У четвер, 25 травня, у Галереї сучасного мистецтва «Арт-кафедра» відбулося закриття виставки знаного київського художника Петра Бевзи із назвою «Антологія», під час якого усі гості отримали змогу не лише ще раз переглянути експозицію, відшукавши у ній нові сенси і рефлексії, а й поспілкуватися з митцем в рамках творчого дискурсу.
«Антологія» – найповніший проект художника. У ньому 47 творів, створених у період з 1996 по 2017 рік. Основою проекту є полотна із циклу «Йордань», доповнені роботами з інших циклів, більшість з яких ніде не виставлялись.
Завданням розмови стало осмислення поступу сучасного українського мистецтва в контексті викликів, що постають перед художниками сьогодення.
Керівний партнер галереї Леся Корсак нагадала усім присутнім основні життєві і творчі віхи Петра Бевзи.
«Петро Бевза займається не лише живописом, він скульптор, фотограф, займається ленд-артом, відео-артом, за його сюжетом було знято фільм. Окрім того, має талант поета», – зазначила пані Леся.
Мистецтвознавець Зоя Навроцька розповіла, чим діяльність «Арт-кафедри» відрізняється від сотень інших мистецьких просторів.
«Наша галерея намагається відносити старі традиції, представити твори, які впливатимуть на суспільство, на сучасників. Саме тому ми не просто хочемо завершити цей проект, а й детально обговорити його, зробити наукові висновки, відкрити собі нові бачення звичного».
Творча імпреза складалася із кількох частин. Спершу автор в рамках дискурсу роздумував над проблемою ідентифікації сучасного мистецтва, згодом у творчому та науковому полі дискутував із гостями, а насамкінець провів міні-екскурсію своєю експозицією, під час якої розповів про секрети створення окремих полотен.
Кольори, фактури, сюжети, глибинні сенси у кожній роботі – Петро Бевза, здавалося, залишився в кожному невипадковому мазку фарби, у кожному ретельно продуманому образі чи спонтанному виплеску вражень.
Найцікавіші думки із творчої лекції митця.
***
Художник мусить бути «другом часу», бо інакше ризикує стати неактуальним.
***
Існує дві теорії сучасності. За однією, сучасність – одна для всіх, чому дуже активно сприяють технічні можливості, зокрема Інтернет. За іншою, для кожного суспільства – своє відчуття сучасності і навіть в межах одного суспільства бувають абсолютно паралельні відчуття реального сьогодення.
***
Живопис має найширше поле для пристрасного вираження.
***
Сучасність рухається вперед і потребує нових визначень у мистецтві. Зараз можемо спостерігати, що на зміну терміна «contemporary» приходить ще сучасніший – «art today».
***
Ми маємо такі колосальні технічні можливості бути в курсі усіх мистецьких подій світу! Тепер постає питання лише у внутрішній готовності прийняти усе це і передати ще комусь. А головне усвідомити, у чому саме наша українська творча таємниця, чим ми можемо поділитися зі світом?!
***
А буває ж по-різному, не всім художникам щастить. Буває, зробив виставку – і нічого, зробив – і нічого, зробив – і нічого. На четвертий раз не зробив, а спився чи звів рахунки з життям. Часто український художник не може годувати сім’ю лише з продажу своїх картин.
Втім, так само важливо не просто мати якогось так спонсора, важливий синтез митця-пасіонарія, мецената-пасіонарія і критика-пасіонарія. Якщо ж немає стрижня в людині, то жоден меценат їй не допоможе.
***
Війна загострює відчуття пропорцій. В епоху Відродження, наприклад, усі постійно воювали, але мистецтво від того не зупинило свій поступ. Ми не можемо собі дозволити повністю заблокувати мистецтво до кінця війни, у нас не буде просто часу чекати кілька повоєнних поколінь, аби нарешті почати творити.
***
Часто у Європі нас знають лише за маркерами Чорнобилю і футболіста Андрія Шевченка. Звідки ж у тій країні мистецтво, думають іноземці. Саме тому необхідно виходити на міжнародний рівень і показувати щось абсолютно сучасне і в ту ж мить українізоване.
***
Концепція не лише мистецтва, а й всього життя – простір між любов’ю і страхом. От мене і носить від одного краю до іншого.
***
Був такий період, коли в розпал революції на Майдані тобі зовсім не страшно, а потім приходиш у майстерню і жахає проста чорна хмара за вікном. Я дуже довго не міг покласти на полотно чорну фарбу, бо страшно! Нічого не міг вдіяти з тим концентрованим страхом. А чорний колір – необхідний, бо завжди треба грати на контрасті. То я використовував його як основу, а потім швидко додавав відтінків, бо страх переповняв.
***
Раніше у мене було 3 важливих глядачі, яким я довіряв. Мама, філософ Сергій Кримський і мій син Володя. І вони з трьох поглядів помічали весь спектр того, що було мені важливим. А після смерті мами і Кримського, переїзду сина закордон я не знаю, хто мій перший глядач.
***
Якось мою картину купили, оглядаючи її вночі, загорнену у целофан при світлі ліхтарика мобільного телефону.
***
Луцьк справив на мене сильне враження, навіть чи не найсильніше! Перед відкриттям виставки я відвідав музей Волинської ікони, а потім усі ті обличчя з дивовижних ікон спустилися на мою виставку…. Усі ви – це ті обличчя! Мужні чоловіки і красиві жінки… Ви ж знаєте, які у Луцьку красиві жінки!
Текст і фото: Юлія Фінковська