Слов’яни сприймали небесні тіла не просто як фізичні об’єкти, а як живих, священних істот, які мали вплив на життя на Землі.

Місяць, або Місяц (українською), часто асоціювався з чоловічою енергією та іноді виступав як брат Сонця, яке мало жіночі риси. Місяць зображували як мудрого старця або молодого чоловіка, залежно від фази місяця. Він був пов’язаний з часом, циклами природи та змінами.

Місяць мав важливе ритуальне значення. Наприклад, новий місяць сприймався як час відродження та нових починань. У цей період проводилися обряди, які мали на меті очищення та залучення благополуччя. Жінки виконували ритуали, присвячені Місяцю, щоб залучити плодючість та захист від злих сил.

Зірки вважалися окаянними душами або духами предків, які спостерігали за землею з небес. Їх використовували для навігації та визначення часу, особливо для сільськогосподарських робіт.

Зірок часто вшановували під час різних свят та обрядів. Одне з таких свят Купала, яке відзначали в ніч на Івана Купала. Люди вірили, що в цю ніч зірки мають особливу силу, і молодь стрибала через вогнища, щоб очиститися та залучити благополуччя. Також була традиція запускати на воду вінки зі свічками, щоб зірки могли відобразитися у воді, що символізувало зв’язок неба і землі.

У цілому Місяць і зірки в слов’янській міфології відіграють роль посередників між небесним та земним, між богами та людьми. Вони допомагали регулювати життєві цикли і були важливою частиною духовного життя слов’ян, вказуючи на глибокий зв’язок наших предків із природою та космосом.