В античній римській релігії геній (лат. genius) був захисним духом, приписаним людині та місцю, який вважався божественним аспектом, що виникає при народженні кожної особи. Також існували генії інститутів, міст та навіть цілих націй.

У римській культурі кожна особа мала свого генія – чоловіки мали генія, жінки мали юнону (лат. iuno), яка виконувала схожу роль. Геній символізував творчу та захисну силу, яка сприяла життєвій силі особи. Ці духи відігравали важливу роль у зв’язку з індивідуальним доленосним потенціалом та особистісним розвитком.

Життєві події – дні народження та важливі ювілеї – традиційно відзначалися ритуалами на честь генія. Люди приносили жертви і дари своїм геніям, просячи про захист, удачу та мудрість.

Зображення зміїв часто асоціюється з регенерацією, зціленням і захистом у багатьох культурах, зокрема римській. Вони можуть символізувати земні аспекти геніїв або їхню здатність захищати та підтримувати родючість та благополуччя.

З часом поняття генія еволюціонувало. У Європі періоду Відродження ідея генія почала асоціюватися не тільки із захисним духом, а й з надзвичайним творчим потенціалом особистості. Так з’явилося сучасне розуміння генія як особи з винятковими інтелектуальними або творчими здібностями.