Петро Антип: Утім у житті все буває

img

Займатися скульптурою, виконувати замовлення як державні, так і приватні, без контакту з громадою неможливо. Митець, передусім скульптор, це добре розуміє. Художнику доводиться працювати з різними людьми, аж ніяк не бідними, тож запитувати, де вони взяли гроші, чи як їх заробили, недоречно, особливо в дев’яності роки.

На той час я працював з мером Запоріжжя Олександром Поляком. Ми реалізували багато цікавих проєктів – фонтанів, бульварів, дитячих майданчиків. Утім у житті все буває. Радість та горе поряд ходять. Так сталося, що О. Поляк помер. І я отримав замовлення зробити пам’ятник мерові на цвинтарі.

Разом з архітектором Костянтином Чудовським ми приїхали до офісу замовника. Офіс на перший погляд був простим. Але кабінет замовника мене дуже здивував. Я до того трохи побачив різних людей і офіси в Парижі, Москві. Але у запорізькому кабінеті стояв один стіл, кілька стільців та ще акваріум на всю стіну завдовжки метри чотири. Риби там не було, але плавав один великий крокодил. Нас зустріли двоє приємних молодих хлопця, ми побалакали ні про що.

Потім ми показали ескіз пам`ятника. Проєкт їм сподобався. Запитують: «Скільки ця робота коштуватиме?» Я назвав суму. Сказав, що ми будемо працювати чотири місяці. Робота дорога, матеріали – бронза, граніт, італійський мармур – дорогі.

«Нас усе влаштовує!» – відповіли хлопці. Дали нам 50% авансу, ми потиснули руки. Коли вже виходили, я запропонував: «Може, підпишемо договір?»

«Хлопці, який договір? – здивувався один із замовників. – Ви що, не бачите, який у нас крокодил?..» Коли їхали додому, я сказав Кості, що хлопці чемні, але краще було б підписати договір. Роботу ми виконали вчасно і добре. Замовник був задоволений, ми теж.