Автор: [email protected]

Ілліада – це одна з найвідоміших епічних поем давньогрецького поета Гомера. Вона присвячена заключній частині Троянської війни і вважається шедевром світової літератури.

Сюжет Ілліади зосереджується на гніві Ахіллеса, сина Пелея і морської богині Фетіди, найхоробрішого з усіх ахейських воїнів. Через суперечку з Агамемноном, військачальником грецького війська, Ахіллес відмовляється брати участь у боях проти троянців. Це призводить до численних поразок греків. Лише після загибелі свого коханого друга Патрокла від рук Гектора, Ахіллес повертається на поле бою, щоб помститися троянському герою.

Поема складається з 24 пісень і описує кульмінаційні події 51-го дня облоги Трої. Детально змальовуються епічні битви між ахейцями та троянцями, а також звитяги легендарних героїв, таких як Ахіллес, Гектор, Паріс, Одіссей та багатьох інших. Активну роль у сюжеті відіграють олімпійські боги, які втручаються у людські справи та надихають героїв на подвиги.

Ілліада вирізняється яскравими епічними образами, майстерним поетичним стилем, детальними описами битв і військових облог. Вона висвітлює героїзм і звитяги, проте також відображає жорстокість війни, трагедію втрат і людських страждань.

Авіценна, або Ібн Сіна (980-1037 рр.) – видатний середньовічний учений, філософ і лікар перської національності. Він вважається однією з найвизначніших постатей в історії ісламської цивілізації та науки.

Ось основні факти про життя та діяльність Авіценни:

• Походив із заможної родини в місті Бухара (нинішній Узбекистан). Здобув ґрунтовну освіту в галузі медицини, філософії, логіки, математики, астрономії тощо.
• У молодому віці став відомим як надзвичайно обізнаний лікар. Протягом життя обіймав посади придворного лікаря при різних правителях.
• Його найвизначніша праця – “Канон лікарської науки” – енциклопедичний трактат з медицини в 5 томах. Цей твір протягом кількох століть був основним підручником у багатьох медичних школах, як на Сході, так і на Заході.
• У “Каноні” Авіценна систематизував і критично переосмислив досягнення давньогрецької та арабської медицини. Він описав багато захворювань та методів їх лікування.
• Авіценна зробив великий внесок у розвиток фармакології, фізіології, ембріології, патології та інших галузей.
• У філософії він створив оригінальну метафізичну систему, синтезувавши ідеї Арістотеля та неоплатоніків. Головні його філософські праці – “Книга зцілення” і “Вказівки і настанови”.
• Авіценна був також плідним поетом, який писав вірші перською та арабською мовами.

Вчений заклав фундамент для подальшого розвитку філософії, медицини та природничих наук у ісламському світі. Його ідеї мали величезний вплив і в середньовічній Європі після перекладів його праць на латину.

 

В епічних піснях “Калевали” Ілмарінен постає як один з головних героїв та божеств. Його ім’я перекладається як “Господар повітря” чи “Володар вітрів”. Ілмарінен був небожем вищого божества Укко і вважався наймудрішим з калевальських богів.

За легендами, саме майстерність Ілмарінена як чудового коваля дозволила створити численні чудеса світу. Він викував вогняну Вуокси – велику річку, яка стала головною артерією Калевали. Ілмарінен також викував небозвід, прикрасивши його зорями, місяцем і сонцем.

Однак найбільшим досягненням Ілмарінена була його здатність передавати свої ремесла та мистецтва людям. Міф оповідає про те, як бог навчив людей добувати та обробляти залізо, мідь, золото та інші метали для створення зброї, знарядь праці та прикрас.

Ілмарінен навчив перших ковалів магічному “Калевальському ковальству” – особливим прийомам роботи з металами, що дозволяли створювати дивовижні витвори. Він також передав людям таємниці гончарного мистецтва та виготовлення кераміки.

Крім виробничих ремесел, Ілмарінен вважався покровителем музики та співу. Він створив перший кантеле – традиційний струнний інструмент фінів. Люди навчилися від Ілмарінена грі на цьому інструменті та співам епічних пісень.

Таким чином, образ Ілмарінена у “Калевалі” символізує передачу людству багатьох ремесел, мистецтва обробки металів, музики та співів, що заклало основу фінської культурної самобутності.

Афіна (або Паллада Афіна) вважалася однією з найголовніших олімпійських богинь. Її культ був особливо шанованим у Стародавніх Афінах, де вона вважалася божественною покровителькою міста.

Як богиня мудрості та охоронниця громадського устрою, Афіна передала людям численні ремесла та мистецтва, необхідні для розвитку цивілізації. Їй приписують навчання людей ткацтву та виготовленню одягу з вовни. Афіна покровительствувала гончарям та будівничим.

Особливе місце в її культі займало знання про вирощування та використання оливкового дерева. За однією з версій міфів, саме Афіна подарувала перше оливкове дерево місту Афіни, внаслідок чого жителі всієї Аттики навчилися цінним секретам олійництва.

Під егідою Афіни перебувала також наука про військову стратегію та будівництво укріплень і фортець. Вона була покровителькою ремісників, які майстрували зброю та обладунки для воїнів.

Водночас Афіна сприяла розвитку мистецтв – поезії, музики, скульптури, танцю, які були невід’ємною частиною грецької культури. Особливо поціновувалися її знання мистецтва ткацтва та вишивання візерунків.

Культ Афіни також асоціювався із заснуванням таких важливих інституцій, як Афінський ареопаг – рада старійшин, де формувалися закони і правові традиції. Тож богиня уособлювала розквіт не лише ремесел та мистецтв, але й демократичної культури Стародавніх Афін.

Ходжа Насреддін – це легендарний персонаж, відомий в різних країнах Близького Сходу, Центральної Азії та мусульманського світу. Він є головним героєм величезної кількості коротких гумористичних історій та анекдотів, якими славиться східний фольклор.

Історії про Насреддіна мають багато спільних рис у різних культурах, проте походження та точний час життя Ходжі залишаються спірними. Найбільш розповсюджена версія розповідає про нього як про дервіша або мудреця, який жив у 13 столітті в містечку Сівріхісар (нинішня Туреччина).

У анекдотах Насреддін постає як простолюдин, який володіє незвичайним, часто парадоксальним світоглядом та гострим, іронічним розумом. Його поведінка часто здається дурною та безглуздою для оточуючих, проте за цим приховується глибокий життєвий досвід та мудрість.

Розповіді про Насреддіна сповнені гумору, сатири та алегорій, які висміюють людські вади та недоліки, такі як обмеженість, жадібність, лицемірство чи марнославство. Водночас вони навчають розважливості, толерантності, здатності бачити речі з різних перспектив.

Анекдоти про Ходжу Насреддіна стали невід’ємною частиною усної традиції багатьох культур, інструментом для критики суспільних вад та передачі життєвої мудрості у доступній, жартівливій формі. Він став справжнім народним філософом і символом гостроумства в регіоні.

Сить’я була важливою культурною героїнею у міфології багатьох корінних народів на північному сході США та у прилеглих регіонах Канади. Її часто зображували як молоду і привабливу дівчину.

За міфами, Сить’я навчила людей різним корисним ремеслам і знанням, необхідним для виживання, таким як:

• Гончарство – виготовлення керамічного посуду
• Вишивання – створення візерунків на одязі та інших предметах
• Лозоплетіння – плетіння кошиків та інших виробів з лози
• Землеробство – вирощування городніх культур
• Збирання та використання лікарських рослин

Сить’я також навчила людей моральних цінностей і правил співжиття в громадах. Її часто пов’язували з впровадженням заходів для захисту і шанування навколишнього середовища.

У багатьох племенах східних лісових районів Сить’ю вважали дочкою або посланницею Великого Духа. Їй поклонялися і приносили жертви, благаючи про гарний врожай та мир. Багато свят і церемоній відзначалися на її честь.

Кетцалькоатль (Пернатий Змій) був однією з найголовніших божеств ацтекського пантеону. Він вважався богом вітрів, покровителем ремесел, письма, торгівлі та мудрості. Його культ мав великий вплив на всі сфери життя ацтекського суспільства.

За легендами, Кетцалькоатль був культурним героєм, який прийшов з далеких східних земель і навчив ацтеків численним знанням та навичкам, потрібним для розбудови цивілізації. Він вважався творцем священного календаря, який був серцем світогляду і ритуалів ацтеків.

Кетцалькоатль навчив народ землеробству та вирощуванню важливих культур, таких як кукурудза і бавовна. Він показав, як будувати канали для зрошення та тераси на схилах гір для обробітку землі.

Йому також приписують винаходи важливих ремесел – гончарства, ткацтва, обробки каменю та металів, будівництва пірамід і храмів. Вважалося, що він першим навчив фарбувати тканини і виготовляти коштовні маски.

Крім того, Кетцалькоатль ввів у ацтеків традиції ведення літописів та писемності, мистецтва і музики. Він поширив серед них закони і соціальні норми співжиття, принципи торгівлі та людських жертвопринесень.

Культ Кетцалькоатля був настільки шанованим, що ацтеки сподівалися на його повернення для відновлення золотої ери процвітання і впорядкованого суспільства. Іспанські конкістадори часто видавали себе за втілення цього бога.

Олександр Македонський (356-323 рр. до н.е.) був видатним полководцем та правителем Стародавньої Македонії. Його завоювання мали величезний вплив на розповсюдження грецької культури в регіонах Близького Сходу та Середземномор’я.

Внесок Олександра у світову культуру полягає в наступному:

1. Поширення грецької мови та еллінізація завойованих територій. Внаслідок грецької колонізації в Персії, Єгипті, Месопотамії, Середній Азії з’явилися численні грецькі поселення – поліси, де процвітала античнаспадщина.
2. Заснування нових міст з грецьким урбанізмом та архітектурою, найвідомішим з яких є місто Александрія в Єгипті. Воно стало центром еллінської культури та науки на Сході.
3. Розвиток торгівлі, мореплавства та обмін знаннями між різними цивілізаціями. Завдяки ефективній системі шляхів відбувалося поширення грецьких філософських ідей, мистецтва, технологій.
4. Сприяння взаємопроникненню та синтезу греко-македонської і перської культур. Олександр узяв багато запозичень від перської традиції управління імперією, церемоніалу, архітектури.
5. Патронація наук і мистецтв. Олександр запрошував до свого двору філософів, митців, поетів, істориків. Він організовував наукові експедиції для вивчення невідомих земель і народів.
6. Розповсюдження грецького способу життя та світогляду в усьому регіоні. Культура еллінізму стала знаковим явищем завдяки завоюванням Олександра Великого.

Таким чином, хоча Олександр був насамперед військовим завойовником, його імперія заклала основи для синтезу культур Сходу і Заходу та сприяла поширенню античних цінностей на багато століть.

Мінерва була однією з найшанованіших богинь у римському пантеоні. Її образ був запозичений від грецької Афіни і наділений схожими функціями. Мінерву вважали богинею мудрості, розуму, ремесел, мистецтв і справедливої війни.

Як покровителька ремесел, Мінерва опікувалася майстрами, чиї професії вимагали високих навичок і творчості. Їй присвячували свої здобутки ткачі, пряхи та вишивальниці. Мінерва вважалася охоронницею овечарства та обробки вовни – основи текстильного ремесла.

Під патронатом Мінерви також перебували гончарі, які створювали кераміку та глиняний посуд. Їй молилися за успіх у будівництві осель та розбудові міст. Мінерва була покровителькою ремісників, які працювали з деревом, бронзою та іншими матеріалами.

У сфері мистецтв Мінерву шанували як натхненницю поетів, музикантів та художників. Їй приписували винахід духових і струнних інструментів. Мінерва вважалася покровителькою танцю, зокрема бойових та ритуальних танців з озброєнням.

Її культ був тісно пов’язаний з розвитком науки, лікарського ремесла та передбачення майбутнього. Мінерва охороняла школи та місця для навчання і передачі знань.

У храмах богині проводилися ритуали та свята, присвячені початку різних робіт та ремесел, особливо на весні. На її честь улаштовували музичні змагання, театральні вистави та поетичні читання.

Таким чином, Мінерва в римській міфології, подібно до грецької Афіни, уособлювала широкий спектр ремесел, професій та мистецьких заняттяь, важливих для розвитку римської культури та цивілізації.