Платон

«Філософи повинні прагнути до смерті, оскільки вона звільняє душу від обмежень фізичного світу».

Платон розглядав смерть як відділення душі від тіла. Він вважав, що справжнє «я» людини – це її душа, яка є безсмертною та здатна до пізнання істини, тоді як тіло є тимчасовим та смертним.

Артур Шопенгауер

Шопенгауер мав песимістичний погляд на життя, вважаючи, що воно сповнене страждань. Смерть для нього була звільненням від страждань існування. Він розглядав смерть як фундаментальний аспект життя, що підкреслює тимчасовість і марність буття.

Мартін Гайдеггер

Гайдеггер, ще один екзистенціаліст, розглядав смерть як найбільш особистий та визначальний аспект буття. Він аргументував, що автентичне існування можливе лише тоді, коли людина приймає свою смертність і живе зі свідомістю про обмеженість свого часу.

У філософії Григорія Сковороди смерть розглядається не як кінець, а як перехід до вищого, духовного стану існування, що відкриває душі шлях до вічного життя в гармонії з божественним.

Він закликав до життя, наповненого сенсом, де кожна мить використовується для самовдосконалення та служіння іншим, що робить перехід (смерть) не страшним, а лише наступним етапом існування.