Новий мистецький проєкт «Діалог», мета якого – показати схожість і близькість у поглядах на світ художниць з різних країн, манері розуміти та інтерпретувати дійсність презентували у новій залі МСУМК.

Барбара Ле Беґек Фрідман із Франції та Ярина Шумська зі Львова – художниці та перформерки без перебільшення світового значення. Європа, Японія, Канада, США, Індія, Китай, Іран, Ізраїль – географія їхніх виставок та проєктів дивує і захоплює.

Закриття кордонів і неможливість зустрітись створили умови для дослідження комунікації у зовсім іншому вимірі. Заплановані 10 днів резиденції у містечку Понтейя, у Франції, перетворилися на 100 днів діалогу: на відстані, з обмеженнями, з кордонами, серед невизначеності, проте – з абсолютною щирістю.

Кожного дня мисткині спілкувалися за допомогою відеоарту, яким знайомили одна одну зі своїми переживаннями та ділилися власним відчуттям естетики. Згодом із кожного з таких днів на відео вони вибрали по 3 скріншоти і втілили це у спільну виставку.

Коли вперше переступаєш поріг нової зали Музею і одним оком помічаєш концепцію «Діалогу», вражає кількість білого кольору. Експозиція створена, ніби аркуш паперу, який не відволікає тебе від основного тексту на ньому. А далі по цьому стерильному білому проходить плавна лінія із 620 фотографій у хронологічній послідовності, яка підсилює відчуття часу, замкненості, відстані між авторками.

«Який різнобарвний, неймовірний, різноликий і несамовитий цей світ мистецтва! Що змінює людину? Чим відрізняється людина, скажімо, XV, XVI століття і нашого, ХХІ? Змінюється лише одяг, лише довколишній світ, меблі – щось дуже матеріальне. А людина з її духом, серцем, почуттями така ж сама. Сьогодні у нас Україна і Франція.

Дві людини на різних точках земної кулі, а їх єднає діалог. Гарячі серця, почуття, спільність і відмінність поглядів. Усе це можна побачити і відчути у цьому проєкті. Як багато у сучасному світі монологів, багато людей висловлюють власні категоричні меседжі… А тут врешті діалог. Розмова двох сердець. Крок одне до одного. Це прекрасний посил, прекрасна філософія і яскрава подія у мистецтві», – поділилася враженнями мистецтвознавиця Зоя Навроцька.

Експозицію можна сприймати лінійно, проходячи вздовж. Можна зупинятися на кожному тематичному відрізку із шести кадрів (трьох верхніх однієї художниці і трьох нижніх іншої), аби порівняти їх і прочитати той самий діалог між ними. А можна окремо оцінювати кожен триптих або ж навіть кожне фото.

«Сьогодні у нас дві мисткині, які познайомилися менше року тому, але побачили свою спільність у мистецьких пошуках, висловлюваннях і мові, котрою звертаються до глядача. Проєкт побудований у формі спіралі, по якій однією лінією проходять фото, створені протягом ста днів. Задум з’явився, коли художниці на відстані 2300 км за допомогою відеоарту спілкувалися між собою. Це була відверта щира розмова, вони пізнавали одна одну, знаходили в собі нові почуття, нові форми вираження.

За первинним задумом вони мали працювати разом 10 днів у Франції, але коронавірус вніс свої корективи. Та все ж саме ці обмеження зрештою стали предметом, який вони вивчали. Це ще раз доводить, що будь-які випробування не приходять просто так, у всьому можна знайти для себе науку і натхнення», – розповіла керівна партнерка Музею Леся Корсак.

Окрім добірки фотографій, на виставці представлені авторські інсталяції, уже згаданий карантинний відео арт та цитати художниць на білих стінах, які самі по собі стають актом мистецтва. У розпал вечора мисткині влаштували ще й перформанс, про який ми напишемо згодом.

«Мені надзвичайно приємно бути зараз тут. Ця виставка – неймовірний шанс для мене, тому я дуже хотіла б подякувати родині Корсаків та Музею. Я щаслива, що певна помилка, цей коронавірус, вся ця історія з карантином, дала початок такому проєкту», – поділилася Барбара.

«Для авторів теж важливо відійти від своїх робіт, подивитися на свою документацію дійсності здалеку, подивитися по-іншому. Зробити зріз, підсумок, розширити горизонти – усе це ми можемо зробити завдяки цій виставці. Хочемо подякувати за свободу зробити цю виставку так, як саме ми її бачимо, відчуваємо найбільше. Це справді така нагода, яка не завжди можлива і не всюди існує», – підтримала колегу Ярина.

Розділити радість дочки від реалізації важливого авторського проєкту приїхав професор Ігор Шумський, декан факультету образотворчого мистецтва Львівської академії.

«Я хочу сказати, що сучасне мистецтво – це вже не лише ремесло, не лише володіння художніми засобами. Це ще й символ, знак, філософія. Ще до народження Христа був філософ Діоген, який ходив вдень з ліхтарем. Коли його питали, що він робить, то відповідав: «Я шукаю людину». Яку людину цей мудрий чоловік шукав?

Я зараз хочу вклонитися сім’ї Корсаків, які створили такий Музей, де можна побачити, чим живе сучасна мистецька молодь. Мистецтво виховує людей, воно показує, наскільки ми всі різні і що ми хочемо цим сказати. Я пишаюся цими молодими дівчатами, які і нас змушують дивитися на світ по-іншому», – зізнався пан Ігор.

На завершення мисткині зачарували присутніх оригінальним перформансом.

За матеріалами видання «Таблоїд Волині»