В ніч із 31 грудня на 1 січня народився Богдан Федорук – український художник-монументаліст (1943 – 2017). Батько – Олександр Федорук був знаним у Луцьку ресторатором із європейським вишколом, власником престижного ресторану «Столітнє вино» по вул. Ягеллонській (нині Лесі Українки). Він трагічно загинув напередодні народження сина від руки фашиста в момент спілкування зі знайомим євреєм із луцького гетто. Мати – Єлизавета (в дівоцтві Адамович) самостійно дбала про сина. Незважаючи на життєві труднощі та нестатки, змогла забезпечити йому гарне виховання та прекрасну освіту. Опісля студіювання основ професійної грамоти у художній студії при Луцькому палаці піонерів та навчання у Луцькій дитячій художній школі під керівництвом Петра Сензюка, Богдан Федорук вступив до Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва.
Провідними викладачами з фаху у нього були Карло Звіринський, Роман Сельський, Данило Довбошинський. На становлення Богдана Федорука як мистця і особистості великий вплив справив тогочасний мистецький Львів і творче середовище шістдесятників – когорта української інтелігенції, яка була у той час в духовній опозиції до комуністичних ідеологем з їхнім прагненням девальвації національних цінностей, нав’язуванням суспільству соцреалістичного стандарту розвитку мистецтва.
Під час захисту дипломної роботи Богдана Федорука Роман Сельський, як керівник і духовний наставник, виголосив справжню промову про свого улюбленого учня: «На Волинь повертається висококваліфікований художник, багатогранна особистість з великим творчим потенціалом. Українське мистецтво може сподіватись від нього високих злетів і визначних звершень».
Ці слова поважного метра, зафіксовані тоді журналістом однієї з львівських газет, безумовно, справили на молодого художника і його творчі плани величезне враження. Опісля закінчення інституту і повернення до рідного міста Богдан Федорук справді стає першим фаховим монументалістом Волині. Вже у 1971 році він виконує серйозне замовлення, створивши до ювілею Лесі Українки перший у Луцьку монументальний рельєф «Лісова пісня» в інтер’єрі готелю Україна. Стіни фойє цього закладу Богдан Федорук прикрашає тематичним розписом ” Поліський край” в техніці sgraffito. Декілька років пізніше на чотирьох поверхах готелю «Україна» він створив об’ємні вітражі зі складними багатофігурними композиціями. Низку важливих проектів художник втілив і в обласних центрах України, районних містах Волині. Блискучими за стилістичними й технічними якостями були вітражі для Білоруського килимового комбінату. Високу оцінку цьому об’єкту тоді надавали фахівці Білорусі та України. На початку творчої кар’єри Богдан Федорук спільно із Григорієм Чорнокнижним та іншими луцькими художниками здійснив творчу мандрівку до Калмикії.
В столиці цієї республіки Еліста вони виконали ряд оформлень для монументальних об’єктів. Ставлячи перед собою достоту амбітні плани, молодий художник наполегливо займався саморозвитком: багато читав, відшуковував інформацію про новини сучасного мистецтва, самостійно розробляв креслення технічного обладнання для вітражної справи і, безперечно, працював на ниві станкового малярства, брав активну участь у міських та обласних виставках. В цей час він створює об’ємний пласт начерків та ескізів для майбутніх робіт. Саме вони сьогодні свідчать про діапазон розвитку і стратегічні напрямки творчих пошуків мистця.
Весь доробок Богдана Федорука струменить традиціями львівської школи з її співзвучністю із європейською художньою культурою. Незаперечним у них також є вплив естетики Романа Сельського, що зреалізована, однак, не по-епігонському вторинно, а впевнено й сміливо, додаючи до виражальної мови вчителя власні композиційні прийоми та технічні вирішення.
Використовуючи стилістику Романа Сельського, Богдан Федорук вдало поєднував її із сюрреалістичними деталями. Відомі карпатські мотиви львівської школи в його творчості поступились колориту волинських пейзажів. Блискуче розпочата мистецька кар’єра й творча активність Богдана Федорука у 1980-х роках дещо згасає у зв’язку з певними причинами особистого плану, а також через спад зацікавлення суспільства монументальним мистецтвом і через відсутність офіційних замовлень.
Вважаючи не вартою боротьбу за місце в мистецтві в складних соціально-політичних умовах, художник залишає творчу діяльність взагалі. Особистою трагедією для нього стало знищення його творів під час реконструкції готелю «Україна».
Наприкінці 2017 року, не дочекавшись свого ювілею, Богдан Федорук відійшов у вічність. Майже не зреалізований творчо, недостатньо пошанований, забутий…
Чи згадає суспільство про свого сучасника, чи збагне справжню цінність тих можливостей, які на сьогодні втрачені?
