Категорія: Створення природи

Міф про Нюйву

У той час, коли Земля повністю виникла з усіма її принадами у вигляді річок, гір, лісів, тварин, людей ще не існувало. І Нюйва почала відчувати самотність і тугу. Якось задля забави вона виліпила з глини фігурку, яка раптом ожила. Нюйві так сподобалася ця фігурка, що вона вирішила зліпити ще кілька, які теж ожили і розбіглися в різні боки. Для збереження людського роду Нюйва кожного чоловіка наділила жінкою, встановила порядок одруження, а щоб людям не було нудно, виготовила для них сопілку, таким чином долучила їх до мистецтва.

Нюйва ліпила людей з глини руками, це збирало багато часу, тому вона стала опускати в глиняну рідину мотузку і висмикуючи струшувати її. З мотузки летіли на землю грудки і виходили люди, від яких пішли бідні та простолюдні. Знатні і багаті походять від тих, кого Нюйва виліпила власними руками.

Нюйва встановила обряд одружень. Їй поклонялися, щоб позбутися безпліддя і отримати потомство.

Фрідріх Ніцше у своїй філософії часто використовував метафору людини, яка іде по канату, щоб описати перехід від сучасної людини до “надлюдини” — ідеалу, який він вважав наступним кроком у еволюції людського буття. Цю метафору він зокрема розробляє у своєму творі “Так казав Заратустра”.

Ніцше описує, як людина-канатоходець іде по канату, натягнутому між двома вежами, що символізує метафоричний перехід від минулого до майбутнього, від “людини” до “надлюдини”. Канат розташований над площею, де зібралась публіка, що спостерігає за цією виставою. Це виконання є надзвичайно небезпечним і вимагає величезної майстерності та сміливості.

Філософське значення

Ходіння по канату символізує виклики і ризики, які людина має прийняти, щоб досягти свого вищого потенціалу. Цей шлях непростий і повний небезпек, що вимагає від людини повного віддання і концентрації.

Аудиторія на площі може символізувати традиційне суспільство з його нормами та очікуваннями. Канатоходець, який іде своїм шляхом, відокремлений від маси і йде за власними правилами, прагнучи до самовдосконалення.

Метафора також підкреслює самотність, яку може відчувати особа, що прагне до вищих цілей. Канатоходець є втіленням індивідуаліста, який покладається на власні сили та інтелект.

Фінальна ціль канатоходця, надлюдина, символізує Ніцшеанське бачення еволюції людського духу до стану, де старі цінності замінюються новими, більш високими ідіалами.

Метафора канатоходця є потужним зображенням трансформації і росту, в якому людина мусить відкинути старі обмеження і активно прагнути до стану “надлюдини”, що живе в гармонії зі своїм внутрішнім світом та зовнішнім середовищем.

У міфології австралійських аборигенів, Бунджіл є однією з найважливіших фігур, духом-творцем, який створив світ і все, що в ньому є. Бунджіл зазвичай зображується у вигляді орла і відіграє центральну роль у створенні ландшафту, рослинності та людської культури.

Згідно з легендами, Бунджіл спочатку створив гори, річки та інші природні особливості, використовуючи свої могутні крила. Він здіймався в небо і розкидав гірські хребти по землі, формував річки своїм польотом і створював водоспади та озера. Кожна річка, гора та долина мали своє значення і були створені з певною метою.

Після створення ландшафту Бунджіл вирішив засадити землю рослинами. Він розкидав насіння по всій території, і незабаром з’явилися дерева, кущі та трави. Кожна рослина мала своє унікальне призначення і властивості, які Бунджіл визначив для підтримки балансу в природі. Деякі рослини були їстівними і служили харчем для людей і тварин, інші мали лікувальні властивості, а треті використовувалися для будівництва та виготовлення інструментів.

Бунджіл також навчав людей, як жити в гармонії з природою. Він показував їм, як збирати їжу, полювати на тварин і використовувати природні ресурси, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу. Він навчав їх поважати землю, дбати про неї і зберігати її для майбутніх поколінь.

Важливою частиною міфів про Бунджіла є те, що він постійно стежить за поведінкою людей. Він спостерігає з неба, щоб переконатися, що люди дотримуються його вказівок і живуть у гармонії з природою. Якщо люди порушують цей баланс або не поважають природу, Бунджіл може втрутитися, щоб відновити порядок.

Таким чином, міф про Бунджіла відображає глибоке розуміння і повагу до природи, властиві культурі австралійських аборигенів. Він нагадує людям про важливість жити в гармонії з навколишнім світом і дбати про нього для збереження життя і благополуччя на землі.

“Лісова пісня” – одна з найвидатніших драматичних поем Лесі Українки, створена у 1911 році. Це твір, цілком присвячений природі, де тісно переплітаються реальне та міфологічне.

Сюжет розгортається навколо кохання між юним лісовиком Лукашем та дівчиною Оксаною, яка живе в злагоді з лісовими духами та наділена здатністю розуміти мову природи. Їхнє щасливе життя у дрімучому Лісі руйнується появою зовнішнього світу у вигляді родичів Оксани та інших людей, для яких міфічні істоти – це суцільна вигадка.

В поемі показано трагічний конфлікт між гармонійним співіснуванням з природою та впливом жорстокої реальності людського суспільства. Лісова пісня – це фактично гімн вічній красі та животворній силі природи, яка живе власним чарівним життям, сповненим духів, русалок, лісовиків та інших міфологічних створінь.

Водночас твір сповнений глибокого філософського змісту, висвітлюючи вічну проблему невідворотного руйнування гармонії життя під впливом людської цивілізації та матеріальних цінностей. Поема пронизана ліризмом та драматичним співчуттям до долі молодих закоханих, які стають жертвами протистояння двох світів.

В образній системі “Лісової пісні” поєдналися український фольклор, язичницькі вірування та філософські роздуми авторки про сенс буття людини і природи. Це один з найбільших шедеврів української літератури, що здобув світове визнання.

Конфуцій (551-479 рр. до н.е.) – видатний давньокитайський філософ, чиє вчення мало величезний вплив на розвиток китайської цивілізації та культури.

Народився у царстві Лу (нинішня провінція Шаньдун) у родині дрібного чиновника. Здобув ґрунтовну освіту і певний час обіймав незначні державні посади. Однак, розчарувавшись у справедливості тогочасної політичної системи, він покинув державну службу і присвятив себе викладанню та поширенню своєї філософії, подорожуючи із групою послідовників.

Філософське вчення Конфуція дістало назву конфуціанство. Його ключові ідеї:

1. Концепція “жень” – високоморальної, гуманної та доброчесної людини. Ідеал людини для Конфуція – це шляхетна, освічена, порядна та дисциплінована особа.
2. Ідея суспільного ладу, заснованого на ієрархії та збереженні традицій під керівництвом мудрих правителів та шляхетних чиновників.
3. Важливість освіти, самовдосконалення, поваги до старших, сімейних цінностей та виконання суспільних обов’язків.
4. Акцент на етичних принципах та нормах людської поведінки, а не на релігійних догмах чи метафізиці.

Учення Конфуція регламентувало норми людських стосунків в усіх сферах життя. Його ідеї були покладені в основу державного управління, освіти та культурних традицій Китаю і зберігають свій вплив донині.

Спадщина Конфуція зафіксована в збірці “Луньюй” (“Бесіди та судження”), складеній його учнями. Вона стала каноном конфуціанської думки та надихала мислителів упродовж багатьох століть.

Ілліада – це одна з найвідоміших епічних поем давньогрецького поета Гомера. Вона присвячена заключній частині Троянської війни і вважається шедевром світової літератури.

Сюжет Ілліади зосереджується на гніві Ахіллеса, сина Пелея і морської богині Фетіди, найхоробрішого з усіх ахейських воїнів. Через суперечку з Агамемноном, військачальником грецького війська, Ахіллес відмовляється брати участь у боях проти троянців. Це призводить до численних поразок греків. Лише після загибелі свого коханого друга Патрокла від рук Гектора, Ахіллес повертається на поле бою, щоб помститися троянському герою.

Поема складається з 24 пісень і описує кульмінаційні події 51-го дня облоги Трої. Детально змальовуються епічні битви між ахейцями та троянцями, а також звитяги легендарних героїв, таких як Ахіллес, Гектор, Паріс, Одіссей та багатьох інших. Активну роль у сюжеті відіграють олімпійські боги, які втручаються у людські справи та надихають героїв на подвиги.

Ілліада вирізняється яскравими епічними образами, майстерним поетичним стилем, детальними описами битв і військових облог. Вона висвітлює героїзм і звитяги, проте також відображає жорстокість війни, трагедію втрат і людських страждань.

Авіценна, або Ібн Сіна (980-1037 рр.) – видатний середньовічний учений, філософ і лікар перської національності. Він вважається однією з найвизначніших постатей в історії ісламської цивілізації та науки.

Ось основні факти про життя та діяльність Авіценни:

• Походив із заможної родини в місті Бухара (нинішній Узбекистан). Здобув ґрунтовну освіту в галузі медицини, філософії, логіки, математики, астрономії тощо.
• У молодому віці став відомим як надзвичайно обізнаний лікар. Протягом життя обіймав посади придворного лікаря при різних правителях.
• Його найвизначніша праця – “Канон лікарської науки” – енциклопедичний трактат з медицини в 5 томах. Цей твір протягом кількох століть був основним підручником у багатьох медичних школах, як на Сході, так і на Заході.
• У “Каноні” Авіценна систематизував і критично переосмислив досягнення давньогрецької та арабської медицини. Він описав багато захворювань та методів їх лікування.
• Авіценна зробив великий внесок у розвиток фармакології, фізіології, ембріології, патології та інших галузей.
• У філософії він створив оригінальну метафізичну систему, синтезувавши ідеї Арістотеля та неоплатоніків. Головні його філософські праці – “Книга зцілення” і “Вказівки і настанови”.
• Авіценна був також плідним поетом, який писав вірші перською та арабською мовами.

Вчений заклав фундамент для подальшого розвитку філософії, медицини та природничих наук у ісламському світі. Його ідеї мали величезний вплив і в середньовічній Європі після перекладів його праць на латину.

 

В епічних піснях “Калевали” Ілмарінен постає як один з головних героїв та божеств. Його ім’я перекладається як “Господар повітря” чи “Володар вітрів”. Ілмарінен був небожем вищого божества Укко і вважався наймудрішим з калевальських богів.

За легендами, саме майстерність Ілмарінена як чудового коваля дозволила створити численні чудеса світу. Він викував вогняну Вуокси – велику річку, яка стала головною артерією Калевали. Ілмарінен також викував небозвід, прикрасивши його зорями, місяцем і сонцем.

Однак найбільшим досягненням Ілмарінена була його здатність передавати свої ремесла та мистецтва людям. Міф оповідає про те, як бог навчив людей добувати та обробляти залізо, мідь, золото та інші метали для створення зброї, знарядь праці та прикрас.

Ілмарінен навчив перших ковалів магічному “Калевальському ковальству” – особливим прийомам роботи з металами, що дозволяли створювати дивовижні витвори. Він також передав людям таємниці гончарного мистецтва та виготовлення кераміки.

Крім виробничих ремесел, Ілмарінен вважався покровителем музики та співу. Він створив перший кантеле – традиційний струнний інструмент фінів. Люди навчилися від Ілмарінена грі на цьому інструменті та співам епічних пісень.

Таким чином, образ Ілмарінена у “Калевалі” символізує передачу людству багатьох ремесел, мистецтва обробки металів, музики та співів, що заклало основу фінської культурної самобутності.

Афіна (або Паллада Афіна) вважалася однією з найголовніших олімпійських богинь. Її культ був особливо шанованим у Стародавніх Афінах, де вона вважалася божественною покровителькою міста.

Як богиня мудрості та охоронниця громадського устрою, Афіна передала людям численні ремесла та мистецтва, необхідні для розвитку цивілізації. Їй приписують навчання людей ткацтву та виготовленню одягу з вовни. Афіна покровительствувала гончарям та будівничим.

Особливе місце в її культі займало знання про вирощування та використання оливкового дерева. За однією з версій міфів, саме Афіна подарувала перше оливкове дерево місту Афіни, внаслідок чого жителі всієї Аттики навчилися цінним секретам олійництва.

Під егідою Афіни перебувала також наука про військову стратегію та будівництво укріплень і фортець. Вона була покровителькою ремісників, які майстрували зброю та обладунки для воїнів.

Водночас Афіна сприяла розвитку мистецтв – поезії, музики, скульптури, танцю, які були невід’ємною частиною грецької культури. Особливо поціновувалися її знання мистецтва ткацтва та вишивання візерунків.

Культ Афіни також асоціювався із заснуванням таких важливих інституцій, як Афінський ареопаг – рада старійшин, де формувалися закони і правові традиції. Тож богиня уособлювала розквіт не лише ремесел та мистецтв, але й демократичної культури Стародавніх Афін.

Ходжа Насреддін – це легендарний персонаж, відомий в різних країнах Близького Сходу, Центральної Азії та мусульманського світу. Він є головним героєм величезної кількості коротких гумористичних історій та анекдотів, якими славиться східний фольклор.

Історії про Насреддіна мають багато спільних рис у різних культурах, проте походження та точний час життя Ходжі залишаються спірними. Найбільш розповсюджена версія розповідає про нього як про дервіша або мудреця, який жив у 13 столітті в містечку Сівріхісар (нинішня Туреччина).

У анекдотах Насреддін постає як простолюдин, який володіє незвичайним, часто парадоксальним світоглядом та гострим, іронічним розумом. Його поведінка часто здається дурною та безглуздою для оточуючих, проте за цим приховується глибокий життєвий досвід та мудрість.

Розповіді про Насреддіна сповнені гумору, сатири та алегорій, які висміюють людські вади та недоліки, такі як обмеженість, жадібність, лицемірство чи марнославство. Водночас вони навчають розважливості, толерантності, здатності бачити речі з різних перспектив.

Анекдоти про Ходжу Насреддіна стали невід’ємною частиною усної традиції багатьох культур, інструментом для критики суспільних вад та передачі життєвої мудрості у доступній, жартівливій формі. Він став справжнім народним філософом і символом гостроумства в регіоні.