З. Навроцька: Мистецтво культової художниці

З. Навроцька: Мистецтво культової художниці

img

Мистецтво Емми Андієвської – культової української художниці – із вимірів космічних! Її доробок важко означити конкретикою цифр, навіть із численними нулями: прозові твори глибинно філософського змісту, вишукана поезія, в обсязі якої – перлиною із перлин є унікальні сонети, малярство – нестримна повноводна ріка, що, увірвавшись у європейську художню культуру 1960-х, долучила Україну до відкривачів новітньої виражальної мови мистецтва. Все загалом – свідчення про феноменальний інтелект авторки, її неймовірну працелюбність, а, найголовніше, про силу духу, яка спонукає не призупинятись на етапах розвитку, повсякчас бути актуальною, співзвучною своїй добі та неймовірно цікавою молодим поколінням. Відтак, творчість Емми Андієвської неможливо класифікувати за традиційними ознаками, виокремлюючи, скажімо, пласт літератури від об’єму ткацтва, або ж об’ємних серій малярства. Світ її творчості цілісний, як за естетичними, так і за стилістичними ознаками. Теми, втілені в слові, лінії, кольорі приваблюють особливим ірраціональним звучанням, чистим, майже дитинним, поглядом на світ.

Емма Андієвська “Двоє з ракетами”

Нині, коли в сучасному мистецтві простежується певна реактуалізація пластичних ідей модернізму, творчість Емми Андієвської звучить пречистою автентикою цього напрямку. Автентикою, яка наскрізь позбавлена імітацій та епігонства. Вільний політ уяви, фантасмагоричні видива, образне мислення без жодних догм та канонів… Фундаментальний архаїзм променить крізь призму культурних нашарувань. Таке мистецтво стимулює уяву, провокуючи глядача до дискусій, переосмислень і трактувань. Твори цієї художниці – неначе нескінченні опуси із філософським зануренням у сфери буття. Складні переплетіння традицій виражальної мови кольоротворення та композиційної архітектоніки усе ж підпорядковані формату яскраво-індивідуального бачення та відчуття. Інколи площина творів Емми Андієвської уподібнюється до коштовностей середньовіччя з мерехтливою поверхнею кольорової смальти або ж спалахів рубінів, полисків агату, бірюзи, тьмяним світінням старого срібла-золота.

Вибудовуючи простір за допомогою геометричних фігур, художниця згладжує, заокруглює, неначе полірує гострі кути форм, чим додає їм грайливої легкості та ліризму. І, навпаки, пронизливої емоційної напруги вона досягає, використовуючи ритмомелодику різких, ба, навіть, рвучких пластичних мас і ліній. Не зважаючи на присутність чорного в палітрі, її малярство дзвінке й насичено-яскраве. Використання контурів жодною мірою не впливає на домінанту контрастів.

Емма Андієвська “Двоє”

Однак, про що співає ця нескорена, дика, вільнолюбна українська птаха? Дисонанси брутального зовнішнього світу й крихкого внутрішнього світу людини вона поборює поезією барв, промовистістю образів, у яких голосить Кассандра, мудрує Зара Тустра, епічними нотами озиваються пращури.

Її твори – це невтомне дошукування істини у всьому: в слові, кольорі, в людині. Це, водночас, відображення виключно особистісного розуміння свого часу, своєї доби й прагнення зафіксувати їх у просторі мистецтва. Чи готові ми сьогодні співати із цією птахою в унісон, чи гідні дорівнятися до неї духом?!