Петро Антип: Я дивися на картину, що мене вразила

Петро Антип: Я дивися на картину, що мене вразила

img

Напевно, я народився в хороший час. Радянський союз розвалювався. Малювати можна було все що, забажаєш. Слава Богу, КДБ уже не втручалось у творчий процес. Фарби були не дуже дорогими, творчі роботи продавалися добре. У 28 років я вже був членом Спілки художників СРСР, а у 29 років – стипендіатом. Так що гроші в мене були, я мав можливість малювати будь-що.

Я навчався в Росії, і там я чітко зрозумів, що я – українець. Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років я вступив до Народного Руху України. На творчій базі Спілки художників України у Седневі познайомився з Миколою Бабаком – справжнім патріотом України. Ми разом малювали прапори України, хоча й гадки не мали, який колір мав бути вгорі стягу – жовтий чи синій. Познайомилися з Левком Лук’яненком, який розтлумачив нам, що таке радянська імперія, і що ми, українці, повинні мати свою вільну державу.

У Горлівці я одним із перших відкрив фірму ”Східна Україна”, котра займалась монументально-декоративними та будівельними роботами. Паралельно продовжував займатись творчістю. Мав виставки в Парижі, Швеції, Києві та Львові. Життя вирувало.

Малював не тільки в майстерні, а й в офісі. Одного разу до мене на фірму влаштувався сторожем молодий хлопець. Тоді я малював велику за розмірами картину на біблійний сюжет “Побиття немовлят Іродом”. Уже за тиждень молодий сторож звільнився. Я не бачив його пару років, і вже забув, що він у мене працював. Якось в місті на вулиці він знову мене зустрів і заговорив: “Ви мене пам’ятаєте? Я працював у вас сторожем тиждень, а потім звільнився”. Я відповів: “Правду кажучи, трохи пам’ятаю, а що? Щось сталося?” 

“Ні, нічого. Я був злодієм. Прийшов до Вас на фірму, щоб пограбувати. Але вночі я дивився на картину, яку Ви малювали на біблійний сюжет про побиття немовлят. Вона мене сильно вразила. Я вирішив більше не красти, на ранок я пішов до міліції, написав винну, де, коли, і що я вкрав. Мені дали пару років, я відсидів, отримав професію. Зараз працюю столяром, у мене все добре. Дякую Вам!” – він потиснув мені руку і пішов. Я був молодим, тому подумав, що він якийсь дивний.

Цю картину в мене купив “Градобанк” і передав до Національного художнього музею України в Києві, де вона нині і зберігається.