Петро Антип: Більше битися на танці я не піду. Я буду художником!

Петро Антип: Більше битися на танці я не піду. Я буду художником!

img

У місті Горлівці, де я народився, художньої школи не було. Натомість в Палаці культури ім. Леніна, що розташовувався біля чудового парку, знаходилась дуже хороша, я би сказав, сильна ізостудія, де малювали і малі, і дорослі поціновувачі мистецтва. У парку Горького влітку ми часто ходили на танці битися з хлопцями. Одного разу, не знаю, як і чому, я зайшов до ізостудії подивитися, як малюють хлопці і дівчата. Запах фарби ніби вдарив мене електричним струмом. Тоді я зрозумів, що – це моє життя.

Я вийшов у двір, де на мене чекали вуличні друзі, і сказав їм лишень одну фразу: “Більше битися на танці я не піду. Я буду художником”. На це хлопці теж коротко відповіли: “Ох ти і дурень!” Стежки наші розбіглися. У 18 років я вперше взяв олівець і почав малювати натюрморт.

Впродовж трьох років я вступав до одного з найкращих на радянських теренах Пензенського художнього училища ім. академіка К. А. Савицького (Росія). В олімпійській рік я-таки вступив на живописний факультет, у моїй групі були лише дівчата. Це мені не сподобалось і я вирішив перевестись на скульптуру.

Викладачі погодились, за умови, якщо я зліплю голову Геродота. Мені дали два тижні часу. У Горлівці не було жодного скульптора, я ніколи не бачив скульпторів чи глину, годі й казати про техніку ліплення. Але я завзято ліпив і вдень, і вночі. За два тижні зліпив носик, очі, кожну волосинку.

На ранок був призначений перегляд: комісія мала вирішити, чи буду я вчитися на скульптурному факультеті, чи ні…

І ось ввечері у вікно лізли два студенти третього курсу, вони були на підпитку і випадково скинули мою роботу. Я був дуже злий і вже збирався їх відлупцювати.

Але вони сказали, щоб я не переймався. У чотири руки набрали знову глину й за годину зліпили Геродота. Не виліплювали ані носик, ані волосся. І попередили, щоб я нічого руками не чіпав. Я не мав, що робити, тож пішов додому. Вранці відбувся перегляд. Твір викладачам дуже сподобався, мене дуже хвалили, насамперед моє відчуття об’єму та простору.

А я ніяк не міг зрозуміти: очі не виліплені, волосся не оброблене добре…

Проте, головним було те, що мене перевели на скульптурний факультет!