Таблоїд Волині
До унікального луцького Музею сучасного мистецтва Корсаків привезли виставку робіт київського художника Миколи Журавля.
Учасник багатьох виставкових проектів та перформансів в Україні та закордоном, творець так званого «журавлівського золота» та малярських проектів та тему пасіки і давніх тотемних тварин підкорив луцьких поціновувачів прекрасного із першого ж творчого знайомства.
У залі змінної експозиції музею ніде було яблуку впасти! Спалахи камер, люди зі смартфонами, на яких увімкнена пряма трансляція у соцмережі, безліч селфі з художником та на тлі його робіт. Це було направду одне з найбільш людних відкриттів виставок у цьому творчому просторі.
«Душа музею», його керівна партнерка Леся Корсак зазначила, що вони з чоловіком Віктором Корсаком пишаються можливістю мати у своїй колекції диптих Миколи Журавля.
«Біля кожного полотна цього автора ти потрапляєш в якийсь метафоричний, урбаністичний світ, космічний і новий, а в той же час і в давнину, біля глечиків і биків… Кожна картина – це така глибина, якою надихаєшся настільки, що хочеться творити, організовувати нові проекти і гордитися тим, наскільки ми, українці, багаті. Ми намагаємося виконувати головну функцію музею, і показувати людям, наскільки талановитими є митці-сучасники, які творять так само для сучасників!», – розповіла пані Леся.
Мистецтвознавиця Зоя Навроцька встигла перед відкриттям пройтися залою та послухати, хто що говорить про творчість Миколи Журавля:
«Говорять багато, що твори космічні, що таке враження, ніби їх творили в часи «війни титанів». Називають роботи сакральними, наділені енергетикою, що пульсує і наповнює. Особливо ж вражає авторська техніка об’ємності, тому всі запитують, скільки ж важить ця краса».
Разом з художником приїхав цілий творчий «десант» мистецтвознавців, художників, критиків та поціновувачів прекрасного з Києва та Львова.
Історик, мистецтвознавець Олег Сидор-Гібелинда поділився своїм баченням творчості свого доброго знайомого:
«Таке враження складається, що для Журавля немає нічого неможливого! Про нього ходять легенди, на свій День народження, наприклад, він збирає величезний корабель і катає усіх Дніпром, подумайте тільки! У Венеції виставляється не просто на каналі, а в старовинній церкві 16 століття. Від його проекту, пов’язаного з бджолами, враження вражаюче, якщо казати метафорично. Це щось дуже складне у дуже простому – і навпаки».
Микола Журавель приїхав до Луцька із дружиною, чим не уникнув компліментів від публіки щодо того, яка вони чудесна творча сім’я, а Зоя Навроцька зауважила, що кохана жінка для митця – це завжди те опертя, яке неабияк допомагає у творчості.
«Я хотів би сказати «Героя слава!» про тих людей, які звертаються до культури і підтримують її. Цей музей уже цінується і буде цінуватися в усій Україні, бо такого немає ніде. У Києві є «Арсенал», але як державна структура, а щоб приватна – згадуються одразу меценати Терещенки і те, що такі форми підтримки мистецтва притаманні нашій нації. І щастя, що це продовжується! Бо ж чимало важливих робіт сучасних митців розлітаються в приватні колекції», – поділився Микола Журавель.
Директорка МСУМКу Катерина Ганейчук назвала роботи митця «іконописним спогадом про людство».
«Мені здається, якби люди розумні припинили своє існування, то за творами цього автора можна було б відтворити прекрасну листівку-спогад».
А далі – десятки автографів, сотні кадрів фотоапаратів і телефонів, розмови за келихом вина та неспішне розважання над темою сучасного мистецтва. Гості ще дуже довго не розходилися, а всі, хто не встиг відвідати виставку Миколи Журавля, може це зробити до 5 листопада.