Автор: [email protected]

Міф про Нюйву

У той час, коли Земля повністю виникла з усіма її принадами у вигляді річок, гір, лісів, тварин, людей ще не існувало. І Нюйва почала відчувати самотність і тугу. Якось задля забави вона виліпила з глини фігурку, яка раптом ожила. Нюйві так сподобалася ця фігурка, що вона вирішила зліпити ще кілька, які теж ожили і розбіглися в різні боки. Для збереження людського роду Нюйва кожного чоловіка наділила жінкою, встановила порядок одруження, а щоб людям не було нудно, виготовила для них сопілку, таким чином долучила їх до мистецтва.

Нюйва ліпила людей з глини руками, це збирало багато часу, тому вона стала опускати в глиняну рідину мотузку і висмикуючи струшувати її. З мотузки летіли на землю грудки і виходили люди, від яких пішли бідні та простолюдні. Знатні і багаті походять від тих, кого Нюйва виліпила власними руками.

Нюйва встановила обряд одружень. Їй поклонялися, щоб позбутися безпліддя і отримати потомство.

Фрідріх Ніцше у своїй філософії часто використовував метафору людини, яка іде по канату, щоб описати перехід від сучасної людини до “надлюдини” — ідеалу, який він вважав наступним кроком у еволюції людського буття. Цю метафору він зокрема розробляє у своєму творі “Так казав Заратустра”.

Ніцше описує, як людина-канатоходець іде по канату, натягнутому між двома вежами, що символізує метафоричний перехід від минулого до майбутнього, від “людини” до “надлюдини”. Канат розташований над площею, де зібралась публіка, що спостерігає за цією виставою. Це виконання є надзвичайно небезпечним і вимагає величезної майстерності та сміливості.

Філософське значення

Ходіння по канату символізує виклики і ризики, які людина має прийняти, щоб досягти свого вищого потенціалу. Цей шлях непростий і повний небезпек, що вимагає від людини повного віддання і концентрації.

Аудиторія на площі може символізувати традиційне суспільство з його нормами та очікуваннями. Канатоходець, який іде своїм шляхом, відокремлений від маси і йде за власними правилами, прагнучи до самовдосконалення.

Метафора також підкреслює самотність, яку може відчувати особа, що прагне до вищих цілей. Канатоходець є втіленням індивідуаліста, який покладається на власні сили та інтелект.

Фінальна ціль канатоходця, надлюдина, символізує Ніцшеанське бачення еволюції людського духу до стану, де старі цінності замінюються новими, більш високими ідіалами.

Метафора канатоходця є потужним зображенням трансформації і росту, в якому людина мусить відкинути старі обмеження і активно прагнути до стану “надлюдини”, що живе в гармонії зі своїм внутрішнім світом та зовнішнім середовищем.

У міфології австралійських аборигенів, Бунджіл є однією з найважливіших фігур, духом-творцем, який створив світ і все, що в ньому є. Бунджіл зазвичай зображується у вигляді орла і відіграє центральну роль у створенні ландшафту, рослинності та людської культури.

Згідно з легендами, Бунджіл спочатку створив гори, річки та інші природні особливості, використовуючи свої могутні крила. Він здіймався в небо і розкидав гірські хребти по землі, формував річки своїм польотом і створював водоспади та озера. Кожна річка, гора та долина мали своє значення і були створені з певною метою.

Після створення ландшафту Бунджіл вирішив засадити землю рослинами. Він розкидав насіння по всій території, і незабаром з’явилися дерева, кущі та трави. Кожна рослина мала своє унікальне призначення і властивості, які Бунджіл визначив для підтримки балансу в природі. Деякі рослини були їстівними і служили харчем для людей і тварин, інші мали лікувальні властивості, а треті використовувалися для будівництва та виготовлення інструментів.

Бунджіл також навчав людей, як жити в гармонії з природою. Він показував їм, як збирати їжу, полювати на тварин і використовувати природні ресурси, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу. Він навчав їх поважати землю, дбати про неї і зберігати її для майбутніх поколінь.

Важливою частиною міфів про Бунджіла є те, що він постійно стежить за поведінкою людей. Він спостерігає з неба, щоб переконатися, що люди дотримуються його вказівок і живуть у гармонії з природою. Якщо люди порушують цей баланс або не поважають природу, Бунджіл може втрутитися, щоб відновити порядок.

Таким чином, міф про Бунджіла відображає глибоке розуміння і повагу до природи, властиві культурі австралійських аборигенів. Він нагадує людям про важливість жити в гармонії з навколишнім світом і дбати про нього для збереження життя і благополуччя на землі.

“Лісова пісня” – одна з найвидатніших драматичних поем Лесі Українки, створена у 1911 році. Це твір, цілком присвячений природі, де тісно переплітаються реальне та міфологічне.

Сюжет розгортається навколо кохання між юним лісовиком Лукашем та дівчиною Оксаною, яка живе в злагоді з лісовими духами та наділена здатністю розуміти мову природи. Їхнє щасливе життя у дрімучому Лісі руйнується появою зовнішнього світу у вигляді родичів Оксани та інших людей, для яких міфічні істоти – це суцільна вигадка.

В поемі показано трагічний конфлікт між гармонійним співіснуванням з природою та впливом жорстокої реальності людського суспільства. Лісова пісня – це фактично гімн вічній красі та животворній силі природи, яка живе власним чарівним життям, сповненим духів, русалок, лісовиків та інших міфологічних створінь.

Водночас твір сповнений глибокого філософського змісту, висвітлюючи вічну проблему невідворотного руйнування гармонії життя під впливом людської цивілізації та матеріальних цінностей. Поема пронизана ліризмом та драматичним співчуттям до долі молодих закоханих, які стають жертвами протистояння двох світів.

В образній системі “Лісової пісні” поєдналися український фольклор, язичницькі вірування та філософські роздуми авторки про сенс буття людини і природи. Це один з найбільших шедеврів української літератури, що здобув світове визнання.

Конфуцій (551-479 рр. до н.е.) – видатний давньокитайський філософ, чиє вчення мало величезний вплив на розвиток китайської цивілізації та культури.

Народився у царстві Лу (нинішня провінція Шаньдун) у родині дрібного чиновника. Здобув ґрунтовну освіту і певний час обіймав незначні державні посади. Однак, розчарувавшись у справедливості тогочасної політичної системи, він покинув державну службу і присвятив себе викладанню та поширенню своєї філософії, подорожуючи із групою послідовників.

Філософське вчення Конфуція дістало назву конфуціанство. Його ключові ідеї:

1. Концепція “жень” – високоморальної, гуманної та доброчесної людини. Ідеал людини для Конфуція – це шляхетна, освічена, порядна та дисциплінована особа.
2. Ідея суспільного ладу, заснованого на ієрархії та збереженні традицій під керівництвом мудрих правителів та шляхетних чиновників.
3. Важливість освіти, самовдосконалення, поваги до старших, сімейних цінностей та виконання суспільних обов’язків.
4. Акцент на етичних принципах та нормах людської поведінки, а не на релігійних догмах чи метафізиці.

Учення Конфуція регламентувало норми людських стосунків в усіх сферах життя. Його ідеї були покладені в основу державного управління, освіти та культурних традицій Китаю і зберігають свій вплив донині.

Спадщина Конфуція зафіксована в збірці “Луньюй” (“Бесіди та судження”), складеній його учнями. Вона стала каноном конфуціанської думки та надихала мислителів упродовж багатьох століть.