Олег Олександрович Байдуков народився 22 травня 1954 року в місті Ківерці Волинської області. Його батько, Олександр Васильович Байдуков, знаний на Волині художник, співець поліського краю, який самотужки опанував прийоми професійного мистецтва. Вочевидь, що від нього, а, можливо, й діда-прадіда, Байдуков-син, успадкував особливе бачення краси. Проте, на відміну від батька, Олег Байдуков отримав можливість навчатись у педагогів. Початковим щаблем його фахового вишколу стала Луцька дитяча художня школа. Згодом, закінчивши вісім класів, він вступив до Косівського технікума народних промислів (відділ художньої обробки кольорових металів). Під час навчання відбув службу в рядах радянської армії.
Закінчивши училище 1977 року, молодим, натхненним, сповненим планів та ідей, Олег Байдуков повертається до Луцька. Працює скульптором у Художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР. У кожному своєму творі митець демонструє блискучий вишкіл, отриманий під час навчання. Він наполегливо працює, прагнучи де реалізації індивідуальних творчих задумів, стає учасником обласних, республіканських та міжнародних виставок (Хелм, Мюнхен, Мінськ). Однак, політична криза в державі призвела до відсутності офіційних замовлень. Олег Байдуков, як і багато подібних йому, залишилися без стабільного заробітку – знайдені приватні замовлення не завжди забезпечували гідну оплату.
Олег Байдуков – автор станкової та монументальної скульптури. Його творчий доробок невеликий, однак означений професіоналізмом, є взірцем якісного поєднання прийомів академічної школи із ідеями модерного мистецтва, що були співзвучні часу. До творів монументальної скульптури Олега Байдукова належить пам’ятник Кобзареві у селі Угринів Луцького району (архітектори: В. Приходько та В. Олійник). Ним було створено гіпсовий бюст Лесі Українки і подарований українській гімназії під Гданськом (Польща). У Любешові на стіні будинку – в минулому там знаходилась монастирська школа, де у 1753–1759 роках навчався Тадеуш Костюшко, – встановлений мідний барельєф, виконаний художником.
У співпраці з архітектором Андрошем Бідзілею Олегом Байдуковим було створено пам’ятник загиблим воїнам-афганцям, що встановлений на Меморіалі вічної слави у Луцьку. Його презентовано у березні 2002 року. Центральним елементом цього монументу є гранітна стела, яка окреслює хрест – символ жертовності. Біля його підніжжя – постать матері. Цей, створений художником образ, вражає силою материнської любові і драматизмом водночас. В Устилузі було встановлено один із кращих творів Олега Байдукова – скульптурний портрет Ігоря Стравінського(1882-1971), відомого композитора-модерніста ХХ століття. На жаль, створений із міді, він став ласим шматком заробітку для крадіїв. Слід цього пам’ятника назавжди канув у лету.
У 2011 році Обласний комітет з присудження іменних премій у галузі літератури , культури і мистецтва визначив претендентів на участь у другому турі. Так Олега Байдукова ( посмертно) у складі авторської групи ( художника-дизайнера Степана Кузьмича, архітектора Владислава Ващука) було висунуто на премію імені Йова Кондзелевича за створення пам’ятника члену проводу ОУН-УПА Степану Мазурцю у селі Прилуцьке Ківерцівського району.
В 2016 році сестра Олега Байдукова Світлана передала частину станкових творів із творчої спадщини художника у фонди Волинського краєзнавчого музею. Серед них – скульптурні портрети друзів і знайомих мистця (художників Юрія Германа, Анатолія Кучерука, ін..), а також – барельєфи, ескізи монументів та пам’ятників. З-поміж них вирізняється ескіз втраченого скульптурного портрету Ігоря Стравінського. Він демонструє блискуче вміння художника передати не лише портретну схожість, а й найтонші порухи душі великого композитора. Уже два роки поспіль цей твір Олега Байдукова є візуальним акцентом концертів, які відбуваються у Художньому музеї в рамках щорічного Музичного фестивалю «Стравінський і Україна». Олег Байдуков раптово помер 21 вересня 2009 року.
