Категорія: Створення землі

Інанна – це захоплива богиня давньомесопотамської міфології, відома своєю красою та силою. Вона була богинею кохання, війни, краси і смерті, а також дочкою місячного бога Нанна або небесного бога Ану. Інанна особливо відома своєю сміливою подорожжю до підземного світу, яким керувала її сестра Ерешкігаль.

Ця подорож була випробуванням: Інанна мусила пройти через сім воріт підземного світу, залишаючи за кожними воротами частину свого вбрання та влади, стаючи все більш вразливою. Досягнувши тронної зали, вона була оголена та безсила, і її сестра Ерешкігаль перетворила її на труп. Проте історія тут не закінчилася. Помічники Інанни звернулися до Енкі, бога мудрості, який воскресив Інанну, використовуючи воду життя. Вона змогла повернутися до світу живих після того, як знайшла заміну для себе в підземному світі.

Інанна навчає нас важливості балансування між різними аспектами життя та підтримки близьких, демонструючи приклад сміливості та рішучості.

Слов’яни сприймали небесні тіла не просто як фізичні об’єкти, а як живих, священних істот, які мали вплив на життя на Землі.

Місяць, або Місяц (українською), часто асоціювався з чоловічою енергією та іноді виступав як брат Сонця, яке мало жіночі риси. Місяць зображували як мудрого старця або молодого чоловіка, залежно від фази місяця. Він був пов’язаний з часом, циклами природи та змінами.

Місяць мав важливе ритуальне значення. Наприклад, новий місяць сприймався як час відродження та нових починань. У цей період проводилися обряди, які мали на меті очищення та залучення благополуччя. Жінки виконували ритуали, присвячені Місяцю, щоб залучити плодючість та захист від злих сил.

Зірки вважалися окаянними душами або духами предків, які спостерігали за землею з небес. Їх використовували для навігації та визначення часу, особливо для сільськогосподарських робіт.

Зірок часто вшановували під час різних свят та обрядів. Одне з таких свят Купала, яке відзначали в ніч на Івана Купала. Люди вірили, що в цю ніч зірки мають особливу силу, і молодь стрибала через вогнища, щоб очиститися та залучити благополуччя. Також була традиція запускати на воду вінки зі свічками, щоб зірки могли відобразитися у воді, що символізувало зв’язок неба і землі.

У цілому Місяць і зірки в слов’янській міфології відіграють роль посередників між небесним та земним, між богами та людьми. Вони допомагали регулювати життєві цикли і були важливою частиною духовного життя слов’ян, вказуючи на глибокий зв’язок наших предків із природою та космосом.

Давно, на самому початку часів, існувало п’ять могутніх сутностей, відомих як п’ять елементів, які формували основу всього існуючого.

Вони жили в гармонії та створювали баланс, потрібний для стабільності світу.

• Земля була основою, символом стійкості і плідності, що підтримує все живе.
• Вода текла м’яко, втілюючи зміни та емоції, і була джерелом життя для всього.
• Вогонь представляв силу та трансформацію, принісши енергію та відновлення.
• Повітря відображало інтелект і розвиток, поширюючи ідеї та мрії через свої вітри.
• Ефір, або Дух, був вищим елементом, об’єднуючи всі інші, слугуючи мостом до вищих реальностей і символізуючи вічність.

Ці елементи разом створювали взаємозв’язок, що дозволяв Всесвіту розвиватися та існувати в гармонії, надаючи животворні сили природи.

Геліос, бог сонця у грецькій міфології, щоранку мчить по небу на величезній колісниці, запряженій чотирма білими прудконогими кіньми, і освітлює світ. Геліос вирушає зі східного краю землі, щоб нести сонячне світло, і щовечора він спускається на захід, щоб дати місце ночі. Потім він повертається назад на схід на човні, щоб знову розпочати свою подорож на світанку.

Бог Ра щодня вирушав на своєму човні, щоб освітити світ. Але щоночі він спускався в підземний світ, де його ворог, змій Апоп, чекав, щоб атакувати.

Апоп, породження пітьми, був величезним чудовиськом, яке ненавиділо світло. Його головна мета – знищити Ра та зробити світ темним. Щоночі Ра боровся з Апопом, щоб повернути світло світу.

Так щоночі Ра бореться з Апопом, і щоразу він перемагає. Це вічна боротьба між світлом і темрявою, яка нагадує, що навіть коли пітьма намагається перемогти, світло завжди повертається. Це наче день і ніч: після темряви завжди настає світанок.

У міфології Давнього Єгипту є чарівна історія про початок всього існуючого у таємничому і безмежному океані Нун. Уявіть собі безкрайні води, що переповнені хаосом, де не було ні світла, ні порядку, ні життя.

Якось із глибин Нуну на поверхню вод сплив красивий лотос. Це була не просто квітка, а живий символ відродження і чистоти. Коли лотос розкрив свої пелюстки на світанку, з нього випромінювалося золотаве світло. І саме тоді відкрився Ра – блискучий і могутній бог сонця, який приніс світло в безмежний хаос.

Ра не хотів бути самотнім у цьому величезному новому світі. Тому він створив двох перших богів, використовуючи свої божественні сили. Він назвав їх Шу, богом повітря, і Тефнут, богинею вологи. Шу приніс свіжі вітри та повітря, які заповнили порожнечу між небом і землею, тоді як Тефнут забезпечила росу та вологу, необхідну для підтримки життя.

З Шу і Тефнут народилися ще двоє богів – Геб, могутній бог землі, і Нут, велична богиня неба. Вони стали батьками основних божеств: Осіріса, Ісіди, Сета і Нефтис, кожне з яких мало свою долю в подальшому утворенні та захисті світу.

Ця розповідь про Ра та його нащадків не просто історія про створення світу. Це розповідь про те, як порядок виникає з хаосу і як кожна істота, велика чи мала, має своє місце і значення в нескінченному колі життя.

У китайській легенді Паньгу народився з космічного яйця, наповненого хаосом. У цьому яйці було темно, і Паньгу вирішив розбити його, щоб створити новий світ. Коли він розбив яйце, усе світле піднялося вгору й стало небом – ян, а все темне опустилося вниз, створивши землю – інь.

Паньгу стояв між небом і землею, щоб вони більше не змішувалися. Він рубав велике дерево, що підтримувало небо, і тримав їх розділеними. Після того як Паньгу завершив роботу, він пожертвував собою, щоб дати світу форму.

Його подих став вітром і хмарами, крик перетворився на грім, ліве око стало сонцем, а праве – місяцем. Тіло Паньгу стало п’ятьма священними горами, руки та ноги – чотирма сторонами світу. Його кров перетворилася на річки, а його шкіра та волосся стали лісами та травами. Навіть піт Паньгу перетворився на дощ і росу, які дають життя Землі.

 

Міф про світове яйце є одним із найдавніших та найбільш універсальних космогонічних концепцій, що символізує народження всесвіту з первісного хаосу. У різних культурах цей символ відіграє ключову роль у розповідях про створення світу.

У грецькій міфології Фанес, іноді називається Протогонос (Першонароджений), асоціюється з епічним початком усього існуючого. Вважається, Фанес виник з космічного яйця, що з’явилося у первісному хаосі. Його зображують як блискучу істоту або зі світлом, що виходить з нього, символізуючи виникнення світла та порядку з темряви та хаосу. Фанес є першим богом, що уособлює плідність та творчість, і від нього ведуть свій родовід багато інших богів.

У фінському епосі богиня Ільматар, яка символізує природу та материнство, плавала в первісному океані, коли велика птаха поклала на її коліно яйце. Яйце розбилося, і його частини перетворилися на елементи світу: верхня половина стала небом, жовток став сонцем, білок перетворився на місяць, а уламки шкарлупи стали землею та хмарами.

У японській міфології світ спочатку існував у формі безформного хаосу, що нагадував велике яйце. Коли це яйце розділилося, важчі елементи осіли на дно, утворюючи землю, а легші піднялися, створюючи небо. З цього первісного розділення з’явилися перші боги – Ідзанагі та Ідзанамі, які створили Японські острови, та інші боги.

У давньоєгипетській міфології яйце часто асоціюється з богом сонця Ра. Згідно з одним із міфів, Ра самовиник із космічного яйця, яке з’явилося з первісних вод хаосу, званих Нун. Розкрившись, яйце випустило сонячне світло, уособлюючи створення та відновлення. Яйце також асоціюється з феніксом, міфічним птахом, який відроджується з власного попелу та символізує циклічне відродження.

У ведичній космології та пізніших індуїстських традиціях згадується Брахманда, або Яйце Брахми – космічне яйце, з якого, за міфом, народився всесвіт. Яйце розділилося на дві половини: з однієї утворилося небо, з другої – земля. Центральне місце в яйці, де знаходилася жовткова частина, стало домівкою для Брахми, який є творцем усього живого. Це відображення макрокосмічного уявлення про всесвіт як цілісний організм.

У китайській міфології міф про Паньгу розповідає про первісне космічне яйце, з якого вийшов Паньгу – перша жива істота. Паньгу пробув у яйці 18 тисяч років, постійно ростучи, поки не розбив його зсередини. Він використовував свої сили, щоб утримати небо і землю відділеними, забезпечуючи стабільність та порядок у світі. Його дії і смерть також символізують відданість та жертовність, що підтримують космічний порядок.

Якось Астарта, у міфології семітських народів богиня родючості, материнства та кохання, покохала Адоніса, красивого і харизматичного юнака. Марс, бог війни, заздрив їхнім стосункам і вбив Адоніса. Смерть коханого сильно вплинула на Астарту. Вона занурилася в печаль, і ця печаль спустошила землю, спричинивши засуху та неврожай. Однак її любов була настільки сильна, що вона погодилася відправити Адоніса до підземного світу, щоб земля знову стала плодючою. Після цього рослини почали рости, а життя на Землі повернулося до нормального стану.