Категорія: Сельський Роман

Сельський Роман Юліанович (21 травня 1903, Сокаль — 3 лютого 1990, Львів) — український художник-імпресіоніст.

Родом із Сокаля (Галичина). Син правника, перекладача Юліяна Сельського та його дружини Юлії Штекель (нім. Stöckel).

Через постійні зміни місця праці батька сім’я часто переселялася, урешті-решт зупинилися у Львові. Батько хотів, щоб син став юристом, але під час навчання в гімназії Роман зустрів учителя Леона Довжицького, який першим помітив юний талант і зрозумів, що йому дорога у мистецтво.

Одного разу друзі привели його до відомого на той час уже Олекси Новаківського. Пізніше Сельський приносив йому картини на корекцію, став його учнем.

З 18 років вчиться у рисувальному класі при Львівській мистецько-промисловій школі. 1922 року (19 років) вступає до Краківської Академії Мистецтв, до майстерні професора Юліана Мегоффера, через два роки — до майстерні професора Юзефа Панькевича.

1925-го їде до Парижа. Там познайомився і потоваришував із Миколою Глущенком. 1926 року одружився з львівською художницею Маргіт Райх. Їде з нею у весільну подорож на Корсику.

Член АНУМ і учасник її виставок; морські («Порт», «Море», «Рибальська гавань») і гірські (серія з Чорногори, 1969—1971) пейзажі; портрети; натюрморти.

Співзасновник і перший голова (1929—1930) мистецького угрупування «Артес».

На творчості відбилися тогочасні модерні течії європейського мистецтва, особливо сюрреалізм. Окрім того, в творчості Р. Сельського помітні впливи абстракціонізму, особливо це стосується пізньої творчості художника.

Його картини є в колекціях Київського, Львівського і Варшавського музеїв.

З 1947 — викладач Львівського інституту прикладного та декоратвного мистецтва.

Був двічі одруженим. Перша дружина — Марґіт Райх, друга — Аґнес Бачинська (з 1982 року), дітей не мав.

Помер 3 лютого 1990 у Львові, похований на полі № 33 Личаківського цвинтаря — поряд із Марґіт Сельською.

Роман Сельський (1903-1985) – одна з чільних, знакових постатей в українському малярстві XX ст.  Величезний творчий доробок цього художника, що налічує кілька тисяч малярських полотен, артистичних рисунків, кольорових та чорно-білих ліноритів, становить нині унікальну за своєю мистецькою вартістю сторінку в історії вітчизняної образотворчості. В цих своїх творах Р. Сельський залишив нам неповторний світ образів, які чарують вишуканою культурою і красою малярської мови, своєрідним аристократизмом емоційного клімату.

Р. Сельський увійшов також в історію українського мистецтва як неофіційний лідер і натхненник львівської школи малярства, яка формувалась у період повоєнних десятиліть в жорстких умовах ідеологічного диктату, і вже в 1960-х роках, у період т. зв. «хрущовської відлиги»,– поруч із прибалтійською школою – увійшла у число найбільш яскравих мистецьких явищ на всьому обшарі тодішньої радянської імперії.

Нові, передові для свого часу творчі досягнення львівської школи малярства значною мірою завдячували особистій творчій практиці та педагогічній діяльності Р. Сельського. Понад чверть століття він присвятив викладанню малярства у стінах Львівського училища прикладного і декоративного мистецтва (нині – художній коледж ім. І.Труша) та Інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині – Львівська національна академія мистецтв), користуючись рідкісним авторитетом і популярністю серед кількох поколінь львівської творчої молоді. Причиною такої популярності Р. Сельського були рідкісні якості його творчого обдарування, в якому щасливо поєдналась висока культура малярської мови із вродженою тонкістю артистичного чуття та ясним аналітичним розумінням професійних завдань. Був це з Божої ласки талановитий педагог, який у власній творчості органічно переосмислив уроки великих майстрів європейського малярства першої третини XX ст. і свої творчі принципи вмів просто і доступно передати молодим.

Втім, безпрецедентний, сугестивний вплив малярських засад цього художника поширювався не тільки на молодь, але й на все тодішнє львівське мистецьке середовище. Роман Сельський, його дружина Марґіт Сєльська, разом із мистцями їхнього найближчого оточення – Омеляном Ліщинським, Романом Турином, Вітовтом Монастирським – та учнями Данилом Довбошинським, Карлом Звіринським, Володимиром Патиком, як і їхніми молодшими товаришами – Олегом Миньком, Зеновієм Флінтою, Петром Маркевичем, Андрієм Бокотеєм, Петром Марковичем – творили у повоєнному Львові аж до 70-х рр. популярний у Львові, своєрідний мистецький андеграунд, де панував високий авторитет творчих принципів Р. Сельського, загострена увага до краси та естетики малярської форми, і водночас – пошанування до свободи творчої особистості, – словом, тут культивувалось те, шо на рівні офіційної ідеології було насильно придушуване і негласно заборонене.

Народився Р.Сельський у місті Сокаль на Львівщині у родині судді апеляційного суду. В 1921 р. закінчив Реальну гімназію у Львові. Ще учнем гімназії,  в 1919 році брав приватно уроки рисунка у О.Новаківського. Відвідував у Львові певний час Вільну академію мистецтв (вчителі – проф. Ф.Вигжевальський, Е.Піч, З.Розвадовський). В 1921-1922 рр. навчався у проф. К.Сіхульського на відділі декоративного малярства у Львівській Мистецько-промисловій школі. Вже в юні роки через свого гімназійного вчителя Леона Должицького зацікавився новими засобами формально-пластичної мови у творчості  польських «форміатів».

У наступні роки студій у Краківській академії мистецтв (1922-1927) Р.Сельський студіює певний час у майстерні проф. Юзефа Панкевича, талановитого педагога, що орієнтував учнів на Париж, – загальновизнаного тоді у Європі осередку, звідки промінювали нові творчі ідеї. В 1925 р. мистець перериває навчання у Краківській академії і їде до Парижа, де навчається в Модерній академії Ф.Лєже (сюди він повертатиметься знову в 1928-1929 та1937 роках), захоплюється творчістю Боннара, Сезана, Матісса, Пікассо, Брака. Водночас при всій властивій собі симпатії до новаторських ідей Сельський виявляв виразну байдужість до таких скрайно авангардових ідей у малярстві як футуризм, супрематизм чи дадаїзм.

В 1929 р. Р.Сельський повертається до Львова, одружується з товаришкою по мистецьких студіях – Маргіт Райх, донькою львівського єврейського промисловця, стає членом і першим головою авангардового творчого об’єднання «Артес», бере участь у його виставках у Львові, Тернополі, Станіславові, Варшаві, Кракові, Лодзі. Разо з дружиною художник састо виїжджає в 1930-х роках на Балтійське узбережжя, в рибальське містечко Гель біля Лодзі. Там постала серія малярських полотен та кольорових естампів («Порт», 1931 р., «Корабель «Ванда», 1931 р., «Рибацький натюрморт», 1933 р.), позначених впливом ідей конструктивізму та поетики м6етафізичного сюрреалізму. Починаючи з 1934 року Р.Сельський є членом АНУМ у Львові і постійним експонентом її виставок. Тоді ж мистець бере участь у виставках мистецького  об’єднання «Нова генерація» та «Спілки мистців-пластиків» у Львові. Із приходом до Львова радянських окупаційних військ Р.Сельського в 1940-му році обирають членом оргкомітету Спілки радянських художників, тоді ж він експонує свої твори на  «Виставці художників Західних областей України та народної творчості гуцулів» у Києві та Москві. Впродовж шести років (1941- 1947) він викладає живопис у Львівському училищі прикладного і декоративного мистецтва, а в 1947 році очолює кафедру живопису у новозаснованому у Львові Інституті прикладного та декоративного мистецтва. В 1949 р.його звільняють з роботи за так званий «формалізм» та незабаром поновлюють в інституті, де він, опріч живопису веде композицію та роботу в матеріалі. В 1940-х рр. мистець виконує  в постімпресіоністичній манері низку чарівних жанрових сценок із мотивами сільської праці на городі, в полі чи пасовиську («Збір кукурудзи»,1947 р., «Роботи при городі»,1946 р. та інші).

У повоєнні роки Р.Сельський із дружиною та гроном близьких йому львівських мистців (Р.Турином, В.Манастирським, К.Звіринським, О.Ліщинським) щороку виїжджали влітку у Верховинські Карпати, в село Дземброню, де постали сотні його карпатських пейзажів, згодом повторених у графічній техніці лінориту або монотипії. Ще однією улюбленою темою творчості мистця стали морські мотиви з Чорноморського узбережжя Криму, де художник часто відпочивав із дружиною влітку.

У період 1960-1970-х років художник досягає у своїй творчості найбільшої внутрішньої свободи і повноти самовиразу. Серед розмаїття формально-пластичних рішень у його творах того часу можна простежити декілька напрямків. Більшість із них виконана в характерній для цього художника кольорово-декоративній манері, при якій  плоско покладені насичені кольорові плями стають основним засобом композиційної побудови образу, а їх артистична оркестрація творить на полотнах незліченні варіанти вишуканих барвних композицій, що звучать кожного разу іншою мелодією і творять справжнє «свято для ока». Прикметне Сельському типово українське чуття кольору, замилування до яскравих, інтенсивних і водночас тонко згармонізованих барв, споріднює його твори із веселковою гамою українського народного мистецтва («Червоно-жовта веранда», «Композиція з пташкою» та інші).

Під враженням від поїздок до Польщі (вкінці 1950-х -1970-х років), де Сельський зіткнувся із популярною тоді у Європі новою хвилею захоплення абстракціонізмом, у творах його з’являються підкреслено схематичні, геометризовані побудови, своєрідні квазіабстрактні композиції («Кримський мотив у гарячій гамі», «Лісова інтерпретація» та інші). Деколи у творах мистця немов оживають ремінісценції його раннього сюрреалізму 30-х років («Натюрморт з мушлями на тлі затоки»,1974 р.).

Своєрідним підсумком пізньої творчості Р.Сельського стала остання його персональна виставка 1983 року в залах Національного музею у Львові. В образному звучанні його творів стали помітними якісь нові інтонації. Художник ніби повертається в них до самого себе, до глибин своєї генетично успадкованої української сутності та яскравих вражень молодості. Образи його тепер овіяні аурою мудрої філософської рефлексії, настроєм неспішного тихого розуму над одвічними правдами людського серця, сповнені якоїсь незбагненної тужної мрії за красою і гармонією життя. Художник показує себе в них як вдумливий мислитель, що оглядає світ з позиції пережитого ним нелегкого життєвого досвіду. І погляд цей – погляд великого поета і артиста форми – в однаковій мірі тужний і сповнений розради. Гірська природа Карпат, сонячні береги Криму, безмежна далечінь моря – це для нього не просто цікаві своєю мальовничістю пейзажні мотиви. В його сприйнятті ці дві стихії природи – гори і море – стають уособленням поезії і романтики життя.

Розглядаючи сьогодні творчість Р.Сельського на тлі популярних поставангардових рішень в сучасному малярстві, можемо вповні оцінити уроки, що їх залишив нам у своєму мистецтві великий Маестро. І перший з них – це урок справжнього професіоналізму у підході до рішення малярських проблем, а в парі з цим – висока культура мистецького вислову.