської художниці Людмили Лободи.
Джерело: Таблоїд Волині
14 лютого у галереї сучасного мистецтва «Арт-кафедра» відкрили грандіозну експозицію художниці Людмили Лободи (м. Львів), яка із чоловіком Володимиром Лободою належить до українського андеграунду другої половини 1960-1970 .
Авторка величезного творчого доробку станкового малярства, графіки, декупажу, нечасто представляла свої праці на офіційних виставках.
«Спалах степу» – це фактично перша її персональна експозиція за 40-річний період, де представлено перед глядачем велику кількість творів, які виконані в різні періоди діяльності. Перед глядачами розкинулися 5 великих залів – «рання творчість» (60-70-ті роки), «твори дніпровського періоду», «драматична творчість», що демонструє речі сюжетні, драматичні, «автохтонна зала портретів», роботи для якої переважно створювали на хуторі поблизу Орелі, зображаючи своїх друзів-селян, «епічна зала краєвиду» і «еротична зала», яка демонструє велике кохання двох людей, зокрема й себе із чоловіком.
На урочисте відкриття виставки, окрім художниці та її родини, прибули відомі мистецтвознавці, галеристи, колекціонери, шанувальників сучасного мистецтва, художники та студентська молодь.
Керівний партнер галереї Леся Корсак розповіла, чим особливе відкриття цієї експозиції у Луцьку.
«Чому саме сьогодні ми відкриваємо цю виставку? Тому, що вся творчість Людмили Лободи пронизана зображенням стосунків чоловіка та жінки. Авторка оголює душу почуттів, не вдаючись в фізіологічні деталі форм. Під час екскурсії до Львова нам пощастило потрапити в майстерню Володимира та Людмили Лободи, ми були настільки приголомшені величезним доробком, який складений у теки. А його мусить бачити глядач! Про цих митців знає Росія, Білорусь, Польща, Америка, Канада, Швейцарія, Німеччина, а Україна бачила вкрай мало. А відкривати нові і важливі імена в мистецтві – головна мета Арт-кафедри».
«Я дуже вдячна волинській землі і галереї, що ви відкрили себе для мене. Вірите, я дуже довго гукала, з ким мені зустрітися, з ким зустрітися моїм роботам. І зустріла вас», – поділилася Людмила Лобода.
Відомі мистецтвознавці зі Львова, які долучилися до відкриття виставки, назвали творче життя цього подружжя «жертвоприношенням Авраама своєму народові», адже Володимир та Людмила навіть у часи найлютішого радянського застою творчості творили щось справжнє і несамовите.
«Мене особисто буквально гіпнотизує кожне полотно Людмили Лободи. Кожен твір магнетичний, але авторка не намагається передати якісь премилі сценки, які сподобаються кожному, навпаки – Людмила дуже чуттєва і дуже рішуча, дуже різка інколи у висловах і дуже категорична. У композиції творів усе переплітається, усе пульсує, усе пашить плоттю, озивається… Вона вміло руйнує, змішує і видобуває головне – почуття, які дарує нам», – зазначила мистецтвознавиця Зоя Навроцька.
Киянин Володимир Рак, співробітник музею Івана Гончара, товариш мистецького подружжя, розповів, що хвилини цієї виставки уже входять в історію мистецтва, адже вперше за період творчого шляху авторка показує свої роботи.
«Це такі миті, які тягнуть нас, як Мюнгаузена, вгору, показуючи суть. Знаєте, людина в одязі не може глибоко пірнути, а ці роботи стають свинцевим поясом, які дозволяє пізнавати себе як українців».
Експозицію до найдрібніших деталей придумав і реалізував у просторі луцької галереї зять Людмили Лободи Андрій Кісь.
«Ця виставка діє на мене на фізичному рівні – зносить дах! Я цю родину знаю 30 років, творчість пані Людмили – це легкий джаз, ноктюрн… Ви ще не бачили творів Володимира Лободи! То такий хард-рок! Може, цієї осені вдасться організувати його виставку. Пані Людмила не має жодної офіційної радянської художньої освіти – і слава Богу! Але це була школа праці над народним і європейським мистецтвом, над музеями і пошуком себе. За цю творчість вони заплатили комфортом, фінансовими нестатками, конфліктами з друзями, тож це дуже чесні митці».
На завершення вечора за бокалом шампанського гості вмостилися переглядати фільм Павла Костомарова про глибоко творче та особливе життя Людмили і Володимира Лободи на хуторі.
