Категорія: Створення суспільства

Троянський кінь – це відомий епізод з грецької міфології, пов’язаний з Троянською війною. Згідно з міфом, ця хитра військова вигадка допомогла грекам здобути перемогу після десяти років невдалої облоги міста Троя.

Історія така: після років безуспішних спроб захопити Трою грецькі воїни на чолі з Одіссеєм удалися до хитрощів. Вони збудували гігантського дерев’яного коня, начинивши його озброєними вояками. Решта грецького війська інсценувала відступ і покинула табір біля Трої.

Введені в оману троянці вирішили, що грецький кінь – це жертовний дар богам. Незважаючи на застереження жерця Лаокоона, який застерігав про можливий підступ, вони втягнули велетенську фігуру коня за міські стіни. Вночі приховані всередині коня вояки вибралися назовні, відчинили міські ворота і впустили решту грецького війська.

Троя була захоплена і зруйнована, а греки, урешті-решт, здобули перемогу у Троянській війні. Легенда про троянського коня стала символом хитрощів і підступу у військовому мистецтві. Ця історія лягла в основу безлічі літературних і мистецьких творів античності.

Образ троянського коня міцно закарбувався в культурі як метафора обману та ризиків, пов’язаних з довірою ворогу. Він слугує застереженням не піддаватися на вигідні з першого погляду пропозиції, якщо вони можуть таїти приховану загрозу.

Платон

«Філософи повинні прагнути до смерті, оскільки вона звільняє душу від обмежень фізичного світу».

Платон розглядав смерть як відділення душі від тіла. Він вважав, що справжнє «я» людини – це її душа, яка є безсмертною та здатна до пізнання істини, тоді як тіло є тимчасовим та смертним.

Артур Шопенгауер

Шопенгауер мав песимістичний погляд на життя, вважаючи, що воно сповнене страждань. Смерть для нього була звільненням від страждань існування. Він розглядав смерть як фундаментальний аспект життя, що підкреслює тимчасовість і марність буття.

Мартін Гайдеггер

Гайдеггер, ще один екзистенціаліст, розглядав смерть як найбільш особистий та визначальний аспект буття. Він аргументував, що автентичне існування можливе лише тоді, коли людина приймає свою смертність і живе зі свідомістю про обмеженість свого часу.

У філософії Григорія Сковороди смерть розглядається не як кінець, а як перехід до вищого, духовного стану існування, що відкриває душі шлях до вічного життя в гармонії з божественним.

Він закликав до життя, наповненого сенсом, де кожна мить використовується для самовдосконалення та служіння іншим, що робить перехід (смерть) не страшним, а лише наступним етапом існування.

Сократ жив у Афінах у V столітті до н. е. Він відомий тим, що ніколи не записував своїх ідей, а віддавав перевагу діалогу як способу досягнення істини через запитання і відповіді – метод, згодом названий сократичним.

Сократ вважав, що основною метою філософії є покращення душі людини. Він зосередився на етичних питаннях, стверджуючи, що основним завданням людини є здобуття моральної чесності та досконалості. Його відоме гасло «Пізнай самого себе» закликало до самопізнання та розуміння власних обмежень та можливостей. Сократ вірив, що істина вже міститься в кожному з нас, і лише через розуміння самого себе ми можемо досягти справжнього знання.

Проте його методи та ідеї часто приводили до конфліктів з владними структурами Афін, які бачили в йому загрозу для традиційних цінностей та моралі. Це невдоволення вилилося в судовий процес, де Сократа звинуватили у безбожництві та розбещенні молоді. На суді Сократ, незважаючи на можливість уникнути смерті, використав виступ для того, щоб викласти свої філософські погляди та викликати критиків.

Сократ був засуджений до смерті, і йому запропонували випити отруту – коніум. Він прийняв свою долю з величністю та спокоєм, провівши останні години життя в обговоренні філософських питань із своїми учнями. Його смерть стала однією з найбільш емблематичних подій у філософії, символом мужності та відданості ідеалам істини та справедливості.

Анахарсіс був легендарним скіфським філософом, одним з так званих “семи мудреців” давньої Греції, які жили приблизно в 6 столітті до нашої ери. Він відомий своїми неортодоксальними мудростями та гострою критикою атенського суспільства, а також як символ культурного обміну між скіфами та греками.

За переказами, Анахарсіс народився в Скіфії, на території сучасної України. Він вирушив у подорож до Греції, де знайомився з місцевою культурою, філософією та обрядами. Подорожі Анахарсіса допомогли йому здобути знання, які він пізніше використав для формулювання своїх власних філософських поглядів.

Анахарсіс часто згадується в анекдотах та історіях, які підкреслюють його блискучий розум і гострий язик. Він критикував звичаї та закони Афін, особливо висміюючи їхню схильність до політики та війни. Його відомі слова, які часто цитують, вказують на його цінність простоти та природності в житті.

Анахарсіс вважається одним з перших філософів, який відкрито висловлював космополітичні погляди, стверджуючи, що він є громадянином світу, а не будь-якої конкретної нації. Його спадщина продовжує впливати на культурні та філософські дискусії, особливо в контексті культурної інтеграції та взаєморозуміння між різними народами.

“Фауст” Йоганна Вольфганга Гете – це одна з найвизначніших філософських трагедій в німецькій літературі і всесвітньому літературному доробку.

Працювати над цим епохальним твором Гете почав ще в молодому віці і доопрацьовував його аж до кінця свого життя. “Фауст” складається з двох частин.

Центральним персонажем є доктор Фауст – мислитель, вчений, який присвятив себе науковим пошукам, прагнучи пізнати найвищу істину буття. Однак жага пізнання не дає йому душевного спокою і він уклав угоду з Мефістофелем – демоном, посланцем диявола Люципера. В обмін на душу Фауста Мефістофель пообіцяв сповна задовольнити його жагу до знань і насолоджень.

У першій частині трагедії показано світську і любовну лінію в житті Фауста, який під впливом Мефістофеля стає на шлях зради, обману і вбивства. Він закохується в наївну й чистосердечну Маргариту, але згубно втягує її в безодню страждань.

У другій частині Фауст від мандрів і життєвих випробувань переходить до пізнання вищих істин буття, значення творчої праці для людства. Він стає провидцем, завдяки якому відбувається осушення моря, освоєння нових земель, що символізує могутність людського розуму і праці.

В кульмінації трагедії Фауст, якому Мефістофель обіцяв увічнити скороминущу мить насолоди, долає його спокусу і просвітлюється, переходячи у вищі сфери буття.

“Фауст” – складна філософська алегорія про пошуки життєвої істини, можливості пізнання, протистояння добра і зла в душі людини. Це одна з вершин світової літератури.

Григорій Сковорода у своїй метафорі «Нерівна рівність» розглядає Бога як джерело, яке наповнює кожну посудину відповідно до її місткості. Вода, яка тече з фонтана, символізує благодать або дари, що надаються кожному. Менші посудини отримують менше води, але як і більші, вони заповнені до межі. Таким чином кожен отримує стільки, скільки здатен вмістити, і це робить усіх рівними у своєму наповненні та задоволенні.

Історія цієї пісні починається в Україні, де вона спочатку була частиною традиційного українського святкування Маланки.

«Щедрик» Леонтович написав 1901 року. Пісня розповідає про щедрого господаря, в якого у дворі з’являється ластівка і пророкує йому добробут та щасливе майбутнє.

Мелодія «Щедрика» стала відомою не тільки в Україні, але й по всьому світу завдяки американському диригенту Петру Вільговському, який представив пісню на Заході 1921 року під назвою «Carol of the Bells». Ця версія пісні має інші слова та асоціюється з Різдвом.

«Щедрик» і його мелодія символізують щедрість, гостинність та надію на краще майбутнє, і вони продовжують зачаровувати слухачів по всьому світу кожного Різдва.

Тот був одним із найдавніших і найшанованіших богів в єгипетській міфології. Його вважали богом мудрості, письма, науки, магії та місяця. Тота часто зображували з головою священного птаха Ібіса або павіана – символів священного знання.

Згідно з міфами, саме Тот винайшов писемність та ієрогліфи. Він навчив людство читати і писати, що стало основою передачі знань та розвитку єгипетської цивілізації. Єгиптяни вірили, що Тот створив численні священні книги, в яких містилися таємні знання.

Тота вважали покровителем багатьох наук та мистецтв. Він вважався винахідником чисел, обчислень, геометрії та астрономії, необхідних для створення єгипетського календаря та вимірювання часу. Математика, медицина та інші галузі знань теж були під його покровительством.

Крім того, Тот був богом, який записував слова інших богів, караючи брехню і нагороджуючи правду. Його культ був тісно пов’язаний з писарською професією, обрядами жерців і магічними ритуалами.

Храми Тота були центрами навчання та передачі знань. Жерці-писарі вивчали тут писемність, магію, астрономію та інші науки. Ці знання були фундаментом єгипетської культури та цивілізації протягом тисячоліть.

Таким чином, у міфі Тот постає як божественний першовинахідник та охоронець письма, знань, мистецтв, наук та всієї єгипетської культури в цілому. Без його дарів людству цивілізація не змогла б розвинутися.

Іо була дуже красивою дівчиною, яка служила жрицею у храмі богині Гери. Якось бог Зевс закохався в неї. Однак його дружина, богиня Гера, була дуже ревнива. Щоб сховати Іо від Гери, Зевс перетворив її на білу корову. Але Гера все одно дізналася про це і змусила Зевса подарувати їй корову. Потім Гера поставила сторожувати Іо тисячного вартового Аргоса, який ніколи не спав, тому що завжди одне око було відкритим.

Зевс не хотів, щоб Іо так страждала, тому він відправив свого сина Гермеса врятувати її. Гермес заспівав Аргосу колискову на флейті, і коли той заснув, відрізав йому голову. Але Гера не змирилася з поразкою і послала страшного овода переслідувати бідну Іо, яка все ще залишалася у вигляді корови.

Іо мандрувала багатьма землями, перетинала моря та гори, але скрізь її переслідував овід. Вона дісталася аж до Єгипту, де нарешті Зевс втрутився і дав їй людський образ назад.