Якось відкривали виставку творчого об’єднання «Нас сім» у Луцьку. Їхало нас п`ятеро в авто: позаду – Микола Павлюк (світлої пам’яті), Богдан Бринський, моя Лариса. Володя Лукань – спереду біля мене.

Виїхали зранечку, в обід відкрили виставку, поспілкувалися з творчою спільнотою Волині, погостилися, та й під вечір – домів, на Франківськ.

Дорогою ділимось враженнями від міста Луцька, від презентації нашої виставки. Настрій піднесений: жартуємо, співаємо… Кваплюся, бо ніч лапає за очі…Стемніло…

Десь на межі Тернопільщини та Івано-Франківщини зупиняють нас патрульні ДАІ. Підходять до авто, питають документи на машину, водійське, страхівку. Я по кишенях в пошуках документі – нема! Розумію – вдома забув. Тихцем кажу це Володі,

бачу Величезне здивування в його очах, але то лишень мить. Далі Лукань поважним священничим голосом каже ДАІшнику, що повертаємось з Луцька, де презентували серед іншого ікони на склі та витягує з торби каталог своїх робіт на сакральну тематику, дарує патрульним. Ті підсвічують ліхтариком книжку. Уважно її розглядають, прицмокують. Вже й не питають документів… Далі «дають під козирок» з почесною фразою: «Щасливої дороги, Отче!»

Від’їжджаємо декілька метрів у повному мовчанні. Далі всі «випадають» сміхом.  «З тебе 20 гривень за каталог» – чую від Луканя. І далі тішимося… Дякую, Володю!