В Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків, що у Луцьку стартував новий виставковий проект «Протистояння», його автор Сергій Алієв-Ковика, один із гурту найвідоміших українських художників Дніпропетровського регіону.
Мистець родом із с. Бабайківка Дніпропетровської області. Професійну освіту здобув у майстерні Мая Мітурича в Московському поліграфічному інституті. Мешкає в місті Дніпро. Протягом декількох десятків років творчої діяльності створив об’ємний доробок станкового малярства, авторської та друкованої графіки, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва.
Мистецтво Сергія Алієва-Ковики – це розлога по-справжньому епічна оповідь про білий світ, неперебутність його колооберту, про вічність і поступ сьогодення. Це, зрештою, важкі, сповнені трагосу роздуми художника про незмінну сутність людини на тлі швидкоплинності епох. Людини з її безсмертною душею, що спроможна як до високості злетів, так і до ницості падінь. Неначе стверджуючи Транквіліона (його незабутнє «людина – це світло і темрява, ангел та звір…»), візуальними засобами сучасного мистецтва Сергій Алієв-Ковика творить сагу нашого суперечливого часу, як зримий документ доби, її точну й болісну кардіограму, що стукотить у скронях виразно і невблаганно.
«Протистояння» – виставковий проект художника, сформований на основі євангельських притч, занурює глядача в світ грандіозних потрясінь, неймовірних пристрастей, разючих контрастів. Сягаючи подумки аж до часів Ісусових, митець не просто ставить перед собою завдання вкотре переповісти найтрагічніші розділи Нового Заповіту, а крізь призму Священного манускрипту намагається осмислити нинішню українську реальність. Окупація, гібридна війна, кров, сльози, щоденні втрати на фронті, а ще – підлість і лицемірство, і тендітна межа поміж праведністю, честю, відвагою та безумством зрад, нікчемною мотивацією ганебних вчинків… Весь трагізм найновішої історії України Сергій Алієв-Ковика втілює в образах емоційно-загострених, як напнута тятива, як оголений нерв, роз’ятрена, зболена рана. Його твори візуалізують не тільки відомі істини християнської моралі, а й невмируще прагнення українців особистої суверенності й право на боротьбу за неї.
У композиційній площині полотен проекту Син Господній стражданням поборює морок гріховних облуд, здобуваючи смертю звільнення і торжество прозріння. Шляхом страшних випробувань та невимовного болю Україна сьогодні також відстоює свій шанс на життя, ніби здійснюючи терпляче і послідовно своєрідний ритуал катарсису: очищення, оновлення та воскресіння. Христос і Пілат, Христос та фарисеї, Христос і диявол, Христос, самарянка, біснуваті, прокажені – сюжетні лінії творів Сергія Алієва-Ковики звучать, як красномовні алегорії цієї боротьби – відвічного протистояння добра та зла, особистості гармонійної та дисгармонійної.
Тематичний діапазон проекту «Протистояння» звучить як неперебутньо-актуальна антитеза, що віддзеркалює два полюси буття і, водночас, два цивілізаційні шляхи людства, спонукаючи глядача до однозначного вибору: куди я йду? з ким мені? Метафізичне зло на вістрі боротьби, з яким опинився його народ, художник персоніфікує образами фарисеїв, диявола, біснуватих із виразними ознаками духовної сліпоти, моральних аномалій, ущербності, деградації, застосовуючи всю силу виражальної мови експресіоністичного малярства.
Емоційну тональність його прийомів формує рвучка, жорстка, рвійна ритмомелодика кольорових плям, контрастів, дисонансних зіставлень площин та фактур.
Обличчя персонажів спотворені болем. В очах – відчай, невимовна екзистенційна туга, жах. Індивідуальним смисловим навантаженням означено виразні жести, рухи, ракурси. Все загалом уподібнюється до страшного сатанинського дійства, що своєю гіперболізованою гостротою покликане торкнутися кожного чутливого серця. Наскрізь позбавлені статики композиції творів Сергія Алієва-Ковики за своїми властивостями цілісні, монументальні і, водночас, чуттєво-динамічні. Як у несамовитому феєричному танку в них палахкотять барви, перетинаються, пульсують, вибухають, волають, згорають і оживають знов та знов!
Кожне полотно – це драматична колізія із зануренням у метаморфози конфліктів як локальних, так і світових вселюдських масштабів. Однак, чи варто зводити доробок цього мистця лише до рівня ретранслятора духовних вібрацій свого часу? Горизонти його мистецтва значно ширші. Незважаючи на те, що творча метода демонструє процесуальність, послідовне втілення ідей, відточеність технічних прийомів, естетизування самого акту праці – у своєму мистецтві Сергій Алієв-Ковика, передусім, філософ. Він не просто пише або ж малює, а, насамперед, осмислює, вперто дошукуючись відповіді на драстичні проблеми сучасності: і у площині життя, і в сенсі творчості.
Кожен тематичний аспект майстра наскрізь перейнятий філософськими розмірковуваннями автора. Не поступаючись громадянськими принципами, художник, позатим, також твердо відстоює право митця на свободу самовираження. Все, створене ним, засноване на протистоянні попсовій вугальризації вітчизняної культури.
Кожен сантиметр малярства позбавлений навіть натяку на кічеве припудрювання дійсності або ж улещування міщанських смаків. Простір його творів променить духовною силою, вражає точністю спостережень, вагомістю суджень, осмисленістю авторських жестів. Інколи йому затісно в межах стандартного полотна, його ваблять об’єми, простір, можливість вихлюпнути всю напругу й силу почуттів, розмахнутись, дати волю магії фарб. Відтак, твори іноді сягають колосальних розмірів, стилістично нагадуючи монументальне панно або ж фреску культової споруди. І все ж, чи доцільно використовувати до естетики Сергія Алієва-Ковики традиційний термін «прекрасне», адже образно-метафорична мова не має нічого спільного зі звичною красивістю, такою милою для теперішнього обивателя?
Особливість цього мистця – вміння досконалими мінімалістичними засобами й високопрофесійними прийомами говорити про речі не завжди приємні для споглядання, стверджуючи ідеї часто-густо неприйнятні для більшості суспільства. Безкомпромісно, рішуче, навіть безжально він спрямовує свої колористичні послання не тільки тим опонентам, які потирають долоні в очікуванні руйнації української мрії, а й до тих співвітчизників із середовища безликого конгломерату, які завмерли у безжурному комфорті та бездіяльності. Саме до них він не добирає слів. Мова його мистецтва по-чоловічому важка, категорична, контраверсійна, позбавлена жодних сентиментів і завуальованих фраз. Оголена правда, нищівна критика, неприхована відраза, неприязнь… Та все ж, чи це присуд? Чи це остаточний вирок своїм сучасникам?
Образ Христа – втомленого, понівеченого, спотвореного муками, але осяяного промінням любові в проекті Сергія Алієва-Ковики «Протистояння…» – це шанс нам усім на віднайдений вихід і порятунок…
Зоя Навроцька
