Категорія: Бірючинський Микола

Микола Бірючинський 

1971

Народився в Горлівці на Донеччині.

1995 – закінчив Єнакіївський комерційний технікум, спеціальність художник-оздоблювач.

1998 – 2015 – працював в майстерні скульптора Петра Антипа.

Основні виставки:

Великий скульптурний салон (Київ, 2015);
Шевченківська виставка (Краматорськ, 2014);
Всеукраїнське трієнале по скульптурі (Київ, 2011, 2014);
Виставка “День художника” (Київ, Харків, 2011);
Виставка “Український степ” (Слов’янськ, 2011);
Персональна виставка “Час і вічність” (Горлівка, 2010);
Виставка “Культурні герої” (Донецьк, 2002);
Різдвяна виставка (Київ, 2002).

Мешкає та працює в Києві.

В житті кожної людини, можуть створюватися ситуації, коли все перегортається догори дригом. Гадаю, нікому не треба розповідати, що сталося в Донецькій області в 2014 році. Але, ці події були дійсно переломними в житті багатьох людей. Та поки тебе особисто не торкнеться, можна і не відчути тих змін.

Я теж потрапив у такі екстремальні обставини. Було це так… На початку серпня, коли бойова напруга коло нашого міста зростала, я по справах вийшов в місто. Був там недовго, і коли йшов додому, натрапив на блокпост, який знаходився в будівлі залізничного вокзалу. Люди зі зброєю стали перевіряти  мої документи і особисті речі. Я людина релігійна і тому завжди носив з собою Біблію. Та коли в мене знайшли цю священну книгу, вони поспілкувавшись, забрали в мене всі речі і посадили до невеликого підвального приміщення. Там вже було багато людей… 

Мені здалося це якимось поганим сном, але я провів в цьому приміщенні, як кажуть «на підвалі», десять днів. Страху не було, але я дуже переживав за рідних, які не знали де я, і що зі мною. В цей час у місті загинуло багато людей, тому про мене могли думати все, що завгодно.

Дуже хотілось їсти, кормили лише сухарями і водою.  Згадалася розповідь мого друга про його старого вчителя, художника. Він воював під час другої світової війни, і потрапив в полон. Сидячі у концтаборі, розмальовував стіни ковбасами і різними смаколиками. Як на мене недуже правдива історія, але трохи кумедна.

І я роздумував над композицією «Одіссея». Оскільки, я опинився в екстремальних умовах, мені вважалось, як Одісей з товаришами сиділи в печері циклопа Поліфема, поки не знайшли можливість втекти.

Мене ж просто відпустили. Але поки я там сидів, то придумував різні композиції, скульптури і малюнки, також співав пісні, молився. Через деякий час мені сказали: «Иди домой», при чому взявши декілька релігійних журналів «Вартова башта».

Вже йдучи додому, я бачив якійсь постапокаліптичні картини руйнувань: сірі люди, які де-не-де проходять, озираючись на далекі і близькі вибухи.

Після того як бойовики підірвали автомобільний міст над  залізничною колією, там залишилась вузька пішохідна плита, по якій майже півроку ходили люди.

Всі були дуже раді, коли я повернувся додому. Згадуючи ці події через роки, мені здається, що то був дурний сон, але там в Горлівці, на окупованій території цей сон продовжується, нажаль…

Пройшов деякий час, у мене з’явилась можливість працювати над скульптурою, і я став відтворювати ті композиції, над якими  думав там, «на підвалі». Також приймав участь в республіканських виставках, і одна з моїх робіт «Одіссея» знаходиться в Музеї Сучасного українського мистецтва Корсаків, що у місті Луцьк.

Якщо ми не можемо змінити обставини, ми можемо змінити своє відношення до них, як казали римські філософи-стоїки, як каже біблійна мудрість.